Рішення

від 19.11.2014 по справі 910/20727/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20727/14 19.11.14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Енергопостачальна Компанія Одесаобленерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Наша гарантія - база відпочинку «Прибій»

про стягнення 12 494, 19 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Мишастий А.О. за довіреністю № 49 від 30.12.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Енергопостачальна Компанія Одесаобленерго» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Наша гарантія - база відпочинку «Прибій» (далі - відповідач) про стягнення 6 355,92 грн., в тому числі 2 130, 38 грн. пені, 588, 31 грн. 3 % річних та 3 637, 23 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що між ним та відповідачем було укладено Договір про постачання електричної енергії № Кю-1379 від 30.07.2008 р., за умовами якого позивач зобов'язався постачати електричну енергію, а відповідач її оплачувати у встановленому порядку. Як зазначає позивач, в результаті обстеження приладу обліку електричної енергії на об'єкті відповідача, було складено Акт про порушення ПКЕЕ № 017541 від 03.07.2012 р. та в подальшому прийнято рішення щодо розрахунку не облікованої електричної енергії по акту за період з 15.06.2012 р. по 03.07.2012 р., згідно з яким її вартість склала 64 388, 48 грн. 27.06.2013 р. сторони уклали Угоду про порядок погашення заборгованості № 68-13, за якою відповідач зобов'язався до 27.07.2013 р. розрахуватись з позивачем. Оскільки відповідач лише частково погасив борг перед позивачем на суму 32 000, 00 грн., позивач звернувся до суду з позовом про стягнення решти боргу в сумі 32 388, 48 грн., вважаючи вказану Угоду припиненою. Рішенням господарського суду міста Києва від 15.04.2014 р. позовні вимоги було задоволено та вирішено стягнути з відповідача 32 388, 48 грн. Оскільки вказане рішення суду було виконане відповідачем лише 30.05.2014 р., позивач вирішив за періоди прострочення виконання відповідних грошових зобов'язань з 21.10.2013 р. по 29.05.2014 р. нарахувати відповідачу пеню, 3 % річних та інфляційні втрати, у зв'язку з чим і звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.10.2014 р. порушено провадження у справі № 910/20727/14 та призначено її до розгляду на 14.10.2014 р.

У судовому засіданні 14.10.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також подав заяву про збільшення позовних вимог № 21/858 від 13.10.2014 р., відповідно до змісту якої він просить суд стягнути з відповідача пеню за період з 19.10.2012 р. по 19.04.2013 р. у розмірі 4 815,22 грн., 3% річних за період з 19.10.2012 р. по 26.06.2013 р. в розмірі 1 323,05 грн., пеню за період з 21.10.2013 р. по 20.04.2014 р. у розмірі 2 130,38 грн., 3% річних за період з 21.10.2013 р. по 29.05.2014 р. у розмірі 588,31 грн., індекс інфляції за період з 21.10.2013 р. по 29.05.2014 р. у розмірі 3 637,23 грн.

Дослідивши зміст заяви позивача про збільшення позовних вимог та додатків до неї, суд встановив, що позивач не представив доказів направлення копії вказаної заяви з доданими до неї документами відповідачу. Враховуючи зазначене, суд роз'яснив представнику позивача можливі наслідки не виконання ним вимог щодо необхідності направлення копії вказаної заяви з доданими до неї документами відповідачу, а також зобов'язав позивача до наступного судового засідання завчасно представити відповідні докази суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.10.2014 р. розгляд справи було відкладено на 04.11.2014 р.

30.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог № 21/910 від 27.10.2014 р., відповідно до змісту якої він просить суд стягнути з відповідача пеню за період з 19.10.2012 р. по 19.04.2013 р. у розмірі 4 815,22 грн., 3% річних за період з 19.10.2012 р. по 26.06.2013 р. в розмірі 1 323,05 грн., пеню за період з 21.10.2013 р. по 20.04.2014 р. у розмірі 2 130,38 грн., 3% річних за період з 21.10.2013 р. по 29.05.2014 р. у розмірі 588,31 грн., індекс інфляції за період з 21.10.2013 р. по 29.05.2014 р. у розмірі 3 637,23 грн. До вказаної заяви позивачем додано докази направлення її копії відповідачу.

У судовому засіданні 04.11.2014 р. суд прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим вони розглядаються в її редакції та відповідно має місце нова ціна позову.

Від представника позивача у судовому засіданні 04.11.2014 р. надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2014 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача було відкладено на 19.11.2014 р.

Представник відповідача в судове засідання 19.11.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 19.11.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.07.2008 р. між сторонами у справі було укладено Договір постачання електричної енергії № Кю-1379 (далі - Договір), відповідно до умов якого ПАТ «ЕК «Одесаобленерго» зобов'язалось постачати електроенергію на об'єкти споживача (ТОВ «Наша гарантія - база відпочинку «Прибій»), а споживач зобов'язався дотримуватися умов договору, Правил користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ від 31.07.1996 р. № 28 (зі змінами та доповненнями (далі ПКЕЕ)) та сплачувати за спожиту електричну енергію.

При обстеженні засобу обліку, установленого на об'єкті відповідача - база відпочинку «Прибій», яка знаходиться за адресою: с. Сичавка, Комінтернівський р-н., Одеської обл., уповноваженими представниками ПАТ «ЕК «Одесаобленерго» було виявлено факти порушення ПКЕЕ, а саме: «установка перемичок на фазах «А», «В», «С» шунтуючі вторинні струмові ланцюги та клемах випробувального клемного блоку. При частковому демонтажі, не порушуючи пломби РЕМ, є вільний доступ до клемної випробувальної колодки», що зафіксовано в Акті про порушення Правил користування електричною енергією № 017541 від 03.07.2012 р.

Вказаний Акт було підписано представниками позивача, проте як директор відповідача від підписання акту відмовився, про що було зроблено відповідний запис.

В подальшому, комісія з розгляду актів «Про порушення Правил користування електричною енергією» в присутності директора ТОВ «Наша гарантія - база відпочинку «Прибій» 05.07.2012 р. розглянула Акт № 017541 від 03.07.2012 р. та провела розрахунок відповідно до Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами Правил користування електричною енергією, затвердженою Постановою НКРЕ № 562 від 04.05.2006 р.

Відповідно до даного розрахунку, відповідач зобов'язаний був сплатити грошові кошти в сумі 301 411,18 грн.

Відповідно до Протоколу № 8 від 05.07.2012 р. Директор ТОВ «Наша гарантія - база відпочинку «Прибій» з нарахованою сумою не погодився, про що відображено в даному протоколі, а згодом, 12.07.2012 р. відповідачем та адресу позивача було надіслано лист про незгоду з актами.

В свою чергу, позивач 23.08.2012 р. протоколом № 49 комісії з розгляду актів «Про порушення Правил користування електричною енергією» розглянув лист відповідача про незгоду з актом порушення ПКЕЕ, прийняв рішення про перерахування не облікованої електричної енергії по акту № 017541 від 03.07.2012 р., виходячи з дозволеної потужності 180 кВт, із застосуванням коефіцієнту використання електрообладнання рівним 0,75.

За таких обставин, обсяг недорахованої електричної енергії склав 53 657,06 кВт, вартість якої становить 64 388,48 грн.

18.09.2012 р. позивач склав Рахунок-фактуру № 1379/А по акту порушення ПКЕЕ № 017541 від 03.07.2012 р. на суму 64 388, 47 грн. з визначеними ним строком оплати - 18.10.2012 р.

27.06.2013 р. сторони уклали Угоду про порядок погашення заборгованості № 68-13, відповідно до умов якої ТОВ «Наша гарантія - база відпочинку «Прибій» визнало перед ПАТ «ЕК «Одесаобленерго» свої боргові зобов'язання на загальну суму 64 388,48 грн. та зобов'язалось розрахуватися в термін до 20.12.2013 р. відповідно до коефіцієнту погашення заборгованості.

Умови вищевказаної Угоди відповідач порушив, сплативши позивачу лише частково вартість недорахованої електричної енергії платежами від 27.06.2012 р. в розмірі 6 000,00 грн., від 24.07.2013 р. в розмірі 10 000,00 грн., від 25.07.2013 р. в розмірі 2 000,00 грн., від 22.08.2013 р. в розмірі 8 761,12 грн., від 23.08.2013 р. в розмірі 3 238,88 грн., від 11.10.2013 р. в розмірі 2 000,00 грн., всього 32 000,00 грн.

Внаслідок існування боргу у відповідача перед позивачем на суму 32 388,48 грн., позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 32 388,48 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.04.2014 р. у справі № 910/25042/13 (номер в ЄДРСР - 38362975) було вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Наша гарантія - база відпочинку «Прибій» на користь Публічного акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго» 32 388, 48 грн. суму основного боргу та 1 720, 50 грн. судового збору.

Наведені вище обставини встановлені під час розгляду справи № 910/25042/13 та прийнятті вказаного судового рішення і відповідно до приписів ст. 35 ГПК України мають преюдиційне значення під час розгляду даного спору і не підлягають повторному доказуванню.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Стягнута за рішенням господарського суду міста Києва від 15.04.2014 р. у справі № 910/25042/13 сума боргу була сплачена відповідачем 30.05.2014 р., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками банку.

З огляду на те, що відповідач несвоєчасно оплатив заборгованість, що виникла внаслідок порушення ПКЕЕ, позивач нарахував відповідачу пеню за період з 19.10.2012 р. по 19.04.2013 р. у розмірі 4 815,22 грн., 3% річних за період з 19.10.2012 р. по 26.06.2013 р. в розмірі 1 323,05 грн., пеню за період з 21.10.2013 р. по 20.04.2014 р. у розмірі 2 130,38 грн., 3% річних за період з 21.10.2013 р. по 29.05.2014 р. у розмірі 588,31 грн., інфляційні втрати за період з 21.10.2013 р. по 29.05.2014 р. у розмірі 3 637,23 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором енергопостачання.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

За приписами положень пункту 6.41. Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою НКРЕ від 31.07.1996 р. № 28 (далі ПКЕЕ), у разі виявлення під час контрольного або технічної перевірки уповноваженими представниками постачальника електричної енергії, від якого споживач одержує електричну енергію порушень цих правил або умов договору на місці виявлення порушення у присутності представника споживача оформляється акт порушень.

Так, за результатом перевірки дотримання позивачем правил користування електричною енергією 03.07.2012 р. уповноваженими представниками ПАТ «Одесаобленерго» виявлено на об'єкті позивача порушення правил користування електричною енергією, а саме «встановлення перемичок на фазах «А», «В», «С» шунтуючих вторинний струмовий ланцюг на клемах випробувального клемного блоку. При частковому демонтажі, не порушуючи пломби РЕМ, наявний вільний доступ до клемної випробувальної колодки», що є порушенням п. 3.19 та п. 6.40. Правил користування електричною енергією. За наслідками виявленого складено Акт про порушення № 017541 від 03.07.2012 p.

Порушення п. 3.19 Правил користування електричної енергії полягало в тому, що споживач без погодження з постачальником електричної енергії здійснив порушення схеми обліку електричної енергії, зокрема допустив шунтування вторинних струмових ланцюгів на клемах випробувального клемного блоку.

З огляду на положення пункту 6.40 Правил користування електричною енергією слідує, що у разі виявлення представниками постачальника електричної енергії пошкоджень чи зриву пломб, установлених в місцях, указаних в акті про опломбування, або пошкоджень відбитків тавр на цих пломбах, пошкодження розрахункових засобів обліку, явних ознак втручання в параметри розрахункових засобів (систем) обліку з метою зміни їх показів перерахунок обсягу електричної енергії, який підлягає оплаті, здійснюється відповідно до методики.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Так, статтею 235 ГК України передбачено, що за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно - господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.

Частиною 1 ст. 236 ГК України встановлено види господарсько-оперативних санкцій, в числі яких, зокрема, передбачено встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо.

За приписами ч. 2 ст. 236 ГК України перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Згідно із ч. 2 ст. 237 ГК України, порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

За приписами положень п. 6.42. Правил, протокол № 8 від 18.09.2012 р., розрахунок об'єму та вартості недорахованої електричної енергії з доданим до нього рахунком на суму 64 388,48 грн. та рахунок було вручено відповідачу, про що свідчить докази такого вручення - власноручний підпис директора Ружицького О.В.

Відповідно до п. 6.43. ПКЕЕ споживач має оплатити розрахункові документи за недовраховану електричну енергію протягом 30 календарних днів від дня отримання рахунка.

Як було встановлено під час розгляду справи № 910/25042/13, відповідач отримавши рішення постачальника електричної енергії про застосування методики та визначення обсягу та вартості недорахованої електричної енергії в розмірі 64 388, 48 грн. до суду про скасування рішення постачальника електричної енергії не звертався, прийняте комісією рішення не оскаржувало, вказані дії можуть свідчити тільки про згоду з прийнятим рішенням, адже і в протоколі споживач також не висловив жодних заперечень чи зауважень з приводу прийнятого комісією рішення, а навпроти 27.06.2013 р. між сторонами укладено угоду про порядок погашення заборгованості № 68-13.

Водночас, відповідач порушив як строки сплати виставленого позивачем рахунку-фактури, так і графік погашення боргу, визначений укладеною між сторонами Угодою, про що зазначалось вище.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення пені за порушення строків сплати вартості недорахованої електричної енергії, позивач посилається на приписи п. 4.2.1. Договору.

Так, пунктом 4.2.1. укладеного між сторонами Договору було передбачено, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3. - 2.3.4. цього Договору, з порушенням термінів, визначених додатком «Порядок розрахунків», споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню у розмірі 0, 5 %, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на той період, за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Однак, слід відзначити, що нарахування позивачем пені на суму вартості недорахованої електричної енергії за період з 19.10.2012 р. по 19.04.2013 р. у розмірі 4 815,22 грн., є неправомірним, оскільки він таким чином фактично нараховує неустойку на оперативно-господарську санкцію.

Так, за змістом статей 235, 236 ГК, а також Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 р. № 28, рішення постачальника електричної енергії про донарахування споживачу вартості недорахованої спожитої електричної енергії є оперативно-господарською санкцією.

Відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 29 листопада 2010 р. у справі № 3-30гс10; від 4 квітня 2011 р. у справі № 3-21гс11; від 16 травня 2011 р. у справі № 3-37гс11.

Як наголосив на тому Вищий господарський суд України у постанові від 15.03.2012 р. у справі № 5023/6580/11, на суму оперативно-господарської санкції, визначеної рішенням постачальника електричної енергії про донарахування споживачу вартості недоврахованої спожитої електроенергії неможливо нарахувати неустойку, яка нараховується на суму заборгованості, а не на суму санкції.

З аналогічних підстав не підлягає задоволенню вимога про стягнення 3% річних за період з 19.10.2012 р. по 26.06.2013 р. в розмірі 1 323,05 грн., оскільки чинним законодавством не передбачено можливості нарахування відсотків річних, передбачених ст. 625 ЦК України, на оперативно-господарські санкції.

Що ж стосується заявлених позивачем до стягнення з відповідача пені за період з 21.10.2013 р. по 20.04.2014 р. у розмірі 2 130,38 грн., 3% річних за період з 21.10.2013 р. по 29.05.2014 р. у розмірі 588,31 грн., інфляційних втрат за період з 21.10.2013 р. по 29.05.2014 р. у розмірі 3 637,23 грн., слід відзначити наступне.

Разом з укладенням сторонами 27.06.2013 р. Угоди про порядок погашення заборгованості № 68-13, фактично за домовленістю сторін відбулась зміна зобов'язань зі сплати оперативно-господарської санкції на зобов'язання зі сплати платежів за такою Угодою.

При цьому, пунктом 2.4. Угоди сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання графіку погашення боргових зобов'язань, зазначеного у п. 1.2. Угоди, в тому числі прострочення внесення хоча б одного платежу за графіком більш ніж на 10 днів, кредитор має право в односторонньому порядку без додаткового повідомлення боржника відмовитись від зазначеної в п. 1.2. Угоди про порядок погашення заборгованості реструктуризації та звернутись до господарського суду Одеської області з позовною заявою про примусове стягнення всієї суми вказаних зобов'язань.

Як зазначалось вище, оскільки відповідач порушив взяті на себе за Угодою зобов'язання щодо сплати платежів в погашення боргу згідно з визначеним сторонами Графіком, а саме: станом на момент чергового визначеного Угодою платежу 20.10.2014 р. мав вже сплатити позивачу 52 130, 00 грн., проте як сплатив лише 32 000, 00 грн., позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу в сумі 32 388, 48 грн., відмовившись від визначеного Угодою порядку реструктуризації.

Таким чином, з урахуванням порушення відповідачем взятих на себе за Угодою грошових зобов'язань, позивач має право нарахувати відповідачу 3 % річних та інфляційні втрати на суму боргу в розмірі 32 388, 48 грн.

Так, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Відповідно до п. 7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Позивач нарахував відповідачу до сплати 3% річних за період з 21.10.2013 р. по 29.05.2014 р. у розмірі 588,31 грн. та інфляційні втрати за період з 21.10.2013 р. по 29.05.2014 р. у розмірі 3 637,23 грн., розрахунок яких є вірним та який відповідачем не оспорюється.

Що ж стосується нарахування позивачем пені за період з 21.10.2013 р. по 20.04.2014 р. у розмірі 2 130,38 грн., то слід звернути увагу на те, що приписами укладеної між сторонами Угоди не передбачено відповідальності відповідача за порушення відповідних зобов'язань у формі сплати пені, проте як положення Договору постачання електричної енергії № Кю-1379 на дані відносини не поширюються.

У свою чергу, відповідно до приписів ст. 547 ЦК України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Таким чином, в даному випадку відсутні правові підстави для стягнення з відповідача пені, нарахованої позивачем.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним взятих на себе перед позивачем зобов'язань з погашення заборгованості за укладеною між сторонами Угодою у визначені нею строки.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Наша гарантія - база відпочинку «Прибій» (02002, місто Київ, вулиця Мильчакова, будинок 5, квартира 128; код ЄДРПОУ 25399457) на користь Публічного акціонерного товариства «Енергопостачальна Компанія Одесаобленерго» (65031, місто Одеса, вулиця Миколи Боровського, будинок 28 «Б»; код ЄДРПОУ 00131713) 588 (п'ятсот вісімдесят вісім) грн. 31 коп. 3 % річних, 3 637 (три тисячі шістсот тридцять сім) грн. 23 коп. інфляційних втрат та 617 (шістсот сімнадцять) грн. 89 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.11.2014 р.

Суддя В.С. Ломака