Ухвала

від 20.11.2014 по справі 808/5050/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2014 рокусправа № 808/5050/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2013 року у справі № 808/5050/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Віском-Плюс» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віском-Плюс» (далі - ТОВ «Віском-Плюс) 24 травня 2013 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, згідно якого, просить скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 03 січня 2013 року за № 0000022212 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток на 6 188,00 грн. (за основним платежем) та від 03 січня 2013 року за № 0000032212 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 6 726,25 грн. (з них основний платіж - 5 381,00 грн. та штрафна (фінансова) санкція - 1 345,25 грн.), прийнятих на підставі акта від 18 грудня 2012 року за № 158/22-12/33527924 про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Віском-Плюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні господарських операцій з ПП «Флоксис» за вересень 2011 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача щодо нереальності господарської операції позивача з ПП «Флоксис» вчиненої на підставі нікчемного правочину, викладені у акті №158/22-12/33527924 від 18 грудня 2012 року (далі - акт перевірки), на підставі якого їх було прийнято, є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2013 року адміністративний позов задоволено.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб щодо відсутності факту придбання товарів по ланцюгу постачання від ПП «Флоксис» до позивача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні господарських операцій з ПП «Флоксис» за вересень 2011 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №158/22-12/33527924 від 18 грудня 2012 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

- п.198.1, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, підприємством занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту з ПДВ на суму 5 381 грн. та відповідно занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 5 381 грн.;

- п.138.1 п.138.2 ст.138; пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, підприємством безпідставно завищено валові витрати на загальну суму 26 905 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01 липня 2011 по 30 вересня 2011 на суму 6 188,00 грн. (а.с. 11-21).

Згідно вказаного акта відповідач дійшов висновку про те, що операції з придбання товарів по ланцюгу постачання від ПП «Флоксис» до ТОВ «Віском-Плюс» не містять по суті своїх розумних економічних або інших причин (ділової мети) та не спричиняють реального настання правових наслідків.

Позиція податкового органу про недійсність правочину позивача ґрунтується на висновку акта зустрічної звірки № 106 від 08.04.2012 року щодо неможливості підтвердження реальності здійснення ПП «Флоксис» господарських відносин з контрагентами за вересень, грудень 2011 року.

На підставі акта перевірки відповідачем 03 січня 2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

-№ 0000032212, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6 726,25 грн., у тому числі за основним платежем 5 381,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1 345,25 грн.(а.с. 22);

-№ 0000022212, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 6 188,00 грн., у тому числі за основним платежем 6 188,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 0 грн.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, зокрема, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат.

Згідно із п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.139.1.9. ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач придбав у ПП «Флоксис» матеріали для виконання ремонтних робіт на загальну суму 32 285,74 грн., у тому числі ПДВ на суму 5 380,96 грн..

При цьому, з врахуванням положень п.п.1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення зазначеного правочину за наявності доказів які підтверджують вказані обставини, а саме: видаткових накладних №82 від 06 вересня 2011 року (а.с.28), №83 від 06 вересня 2011 року (а.с.30), №113 від 08 вересня 2011 року (а.с.32), банківських виписок (а.с.33-34).

ТОВ «Флоксис» виписано позивачу податкові накладні за вересень 2011 року (а.с.27,29,31).

Отримані матеріали були використанні позивачем в ремонтних роботах, які виконував ТОВ «ГСМ-Дніпро Плюс» на підставі договорів №11-11 від 08 липня 2011 року та №15-11 від 29 серпня 2011 року, укладених між позивачем та ТОВ «ГСМ-Дніпро Плюс» (а.с. 39-52).

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Флоксис» за наслідками яких сформовано валові витрати та спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності.

Щодо доводів податкового органу відносно відсутності у позивача ТТН та інших доказів на переміщення придбаного товару.

В цьому випадку, суд виходить з положень п.п. 11.1 розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 яким встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно п. п. 11.4, 11.5, 11.6, 11.7 вказаних Правил оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Тобто, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій за наявності інших підтверджуючих документів.

Також, відсутність саме товарно-транспортних накладних не є підставою для не включення вартості придбаних товарів до валових витрат та сум податку на додану вартість до податкового кредиту покупця.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар в особи, яка на думку податкового органу порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2013 року у справі № 808/5050/13-а - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 21 листопада 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко