Постанова

від 13.01.2015 по справі 910/10742/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2015 року Справа № 910/10742/14

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Бенедисюк І.М. і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу приватного підприємства "Візерунок", м. Луцьк (далі - Підприємство),

на рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2014 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2014

зі справи № 910/10742/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет-Трейд XXI", м. Київ (далі - Товариство),

до Підприємства

про стягнення 152 056,64 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Ляшука О.О.,

відповідача - Леськова В.П.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано (з урахуванням подальших змін розміру позовних вимог) про стягнення: 97 268,07 грн. основного боргу; 5 540,28 грн. пені; "індексу інфляції" в сумі 9 337,73 грн. та 983,34 грн. - 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.08.2014 (суддя Бондарчук В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2014 (колегія суддів у складі: Скрипка І.М. - головуючий, Самсін Р.І. і Гончаров С.А.): позов задоволено; з Підприємства стягнуто на користь Товариства: 97 268,07 грн. основного боргу; 5 540,28 грн. пені; 9 337,73 грн. "інфляційних втрат"; 983,34 грн. - 3% річних; 2 262,59 грн. судового збору; повернуто Товариству з державного бюджету України зайво сплачений судовий збір у сумі 778, 54 грн.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить скасувати оскаржувані рішення і постанову попередніх судових інстанцій з даної справи в частині стягнення пені та "інфляційних втрат" і прийняти в цій частині нове рішення, яким у позові відмовити, а судові витрати з подання касаційної скарги покласти на Товариство. Скаргу мотивовано порушенням і неправильним застосуванням господарськими судами у вирішенні спору норм матеріального права, в тому числі частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 625 Цивільного кодексу України.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

22.11.2010 Товариством та Підприємством було укладено договір поставки № 21-В П-ХХІ-04-10 (далі - Договір) (з урахуванням протоколу розбіжностей), за умовами якого:

- Товариство зобов'язується передавати у власність Підприємства товар партіями згідно з накладними у відповідності до замовлень Підприємства, а останнє зобов'язалося приймати та здійснювати оплату за товар на умовах цього договору (пункт 1.1);

- передача товару Товариством і його приймання Підприємством за назвою, асортиментом, кількістю здійснюється на підставі відповідної накладної і тільки у відповідності із замовленням Підприємства (пункт 4.8);

- ціна товару погоджується сторонами та зазначається в накладних на відпуск товару (пункт 5.1);

- плата за товар здійснюється в міру його реалізації Підприємством кінцевим споживачам протягом 7 календарних днів з моменту надання останнім Товариству звіту про реалізований товар або за результатами проведеної звірки залишків поставленого товару шляхом безготівкового перерахування на банківський рахунок Товариства; остаточний розрахунок (оплата) за кожну отриману в межах даного договору партію товару в будь-якому випадку має бути здійснений Підприємством не пізніше 180 календарних днів з дати поставки такої партії товару (пункт 6.1);

- за прострочення платежу Підприємство сплачує Товариству пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, чинної на момент нарахування, від суми простроченої оплати, скореговану на індекс інфляції, за кожен день затримки (пункт 10.2.5).

Товариство за період з 25.11.2010 по 04.09.2013 здійснило поставку Підприємству товару в сумі 1 767 696,93 грн.; Підприємством прийнято товар, що підтверджується видатковими накладними, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Підприємство за поставлений товар розрахувалося частково, в сумі 1 638 744,00 грн., та повернуло Товариству товар на суму 31 684,05 грн., про що свідчать накладні на повернення.

Розмір заборгованості Підприємства становить 97 268,07 грн., яка складається із заборгованостей за видатковими накладними: від 25.01.2013 № 110 на суму 1 237, 33 грн.; від 04.02.2013 № 169 на суму 15 123, 46 грн.; від 24.04.2013 № 876 на суму 16 004, 16 грн.; від 24.04.2013 № 959 на суму 14 210, 21 грн.; від 30.04.2013 № 877 на суму 11 207, 23 грн.; від 17.05.2014 № 878 на суму 6 653, 38 грн.; від 17.05.2014 № 881 на суму 6 608, 74 грн.; від 23.05.2013 № 1221 на суму 6 490, 08 грн.; від 27.05.2014 № 1223 на суму 1 270, 02 грн. та від 04.09.2013 № 1906 на суму 8 463, 46 грн.

Судом апеляційної інстанції було здійснено власний розрахунок пені за шість місяців від дати кінцевої оплати (дата поставки + 180 днів) за кожною окремою накладною, 3% річних та "інфляційних втрат" за період з 03.03.2014 по 03.07.2014.

Вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 5 540,28 грн., "інфляційних втрат" у сумі 9 337,73 грн. та 3% річних у сумі 983,34 грн. є обґрунтованими.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода скаржника з задоволенням позову в частині стягненні суми пені та "інфляційних втрат". У решті рішення і постанова попередніх судових інстанцій жодною із сторін не оскаржуються.

Попередні судові інстанції на підставі застосованих ними норм статей 525, 526, 530, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, статей 193, 231, 232 ГК України, статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" , з'ясувавши факт неналежного виконання Підприємством своїх грошових зобов'язань за Договором, дійшли заснованого на законі висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Так, відповідно до частини шостої статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною шостою статті 232 ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з установлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, зокрема з'ясованих ними умов укладеного сторонами Договору, названі судові інстанції дійшли не спростовуваного доводами касаційної скарги висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 5 540,28 грн. та "інфляційних втрат" у сумі 9 337,73 грн.

Доводи скаржника щодо "знехтування" судами першої та апеляційної інстанцій приписами частини шостої статті 232 ГК України та стягнення пені за період, коли її нарахування припинилося, вже належним чином спростоване апеляційним господарським судом з посиланням на відповідні законодавчі приписи та обставини справи.

Посилання скаржника на те, що "позивачем не зазначено, за який період нараховується інфляція, не вказано які індекси діяли у той період" не знаходять підтвердження за матеріалами справи. Судом апеляційної інстанції здійснено власний розрахунок "інфляційних втрат" із зазначенням в його постанові індексів інфляції, які діяли у період нарахування "інфляційних втрат", а саме з 03.03.2014 по 03.07.2014.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 111 9 ,111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2014 зі справи № 910/10742/14 залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємства "Візерунок" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Харченко