Постанова

від 13.11.2014 по справі п/811/3169/14

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2014 року Справа № П/811/3169/14

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді - Нагібіної Г.П.

при секретарі - Дигас В.М.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Данілова С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішень та поворот виконання рішень, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ФОП ОСОБА_4 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Олександрійської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-016331702 від 24.07.2014 р., якою визначено суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 11570,72 грн.;

- здійснити поворот виконання вимоги Олександрійської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0016331702 від 24.07.2014 р. шляхом повернення з Державного бюджету України на користь ФОП ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1), помилково сплаченої суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 11570,72 грн.;

- визнати протиправним та скасувати рішення Олександрійської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області №0016321702 від 24.07.2014 р. про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 1736,00 грн.;

- здійснити поворот виконання рішення Олександрійської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області №0016321702 від 24.07.2014 р. про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску шляхом повернення з Державного бюджету України на користь ФОП ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1), помилково сплачені штрафні санкції у розмірі 1736 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0017781702 від 07.08.2014 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 8722,50 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0017791702 від 07.08.2014 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на суму 6252,19 грн.

Позивач не погоджується з висновками акту перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями й мотивує позовні вимоги тим, що вказані рішення порушують права позивача, суперечать діючому законодавству, прийняті на основі необґрунтованих висновків перевіряючого податкового органу. Правочини з ПП «Джерело та ТОВ «Ві Ван Транс» підтверджені належними первинними документами, а тому донарахування ПДВ, податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску є протиправним.

Відповідачем подано письмові заперечення на позов, вимоги не визнаються в повному обсязі та зазначається, що прийняття оскаржуваних рішень обумовлено порушенням податкового законодавства, що виявлені під час перевірки, а тому рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.

За таких обставин, відповідач зазначає, що оскаржувані рішення винесені правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задщовольнити їх.

Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 (далі позивач) 19 .02.2002 р. зареєстрований як фізична особа - підприємець Олександрійської РДА Кіровоградської області, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію Серія НОМЕР_2 (а.с.19) та є платником ПДВ (а.с.20).

Олександрійська ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області (далі відповідач) у розумінні статті 3 КАС України є суб'єктом владних повноважень, рішення якого оскаржені.

Згідно наказу Олександрійської ОДПІ від 16.06.2014 року №407 посадовими особами податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача, про що складено акт від 24.07.2014 року №385/17-03/НОМЕР_1 (далі - акт перевірки, а.с.162-182 т.1).

Висновками перевірки є, як на думку податкового органу, порушення позивачем:

- пп.138.1.1. п. 138.1, п. 138,8. ст. 138, п. 177.2, п. 177.4 ст.177 Податкового Кодексу України в результаті чого визначено заниження суми податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевірявся, на суму 5001,75 грн., в тому числі по звітних (податкових) періодах: 2011 рік на суму 5001,75 грн.;

- п.188.1 ст. 188 п.198.1, п.198.3, п. 198.2, ст.198 Податкового Кодексу України в результаті чого встановлено заниження податкових зобов'язань по податку додану вартість в розмір: 13647 грн., а саме: за лютий 2011 року - 6669 грн. та березень 2013 року - 6978 грн.,

- п. 2 ч.1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в результаті чого занижено Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування самозайнятої особи на загальну суму 11570,72 грн. за 2011 рік .

На підставі акту перевірки відповідачем винесено:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-016331702 від 24.07.2014 р., якою визначено суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 11570,72 грн. (а.с.184 т.1);

- рішення №0016321702 від 24.07.2014 р. про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 1736,00 грн. (а.с.185 т.1);

- податкове повідомлення-рішення №0017781702 від 07.08.2014 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 6978 грн. - за основним платежем та 1744,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.189 т.1);

- податкове повідомлення-рішення № 0017791702 від 07.08.2014 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на суму 5001,75 грн. - за основним платежем та 1250,44 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.191 т.1).

Правомірність та обґрунтованість оскаржуваних рішень та поворот виконання оскаржуваних рішень є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Стосовно податкового повідомлення - рішення №0017781702 від 07.08.2014 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ, суд зазначає наступне .

Так, у розрахунку до оскаржуваного рішення, наданого відповідачем, зазначено, що сума основного зобов'язання визначена у розмірі 6978 грн. з огляду на порушення формування податкового кредиту за господарською операцією позивача з ТОВ «Ві Ван Транс» (а.с.100 т.2).

Під час перевірки податковим органом встановлено, що позивач завищив суму податкового кредиту за березень 2013 р. в сумі 6978 грн. у зв'язку з віднесенням до складу податкового кредиту суму ПДВ за господарською операцією щодо придбання рухомого майна у ТОВ «Ві Ван Транс», оскільки власником такого майна може бути, як на думку податкового органу, лише фізична особа, а не ФОП, яким є позивач.

З такими висновками суд не погоджується з огляду на наступне.

Статтею 51 Цивільного Кодексу України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

За умовами частини 1 статті 55 Господарського Кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання за умовами п. 2 ч. 2 ст. 55 ГК України є також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно частинни 4 цієї статті суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.

Відповідно до частини 128 Господарського Кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті встановлено, що громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Аналіз зазначених законодавчих актів свідчить про те, що фізичні особи - підприємці є таким же суб'єктом права власності як юридичні та фізичні особи.

Той факт, що у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 в якості власника автопричепу зазначений ОСОБА_4, без вказівки на статус фізичної особи - підприємця, пояснюється тим, що за умовами п. 6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений ПКМУ від 07.09.1998р. № 1388 (у редакції ПКМУ від 23.12.2009р. № 1371) транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції. Транспортні засоби, що належать фізичним особам - підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.

Отже, зазначена норма прямо встановлює можливість належності транспортного засобу, зокрема причепу, фізичній особі - підприємцеві.

Згідно договору купівлі-продажу № 25/12 від 25 грудня 2012 р. укладеного ТОВ «Ві Ван Транс» (Продавець) з ФОП ОСОБА_4 (Покупець), Продавець передає у власність Покупця напівпричіп КRОNE SPD 27 шасі НОМЕР_4, 2004 року випуску (F/C/146- N/1).

За умовами пункту 5 договору № 25/12 від 25.12.2012р. розрахунки за товар проводяться у безготівковому порядку. На виконання зазначеної умови договору розрахунок за придбане майно проведений позивачем з власного підприємницького рахунку НОМЕР_5, відкритого у ПАТ«ВТБ Банк», що підтверджується випискою по рахунку за 27.12.2012 р. (а.с. 147-148 т.1).

Передача товару відбулась згідно видаткової накладної № 1 від 02.01.2013р. та акта приймання-передачі основних засобів б/н від 02.01.2013р. (а.с.150-152).

За наслідком господарської операції ТОВ «Ві Ван Транс» виписало податкову накладну від 27.12.2013 р. № 17 (а.с.149 т.1).

Відповідно абзацу а пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно абзацу 3 пункту 198.6 статті 198 ПК України визначено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних , таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Отже, позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту за березень 2013 р. суму ПДВ за господарською операцією з ТОВ «Ві Ван Транс», що відображено в податковій декларації з ПДВ за березень 2013 р., оскільки придбаний автопричіп використовується у господарській діяльності позивача.

Враховуючи вищеописане, суд дійшов висновку, про обгрутованість позовних вимог в цій частині, а тому податкове повідомлення - рішення №0017781702 від 07.08.2014 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ підлягає скасуванню.

Стосовно податкового повідомлення - рішення № 0017791702 від 07.08.2014 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, суд зазначає наступне .

Так, у розрахунку до оскаржуваного рішення, наданого відповідачем, зазначено, що сума основного зобов'язання визначена у розмірі 5001,75 грн. та штраф у сумі 1250,44 грн. з огляду на завищення валових витрат за господарською операцією позивача з ПП «Джерело» (а.с.99 т.2).

В акті перевірки зазначено, що позивач завищив валові витрати за 2011 р. в сумі 33345 грн. у зв'язку з віднесенням до складу витрат, витрати на придбання дизельного палива у ПП «Джерело», оскільки у ПП «Джерело» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення господарської діяльності.

Позивач надав суду копію договору №4 від 01.02.2011 р. укладеного ПП «Джерело» (Постачальник) та ФОП ОСОБА_4 (Покупець), згідно якого Постачальник зобов'язується продати, а Покупець прийняти і оплатити нафтопродукти (а.с.26 т.1).

Крім того, позивач надав суду копію накладної №0302 від 03.02.2011 р., податкової накладної від 03.02.2011 р. №0302, рахунок фактуру №0302 від 03.02.2011 р. та підтвердження проведення безготівкої оплати за придбаний товар від 17.02.2011 р. (а.с.27-30 т.1).

Пунктом 3.3 договору №4 від 01.02.2011 р. визначено, що формою оплати є предоплата, після надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, продавець виконує свої зобов'язання.

Отже, ПП «Джерело» зобов'язано поставити нафтопродукти лише після проведення передоплати, яку проведено не було.

Згідно з виписки з рахунку, грошові кошти за даним договором позивачем перераховані 17.02.2011 р., тобто після дати поставки нафтопродуктів (03.02.2011 р.). Позивач зазначив суду, що раніше не мав господарських відпосин з ПП «Джерело», а тому викликають сумнів можливість відвантаження товару у повному обсязі без проведення оплати таких товарів, оскільки дана господарська операція мала разовий характер і як пояснив позивач, він особисто з керівником ПП «Джерело» не знайомий.

Інструкція «Про порядок приймання, транспортування, зберігання. Відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політикивід 20 травня 2008 р. N 281/171/578/155 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2008 р. за N 805/15496 (далі Інструкція) встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів. Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів.

Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

Так, у пункті 2.2 договору №4 від 01.02.2011 р. зазначено, що якість товару повинна відповідати технічним показникам, передбаченим в діючих ГОСТах і ТУ у відповідності із сертифікатом якості завода - виготовника.

Відповідно до визначення, наведеного у розділі 3 Інструкції сертифікат відповідності - документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал відповідають установленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством.

Проте, на вимогу суду надати сертифікат відповідності, позивач зазначив про відсутність у нього такого сертифікату і про те, що при придбанні він особисто перевіряв якість нафтопродуктів.

Абзацом 2 пункту 4.2.1 Інструкції визначено, що для визначення маси та об'єму нафти і нафтопродуктів можуть використовуватися об'ємно-масовий статичний, об'ємно-масовий динамічний, прямий масовий (статичне зважування та зважування під час руху) і об'ємний методи вимірювань відповідно до вимог ГОСТ 26976.

Пунктом 5.4.1 рожділу 5 Інструкції визначено, що перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за N 128/2568, та ГОСТ 27352-87 "Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования".

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900.

Маса нафтопродукту в автоцистерні визначається зважуванням на автомобільних вагах або об'ємно-масовим методом (пункті 5.4.2 розділу 5 Інстрікції).

Кожний із способів вимірювання маси та об'єму потребує проведення певних дій, проте, позивач не надав чіткої відповіді, яким способом проводилось вимірювання об'єму нафтопродуктів отриманих від ПП «Джерело».

Позивач в судовому засіданні зазначив про те, що нафтопродукти він отримав автомобільним транспортом, проте не конкретизував яким саме.

Згідно пункту 7.5.6 розділу 7 Інструкції, відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких:

перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи.

Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

Позивач на вимогу суду не надав жодного документа, який би підтверджував транспортування нафтопродуктів. Основним видом діяльності позивача є здійснення перевезень, а тому, як на думку суду, позивач не міг не знати про обов'язковість ТТН при придбанні нафтопродуктів.

Суд зазначає, що нафтопродукти автомобільним транспортом можуть перевозиться виключно при наявності ТТН, дозволу Держгірпромнагляду із походженим маршрутом із органами Державтоінспекції.

Так, згідно відповіді ТУ Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Кіровоградській області від 15.10.2014 р., ПП «Джерело» у період з 01.02.2011 р. по 28.02.2011 р. дозвіл на транспортування та зберігання вогненебезпечної продукції (вантажу) не отримувало (а.с.16 т.2).

ДАІ УМВС України в Кіровоградській області надала відповідь про те, що на території Кіровоградської області за ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ПП «Джерело» у період з 01.02.2011 р. по 28.02.2011 р. транспортні засоби зареєстровані не були (а.с.92 т.2).

Світловодська ОДПІ на запит суду надала інформацію про те, що звіт про наявність найманих працівників за 1 квартал за формою 1-ДФ ПП «Джерело» не подавало (а.с.94 т.2).

Отже, у ПП «Джерело» на дату виписування податкової накладної від 03.02.2011 р. були відсутні основні фонди, технологічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, відповідні дозвільні документи тощо, що унеможливлює виконання господарської операції щодо поставки нафтопродуктів.

Згідно інформації, викладеної в акті перевірки ПП «Джерело» останню податкову звітність про свою господарську діяльність до податкових органів подало у грудні 2010 р., дану інформацію підтвердив і представник відповідача в судовому засіданні (а.с.38-47 т.2).

Отже, ПП «Джерело» не проводило господарську діяльність в юридичній площині з січня 2011 р.

Так, в акті перевірки ПП «Джерело» зазначено про те, що згідно декларації з податку на прибуток виручка від реалізації товарів за 2010 р. склала 0,0 грн. Основні засоби у ПП «Джерело» відсутні, до декларації з податку на прибуток за 2010 рік додаток К1/1 не надавався, сума амортизаційних відрахувань - 0,0 грн. (а.с.38-47 т.2).

Крім того, згідно рішення податкового органу від 04.02.2011 р. свідоцтво платника ПДВ ПП «Джерело» №15563249 анульоване. Тобто, свідоцтво платника ПДВ анульоване через 1 день після складання податкової накладної.

Пунктом 3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України 21.12.2010 N 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за N 1401/18696 (чинного на час виникнення правовідносин). порядковий номер податкової накладної присвоюється відповідно до її номера в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних. При складанні податкової накладної філією чи структурним підрозділом платника податку порядковий номер податкової накладної встановлюється з урахуванням присвоєного числового номера і визначається числовим значенням через дріб. У чисельнику порядкового номера податкової накладної проставляється порядковий номер, а в знаменнику - числовий номер філії чи структурного підрозділу.

Порядковий номер податкової накладної, виписаної ПП «Джерело» 03.02.2011 р. « 0302». Суд критично оцінює можливість ПП «Джерело» за три дні провести 302 господарські операції за відсутності найманих працівників та відповідних технологічних ресурсів.

Позивач зазначав суду, що придбані нафтопродукти він завантажив у свій резервуар, надавши суду копії документів про наявність такої можливості. На питання суду чи має позивач дозвіл Держгірпромнагляду та МНС на зберігання нафтопродуктів, позивач зазначив, що дозволів на зберігання нафтопродуктів він не має.

Отже, сам факт зберігання нафтопродуктів знаходиться поза межами правового поля, оскільки нафтопродукти є вогнебезпечним товаром, зберігання якого можливо лише при наявності відповідних дозволів.

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Таким чином, валові витрати формуються для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб має бути фактично сплачений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності позивача не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб відповідні суми навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як передбачено пунктом 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, воднораз під господарською операцією слід розуміти дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд зауважує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат можуть мати лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. При цьому господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту. Відповідні документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Отже, на підтвердження даних податкового обліку можуть прийматися лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

У ході судового розгляду справи представник позивача посилався на те, що дані податкового обліку позивача, у яких відображені взаємовідносини з ПП «Джерело» і які не визнаються відповідачем, підтверджені належними первинними документами - податковою накладною і накладною.

Натомість, відповідач, посилався на висновки акту перевірки та зазначав про відсутність фактичних господарських відносин між позивачем та ПП «Джерело» та недостовірності первинних документів, наданих позивачем на підтвердження цих відносин та відсутності ТТН.

Отже, у судовому засіданні не знайшов підтвердження факт реальності вчинення господарських операцій з поставки ПП «Джерело» нафтопродуктів позивачу, зокрема, з огляду на відсутність належних та достовірних доказів щодо транспортування та походження цих товарів.

Суд критично оцінює посилання представника позивача, як на доказ реальності господарської операції, документи бухгалтерського обліку із зазначення про використання у своїй господарській діяльності матеріалів, які були придбані у ПП «Джерело».

В судовому засіданні не підтверджено факт господарської операції позивача лише з ПП «Джерело», що не ставить в залежність можливість позивача придбання нафтопродуктів у інших осіб, які не є платниками ПДВ.

Відсутність фактичного здійснення господарських операції позивача з ПП «Джерело» свідчить, що відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку. З огляду на це, наявність податкових та видаткових накладних, які формально відповідають вимогам до їх оформлення, у спірних правовідносинах не є підставою для віднесення певних сум до валових витрат, оскільки під час судового розгляду справи доведено, що відомості у таких документах щодо господарських операцій не відповідають дійсності.

Як вказав Верховний Суд України у постанові від 08.09.09 №09/143, висновки якої є в силу 244-2 КАС України є обов'язковими для всіх судів України, надання податковому органу належним чином усіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

За правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 07.02.12 №21-425во10, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

За таких обставин, враховуючи не підтвердження фактичного постачання ПП «Джерело» позивачу нафтопродуктів, суд погоджується з висновками відповідача про безпідставність формування валових витрат за такою операцією, незважаючи на наявність у позивача податкової накладних та доказів оплати вартості товарів. Як встановлено у судовому засіданні, позивач та його контрагент ставили за мету не виконання договору, а складання документів, які б дали правові підстави позивачу отримати податкову вигоду шляхом зменшення податкових зобов'язань.

При цьому суд зазначає, що установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідні господарські операції, як на це наполягає у своїх поясненнях позивач, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків, зважаючи на встановлену відсутність реального вчинення цих господарських операцій та відсутність зв'язку між такими операціями та господарською діяльністю платника податків.

Наслідки порушення податкового законодавства, зокрема у податковому обліку, повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Отже, відсутність судових рішень про визнання недійсним (нікчемним) укладеного правочину, на чому наполягали представники позивача, не може розглядатися як перешкода для коригування валових витрат позивачу, з огляду на встановлені порушення податкового законодавства, що призвели до виникнення грошових зобов'язань з податку на прибуток та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст.44 ПК України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

А відтак, суд дійшов висновку, що порушення позивачем приписів податкового законодавства під час декларування взаємовідносин з ПП «Джерало» у лютому 2011 р. знайшло своє належне підтвердження в ході судового розгляду справи.

Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Отже, завищення валових витрат по взаємовідносинах з ПП «Джерело» за 2011 рік на 33345 грн. призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб за цей період в сумі 5001,75 (33345 х 15%).

Відповідач, донарахувавши позивачу суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичнио осіб в сумі 5001,75 грн. діяв в межах та на підставі норм закону, а відтак прав позивача не порушив.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0017791702 від 07.08.2014 р.

Стосовно вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-016331702 від 24.07.2014 р., суд зазначає наступне .

Так, оскаржуваною вимогою позивача зобов'язано сплатити суму недоїмки по єдиному внеску на соціальне державне страхування в розмірі 11570,72 грн.

Сума недоплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначені в акті перевірки, з урахуванням висновків про завищення валових витрат за правочином з ПП «Джерело».

Так, суд погоджується з висновком податкового органу про те, що заниження валових витрат у 2011 р. за правочином з ПП «Джерело» стало підставою для заниження як суми податку на доходи фіничних осіб, так і на недоплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 11570,72 грн. (33345 х 34,7%).

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон).

За визначенням, наведеним у пункті 2 частини 1 статті 1 Закону, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 11 статті 8 Закону єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини 1 статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини 1 статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону передбачено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Статтею 25 Закону передбачені заходи впливу та стягнення, які застосовуються до платників єдиного внеску.

Відповідно до частин 2, 3 статті 25 Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Згідно з частиною 4 статті 25 Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

У випадках, зазначених в абзаці 9 частини 4 статті 25 Закону, орган доходів і зборів також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому заходи досудового врегулювання спорів, передбачені законом, не застосовуються.

Частиною 11 статті 25 Закону установлені штрафні санкції, які застосовуються органом доходів і зборів до платника єдиного внеску.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.13 №455, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.09.13 за №1622/24154, затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - Інструкція №455). Ця Інструкція визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.

Абзацом 2 пункту 6.3 розділу VI Інструкції №455 передбачено, що органи доходів і зборів надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки, зокрема у випадку, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника про суми доходу (прибутку) фізичних осіб - підприємців чи осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів у повідомленнях-розрахунках, де визначено суми єдиного внеску, які підлягають доплаті.

Відповідно до абзацу 5 пункту 6.3 розділу VI Інструкції №455 у випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога надсилається одночасно з актом документальної перевірки платника єдиного внеску або актом про суми розбіжностей щодо сум доходу (прибутку), заявлених у звітності до органу доходів і зборів та задекларованих у річній податковій декларації фізичними особами - підприємцями чи особами, які забезпечують себе роботою самостійно, або повідомленням-розрахунком на всю суму донарахованого єдиного внеску.

Згідно з пунктом 6.4. розділу VI Інструкції №455 вимога про сплату боргу формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з карток особових рахунків платників за формою згідно з додатком 4 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 5 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Отже, при наявності акту перевірки, в якому встановлено недоптату єдиного внеску, відповідач правомірно виніс вимогу про сплату боргу.

Донарахування єдиного внеску органом доходів і зборів здійснюється шляхом винесення вимоги про сплату недоїмки, яка формується на підставі акту документальної перевірки, за формою згідно з додатком 4 (5) до Інструкції №455. У разі незгоди платника з розрахунком суми недоїмки він вправі оскаржити вимогу про сплату єдиного внеску (недоїмки), як рішення суб'єкта владних повноважень, в адміністративному або судовому порядку.

Враховуючи підтвердження правомірності висновку податкового органу про завищення валових витрат за 2011 р. за правочином з ПП «Джерело», суд зазначає про правомірність винесення відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-016331702 від 24.07.2014 р., а тому в цій частині позовних вимог належить відмовити.

Стосовно рішення №0016321702 від 24.07.2014 р. про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, суд зазначає наступне .

Висновками акту перевірки встановлено, зокрема порушення позивачем п.2 ч.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - визначено суму податкового зобов'язання з єдиного внеску на загальну суму 11570,72 грн., у т.ч. за 2011 рік - 11570,72 грн.

На підставі акту перевірки Олександрійською ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-016331702 від 24.07.2014 р., висновок щодо правомірності якої описаний судом вище.

В акті перевірки зазначено, що позивач завищив валові витрати за 2011 р. в сумі 33345 грн., що потягло за собою недоплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 11570,72 грн. (33345 х 34,7%).

Своєчасна недоплата суми єдиного внеску, яка виникла у зв'язку із заниженням об'єкту оподаткування за правочином з ПП «Джерело», стала підставою для нарахування штрафу у розмірі 1736 грн. (11570,72 х 15%).

У зв'язку з цим в акті перевірки відповідач визначив позивачу суму податкового зобов'язання з єдиного внеску на загальну суму 11570,72 грн., яку також визначив до сплату в вимозі про сплату боргу.

Крім того, виніс спірне рішення №0016321702 від 24.07.2014 р., яким на підставі п.3 ч.11 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" застосував до позивача штрафні санкції в розмірі 1736 грн. Як вбачається з наданого відповідачем розрахунку штрафних санкцій по податкових зобов'язань по ЄСВ, до сплати визначено грошове зобов'язання по ЄСВ, у т.ч. основного платежу - 11570,72 грн., штрафних санкцій - 1736 грн. (а.с. 98 т.2).

Суд погоджується з визначенням суми штрафу за недоплату єдиного внеску.

Так, відповідно до пп. 14.1.39, 14.1.156 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк); грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Воднораз, згідно з пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює питання погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Натомість за визначенням, наведеним у пункті 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", виключно яким визначається порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, сума єдиного внеску, яка своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, є недоїмкою.

Відтак, сума 11570,72 грн., обчислена відповідачем в акті перевірки, є недоїмкою зі сплати єдиного внеску у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Згідно з абзацом 1, 2 частини 4 статті 25 Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

У випадках, зазначених в абзаці дев'ятому цієї частини, орган доходів і зборів також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому заходи досудового врегулювання спорів, передбачені законом, не застосовуються.

Частиною 11 статті 25 Закону установлені штрафні санкції, які застосовуються органом доходів і зборів до платника єдиного внеску.

Так, згідно з пунктом 3 частини 11 статті 25 Закону за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на платника єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.13 №455, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.09.13 за №1622/24154, затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - Інструкція №455). Ця Інструкція визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.

Підпунктом 3 пункту 7.2 розділу VІI Інструкції №455 передбачено, що відповідно до частини одинадцятої статті 25 Закону до платників, визначених підпунктами 1 - 4 пункту 2.1 розділу II цієї Інструкції, органи доходів і зборів застосовують штрафні санкції: за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску за формою згідно з додатком 10 до цієї Інструкції.

Підставою для прийняття відповідного рішення є акт перевірки платника єдиного внеску та вимога про сплату боргу (недоїмки).

Аналіз норм чинного законодавства свідчить, що базою для визначення штрафу за донарахування органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску на підставі п.3 ч.11 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", пп.3 п.7.2 розд. VІI Інструкції №455, є саме сума донарахованого єдиного внеску, обчислена органом доходів і зборів, тобто сума недоїмки.

Донарахування єдиного внеску органом доходів і зборів здійснюється шляхом винесення вимоги про сплату недоїмки, яка формується на підставі акту документальної перевірки, за формою згідно з додатком 4 (5) до Інструкції №455. У разі незгоди платника з розрахунком суми недоїмки він вправі оскаржити вимогу про сплату єдиного внеску (недоїмки), як рішення суб'єкта владних повноважень, в адміністративному або судовому порядку.

Суд дійшов висновку про правомірність винесення вимоги про сплату недоїмки в розмірі 11570,72 грн., який описаний судом вище.

Суд погоджується із визначеною відповідачем сумою штрафу в розмірі 1736 грн., оскільки така сума обрахована правомірно виходячи із суми недоплати за три звітні періоди (15%), і не суперечить положенням Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та Інструкції №455.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваного рішення від 24.07.2014 р. №0016321702 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, а тому в задоволенні позову в цій частині також належить відмовити.

Стосовно позовних вимог про поворот виконання вимоги про сплату боргу та рішення №0016321702 від 24.07.2014 р. про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, суд зазначає наступне .

Так, позивач просить здійснити поворот виконання вимоги Олександрійської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0016331702 від 24.07.2014 р. та рішення №0016321702 від 24.07.2014 р. про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску шляхом повернення з Державного бюджету України на користь ФОП ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1), помилково сплаченої суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 11570,72 грн. та суми штрфу в розмірі 1736 грн.

Частиною 13 статті 9 Закону визначено, що суми помилково сплаченого єдиного внеску зараховуються в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повертаються платникам у порядку і строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Отже, у разі встановлення переплати суми єдиного внеску, позивач має право звернутись до відповідача із заявою про повернення суми переплати чи зарахування в майбутні платежі і лише у разі відмови у вчиненні певних дій, позивач має право на звернення до суду.

На час розгляду справи в суді позивач не надав доказів звернення до відповідача із відповідною заявою, а тому суд зазначає про передчасність позовних вимог про поворот виконання рішення, що є підставою для відмови в їх задоволенні.

Крім того, позивач просить допустити поворот виконання вимоги про сплату боргу в сумі 11570,72 грн. та рішення про застосування штрафу в сумі 1736 грн.

Проте законність винесення вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафу підтверджено судом та описано вище, а тому, дана обставина є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову в частині повороту виконання рішень.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з положень частини 3 статті 94 КАС України та частинами 2,3 Закону України "Про судовий збір".

З огляду на відмову в задоволенні позову в частині вимог про поворот виконання рішення, сума судового збору в розмірі 146,16 грн. (а.с.209 т.1) не підлягає поверненню.

За подання до суду адміністративного позову з майновими вимогами на загальну суму 28281,41 (100%) грн. позивачем сплачено судовий збір у розмірі 182,70 грн. (а.с.2 т.1). З огляду на висновок суду про частковое задоволення позовних вимог на суму 8722,5 грн. (30,84%), суд вважає за необхідне стягнути з позивачева судовий збір до Державного бюджету України, у розмірі 1080,82 грн. (69,16%) =(1827-(8722,5 х 1827) : 28281,41 - 182,7).

Керуючись ст. ст. 2,17, 94, 158 - 163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішень та поворот виконання рішень задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 18.08.2014 р. №0017781702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 6978 грн. - за основним платежом та 1744,5 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1082 (одну тисячу вісімдесят дві) гривні 82 копійки.

Постанова суду набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі, протягом десяти днів з дня проголошення постанови суду, апеляційної скарги через Кіровоградській окружний адміністративний суд, з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 17.11.2014 р.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Г.П. Нагібіна