Ухвала

від 03.02.2015 по справі п/811/3169/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

03 лютого 2015 рокусправа № П/811/3169/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.

суддів: Прокопчук Т.С. Лукманової О.М.

за участю секретаря судового засідання: Фірсіка Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційні скарги Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області та фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.11.2014 р. у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування рішень Олександрійської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області

В С Т А Н О В И В:

15.09.2014 р. фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування рішень Олександрійської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області, де посилаючись на те, що в період з 26.06.2014 р. по 17.07.2014 р. відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2013 р., дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2013р.

За результатами даної перевірки складено акт № 385/17-03/НОМЕР_1 від 24.07.2014 р. та на підставі акту винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № 0016331702, де зобов'язано сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 11 570,72 грн; прийнято рішення № 0016321702 від 24.07.2014 р. про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, чим до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 1736 грн; 07.08.2014 ор. Прийнято податкове повідомлення - рішення № 0017791702, де збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб», що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування» на суму 6252 грн 19 коп, в тому числі за основним платежем 5001,75 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1250,44 грн; 07.08.2014 р. прийнято додаткове податкове повідомлення - рішення № 0017781702, де збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» на суму 8722,50 грн, в тому числі за основним платежем 6978 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1744,50 грн.

Оскільки вважає, що висновки, наведені в акті перевірки є хибними та безпідставними, просив визнати протиправними та скасувати вимогу № Ф-0016331702 від 24.07.2014 р., рішення № 0016321702 від 24.07.2014 р., податкові повідомлення - рішення № 0017781702 та № 0017791702 від 07.08.2014 р. та здійснити поворот виконання вищезазначених вимоги і рішення.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.11.2014 р. адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 0017781702 від 18.08.2014 р., де збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 6978 грн за основним платежем та 1744,5 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, в решті позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, де просив скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.11.2014 р. в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове рішення, де відмовити в цій частині рішення, а в іншій частині постанову залишити без змін.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач також подав апеляційну скаргу, де просив змінити постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.11.2014 р., скасувавши її в частині відмови в задоволенні позовних вимог, ухвалити нове рішення, де задовольнити позовні вимоги повністю.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача просить суд задовольнити апеляційну скаргу, інші особи, які приймають участь у справі, до суду не з'явилися, про дату слухання справи повідомлені належним чином.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що фактичною підставою для прийняття спірних вимоги, рішення, податкових повідомлень - рішень, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті № 385/17-03/НОМЕР_1 від 24.07.2014 р. планової виїзної документальної перевірки позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2013 р., дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2013р.

Внаслідок документальної перевірки встановлено порушення:

-п.п.138.1.1 п.138.1,п.138.8 ст. 138,п.177.2,п.177.4,ст. 177 ПК України, в результаті чого визначено заниження суми податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевірявся, на суму 5001,75 грн, в тому числі по звітних (податкових) періодах: 2011 рік на суму 5001,75 грн;

-п.188.1 ст. 188,п.198.1,п.198.3,198.2 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податкових зобов'язань по податку на додану вартість в розмірі 13 647 грн, а саме, за лютий 2011 р. - 6669 грн та за березень 2013 р. - 6978 грн;

-п.2 частини 12 ст. 7 Закону України від 08.07.2010 р. «про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування само зайнятої особи на загальну суму 11 570,72 грн за 2011 р.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № 0016331702, де зобов'язано сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 11 570,72 грн; прийнято рішення № 0016321702 від 24.07.2014 р. про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, чим до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 1736 грн; 07.08.2014 ор. Прийнято податкове повідомлення - рішення № 0017791702, де збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб», що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування» на суму 6252 грн 19 коп, в тому числі за основним платежем 5001,75 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1250,44 грн; 07.08.2014 р. прийнято додаткове податкове повідомлення - рішення № 0017781702, де збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» на суму 8722,50 грн, в тому числі за основним платежем 6978 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1744,50 грн.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково дійшов висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту за 2013 р. суми податку на додану вартість за господарською операцією з ТОВ «Ві Ван Транс», що відображено в податковій декларації з ПДВ за березень 2013 р., оскільки придбаний автопричіп використовується в господарській діяльності позивача.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі-ПК) Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно договору купівлі - продажу № 25/12 від 25.12.2012 р. ФОП ОСОБА_1, придбав у ТОВ «Ві Ван Транс» у власність напівпричіп. Розрахунки за товар проводилися в безготівковому порядку, що підтверджується банківською випискою з рахунку. Придбання напівпричіпу підтверджено видатковою накладною, податковою накладною та актом приймання - передачі основних засобів.

Відповідно до Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок та моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 р. за № 1388 (у редакції, що діяла на момент реєстрації зазначеного вище автомобіля) транспортні засоби реєструються лише за юридичними та фізичними особами.

Враховуючи викладені норми, органами внутрішніх справ транспортний засіб був зареєстрований на позивача як фізичну особу.

Згідно зі ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 325 Цивільного кодексу України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Частиною першою статті 52 Цивільного кодексу України визначено, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Таким чином, позивач має право на включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченого у вартості транспортного засобу, який використовувався останнім як власником у підприємницькій діяльності, з чим також погодився апеляційний адміністративний суд.

Як вбачається з акту перевірки, в порушення вимог п.177.4 ст. 177 ПК України в 2001 р. ФОП ОСОБА_1 до складу задекларованих витрат включено вартість дизельного пального в сумі 33 345,00 грн, що не підлягає включенню до складу понесених витрат в зв'язку з встановленням нікчемності правочинів позивача з ПП «Джерело» в 2011 р.

З акту перевірки також слідує, що у ПП «Джерело» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності, що виключає можливість проведення господарських операцій.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення - рішення № 0017791702 від 07.08.2014 р.

З матеріалів справи слідує, що 01.02.2011 р. між ПП «Джерело», як постачальником та ФОП ОСОБА_1, як покупцем, укладено договір №4, де продавець зобов'язався продати, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти, при чому: п.2.2. якість Товару повинна відповідати технічним показникам, передбаченим в діючих ГОСТах та ТУ відповідно з сертифікатом якості заводу - виробника». «П.3.3. Формою оплати є передоплата. Після надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, продавець приступає до виконання своїх обов'язків по відвантаженню товару». «п.6.5. Датою поставки автомобільним транспортом рахується дата передачі товару, вказаного в товаро - транспортній накладній або накладній на відпуск матеріалів на сторону».

На підтвердження здійснення договору позивачем надано накладну № 0302 від 03.02.2011 р., податкову накладну № 0302 від 03.02.2011 р., рахунок - фактуру № 0302 від 03.02.2011 р., виписку з банку, де зазначено, що грошові кошти відповідно договору перераховані 17.02.2011р.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду сертифікату якості, ТТН, а також підтвердження передплати вартості товару за договором, що передбачено безпосередньо самим договором.

Крім того, за результатами перевірки та відповідно бази даних АІС встановлено, що в лютому 2011 р. позивач перебував у взаємовідносинах з ПП «Джерело», що зареєстровано, як платник податку на додану вартість 01.07.2004 р., а анульовано 04.02.2011 р., на слідуючий день після складання податкової накладної.

Також судом першої інстанції встановлено, що відповідно декларації з податку на прибуток за 2010 р. виручка за реалізацію товарів ПП «Джерело» складала 0 грн, а за лютий 2011 р. звітність по ПДВ не була подана.

Крім того, з матеріалів справи слідує, що отримані нафтопродукти в ПП «Джерело» позивачем були завантажені в свій резервуар, однак, дозволу Держгірпромнагляду та МНС на зберігання нафтопродуктів не надано.

Статтею 177 ПК України передбачено, що « 177.4. До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу».

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо нереальності здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Джерело».

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Водночас, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальником.

З ціллю підтвердження обґрунтованості заявленої податкової вигоди необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій. Оскільки, навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відтак, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

З матеріалів справи вбачається, що з врахуванням висновків про завищення валових витрат за правочином з ПП «Джерело» відповідачем висунута вимога про сплату позивачем боргу (недоїмки) № Ф-016331702 від 24.07.2014 р. по єдиному внеску на соціальне страхування в розмірі 11570,72 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, оскільки згідно ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» « 11. Єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску».

Крім того, статтею 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що « 1. Рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

2. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

3. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

4. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

…11. Орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції…»:

За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а постанову суду залишити без змін.

Керуючись статтями ст.ст. 198 ч.1 п. 1, 200,205,206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області та фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.11.2014 р. - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня викладення повного тексту ухвали.

Головуючий: Л.А. Божко

Суддя: Т.С. Прокопчук

Суддя: О.М. Лукманова