Постанова

від 25.11.2014 по справі 923/1171/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2014 р.Справа № 923/1171/14 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Мишкіної М.А.,

Будішевської Л.О.

при секретарі - Бєлянкіній Г.Є.

за участю представників:

Від позивача: Долгополов О.В.

Від 1 відповідача: не з'явився

Від 2 відповідача: Павліш П.В., Шутяєва А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу фермерського господарства «Брат-2»

на рішення господарського суду Херсонської області від 11 вересня 2014 року

по справі № 923/1171/14

за позовом: фермерського господарства «Колосок»

до відповідачів:

1. Олександрівської сільської ради Каланчацького району Херсонської області;

2. фермерського господарства «Брат-2»,

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2014 року фермерське господарство «Колосок» звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до Олександрівської сільської ради Каланчацького району Херсонської області та фермерського господарства «Брат-2» про визнання недійсним типового договору оренди майна комунальної власності територіальної громади Олександрівської сільської ради від 22.07.2011р., укладеного між відповідачами.

Олександрівська сільська рада визнала позов посилаючись на те, що вказаний договір укладений на невигідних умовах для територіальної громади в особі Олександрівської сільської ради і розірвання цього договору надасть можливість сільській раді передати в оренду комунальне майно з дотриманням вимог діючого законодавства на вигідних умовах для сільської ради.

Фермерське господарство «Брат-2» заперечувало проти позову посилаючись на те, що оспорюваний договір оренди, укладений між відповідачами по справі, не порушує прав та інтересів позивача, оскільки останній не є ні власником майна, переданого в оренду ФГ «Брат-2» Олександрівською сільською радою, а ні користувачем даного майна.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 11.09.2014 року (суддя - Ємленінова З.І.) позовні вимоги фермерського господарства "Колосок" задоволено, визнано недійсним на майбутнє типовий договір оренди майна комунальної власності територіальної громади Олександрівської сільської ради від 22.07.2011 року, укладений між Олександрівською сільською радою Каланчацького району Херсонської області та головою фермерського господарства "Брат-2", стягнуто з Олександрівської сільської ради та фермерського господарства "Брат-2" на користь фермерського господарства "Колосок" 609 грн. судового збору з кожного.

Не погоджуючись з вказаним рішенням фермерське господарство «Брат-2» звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильною оцінкою наданих доказів і встановленням юридичних фактів, а також порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу від Олександрівської сільської ради не надходив.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони заздалегідь були повідомлені належним чином, проте Олександрівська сільська рада не скористалася наданим законом правом на участь свого представника в засіданні суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, рішенням Олександрівської сільської ради Каланчацького району Херсонської області від 22.07.2011р. № 79 внесено зміни до рішення ХІХ сесії V скликання від 27.05.2008р. № 158 згідно поданої заяви від голови фермерського господарства «Рисовод» Закльопного С.І. про припинення договору оренди від 27 травня 2008р. на внутрішньогосподарську меліоративну систему на користь фермерського господарства «Брат-2»; передано в оренду голові фермерського господарства «Брат-2» Закльопному В.І. внутрішньогосподарську меліоративну систему на площі 1565,10 га терміном на 15 років та встановлено орендну плату за використання зрошувальної системи у розмірі 3% від загальної балансової вартості, що становитиме 34 295,13 грн. в рік; зобов'язано голову фермерського господарства Закльопного В.І. в трьохмісячний термін укласти договір оренди з Олександрівською сільською радою та надавати в суборенду меліоративну систему іншим підприємствам та фермерам, згідно з чинним законодавством.

Зазначене рішення сільської ради на момент вирішення спору судом ніким не оскаржено, не скасовано та недійсним не визнано.

22 липня 2011 року між Олександрівською сільською радою Каланчацького району Херсонської області (орендодавець) та фермерським господарством "Брат-2" (орендар) було укладено типовий договір оренди майна комунальної власності територіальної громади Олександрівської сільської ради, згідно з п. 1.1 якого орендодавець відповідно до рішення сесії сільської ради від 22.07.2011р. № 79 передає, а орендар приймає в строкове платне користування комунальне майно територіальної громади Олександрівської сільської ради (об'єкт оренди), загальною площею 1565,10 га для використання зрошувальної системи.

Об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади Олександрівської сільської ради і знаходиться на балансі сільської ради згідно з рішенням ХІХ сесії V скликання від 27.05.2008р. № 158 (п. 1.3).

Згідно з п. 2.1 договору об'єкт оренди повинен бути переданий орендодавцем та прийнятий орендарем протягом 5-ти днів з моменту підписання даного договору за актом приймання - передачі, підписання якого свідчить про фактичне передання об'єкта оренди.

Відповідно до пункту 7.1 договору він діє з 22.07.2011року до 22.07.2026 року включно.

22.07.2011 року на виконання даного договору сторонами було підписано акт приймання - передачі цілісного майнового комплексу (споруда рисової меліоративної системи по вирощуванню рису), в якому міститься конкретний перелік, найменування споруд, будівель об'єкта оренди та їх кількість, рік будівництва 1965, загальною площею зрошувальної системи 1565 га, загальною вартістю 1 143 171 грн.

29.04.2012 року між фермерським господарством "Брат-2" (суборендодавець) та фермерським господарством «Колосок» (суборендар) було укладено договір суборенди, згідно з п. 1.1 якого суборендодавець передає, а суборендар приймає по акту приймання - передачі в строкове платне користування частину меліоративної системи орієнтовною протяжністю 8895,85 м., яка обслуговує землі, що знаходяться в користуванні суборендаря і яка розташована в адміністративних межах Олександрівської сільської ради, строком до 29.04.2013р.

Зазначене в даному договорі суборенди майно було передано суборендареві від суборендодавця за актом приймання - передачі від 29.04.2012р.

Докази про те, що після закінчення строку вказаного договору суборенди сторонами укладався новий договір в матеріалах справи відсутні.

Предметом даного спору у справі є вимога фермерського господарства «Колосок» визнати недійсним типовий договір оренди майна комунальної власності територіальної громади Олександрівської сільської ради від 22.07.2011 року, укладений між Олександрівською сільською радою та фермерським господарством "Брат-2".

Підставами для визнання оспорюваного договору оренди недійсним позивач вказує наступні обставини: - такого типового договору не існує в природі, оскільки відсутні посилання на особу, яка його склала та у відповідності до чинного законодавства зареєструвала; - договір уклала та підписала секретар виконкому Панченко Г.М., яка за своїми повноваженнями не мала права вчиняти такі дії; - договір в порушення вимог ч. 4 п. 16 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не затверджений радою; - в договорі суперечливо визначено орендаря; - в порушення вимог ст. 10, 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в договорі відсутні такі істотні умови, як об'єкт оренди, його склад і вартість визначена шляхом незалежної оцінки, порядок використання амортизаційних відрахувань, а також орендна плата визначена в розмірі 3% від балансової вартості об'єкта оренди, а не від вартості визначеної у відповідності до чинного законодавства; - в договорі відсутні умови про передачу частини об'єкта оренди в суборенду та порядок такої передачі, а також посилання щодо невід'ємних частин до договору; - окремі пункти договору не відповідають умовам оренди.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд послався на те, що спірний договір оренди від 22.07.2011р. укладено з порушенням вимог ч. 1 ст. 2, ст. 6, ч. 7 ст. 9, ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». При цьому, на підставі встановлених обставин даної справи суд виходив із того, що меліоративну систему в цілому передано в користування відповідачу ФГ «Брат-2», незважаючи на те, що вона розташована і на землях інших землекористувачів. При укладенні спірного договору конкурс не оголошувався і не проводився, чим порушено права інших осіб, на землях яких розміщена меліоративна система. Оцінка об'єкта оренди перед укладенням договору не проводилася, а орендна плата встановлена договором в розмірі 3% виходячи із балансової вартості майна, в результаті чого порушуються права відповідача Олександрівської сільської ради, так як територіальна громада недоотримує кошти до місцевого бюджету. Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оспорюваний договір оренди укладений з порушенням вимог ч.ч. 1, 3 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України та порушує інтереси як позивача, так і відповідача Олександрівської сільської рада, та визнав його недійсним на майбутнє відповідно до ч. 2 ст. 236 ЦК України, пославшись на те, що із змісту самого договору вбачається, що він може бути припиненим лише на майбутнє.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками місцевого суду, оскільки вони зроблені без аналізу та врахування всіх даних, що містяться в матеріалах справи, та вимог закону, що регулює спірні правовідносини.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Статтею 54 ГПК України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує, законодавство, на підставі якого подається позов.

Як зазначалося вище, предметом даного спору є вимога позивача визнати недійсним договір оренди майна комунальної власності на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, за яким позивач не є стороною, обґрунтована дана вимога тим, що оспорюваний позивачем договір суперечить вимогам чинного законодавства України (про що вказано у письмових поясненнях позивача по справі).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст. 203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір оренди, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України є доведення /підтвердження/ в установленому законом порядку належними і допустимими доказами наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Разом з тим, як свідчить правовий аналіз матеріалів справи, позивач не зазначив чим саме порушуються його права оспорюваним ним договором оренди майна комунальної власності, та не обґрунтував, у зв'язку з чим саме він звернувся з позовом у даній справі, а лише стверджує про невідповідність оспорюваного ним договору нормам чинного законодавства.

Позивач не є ні власником майна, переданого в оренду фермерському господарству «Брат-2» Олександрівською сільською радою, а ні користувачем даного майна комунальної власності, яке знаходиться на території Олександрівської сільської ради. Доводи позивача про те, що він є зацікавленою особою в оренді частини меліоративної системи, оскільки веде свою господарську діяльність шляхом вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, які перебувають у нього в оренді і які розташовані на меліоративній системі Олександрівської сільської ради, з посиланням на довідки від 21.07.2014р., від 20.08.2014р. № 469/02-21 та № 470/02/21, ніяким чином не свідчать про порушення його прав та інтересів оспорюваним договором. Належних і допустимих доказів у розумінні ст. 34 ГПК України, які б беззаперечно свідчили про те, що на момент укладення спірного договору оренди позивач був орендарем земельних ділянок, на яких розташований цілісний майновий комплекс - споруда рисової меліоративної системи по вирощуванню рису, переданий в оренду фермерському господарству «Брат-2» за цим договором, позивачем до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Однак, уявлення позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним в судовому порядку, оскільки, відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи, яка звернулася до суду за їх захистом.

Відповідно до ч.1 резолютивної частини Рішення Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 року (справа про охоронюваний законом інтерес) під поняттям "охоронюваний законом інтерес", що вживається у цивільно-процесуальному кодексі України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, однією з обов'язкових ознак охоронюваного законом інтересу є те, що він прямо не опосередкований у суб'єктивному праві.

Місцевий господарський суд не звернув уваги на те, що прагнення фермерського господарства «Колосок» отримати в оренду частину меліоративної системи не відповідає ознакам охоронюваного законом інтересу, так як правовідносини з приводу передачі в оренду цілісних майнових комплексів, що належать до комунальної власності, врегульовано положеннями Закону України «Про оренду державного та комунального майна», яким чітко визначено підстави та порядок укладення договору оренди.

В частині 1 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» наведено визначення, що цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. Отже, у даному випадку частина меліоративної системи, як невід'ємна складова цілісного майнового комплексу, не може бути об'єктом самостійного договору оренди.

З огляду на зазначене, посилання місцевого суду на те, що оспорюваний договір порушує права інших осіб та відповідача Олександрівської сільської ради, є недоречним та не має ніякого значення при вирішенні даного спору.

Окрім того, відповідно до положень ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Однак, суд першої інстанції, встановлюючи обставини /факти/ справи, в тому числі, і дати укладення, зокрема, договору суборенди (від 29.04.2012р.), договору про надання послуг пов'язаних з подачею води (від 07.04.2014р.), отримання дозволу на спеціальне водокористування (від 12.06.2012р.) та оспорюваного договору оренди (від 22.07.2011р.), не звернув уваги на те, що оспорюваний позивачем договір оренди майна комунальної власності був укладений взагалі ще до того, як позивач став за договором суборенди суборендарем частини вказаного спірного майна, тобто набув цивільних прав та обов'язків на предмет суборенди, в тому числі, і право на захист своїх прав як суборендаря цього майна, майже через 9 місяців після укладення оспорюваного ним договору, що, відповідно, свідчить про те, що на момент його укладення, права та охоронювані законом інтереси позивача не були і не могли бути порушеними оспорюваним договором оренди.

Відповідно до ч. 3 ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог місцевий господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим зазначене рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів необґрунтованості позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фермерського господарства «Брат-2» задовольнити.

Рішення господарського суду Херсонської області від 11 вересня 2014 року у справі № 923/1171/14 скасувати.

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повна постанова складена 27.11.2014р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мишкіна М.А.

Будішевська Л.О.