Рішення

від 12.11.2014 по справі 910/19966/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19966/14 12.11.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕЛОН ФЕШН Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Паретон»

про стягнення 102 000,00 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники сторін:

від позивача Вєтошкіна Я.В. - представник за довіреністю від

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 12.11.14, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕЛОН ФЕШН Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Паретон» про стягнення 102 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 01.10.2011 між сторонами був укладений договір суборенди № 01/10-11М2 на підставі якого відповідач передав у тимчасове платне користування позивачу нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: м. Київ, бул. Л. Українки, 24. На підставі п. 3.8. договору позивачем було внесено гарантійний платіж в розмірі орендної плати за 1 місяць, що становить 102 000,00 грн. та який підлягає поверненню після підписання Акту прийому-передачі приміщення. Договір суборенди за ініціативи позивача був достроково припинений 28.02.2013, однак повернення гарантійного платежу з боку відповідача не відбулось, а тому позивач просить сягнути грошові кошти у розмірі 102 000,00 грн з відповідача.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.09.2014 порушено провадження у справі № 910/19966/14 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 22.10.2014.

У судовому засіданні 22.01.2014 було оголошено перерву до 05.11.2014.

05.11.2014 до канцелярії господарського суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням уповноваженого представника у відрядженні.

У судове засідання, призначене на 05.11.2014, з'явився представник позивача, який надав додаткові документи, що були долучені до матеріалів справи та проти відкладення розгляду справи не заперечував.

Ухвалою суду від 05.11.2014 розгляд справи відкладався до 12.11.2014 р.

У судове засідання 12.11.2014 з'явився представник позивача, позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В судове засідання 12.11.2014 представник позивача з'явився, надав документи на виконання вимог ухвали суду, позовні вимоги підтримав. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, витребуваних судом документів не надав, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01.10.11. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕЛТА-СПОРТ» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Паретон» (орендар) був укладений Договір оренди № 01/10-11М, за умовами якого орендодавець надає в платне строкове орендне володіння та користування, а орендар приймає від орендодавця частину нежитлових приміщень (в літ. А), а саме: приміщення першого поверху площею 103,5 кв.м (номера приміщень відповідно до технічного паспорту № 22, № 25); приміщення підвалу площею 63,7 кв.м (номера приміщень відповідно до технічного паспорту № 4 № 5, № 6), що в загальному складає частину від загальної площі групи приміщень № 473 та № 480 загальною площею 421,80 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 24 для здійснення підприємницької діяльності та розміщення магазину непродовольчих товарів і зобов'язується оплачувати орендодавцю плату за користування приміщенням.

Пунктом 2.1. Договору оренди № 01/10-11М передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.07.14.

Пунктом 5.2.6. договору оренди № 01/10-11М його сторони погодили, що орендар має право здавати приміщення в суборенду будь-яким особам без погодження з орендодавцем.

01 жовтня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАРЕТОН» (надалі - орендар, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕЛОН ФЕШН Україна» (надалі - суборендар, позивач) був укладений договір суборенди № 01/10-11М2 (надалі - договір), за умовами якого позивач надає в платне строкове володіння та користування, а відповідач приймає від позивача частину нежитлових приміщень (в літ. А), а саме: приміщення першого поверху площею 103, 5 кв.м. (номера приміщень відповідно до технічного паспорту № 22, № 25); приміщення підвалу площею 63, 7 кв.м. (номера приміщень відповідно до технічного паспорту № 4, № 5, № 6), що в загальному складає частину від загальної площі групи приміщень № 473 та № 480 загальною площею 421, 80 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 24 для здійснення підприємницької діяльності та розміщення магазину непродовольчих товарів ТМ "Springfield" і зобов'язується оплачувати орендодавцю плату за користування приміщенням.

На виконання умов договору відповідач передав, а позивач прийняв вказане вище майно, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.10.11.

У п. 3.8 договору сторони передбачили, що суборендар повинен надати орендарю забезпечення відносно зобов'язань суборендаря з договором (надалі - гарантійний платіж) в розмірі орендної плати за 1 (один) місяць Гарантійний платіж вноситься суборендарем на банківський рахунок орендаря до 10 жовтня 2011 року. Гарантійний платіж буде утримуватися орендарем протягом дії договору як гарантія проти несплати суборендарем орендної плати, плати за комунальні послуги (якщо такі надаються орендарем або можуть надаватися в майбутньому) за цим договором, а також в якості забезпечення виконання зобов'язань суборендаря за даним договором, і буде використаний в повному обсязі як компенсація понесених збитків в разі непередбаченого умовами даного договору дострокового розірвання зі сторони суборендаря. Після закінчення строку оренди за даним договором або у випадку дострокового розірвання цього договору гарантійний платіж повертається суборендарю протягом 30 (тридцяти) банківських днів після підписання акту прийому-передачі приміщення.

За доводами позивач, на виконання вимог п. 3.8. ТОВ «МЕЛОН ФЕШН Україна» перерахувало на рахунок відповідача гарантійний платіж у розмірі 102 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 3855 від 23.11.2012 р. на суму 46 000,00 грн та № 3905 від 28.11.2012 р. на суму 56 000,00 грн. За переконанням позивача, договір суборенди був достроково припинений за ініціативою позивача, із дотриманням вимог договору та законодавства України, що підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 31.07.2014 р. у справі № 910/5364/14. Оскільки, договір суборенди припинений з 28.02.2013 року, відтак у відповідача виник обов'язок повернути гарантійний платіж у сумі 102 000,00 грн позивачу у строки визначені п. 3.8. договору.

Відповідач проти позову заперечував з тих підстав, що позивачем не повернуто майно за актом приймання-передачі, як цього вимагає п. 9.4. договору суборенди, а тому гарантійний платіж був зарахований відповідачем як штраф у розмірі 1 (однієї) місячної орендної плати відповідно до п. 10.9. цього договору.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю у позивача, на його думку, права вимагати у відповідача повернення гарантійного платежу у розмірі 102 000,00 грн. на підставі договору суборенди від 01.10.2011 р.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір суборенди є договором піднайму. Відповідно до ч. 3 ст. 774 ЦК України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України , зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 202 ГК України зазначено, що господарське зобов'язання припиняється у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.03.14 у справі № 910/5364/13, що залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2014 р., та постановою Вищого господарського суду України від 31.07.2014 р., відмовлено в позовних вимогах ТОВ «Паретон» про стягнення з ТОВ «МЕЛОН ФЕШН Україна» заборгованості у розмірі 1 377 771,98 грн. При цьому, Господарським судом м. Києва встановлено, з яким погодилися апеляційна та касаційна інстанція, що станом на 28.02.13. (останній день лютого 2013 року; день розірвання Договору) у відповідача (ТОВ «МЕЛОН ФЕШН Україна») була відсутня заборгованість зі сплати орендної плати за Договором. При цьому, в листопаді 2012 був поповнений гарантійний платіж, а лист про розірвання Договору було направлено не менш як за один календарний місяць до передбачуваної дати розірвання. Тобто, відповідачем було дотримано встановлені п. 9.1.5.б. Договору умови. Таким чином, договір був розірваний за ініціативою відповідача (ТОВ «МЕЛОН ФЕШН Україна») з 28.02.2013 р. А також, судом встановлено факт ухиляння саме позивача (ТОВ «Паретон») від підписання угоди про розірвання договору суборенди та складання акту приймання-передачі (повернення) приміщення.

За таких обставин, судом у справі № 910/5364/13 встановлено факт розірвання договору суборенди з ініціативи ТОВ «МЕЛОН ФЕШН Україна» з дотриманням умов, визначених п.п. 9.1.5.б. договору та ухиляння саме ТОВ «Паретон» від підписання угоди про розірвання договору суборенди та складання акту приймання-передачі (повернення) приміщення. Вказаний факт в силу норм ст. 35 ГПК України не підлягає доказуванню при розгляді цього спору.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 р. № 8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» від 18.11.2003 р. №01-8/1427).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі «Христов проти України» одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії», п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

З урахуванням викладеного у суду відсутні підстави для повторного доказування наведеної обставини, а саме: факту розірвання договору суборенди з ініціативи ТОВ «МЕЛОН ФЕШН Україна» з дотриманням умов, визначених п. п. 9.1.5.б. договору та не складення акту приймання-передачі (повернення) приміщення через ухиляння ТОВ «Паретон» (орендаря, відповідача), адже існування даної обставини підтверджує судове рішення у спорі, що виник між тими ж сторонами (справа № 910/5364/13).

Відповідно до п. 3.8 договору суборендар повинен надати орендарю забезпечення відносно зобов'язань суборендаря з договором (надалі - гарантійний платіж) в розмірі орендної плати за 1 (один) місяць Гарантійний платіж вноситься суборендарем на банківський рахунок орендаря до 10 жовтня 2011 року. Після закінчення строку оренди за даним договором або у випадку дострокового розірвання цього договору гарантійний платіж повертається суборендарю протягом 30 (тридцяти) банківських днів після підписання акту прийому-передачі приміщення.

Матеріалами справи підтверджується факт сплати позивачем гарантійного платежу у розмірі 102 000,00 грн, згідно з платіжними дорученнями № 3855 від 23.11.2012 р. на суму 46 000,00 грн та № 3905 від 28.11.2012 р. на суму 56 000,00 грн.

Боржник відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України , зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Доказів перерахування гарантійного платежу в сумі 102 000,00 грн на момент розгляду спору, відповідач не надав.

Доводи відповідача щодо неповернення майна позивачем за актом приймання-передачі, що в свою чергу наділяє його правом зарахувати гарантійний платіж як штраф, спростовуються матеріалами справи та рішенням Господарського суду м. Києва від 18.03.14 у справі № 910/5364/13.

З огляду на викладене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 102 000,00 грн, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 32 , 33 , 49 , 82-85 ГПК України , суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Паретон» (04071, м. Київ, вул.. Ярославська, буд. 56А, ідентифікаційний код 37333498) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕЛОН ФЕШН Україна» (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 31, ідентифікаційний код 37100448) борг у розмірі 102 000 (сто дві тисячі) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 040 (дві тисячі сорок) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.11.2014 р.

Суддя Л.Г. Пукшин