Постанова

від 26.11.2014 по справі 914/2152/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2014 р. Справа № 914/2152/14

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого - судді: Данко Л.С.,

Суддів: Давид Л.Л.,

Кордюк Г.Т.

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будімекс» від 01.08.2014 р. (вх. № 01-05/3662/14 від 05.08.2014),

на рішення Господарського суду Львівської області від 22.07.2014 року

у справі № 914/2152/14 (суддя Р.А.Кидисюк),

порушеній за позовом

Позивача: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ювілейний-750" (п.і. 79017, Львівська обл., м. Львів, вул. Мечникова, буд. 20, код ЄДРПОУ 36545527),

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будімекс" (п.і. 81500, Львівська обл., м. Городок, вул. Шептицького, буд. 4-А, код ЄДРПОУ 32115127),

Про спонукання Відповідача до виконання умов мирової угоди шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 10149,04 грн. - 3% річних, 25787,00 грн. - інфляційних втрат, 48356,38 грн. - пені та 1827,00 грн. судового збору.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: не прибув,

від позивача: не прибув.

Права та обов'язки сторін визначені у ст. ст. 20, 22, 28, 29 ГПК України.

Фіксація судового процесу технічними засобами не проводилася.

Відповідно до протоколу розподілу справ КП "Документообіг господарських судів" від 05.08.2014р., дану справу передано на розгляд судді-доповідачу Данко Л.С.

Розпорядженням В.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2014 р. у склад колегії для розгляду справи № 914/2152/14 господарського суду Львівської області введено суддів В.М.Гриців та Л.Л.Давид (а.с. 57).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2014 р. апеляційну скаргу Апелянта прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 20.08.2014 р., про що сторони були належним чином, під розписку, повідомлені: Апелянт/відповідач - 20.08.2014 р. рекомендованою поштою № 79010 07338263 (а.с. 84), позивач - 09.08.2014 р. рекомендованою поштою № 79010 07338271 (а.с. 59)(докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи).

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 18.08.2014 р. замість судді Гриців В.М. (відпустка) в склад колегії для розгляду справи № 914/2152/14 введено суддю Якімець Г.Г. (а.с. 78).

Враховуючи принцип незмінності судді встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (введення нового складу суду) розгляд даної справи почався спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених ст. 69 ГПК України строків вирішення спору (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 "Про судове рішення").

У судове засідання, яке відбулося 20.08.2014 р. представники Апелянта/відповідача та Позивача - не прибули , Апелянт подав клопотання (а.с. 80) про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням уповноваженого представника у відрядженні, а Позивач Відзив на апеляційну скаргу (вх. № 01-04/4746/14 від 19.08.2014 р.), просить рішення суду від 22.07.2014 р. у справі № 914/2152/14 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення (а.с. 79).

З підстав зазначених в ухвалі суду від 20.08.2014 р. розгляд даної справи відкладено на 08.10.2014 р., про що сторони були належним чином повідомлені (а.с. 83/зворот), відповідно до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами).

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 р. у зв'язку із перебуванням судді Якімець Г.Г. у відпустці в склад колегії для розгляду справи № 914/2152/14 введено суддю Гриців В.М. (а.с. 86), відтак розгляд даної справи почався спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених ст. 69 ГПК України строків вирішення спору.

У судове засідання, яке відбулося 08.10.2014 р. прибув представник Апелянта/відповідача, Позивач, повторно, повноважного представника у судове засідання не направив, про причини неприбуття суд не повідомив, через канцелярію суду подав Заяву про недотримання строку розгляду справи (а.с. 85).

З підстав зазначених в ухвалі від 08.10.2014 р. розгляд справи відкладено на 22.10.2014 р., про що сторони були належним чином повідомлені (а.с.92/зворот) згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами).

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 р. замість судді Гриців В.М. (відпустка) в склад колегії для розгляду справи № 914/2152/14 введено суддю Кордюк Г.Т. (а.с. 93).

Враховуючи принцип незмінності судді встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (введення нового складу суду) розгляд даної справи почався спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених ст. 69 ГПК України строків вирішення спору (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 "Про судове рішення").

У судове засідання, яке відбулося 22.10.2014 р., прибув представник Апелянта/відповідача, подав заяву про ознайомлення з матеріалами справи (а.с. 94), Позивач, втретє, повноважного представника у судове засідання не направив, про причини неприбуття - не повідомив.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 22.10.2014 р., розгляд справи відкладено на 26.11.2014 р., про що сторони були повідомлені (а.с. 101/зворот) згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами).

24.11.2014 р. через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду від Позивача поступила Заява про відвід складу суду, з тих підстав, що на думку Позивача, апеляційний суд допустив порушення приписів ст. 69 ГПК України та розглядав справу понад строки визначені у цій статті та те, що ухвали суду про відкладення розгляду справи не відповідають вимогам ст. 86 ГПК України.

Заяву Позивача про відвід складу суду відхилено ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 р.

У судове засідання, яке відбулося 26.11.2014 р. представник Апелянта/відповідача - не прибув, через канцелярію суду 26.11.2014 р. за вхідним № 01-04/7031/14 подав клопотання про відкладення розгляду справи за станом здоров'я, 25.11.2014 р. за вхідним № 01-04/7012/14 подав заяву про долучення доказів: копії Постанов затверджених начальником ВДВС Городецького РУЮ про припинення чинності постанови від 25.04.2014 р. про арешт коштів боржника ТзОВ «Будімекс» та припинення чинності постанови від 25.04.2014 р. про арешт коштів боржника по справі № 914/668/13-г, у попередньому судовому засіданні представник Апелянта (Оприск І.С.) надавав пояснення по суті апеляційної скарги, викладене в апеляційній скарзі підтримував, зазначив, що судове рішення постановлено без участі представника відповідача, який клопотав про відкладення розгляду справи, вважає, що судом порушено принцип змагальності сторін, що сплатив кошти за невиконані роботи передбачені Мировою угодою, 37 639,65 грн. платіжним дорученням № 231 від 08.04.2014 р., 35 500,00 грн. платіжним дорученням № 300 від 13.05.2014 р., 35 500,00 грн. платіжним дорученням № 355 від 02.06.2014 р. та решту 248 000,00 грн. платіжним дорученням № 373 від 05.06.2014 р., які, на думку Апелянта, судом не були взяті до уваги, просив рішення місцевого суду скасувати, в задоволенні позову - відмовити.

Позивач, у судове засідання, яке відбулося 26.11.2014 р., вчетверте , участь повноважного представника - не забезпечив, про причини неприбуття представника у судове засідання - не повідомив.

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи та про відкладення розгляду справи, судова колегія не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 914/2152/14 та розглядати даний спір за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України, без участі представників Апелянта/відповідача та Позивача, клопотання Апелянта/відповідача від 26.11.2014 р. про відкладення розгляду справи відхилити.

З огляду на те, що в дане судове засідання не прибули представники сторін (Апелянт, втретє, Позивач - вчетверте), слід зазначити, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі (ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України), тому нез'явлення представника Апелянта та Позивача у судове засідання не може слугувати підставою для чергового її відкладення.

Разом з тим, відповідно до абз. 1 п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без його участі, оскільки, чергове, нез'явлення представника не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду Львівської області від 22.07.2014 року у справі № 914/2152/14 (суддя Кидисюк Р.А.) позов задоволено повністю (пункт 1-й резолютивної частини рішення ). Вирішено, спонукати Товариство з обмеженою відповідальністю "Будімекс" (81500, Львівська область, м. Городок, вул. Шептицького, буд. 4,А; код ЄДРПОУ 32115127) до виконання, затвердженої ухвалою господарського суду Львівської області від 23 листопада 2011 року у справі № 5015/5880/11 мирової угоди від 17 листопада 2011 року шляхом стягнення на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ювілейний-750" (79017, м. Львів, вул. Мечникова, буд. 20; код ЄДРПОУ 36545527) 10149,04 грн. трьох процентів річних, 25787,00 грн. інфляційних нарахувань та 48356,38 грн. пені та 1827,00 грн. судового збору (пункт 2-й та 3-й резолютивної частини рішення )(а.с. 48, 49-54).

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду Апелянт/відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю «Будімекс») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить рішення господарського суду Львівської області від 22.07.2014 р. у справі № 914/2152/14 скасувати і постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСББ «Ювілейний-750» та судові витрати покласти на Позивача (а.с. 60-63).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, не досліджено в повному обсязі матеріали та обставини справи, що мають суттєве значення для розгляду спору, що призвело до незаконного рішення в частині що стосується стягнення пені.

Так, Апелянт/відповідач апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що місцевим господарським судом не забезпечено змагальний характер судочинства відповідно до ст. 4-2 ГПК України, розглянув дану справу без участі представника відповідача, не зважаючи на те, що відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом було відхилено.

Скаржник стверджує, що місцевим судом безпідставно застосовано до даних правовідносин приписи ст. 625 ЦК України, так як на його думку, з прийняттям судового рішення цивільні права та обов'язки Позивача як кредитора за договором стосовно боржника - припиняються, тому всі нарахування після ухвалення судового рішення та його фактичного виконання вважає необгрунтованим.

Апелянт зазначає, що 16.10.2014 р. відповідачем було подано до господарського суду заяву про розстрочення виконання рішення суду. За час розгляду вищезгаданої заяви в суді, ТзОВ «Будімекс» сплатив Позивачу у даній справі кошти за невиконані роботи передбачені Мировою угодою, а саме: 37 639,65 грн. платіжним дорученням № 231 від 08.04.2014 р., 35 500,00 грн. платіжним дорученням № 300 від 13.05.2014 р., 35 500,00 грн. платіжним дорученням № 355 від 02.06.2014 р. та решту 248 000,00 грн. платіжним дорученням № 373 від 05.06.2014 р., які, на думку Апелянта, судом не були взяті до уваги, тому нарахування 3% річних від суми боргу 252000,00 грн. з 01.02.2013 р. по 05.06.2014 р. за 490 днів прострочення в сумі 10149,04 грн., пені від суми боргу 252000,00 грн. за період з 01.02.2013 р. по 05.06.2014 р. в сумі 48356,38 грн. та інфляційних втрат за період з 30.11.2011 р. по 05.06.2014 р. в сумі 25787,00 грн. - незаконним.

Колегією суддів встановлено, що Апелянт/відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Будімекс" є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 32115127, місцезнаходження юридичної особи: 81500, Львівська обл., Городоцький район, м. Городок, вул. А. Шептицького, буд. 4-А.

Позивач: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ювілейний-750" є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 36545527, місцезнаходження юридичної особи: 79017, Львівська обл., м. Львів, вул. Мечникова, буд. 20.

В першу чергу належить зазначити, що твердження Апелянта про те, що місцевим судом було порушено принцип змагальності сторін, передбачений ст. 4-3 ГПК України, так як судове рішення постановлено без участі представника Відповідача, який клопотав про відкладення розгляду справи, є помилковим, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів даної справи, провадження у справі № 914/2152/14 місцевим господарським судом було порушено 20.06.2014 р. (а.с. 1) та розгляд справи призначено на 08.07.2014 р., про що сторони були належним чином повідомлені, зокрема, Відповідач, під розписку, 01.07.2014 р. рекомендованою поштою № 79014 09021967 (а.с. 3). 03.07.2014 р. представник Відповідача по справі подав до суду Заяву про ознайомлення з матеріалами справи (а.с. 40), однак в судове засідання, яке відбулося 08.07.2014 р. - не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив. З підстав зазначених в ухвалі суду від 08.07.2014 р. (а.с. 43-44) розгляд справи було відкладено на 22.07.2014 р., про що сторони були повідомлені (а.с. 44/зворот), відповідно до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами). Однак, в судове засідання представник Відповідача, повторно , не прибув, подав Клопотання (заяву) про відкладення розгляду справи у зв'язку із відрядженням представника до м. Києва з метою врегулювання досудових спорів (а.с. 46).

Оскільки нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі (ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України), тому, повторне, нез'явлення представника Відповідача у судове засідання суду першої інстанції не може слугувати підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без його участі, оскільки нез'явлення представника не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що Відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи та мав достатньо часу для підготовки і подання (надсилання) Відзиву на позовну заяву та подання доказів, а тому постановлення місцевим господарським судом 22.07.2014 р. судового рішення по справі № 914/2152/14 не порушує ні принципу рівності сторін перед законом і судом (ст. 4-2 ГПК України), ні принципу змагальності сторін відповідно до ст. 4-3 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ювілейний-750" (Позивач) пред'явив позов до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будімекс" про спонукання до виконання умов мирової угоди шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 10149,04 грн. - 3% річних, 25787,00 грн. - інфляційних втрат, 48356,38 грн. - пені та 1827,00 грн. судового збору. Позовні вимоги обґрунтовуються невиконанням Відповідачем умов укладеної між сторонами Мирової угоди від 17 листопада 2011 року, затвердженої ухвалою господарського суду Львівської області від 23 листопада 2011 року у справі № 5015/5880/11, яка набрала законної сили.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів даної справи, що 17 листопада 2011 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Мирову угоду (а.с. 6), умови якої було затверджено ухвалою господарського суду Львівської області від 23 листопада 2011 року у справі № 5015/5880/11 (а.с. 9 - 11).

Вказана ухвала суду про затвердження Мирової угоди не оскаржувалась, набрала законної сили в порядку, передбаченому статтею 85 ГПК України, і, у відповідності до приписів частини п'ятої статті 124 Конституції України, є обов'язковою до виконання на всій території України.

Рішенням господарського суду Львівської області від 16 жовтня 2013 року у справі № 914/668/13-г (а.с. 18-31) зобов'язано Відповідача до виконання вищезазначеної Мирової угоди шляхом стягнення на користь позивача 252 000 грн. 00 коп. - вартості невиконаних робіт, 53 888 грн. 78 коп. - пені за період до 01 лютого 2013 року, 44 300 грн. 00 коп. - штрафу та 6 450 грн. 87 коп. - трьох процентів річних за період до 01 лютого 2013 року.

Як встановлено місцевим господарським судом, оплата відповідачем вищезазначених 252 000 грн. 00 коп. вартості невиконаних робіт відбулася тільки в червні 2014 року, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями відповідача № 355 від 02.06.2014 р. на суму 4000,00 грн. та № 373 від 05.06.2014 р. на суму 248 000,00 грн.

Встановлюючи вищезазначені обставини, місцевий суд виходив з того, що рішенням господарського суду Львівської області від 16 жовтня 2013 року у справі № 914/668/13-г встановлено, що у зв'язку з невиконанням відповідачем умов укладеної між сторонами та затвердженої ухвалою господарського суду Львівської області від 23.11.2011 року у справі № 5015/5880/11 мирової угоди, позивач 11.02.2013 року звернувся до Відділу Державної виконавчої служби Городоцького районного управління юстиції у Львівській області із заявою вих. №11/02-13 про примусове виконання вказаної ухвали. Постановою старшого державного виконавця ВДВС Городоцького РУЮ у Львівській області Савки Л.О. від 27.02.2013 року відмовлено у прийнятті до провадження та відкритті виконавчого провадження ВП №36770215 з примусового виконання ухвали господарського суду Львівської області від 23.11.2011 року у справі № 5015/5880/11 з підстав невідповідності вказаної ухвали вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Зазначені обставини були підставою для Позивача про звернення з позовом до суду з вимогою спонукати Відповідача до виконання мирової угоди шляхом стягнення з Відповідача на користь позивача 3 % річних за період з 01 лютого 2013 року по 05 червня 2014 року, суми інфляційних нарахувань та пені за період з 01 лютого 2013 року по 05 червня 2014 року відповідно до долученого до позовної заяви розрахунку розміру позовних вимог (позовна заява на а.с. 4-5, розрахунки до позову на а.с. 14, 15, 16).

Згідно з ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Між сторонами вищезазначеної Мирової угоди не було досягнуто домовленості про застосування заходів досудового врегулювання спору.

Відповідно до статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Частиною 1 статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина 2 цієї статті закріплює орієнтовний перелік способів судового захисту цивільних прав та інтересів.

Право сторін на укладення мирової угоди передбачено положеннями статті 78 ГПК України.

Мирова угода - це договір, який укладається між сторонами з метою припинення спору та вирішення всіх спірних питань, задля яких і було подано позов, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Така угода призводить до врегулювання спору шляхом визначення її сторонами певних дій, які та чи інша сторона угоди має вчинити.

У зв'язку з цим, укладення мирової угоди, як способу реалізації процесуальних прав, закріплених у вказаних вище процесуальних нормах, є правом сторони, яке згідно процесуального Закону, неможливо реалізувати тільки за наявності умов: якщо такі дії суперечать законодавству, або це призводить до порушення чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів.

У відповідності до п.3.19. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 (із змінами і доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди:

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;

- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

Пунктом 7.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 (із змінами і доповненнями) "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством (статтею 86 ГПК та статтею 18 названого Закону) ознаки та відомості, зокрема, щодо умов, розміру і строків виконання зобов'язань сторін тощо. За недодержання відповідних вимог ухвала про затвердження мирової угоди не може вважатися виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою.

З огляду на вищевикладене, Мирова угода, відповідно до ст. 629 ЦК Кодексу, підлягає обов'язковому виконанню. Заінтересована сторона (стягувач) не позбавлена права звернутись до господарського суду з позовною заявою про спонукання виконання мирової угоди, оскільки, згідно з вимогами статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 04.07.2011 року у справі № 13/210/10.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Із вказаною нормою кореспондується норма статті 193 ГК України, у якій також передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Приписами частини першої ст. 530 ЦК України передбачено, що у випадку, коли у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, згідно пункту 2.2. вищезазначеної Мирової угоди встановлено, що у випадку прострочення виконання робіт відповідачем на термін, що перевищує десять календарних днів з моменту настання кінцевого терміну виконання робіт, передбачених дефектним актом, відповідач зобов'язується відшкодувати позивачу вартість невиконаних робіт у сумі, визначеній дефектним актом, протягом трьох банківських днів шляхом їх перерахунку на банківський рахунок позивача.

Пунктом 6.3. Мирової угоди сторони погодили, що за невчасне відшкодування відповідачем вартості невиконаних робіт відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

При цьому, пунктами 6.5. та 6.8. Мирової угоди сторони погодили, що позовна давність за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється Сторонами даної Мирової угоди тривалістю в три роки. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за цією Мировою угодою здійснюється за весь період такого прострочення, без застосування обмежень, встановлених п. 6 ст. 232 ГК України.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною третьою статті 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" із змінами і доповненнями внесеними Законом України від 10.01.2002 року № 2921-111, передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищенаведеного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.8. Мирової угоди сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за цією Мировою угодою здійснюється за весь період такого прострочення, без застосування обмежень, встановлених ч. 6 ст. 232 ГК України.

Частинами другою та третьою ст. 6 ЦК України передбачено, сторони мають право врегулювати в договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно приписів статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що погоджене сторонами у вищезазначеній Мировій угоді нарахування пені за весь період прострочення платежу та відмова від застосування до вказаних правовідносин приписів статті 232 ГК України не суперечить вимогам Цивільного та Господарського кодексів України.

Апелянтом/відповідачем до апеляційної скарги долучено платіжні доручення: № 231 від 08.04.2014 р. на суму 37639,65 грн. призначення платежу: «Оплата згідно рішення суду від 16.10.2013 р. до справи № 914/668/13-г без ПДВ» (а.с. 72), № 300 від 13.05.2014 р. на суму 35500,00 грн. призначення платежу: «Оплата згідно рішення суду від 16.10.2013 р. до справи № 914/668/13-г без ПДВ» (а.с. 74), які не були предметом дослідження у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Згідно ч. 3 ст. 101 ГПК України, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Апелянт/відповідач, долучаючи до апеляційної скарги зазначені вище платіжні доручення, не довів перед апеляційним судом неможливості їх подання суду першої інстанції, оскільки неприбуття повноважного представника Відповідача у судові засідання на виклик місцевого суду з вимогою подати належні докази (ухвали місцевого суду від 20.06.2014 р. (а.с. 1-2) та від 08.07.2014 р. (а.с. 43-43), враховуючи, що Відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, не може вважатися неможливістю їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від Відповідача.

Відтак колегія суддів не приймає до розгляду платіжних доручень № 231 від 08.04.2014 р. на суму 37639,65 грн. та № 300 від 13.05.2014 р. на суму 35500,00 грн., оскільки останні не були предметом розгляду по справі № 914/2152/14 у суді першої інстанції (а.с. 72 та 74).

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем, під час розгляду справи в суді першої інстанції, подано 2 (два) платіжних доручення: № 355 від 02.06.2014 р. про оплату 35 500,00 грн. та № 373 від 05.06.2014 р. про оплату 248 000,00 грн. з призначенням платежу: «Оплата згідно рішення суду від 16.10.2013 р. до справи № 914/668/13-г без ПДВ» (а.с. 12), «Оплата згідно рішення суду від 16.10.2013 р. до справи № 914/668/13-г без ПДВ» (а.с. 13). Відповідач в судові засідання суду першої інстанції не з'являвся, доказів не подавав.

Місцевий суд встановив, що основний борг в сумі 252000,00 грн. від якого нараховувалися пеня, 3% річних та інфляційні витрати, що є предметом спору у справі № 914/2152/14, частково погашено - 02.06.2014 р. в сумі 4000,00 грн. та повністю 05.06.2014 р. в сумі 248000,00 грн., платіжними дорученнями № 355 від 02.06.2014 р. та № 373 від 05.06.2014 р.

Відтак суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Позивача підлягають до задоволення повністю, в т.ч. до стягнення підлягає 10149,04 грн. - 3% річних, 25787,00 грн. інфляційних втрат та 48356,38 грн. - пені.

Однак, колегія суддів не може погодитися з розрахунком процентів річних та пені, з урахуванням того, що місцевим судом встановлено, але не було взято до уваги проведене Відповідачем часткове погашення основного боргу 02.06.2014 р. в сумі 4000,00 грн. платіжним дорученням № 355 та 05.06.2014 р. боргу в сумі 248000,00 грн. платіжним дорученням № 373 від 05.06.2014 р.

З огляду на наведене, розмір процентів річних та пені за спірний період підлягає перерахунку.

Перерахунок розміру процентів річних в межах строків визначених у позовній заяві Позивачем. Проценти річних розраховується за формулою: сума боргу*3% річних* кількість днів прострочення / 365. За період з 01.02.2013 р. по 31.05.2014 р., оскільки 01.06.2014 р. була неділя (вихідний), днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України) є понеділок, 02.06.2014 р., однак 02.06.2014 р. є днем часткового фактичного погашення основного боргу в сумі 4000,00 грн., відтак цей день не включається в період часу, за який здійснюється стягнення процентів річних. Отже з 01.02.2013 р. по 31.05.2014 р. = 482 дні прострочення (252 000,00 грн. сума боргу * 3%/100%*482 дні прострочення/365 = 9983,34 грн. 03.06.2014 р. та 04.06.2014 р. = 2 дні прострочення платежу (252000,00 грн. сума боргу - 4000,00 грн. часткова оплата основного боргу = 248000,00 грн.)(248000,00 грн. сума боргу * 3%/100% * 2 дні прострочення/365 = 40,77 грн. Відповідач 05.06.2014 р. платіжним дорученням № 373 погасив решту суми боргу 248 000,00 грн., тому за 05.06.2014 р. - 3% - не нараховуються. Загальний розмір 3% річних за згаданий вище період складає суму 10 024,11 грн. (9983,34 грн. + 40,77 грн.), а не 10 149,04 грн., як помилково визначив суд.

Перерахунок розміру пені в межах строків визначених у позовній заяві Позивачем. Пеня розраховується за формулою: сума боргу * ставка НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня / 365 * кількість днів прострочення. Станом на дату, коли у Позивача виникло право на нарахування пені, 01.02.2013 р. основний борг складав 252 000,00 грн., з 01.02.2013 р. по 09.06.2013 р. = 129 днів прострочення, облікова ставка НБУ - 7,5% (постанова НБУ № 102 від 21.03.12р.), подвійна облікова ставка = 7,5%*2=15,0%, для розрахунку 15,0%/100%=0,15 грн. (252 000,00 грн. сума боргу*0,15/365*129 днів прострочення), пеня = 13 359,45 грн. З 10.06.2013 р. ставка НБУ - 7% (постанова НБУ № 209 від 06.06.13 р.) по 12.08.2013 р. = 64 дні прострочення, подвійна облікова ставка для розрахунку: 7%*2/100%=0,14 грн. (252000,00 грн. сума боргу*0,14/365*64 дні прострочення), пеня = 6186,08 грн. З 13.08.2013 р. облікова ставка НБУ - 6,5% (постанова НБУ № 315 від 09.08.13 р.), подвійна облікова ставка для розрахунку: 6,5%*2/100%=0,13 грн., відтак, за період з 13.08.2013 р. по 14.04.2014 р.= 245 днів прострочення (252000,00 грн. сума боргу*0,13/365*245 днів прострочення), пеня = 21989,59 грн. З 15.04.2014 р. облікова ставка НБУ - 9,5% (постанова НБУ № 212 від 14.04.2014 р.), подвійна облікова ставка = 9,5%*2/100%=0,19 грн., сума боргу - 252000,00 грн., період нарахування пені з 15.04.2014 р. по 31.05.2014 р., так як 01.06.2014 р. неділя (вихідний) (ч. 5 ст. 254 ЦК України), наступний за вихідним робочий день - 02.06.2014 р., 02.06.2014 р. відбулося часткове фактичне погашення боргу в сумі 4000,00 грн., відтак цей день не включається у період нарахування пені, прострочення складає 47 днів (252000,00 грн. боргу*0,19/365*47 днів прострочення), пеня = 6165,37 грн. Відповідач 02.06.2014 р. частково погасив суму основного боргу у розмірі 4000,00 грн. (платіжне доручення № 355), відтак основний борг станом на 03.06.2014 р. складає 248000,00 грн. (252000,00 грн. - 4000,00 грн.), з 03.06.2014 р. по 04.06.2014 р. включно = 2 дні прострочення, (248000,00 грн. сума боргу*0,19/365*2 дні прострочення), пеня = 258,19 грн. Відповідач 05.06.2014 р. платіжним дорученням № 373 погасив решту основного боргу 248 000,00 грн. Відтак за 05.06.2014 р. пеня - не нараховується. Отже загальний розмір пені за вищезгаданий період складає суму 47 958,68 грн. (13359,45 грн. + 6186,08 грн. + 21989,59 грн. + 6165,37 грн. + 258,19 грн.), а не 48356,38 грн., як розрахував суд.

Перерахунок розміру інфляційних втрат. Інфляційні втрати розраховуються за формулою: сума боргу * індекс інфляції % - суму боргу = інфляційні втрати. Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція)(постанова ВГС України від 05.04.2011 № 23/466). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Позивач розрахував інфляційні втрати: (позиція 1.1 . розрахунку (а.с.15 ) за період з 30.11.2011 р. по 05.06.2014 р. від суми боргу 40000,00 грн. (п. 2.2. Мирової угоди), право на нарахування інфляційних втрат виникло у Позивача з 30.11.2011 р. До суми боргу, який виник 30.11.2011 р., розрахунок інфляційних втрат починається з наступного місяця та застосовується індекс інфляції за січень 2012 р., який складав 100,2% (газета «Урядовий кур'єр» № 23 від 07.02.2012 р.). Розмір заборгованості протягом 2012 р. складав 252000,00 грн. Індекс інфляції за весь 2012 р. з урахуванням інфляції і дефляції, складав 99,8% (40000,00 грн. боргу *99,8%) = 39920,00 грн. - 40000,00, інфляційні втрати = 0,00 грн. Розмір заборгованості протягом 2013 р. складав 252000,00 грн. Індекс інфляції за весь 2013 р., з урахуванням інфляції і дефляції, складав 100,5% (40000,00 грн.*100,5%) = 40200,00 грн. - 40000,00 грн. = 200,00 грн. Індекс інфляції за січень - травень 2014 р. включно складав 110,5% (за січень 2014 р. індекс інфляції - 100,2% (газ. «Урядовий кур'єр» № 25 від 08.02.14 р.)*за лютий 2014 р. - 100,6% (газ. «Урядовий кур'єр» № 45 від 12.03.14 р.)*за березень 2014 р. - 102,2% (газ. «Урядовий кур'єр» № 65 від 09.04.14р.)*за квітень 2014 р. - 103,3% (газ. «Урядовий кур'єр» № 83 від 13.05.14 р.)*за травень 2014 р.-103,8%* (газ. «Урядовий кур'єр» № 103 від 11.06.14р.). Інфляційні втрати по днях - не розраховуються, відтак період з 01.06.2014 р. по 05.06.2014 р. не включаються в період часу за який нараховуються інфляційні втрати. Отже: (40000,00 грн. сума боргу*110,5% = 44200,00 грн. - 40000,00 грн. = 4200,00 грн. + 200,00 грн., розмір інфляційних втрат = 4400,00 грн. Позивач теж просить стягнути з Відповідача на свою користь за згаданий вище період 4400,00 грн. інфляційних втрат; (позиція 1.2 . розрахунку ) Інфляційні втрати розраховано за період з 30.04.2012 р. по 05.06.2014 р. від суми боргу 6000,00 грн. До суми боргу, який виник 30.04.2012 р., розрахунок інфляційних втрат починається з наступного місяця та застосовується індекс інфляції за червень 2012 р., який складав - 99,7% (газ. «Урядовий кур'єр № 120 від 07.06.2012 р.)*99,8% за липень 12 р. (газ. «Урядовий кур'єр» № 141 від 08.08.12р.)*99,7% за серпень 2012 р. (газ. «Урядовий кур'єр» № 162 від 08. 09. 12р.) *100,1% за вересень 12р. (газ. «Урядовий кур'єр» № 183 від 09.10.12р.)*100,0% за жовтень 12 р. (газета «Урядовий кур'єр» № 205 від 08.11.12 р.)*99,9% за листопад 2012 р. (газ. «Урядовий кур'єр» № 227 від 08.12.12р.)*100,2% за грудень 2012 р. (газ. «Урядовий кур'єр» № 4 від 09.01.2013р.) = 99,4% (6000,00 грн. сума боргу*99,4% = 5964,00 грн. - 6000,00 грн.), інфляційні втрати = 0,00 грн. За весь 2013 р. індекс інфляції - 100,5%, відтак (6000,00 грн. боргу*100,5% = 6030,00 грн. - 6000,00 грн., інфляційні втрати = 30,00 грн. За період січень-травень 2014 р. індекс інфляції = 110,5% (6000,00 грн. боргу*110,5% = 6630,00 грн. - 6000,00 грн. = 630,00 грн. + 30,00 грн. = 660,00 грн. Позивач просить стягнути з Відповідача на свою користь за згаданий період 600,00 грн. інфляційних втрат, на суму 660,00 грн. позовних вимог не збільшував, тому до задоволення підлягає сума 600,00 грн. інфляційних втрат в межах позову за вказаний період; (позиція 1.8 . розрахунку ) Інфляційні втрати розраховано за період з 10.12.2011 р. по 05.06.2014 р. від суми боргу 4000,00 грн. До суми боргу, який виник 10.12.2011 р. застосовується індекс інфляції за грудень 2011 р., який складав 100,2% (газ. «Урядовий кур'єр» № 3 від 11.01.12 р.). Отже, 4000,00 грн. сума боргу*100,2% = 4008,00 грн. - 4000,00 грн. = 8,00 грн. Індекс інфляції за весь 2012 р. з урахуванням інфляції і дефляції, складав 99,8% (4000,00 грн. боргу *99,8%) = 4000,99 грн. - 4000,00, інфляційні втрати = 0,99 грн. Індекс інфляції за весь 2013 р., з урахуванням інфляції і дефляції, складав 100,5% (4000,00 грн.*100,5%) = 4020,00 грн. - 4000,00 грн. = 20,00 грн. Індекс інфляції за січень - травень 2014 р. включно складав 110,5% (за січень 2014 р. індекс інфляції - 100,2%*за лютий 2014 р. - 100,6% *за березень 2014 р. - 102,2%*за квітень 2014 р. - 103,3%*за травень 2014 р. - 103,8%. Інфляційні втрати по днях - не розраховуються. Отже: (4000,00 грн. боргу*110,5% = 4420,00 грн. - 4000,00 грн. = 420,00 грн. + 8,00 грн. + 0,99 грн. + 20,00 грн.), розмір інфляційних втрат = 448,99 грн. Позивач просить стягнути з Відповідача на свою користь за згаданий період 440,00 грн. інфляційних втрат, на суму 448,99 грн. позовних вимог не збільшував, тому до задоволення підлягає сума 440,00 грн. інфляційних втрат в межах позову за вказаний період; (позиція 1.10 розрахунку ) Позивач розрахував інфляційні втрати за період з 30.04.2012 р. по 05.06.2014 р. від суми боргу 40000,00 грн. Отже розрахунок інфляційних втрат починається з наступного місяця, при цьому застосовується індекс інфляції за червень 99,7% за червень 12р. Розмір боргу до кінця року не змінювався, тому індекс інфляції за червень 12р. 99,7%*99,8% за липень 12р.*99,7% за серпень 12р.*100,1% за вересень 12р.*100,0% за жовтень 12р.*99,9% за листопад 12р.*100,2% за грудень 12р. = 99,4% (40000,00 грн. боргу*99,4%)=39760,00 грн. - 40000,00 грн., інфляційні втрати = 0,00 грн. Розмір основного боргу протягом 2013р. не змінювався. Індекс інфляції за весь 2013 р., з урахуванням інфляції і дефляції, складав 100,5% (40000,00 грн.*100,5%) = 40200,00 грн. - 40000,00 грн. = 200,00 грн. Індекс інфляції за січень - травень 2014 р. включно складав 110,5% (за січень 2014 р. індекс інфляції - 100,2% (газ. «Урядовий кур'єр» № 25 від 08.02.14 р.)*за лютий 2014 р. - 100,6% (газ. «Урядовий кур'єр» № 45 від 12.03.14 р.)*за березень 2014 р. - 102,2% (газ. «Урядовий кур'єр» № 65 від 09.04.14р.)*за квітень 2014 р. - 103,3% (газ. «Урядовий кур'єр» № 83 від 13.05.14 р.)*за травень 2014 р. - 103,8%* (газ. «Урядовий кур'єр» № 103 від 11.06.14р.). Інфляційні втрати по днях - не розраховуються. Отже: (40000,00 грн. сума боргу *110,5% = 44200,00 грн. - 40000,00 грн. = 4200,00 грн. + 200,00 грн., розмір інфляційних втрат = 4400,00 грн. Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь за згаданий період 4000,00 грн. інфляційних втрат, на суму 4400,00 грн. позовних вимог не збільшував, тому до задоволення підлягає сума 4000,00 грн. інфляційних втрат згідно позовних вимог за вказаний період; (позиція 1.11. розрахунку ) Позивач розрахував інфляційні втрати за період з 30.11.2011 р. по 05.06.2014 р. від суми боргу 3500,00 грн. Отже розрахунок інфляційних втрат починається з наступного місяця, при цьому застосовується індекс інфляції за січень 2012 р., який складав 100,2%. Враховуючи, що розмір боргу протягом 2012 р. не змінювався, індекс інфляції за 2012 р. складав 99,8% (3500,00 грн. боргу *99,8%) = 3493,00 грн. - 3500,00, інфляційні втрати = 0,00 грн. Протягом 2013 р. розмір боргу не мінявся. Індекс інфляції за весь 2013 р., з урахуванням інфляції і дефляції, - 100,5% (3500,00 грн.*100,5%) = 3517,50 грн. - 3500,00 грн. = 17,50 грн. Індекс інфляції за січень - травень 2014 р. включно складав 110,5% (за січень 2014 р. індекс інфляції - 100,2% (газ. «Урядовий кур'єр» № 25 від 08.02.14 р.)*за лютий 2014 р. - 100,6% (газ. «Урядовий кур'єр» № 45 від 12.03.14 р.)*за березень 2014 р. - 102,2% (газ. «Урядовий кур'єр» № 65 від 09.04.14р.)*за квітень 2014 р.-103,3% (газ. «Урядовий кур'єр» № 83 від 13.05.14р.)*за травень 2014 р. - 103,8% (газ. «Урядовий кур'єр» № 103 від 11.06.14р.). Отже: 3500,00 грн. боргу*110,5% = 3867,50 грн. - 3500,00 грн. = 367,50 грн. + 17,50 грн., розмір інфляційних втрат = 385,00 грн. Позивач теж просить стягнути з Відповідача на свою користь за згаданий період 385,00 грн. інфляційних втрат. Колегією суддів аналогічним чином було вчинено перерахунок розміру інфляційних втрат по позиціях 1.13, 2.3., 2.4., 2.8., 2.9.,2.10, 2.13 та 2.14 розрахунку (а.с. 15), розмір інфляційних втрат розрахований Позивачем та згідно перерахунку збігаються, відтак колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що в цій частині вимог до задоволення підлягає 25 787,00 грн . інфляційних втрат.

Таким чином, Відповідач зобов'язаний сплатити Позивачу три проценти річних від простроченої суми у розмірі 10024,11 грн. за період з 01 лютого 2013 року по 31.05.2014 р. та за 03.06.2014 р. і 04.06.2014 р., так як 02.06.2014 р. Відповідач основний борг погасив частково, а 05.06.2014 року повністю; сплатити суму інфляційних нарахувань в розмірі 25787,00 грн. та 47958,68 грн. пені за період з 01 лютого 2013 року по 31.05.2014 р. та за 03.06.2014 р. і 04.06.2014 р., так як 02.06.2014 р. Відповідач основний борг погасив частковою, а 05.06.2014 року повністю, про що зазначено вище у цій постанові.

Колегія суддів вважає безпідставними твердження Апелянта, що з прийняттям судового рішення цивільні права і обов'язки Позивача як кредитора за договором стосовно боржника припиняються, тому вважає, безпідставним застосування до нього положень ст. 625 ЦК України після ухвалення судового рішення, оскільки за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в т.ч. й грошове, припиняється його виконанням проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язання відносно сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

(Правова позиція викладена у п. 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (постанова ВГС України від 31.08.2011 № 16/587-22/430 та п. 3 Інформаційного листа ВГС України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

В нашому випадку, боржник фактично виконав грошове зобов'язання щодо погашення основного боргу 252000,00 грн. за рішенням господарського суду від 16.10.2013 р. у справі № 914/668/13-г, частково - 02.06.2014 р. в сумі 4000,00 грн. та повністю - 05.06.2014 р. в сумі 248000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 355 та № 373, не заперечується Позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, відтак з 05.06.2014 р. у Позивача відсутні підстави вимагати від боржника стягнення в судовому порядку сум інфляційних втрат та процентів річних.

Інші твердження скаржника викладені в апеляційній скарзі до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами в розумінні статей 33 та 34 ГПК України.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вище наведене в сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення господарського суду Львівської області від 22.07.2014 р. у справі № 914/2152/14 - змінити, а саме: у п. 1 резолютивної частини судового рішення слово «повністю» замінити словом «частково», у п. 2 резолютивної частини судового рішення, після дужок, цифри « 10149,04» замінити цифрами « 10024,11», після «та» цифри « 48356,38» замінити цифрами: « 47958,68». У п. 3 резолютивної частини судового рішення після дужок, цифри « 1827,00» замінити цифрами: « 1815,67». Доповнити резолютивну частину судового рішення п. 4 наступного змісту: « 4. В іншій частині судове рішення залишити без змін.», у зв'язку з чим, п. 4 резолютивної частини судового рішення вважати пунктом 5.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку в сумі 5,66 грн. покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 22.07.2014 року у справі № 914/2152/14 - змінити, а саме:

3. У п. 1 резолютивної частини судового рішення слово «повністю» замінити словом «частково»;

4. У п. 2 резолютивної частини судового рішення, після дужок, цифри « 10149,04» замінити цифрами « 10024,11», після слова «та» цифри « 48356,38» замінити цифрами « 47958,68»;

5. У п. 3 резолютивної частини судового рішення після дужок, цифри « 1827,00» замінити цифрами « 1815,67».

6. Доповнити резолютивну частину судового рішення п. 4 такого змісту: « 4. В іншій частині судове рішення залишити без змін.», відповідно п. 4 резолютивної частини судового рішення вважати пунктом 5.

7. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку в сумі 5,66 грн. покласти на Позивача.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

9. Матеріали справи повернути господарському суду Львівської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Кордюк Г.Т.

В судовому засіданні 26.11.2014 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 27.11.2014 р.