Ухвала

від 26.11.2014 по справі 2а-14114/11/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2014 р. м. Київ К/9991/55408/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державного підприємства «Харківський бронетанковий ремонтний завод»

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2012 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 р.

у справі № 2а-14114/11/2070

за позовом Державного підприємства «Харківський бронетанковий ремонтний завод»

до 1) Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, 2) Державної податкової служби у харківській області, 3) Державної податкової служби України, 4) Головного управління Державного казначейства України в Харківській області

про скасування рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2011 року Державне підприємство «Харківський бронетанковий ремонтний завод» (далі - позивач, ДП «Харківський БТРЗ») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова (далі - відповідач-1, ДПІ у Ленінському районі м. Харкова), Державної податкової адміністрації у Харківській області (далі - відповідач-2, ДПА у Харківській області), Державної податкової адміністрації України (далі - відповідач-3, ДПА України), Головного управління Державного казначейства України в Харківській області (далі - відповідач-4, ГУ ДК України в Харківській області), в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова від 30.06.2011 р. № 0000440700, рішення ДПА у Харківській області № 3445/10/25-103 від 03.08.2011 р. прийнятого за результатами розгляду скарги та рішення ДПА України № 3626/6/10-245 від 13.10.2011 р. про результати розгляду повторної скарги.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 р., у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2012 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 р. і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач-1 у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Інші відповідачі своїм процесуальним правом надати заперечення на касаційну скаргу не скористались.

Представники сторін в судове засідання 26.11.2014 р. не з'явились, про час та місце слухання справи були належним чином повідомлені, тому справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.06.2011 р., на підставі наказу від 01.06.2011 р. № 711 та відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 75, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, посадовою особою ДПІ у Ленінському районі м. Харкова було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП «Харківський БТРЗ» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2010 р. по взаємовідносинах з ТОВ «Струмтех-2008», за результатами якої складено акт від 17.06.2011 р. № 1120/07-004/08099848 та встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого підприємством завищено суму податкового кредиту по податку на додану вартість на 1 658 291 грн., у зв'язку з чим, донараховано податок на додану вартість на загальну суму 1 658 291 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 30.06.2011 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0000440700, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 2 072 863,75 грн., з яких 1 658 291 грн. - за основним платежем та 414 572,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами оскарження позивачем зазначеного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку, рішеннями ДПА у Харківській області від 03.08.2011 р. № 3445/10/25/103 та ДПА України від 13.10.2011 р. № 3626/6/10-245 скарги позивача були залишені податковими органами без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 30.06.2011 р. № 0000440700 - без змін.

Як вбачається з акту перевірки № 1120/07-004/08099848 від 17.06.2011 р. підставою для донарахування позивачу зазначеного податкового зобов'язання слугували висновки перевіряючого про безпідставне формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських операцій з його контрагентом-постачальником ТОВ «Струмтех-2008», оскільки, за твердженнями відповідача, правочин укладений позивачем з вказаним контрагентом не спричиняє реального настання правових наслідків обумовлених ним.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період, що перевірявся по взаємовідносинах з ТОВ «Струмтех-2008» є обґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення не підлягає скасуванню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статі 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування валових витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та на формування валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1, підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

За змістом пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою встановлення реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом судам необхідно звернути увагу на наступне.

У відповідності зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За змістом статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як встановлено судами, у перевіреному податковим органом періоді позивачем в межах своєї господарської діяльності було укладено договір купівлі-продажу зі своїм контрагентом ТОВ «Струмтех-2008» щодо поставки останнім позивачу технічного майна.

Ухвалюючи судові рішення по справі, суди попередніх інстанцій посилались на докази, які є обов'язковими, але не вичерпними.

Колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті. Тобто не з'ясовано належним чином напрямок та цілі діяльності позивача та чи відповідають дії по укладенню та виконанню спірного договору господарській меті товариства.

Висновки про нереальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано спірний податковий кредит суди зробили без фактичного дослідження обставин, що стосуються такого питання.

Так, при дослідження характеру спірних господарських операцій суди обмежилися дослідженням їх реальності без ретельного дослідження обставин виконання цих операцій, пославшись лише на інформацію акта перевірки.

За змістом частин четвертої, п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Як слідує із судових рішень, суди не звернули увагу на те, що відповідачем щодо позивача була проведена позапланова невиїзна перевірка на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78 статті 78 Податкового кодексу України.

Так, виходячи зі змісту підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 та пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби за наявності обставин для її проведення, що визначені статтями 77 та 78 цього Кодексу. При чому, підпункт 78.1.1 пункту 78. статті 78 Податкового кодексу України (на який посилався податковий орган при проведенні контрольного заходу) передбачає надсилання податковим органом запиту, за наслідками отримання якого платник податків зобов'язаний надати пояснення та документальне підтвердження дотримання вимог податкового законодавства. В той же час, обсяги надання такої інформації платником податку напряму залежать від змісту запиту, що надсилається податковим органом.

Таким чином, без з'ясування обставин витребування відповідачем у позивача доказів щодо транспортування придбаного товару, безпідставними є висновки про ненадання таких документів на час проведення документальної невиїзної перевірки, а відтак не ґрунтується на нормах чинного законодавства висновок судів попередніх інстанцій про відсутність первинних документів, що підтверджують транспортування придбаного товару.

Для правильного вирішення даного спору необхідним також є дослідження обставин, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, наявність у всіх учасників правочинів спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а також встановлення наявності зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Також судами попередніх інстанцій залишено поза увагою та не розглянуто взагалі вимоги щодо скасування рішення ДПА у Харківській області № 3445/10/25-103 від 03.08.2011 р. прийнятого за результатами розгляду скарги та рішення ДПА України № 3626/6/10-245 від 13.10.2011 р. про результати розгляду повторної скарги, а також позовні вимоги до відповідача 4, Головного управління Державного казначейства України в Харківській області.

Отже, колегія суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну оцінку обставинам справи, порушили та невірно застосували норми матеріального та процесуального права, та, як наслідок, прийняли незаконні рішення.

Касаційна ж інстанція згідно з частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга ДП «Харківський БТРЗ» підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Харківський бронетанковий ремонтний завод» - задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2012 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 р. у справі № 2а-14114/11/2070 - скасувати.

Справу № 2а-14114/11/2070 направити на новий судовий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя підпис І.В. Приходько Судді підпис І.М. Бухтіярова підпис М.І. Костенко