Постанова

від 25.11.2014 по справі 924/1250/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2014 р. Справа № 924/1250/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

суддя Миханюк М.В. ,

суддя Савченко Г.І.

при секретарі Ільчук Н.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Смалюк Р.В. - представник за довіреністю від 23.06.2014р. №Д-1044/2014р.

від відповідачів:

- ДП "НТК "Завод точної механіки": Савліва Л.О., Паляниченко С.С. - представники за довіреністю від 13.01.2014р.

- ПП "Дифферент": Гнідко С.І. - представник за довіреністю від 24.11.2014р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Дифферент", м.Кам'янець-Подільський Хмельницької області

на рішення господарського суду Хмельницької області

від 14.10.14 р. у справі № 924/1250/14 (суддя Заверуха С.В.)

за позовом Державного концерну "Укроборонпром", м. Київ

до Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки", м.Кам'янець-Подільський Хмельницької області, Приватного підприємства "Дифферент", м.Кам'янець-Подільськи Хмельницької області

про визнання недійсним договору про надання послуг (виконання робіт) від 18.07.2012р. №06/01-96, укладеного між ДП "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки", м.Кам'янець - Подільський та ПП "Дифферент", м. Кам'янець - Подільський

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 14.10.2014р. у справі №924/1250/14 позовов Державного концерну "Укроборонпром" до Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки", Приватного підприємства "Дифферент" про визнання недійсним договору про надання послуг (виконання робіт) від 18.07.2012р. №06/01-96, укладеного між ДП "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" та ПП "Дифферент", задоволено.

Визнано недійсним договір про надання послуг (виконання робіт) від 18.07.2012р. №06/01-96, укладений між Державним підприємством "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" та Приватним підприємством "Дифферент".

Стягнуто з Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" на користь Державного концерну "Укроборонпром" 609,00грн. судового збору.

Стягнуто з Приватного - підприємства "Дифферент" на користь Державного концерну "Укроборонпром" 609,00грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство "Дифферент" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог Державного концерну "Укроборонпром" відмовити в повному обсязі. Також просить, судові витрати покласти на позивача.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права;

- вказує, що приймаючи рішення, суд не з'ясував належним чином обставини справи та невірно розтлумачив норми чинного законодавства, що регулюють відносини, пов'язані з ліцензуванням, зокрема, судом належним чином не досліджено предмет спірного договору та додатків до нього;

- ПП "Дифферент" звертає увагу суду апеляційної інстанції, що за умовами оспорюваного договору, він не здійснював повний технологічний цикл виготовлення готових деталей до військової зброї, а лише виконував окремі операції з механічної обробки деталей, що надавались Державним підприємством Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки", тому наявність відповідної ліцензії в даному випадку не є його обов'язковою умовою;

- також, господарський суд відмовився витребувати відповідні документи від Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки", обмежившись лише його довідкою від 14.10.2014р. за №02-1290, внаслідок чого неналежним чином дослідив предмет спірного договору, та зробив помилковий висновок, що предметом спірного договору було виготовлення ПП "Дифферент" готових деталей до військової зброї;

- в тексті оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив: "Зі змісту Протоколів погодження договірної ціни від 18.07.2012р. (додатки №1-7 до Договору) та Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.05.2013р., від 29.03.2013р., від 29.12.2012р., від 05.10.2012р., від 27.08.2012р., від 19.07.2012р., від 01.10.2012р. вбачається, що на виконання умов договору №06/01-96 від 18.07.2012 р., ПП "Дифферент" були виконані окремі операції по виготовленню деталей, які є складовими військової зброї, зокрема: казенник, затвор, остов затвора, екстрактор лівий і правий, бойок, упор шептала, тощо". Отже суд в своєму рішенні сам визнав той факт, що ПП "Дифферент" не здійснював виробництво військової зброї, а лише виконував окремі операції по виготовленню деталей до неї. Однак, незважаючи на це, суд прийшов до висновку про те, що навіть для здійснення вищезазначених операцій останній мав отримати ліцензію, а тому такий висновок суду суперечить нормам чинного законодавства;

- приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції належним чином не дослідив, у чому саме полягав намір сторін на заподіяння шкоди інтересам держави і суспільства, що свідчить про неповне з'ясування судом фактичних правовідносин сторін та про невідповідність висновків суду обставинам справи;

- також скаржник звертає увагу, що приймаючи рішення у справі, господарський суд Хмельницької області в порушення вимог чинного законодавства, невірно прийшов до висновку, що укладення спірного договору Державним підприємством "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" без попереднього погодження з Державним концерном "Укроборонпром" проекту даного договору тягне за собою його недійсність та про те, що ПП "Дифферент" був обізнаний з обмеженнями повноважень щодо представництва юридичної особи, а тому вказаний висновок суду суперечить нормам чинного законодавства. При цьому, покликання суду на обізнаність ПП "Дифферент" з тим, що виробнича та комерційна діяльності є підконтрольною Державному концерну "Укроборонпром", жодним чином не свідчить про обізнаність з обмеженнями повноважень щодо представництва юридичної особи, встановленими наказом від 13.02.2012р. №38.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.11.2014р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 25.11.2014р..

Державне підприємство "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" не скористалося правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Представник відповідача ПП "Дифферент" підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення господарського суду Хмельницької області від 14.10.2014р. у справі №924/1250/14 скасувати повністю та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог Державного концерну "Укроборонпром" відмовити в повному обсязі.

Представники відповідача ДП "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" заперечили проти доводів апеляційної скарги, вважають їх безпідставними та необґрунтованими. Просять суд рішення господарського суду Хмельницької області від 14.10.2014р. у справі №924/1250/14 залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Представник позивача у письмовому відзиві від 25.11.2014р. №UOP-2.2-9966 та в судовому засіданні 25.11.2014р. заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, вважає її безпідставною та необґрунтованою. Просить рішення господарського суду Хмельницької області від 14.10.2014р. у справі №924/1250/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні 25.11.2014р. від представника ПП "Дифферент" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

В судовому засіданні 25.11.2014р. від представника Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №993 від 31.08.2011р. було прийнято пропозицію Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо передачі із сфери управління Міністерства оборони та Міністерства промислової політики в управління Державного концерну "Укроборонпром" підприємств, включених до його складу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №1221 від 29.12.2010р., та затверджено статут концерну, згідно додатку до якого ДП "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" є учасником вказаного концерну (а.с.24, 25-42, 43-50, т.1).

Відповідно до п.14 Статуту, Учасники Концерну мають право самостійно від свого імені укладати договори з іншими учасниками, Концерном, а також з іншими підприємствами, установами та організаціями.

Згідно з пп.3 п. 15 Статуту Учасники Концерну зобов'язані сплачувати внески в порядку та розмірах, визначених генеральним директором Концерну.

У відповідності до п.1 Статуту Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки", затвердженого наказом Державного концерну "Укроборонпром" від 16.02.2012р. №53, підприємство є державним комерційним підприємством (а.с.124, 125-133, т.1).

Згідно з п.2 Статуту регулювання, контроль та координація діяльності підприємства здійснюється Державним концерном "Укроборонпром" (далі Концерн) як уповноваженим суб'єктом господарювання з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі.

Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, виробничі і невиробничі активи, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства є державною власністю і закріплене за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном (п.п.14, 15 Статуту).

Пунктом 28 Статуту передбачено, що підприємство має право самостійно від свого імені укладати договори з іншими підприємствами, установами та організаціями.

Так, згідно п.п.29, 32, 33 Статуту, за погодженням з Концерном підприємство має право укладати договори про спільну діяльність, згідно з якими використовується нерухоме майно, що перебуває в господарському віданні; залучати внутрішні довгострокові, зовнішні кредити, внутрішні короткострокові кредити, надавати гарантії або поруки за такими кредитами; укладати договори оренди державного майна; відчужувати та списувати об'єкти управління державної власності підприємства, поточне (оперативне) управління підприємством здійснює його директор, який зокрема укладає договори, видає накази, дає вказівки працівникам підприємства; у разі відсутності директора його функції виконує відповідальна особа з керівного складу підприємства, призначена наказом директора.

Пунктом 31 Статуту встановлено, що Концерн в межах своєї компетенції видає акти (накази, розпорядження, доручення тощо) та затверджує положення (порядки), що є обов'язковими для виконання підприємством.

Наказом Державного концерну "Укроборонпром" від 13.02.2012р. №38 зобов'язано керівників підприємств-учасників Державного концерну "Укроборонпром" забезпечити з 14 лютого 2012р. попереднє погодження проектів нових договорів з Державним концерном "Укроборонпром" (а.с.123, т.1).

18.07.2012р. між Державним підприємством "Науково - технічний комплекс "Завод точної механіки" (замовник) та Приватним підприємством "Дифферент" (виконавець) укладено договір про надання послуг (виконання робіт) № 06/01-96 (далі договір), згідно п.1.1 якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги з виготовлення деталей, оснащення, різального та вимірювального інструменту, ремонту устаткування, в порядку та на умовах, визначених цим договором (а.с.22-23, т.1).

Конкретні роботи в рамках даного договору та розрахунки по них оформлюються окремими додатковими угодами чи шляхом обміну листами-заявками, які є невід'ємною частиною цього договору, з рахунками на оплату (п.1.2 договору)

Відповідно до п.2.1 договору, виконавець надає замовнику наступні послуги: виготовлення деталей та вузлів; розробка та виготовлення технологічного оснащення; розробка та виготовлення спеціального інструменту; надання, при можливості, комплектуючих деталей для ремонту устаткування; ремонт та модернізація технологічного устаткування; ремонт технологічного обладнання, транспортні послуги (кран, екскаватор); розробки програмного забезпечення та інші.

В п.п.3.1, 3.2 договору сторони встановили, що вартість послуг (робіт) визначається сторонами на підставі взаємопогоджувальних протоколів, які є невід'ємною частиною даного договору, за кожною додатковою угодою; cторони роблять розрахунки за даним договором по факту наданих послуг (виконаних робіт) згідно акту про надані послуги (виконані роботи).

Термін дії договору визначається з моменту його підписання і закінчується 31.12.2013р. (п.9.1 договору).

Договір про надання послуг (виконання робіт) № 06/01-96 від 18.07.2012р. підписаний представниками сторін та скріплений відтисками їх печаток.

Додатками №1-7 до договору про надання послуг (виконання робіт) №06/01-96 від 18.07.2012р. підписано протоколи погодження договірної ціни (а.с.85-91, т.1).

Як встановлено судом першої інстанції, що рішенням господарського суду Хмельницької області від 12.11.2013р. у справі №924/1177/13 позов Приватного підприємства "Дифферент" до Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державної фінансової інспекції в Хмельницькій області про стягнення 745520,64грн. задоволено.

Стягнуто з Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" на користь Приватного підприємства "Дифферент" 734805,32грн. боргу, 10715,32грн. 3% річних та 14910,41грн. судового збору (а.с.57-60, т.1).

Так, підставою для стягнення вищезазначеної заборгованості слугувало неналежне виконання ДП "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" умов договору №06/01-96 від 18.07.2012р. в частині оплати вартості наданих послуг (виконаних робіт з виготовлення деталей).

Наказом Державного концерну "Укроборонпром" від 08.01.2014р. №2 визначено розмір регулярних річних (квартальних) внесків підприємств-учасників Державного концерну "Укроборонпром" на 2014 рік у розмірі 50% чистого прибутку, отриманого за 2013р. (а.с.54-55,т.1)

Наказом Державного концерну "Укроборонпром" від 04.04.2014р. №74 визначено розмір регулярних річних (квартальних) внесків підприємств-учасників Державного концерну "Укроборонпром" на 2014 рік у розмірі 18% чистого прибутку, отриманого за 2013р. (а.с.56, т.1).

Також, як зазначено місцевим господарським судом, що згідно відомостей, що містяться в Єдиному ліцензійному реєстрі, у Приватного підприємства "Дифферент" відсутні жодні ліцензії, в тому числі і на виготовлення комплектуючих, ремонт та модернізацію військової зброї.

За вказаних обставин, Державний концерн "Укроборонпром" звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовом до Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки", Приватного - підприємства "Дифферент" про визнання недійсним договору про надання послуг (виконання робіт) від 18.07.2012р. №06/01-96, укладеного між ДП "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" та ПП "Дифферент" (а.с.2-14,т.1).

Обґрунтовуючи позовну заяву, Державний концерн "Укроборонпром", посилаючись на те, що договір №06/01-96 від 18.07.2012р. порушує права та інтереси Концерну як суб'єкта господарювання, якому надано Верховною Радою України та делеговано Кабінетом Міністрів України владні повноваження з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. Договір укладений при відсутності у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, з порушенням норм чинного законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним. Також, покликаючись на норми Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі", Указ Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності діяльності оборонно-промислового комплексу України " від 28.12.2010р. №1245/2010, Статут ДК "Укроборонпром", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011р. №993, позивач вказує, що Концерн є державним господарським об'єднанням, що наділене владними повноваженнями щодо управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. Так, згідно із додатком до Статуту ДК "Укроборонпром" до складу підприємств-учасників Концерну включено і Державне підприємство "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки", майно якого є державною власністю і закріплене за ним на праві господарського відання. Позивач вважає, що договір підлягає визнанню недійсним у зв'язку з відсутністю у ПП "Дифферент" ліцензії на виготовлення комплектуючих до військової зброї, що позбавляє останнього права на укладення спірного договору. Також вказує, що оспорюваний договір суперечить інтересам держави, оскільки лише наявність ліцензії може свідчити про рівень якості продукції, відповідність встановленим стандартам та ліцензійним умовам. В свою чергу, постачання неякісних вузлів та деталей до зброї (автоматичні гармати ЗТМ-1, ЗТМ-2 для бронетранспортерів) створює не лише загрозу для виконання контрактів, укладених ДП "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки", але й безпосередньо впливає на рівень обороноздатності держави. Про наявність наміру з боку ПП "Дифферент" щодо настання відповідних наслідків для держави, на думку позивача, є відсутність ліцензії у нього на виготовлення комплектуючих до військової зброї. При цьому обґрунтовує те, що оспорюваний договір був укладений ДП "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" без погодження з ДК "Укроборонпром", не дивлячись на те, що наказом від 13.02.2012р. №38 "Про забезпечення контролю договірної діяльності підприємств-учасників Державного концерну "Укроборонпром" було зобов'язано всіх керівників підприємств-учасників Концерну, в т.ч. директора ДП "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки", забезпечити попереднє погодження проектів договорів з Концерном з 14.02.2012р.. Видані Концерном накази є обов'язковими до виконання підприємств-учасників Концерну. Отже, за таких обставин, позивач вважає, що у ДП "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" не було достатнього обсягу дієздатності на укладення оспорюваного договору, оскільки не було здійснено попереднього погодження із Концерном, що є порушенням ст.203 Цивільного кодексу України, ст.207 Господарського кодексу України.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Хмельницької області від 14.10.2014р. у справі №924/1250/14 позов задоволено (а.с.207-211,т.1).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст.ст.1, 8 Конституції України).

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України "Про оренду землі", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про іпотеку", "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та іншими актами законодавства.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших. У зв'язку з цим господарським судам: слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону (див., зокрема, абзац шостий підпункту 3.3, підпункт 3.6 і підпункт 3.7 пункту 3 цієї постанови); необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України). За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову. Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з договору.

Частиною 1 ст.626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ч.1 ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

У відповідності до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом (ч.ч.1, 3 ст.14 Господарського кодексу України).

Ліцензія є необхідною для здійснення деяких видів господарської діяльності, зазначених в ст.9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Згідно п.41 ч.3 ст.9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: розроблення, виготовлення, реалізація, ремонт, модернізація та утилізація озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї.

Військова зброя - технічні пристрої та засоби, якими оснащуються Збройні Сили, інші військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи для забезпечення їх бойової та повсякденної діяльності і які призначені для безпосереднього або із застосуванням боєприпасів ураження живої сили противника, знищення його військової техніки та руйнування укріплень і споруд (п.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері розробленні, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2006р. №682).

18.07.2012р. між Державним підприємством "Науково - технічний комплекс "Завод точної механіки" (замовник) та Приватним підприємством "Дифферент" (виконавець) укладено договір про надання послуг (виконання робіт) №06/01-96.

Так, зі змісту Протоколів погодження договірної ціни від 18.07.2012р. (додатки № 1-7 до Договору) та Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.05.2013р., від 29.03.2013р., від 29.12.2012р., від 05.10.2012р., від 27.08.2012р., від 19.07.2012р., від 01.10.2012р. вбачається, що на виконання умов Договору №06/01-96 від 18.07.2012р., ПП "Дифферент" були виконані окремі операції по виготовленню деталей, які є складовими військової зброї, зокрема: казенник, затвор, остов затвора, екстрактор лівий і правий, бойок, упор шептала, тощо.

Також, зі змісту довідки ДП "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" від 14.10.2014р. №02-1290 за підписом начальника ВЕП Михайлової А., доказів сумнівності якої скаржником не надано, убачається, що в актах виконаних робіт відображались проміжні операції по виготовленню деталей, в той час коли деталі проходили обробку на інших операціях. Після отримання виготовлених на ПП "Дифферент" деталей, вони використовувались в подальшому виключно для виготовлення гармат ЗТМ 1 та ЗТМ 2 та не потребували додаткової обробки на ДП "НТК "ЗТМ" (а.с.182, т.1).

Тобто, ПП "Дифферент" здійснювало виготовлення деталей військового призначення, які в подальшому використовувалися при конструюванні гармат ЗТМ1 та ЗТМ2.

Крім того, в довідці №01-1289 від 14.10.2014р. за підписом в.о. головного конструктора В.Солодковського, зазначено, що деталі гармат ЗТМ1 та ЗТМ2 не являються деталями подвійного призначення, а для їх освоєння і виготовлення потрібно дотримуватись вимог п. 3.4. ГОСТ В15.301-80 "Постановка на виробництво виробів" в частині проведення кваліфікаційних випробувань.

Таким чином, виготовлення деталей та вузлів за спірним договором, включає в себе всі стадії технологічного процесу, а тому покликання скаржника на те, що останнім виконувалися окремі операції по виготовленню деталей за договором №06/01-96 від 18.07.2012р., є таким, що суперечить його змісту, положенням Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Відповідно до ч.1 ст.227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Правочин вважається вчиненим без ліцензії, якщо на час такого вчинення останню не отримано, або строк її дії закінчився, або ліцензію анульовано (відкликано), або її дію зупинено у передбачених законом випадках. При цьому не має значення, з яких причин була відсутня ліцензія, а також чи знала або повинна була знати про це інша сторона правочину. У разі коли на момент вчинення правочину юридична особа не мала ліцензії, а на час, коли правочин був виконаний або мав бути виконаний, вона ліцензію отримала, підстави для визнання правочину недійсним відсутні (п.3.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, про відсутність ліцензії у ПП "Дифферент" на виготовлення комплектуючих до військової зброї, свідчать відомості, зазначені в Єдиному ліцензійному реєстрі, при цьому, згідно наявних у матеріалах справи даних реєстру у нього взагалі відсутні будь-які ліцензії. Тоді, як зазначений, факт не спростований жодними належними та допустимими доказами.

Крім того, виходячи зі змісту ст.14 Господарського кодексу України, Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", постанови Кабінету Міністрів України від 17.05.2006р. №682 "Деякі питання ліцензування певних видів господарської діяльності» наявність у суб'єкта господарювання ліцензії на право виготовлення комплектуючих частин до військової зброї свідчить не лише про право на здійснення відповідного виду діяльності, але і про рівень якості продукції, відповідність встановленим стандартам та ліцензійним умовам.

При цьому, покликання скаржника про відсутність необхідності отримання ліцензії на виготовлення та реалізацію складових частин до військової зброї, на лист Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 16.09.2013 №2734-09/32175-08 та рішення господарського суду м. Києва від 23.02.2012 у справі № 18/12 до уваги колегії суддів не беруться, оскільки вказаний лист Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, і висновки, які містяться в рішенні господарського суду м.Києва від 23.02.2012р. у справі №18/12 стосуються виключно необхідності ліцензування діяльності пов'язаної із виготовленням військової техніки. В той же час Ліцензійні умови провадження господарської діяльності у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2006р. №682, здійснюють розмежування понять "військова зброя" та "військова техніка", і прямо передбачають відсутність необхідності ліцензування діяльності пов'язаної із виготовленням складових частин військової техніки. Натомість, такого винятку щодо складових частин військової зброї дані ліцензійні умови не містять.

За приписами, ч.1 ст.134 ГК України передбачено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

В силу ст.238 ЦК України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.

Статтею 239 ЦК України всановлено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

У відповідності до ст.241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно ст.2 Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі", до об'єктів управління державної власності в оборонно-промисловому комплексі належать: майно державних підприємств оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенних підприємств, які входять до складу Державного концерну "Укроборонпром"; майно, передане в установленому порядку Державному концерну "Укроборонпром"; пакети акцій, що належать державі в статутних капіталах акціонерних товариств, що провадять діяльність в оборонно-промисловому комплексі, та передані в установленому порядку в управління Державного концерну "Укроборонпром".

Згідно ст.3 Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" встановлено, що суб'єкти управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі є: Кабінет Міністрів України; Державний концерн "Укроборонпром".

Пунктом 12 ст.7 Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" встановлено, що у процесі управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі Концерн здійснює регулювання, контроль та координацію діяльності учасників Концерну; створює підприємства, спільні підприємства та інші юридичні особи, засновані на державній власності в оборонно-промисловому комплексі, приймає рішення щодо їх реорганізації та ліквідації; затверджує статути (положення) учасників Концерну та нормативні документи щодо внесення змін до них, здійснює контроль за дотриманням їх вимог; призначає на посаду та звільняє з посади керівників учасників Концерну, укладає і розриває з ними контракти та здійснює контроль за їх виконанням; розробляє стратегію розвитку Концерну та його учасників; затверджує річні фінансові та інвестиційні плани, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3-5 років) учасників Концерну та здійснює контроль за їх виконанням у встановленому порядку; проводить моніторинг фінансової діяльності учасників Концерну; надає згоду на відчуження та списання об'єктів управління державної власності в оборонно-промисловому комплексі учасників Концерну; здійснює управління корпоративними правами держави стосовно пакетів акцій, що належать державі у статутних капіталах акціонерних товариств та передані в управління Концерну; ініціює проведення корпоратизації учасників Концерну; приймає рішення про подальше використання державного майна, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, утворених у процесі корпоратизації учасників Концерну; погоджує укладення учасниками Концерну договорів про спільну діяльність, згідно з якими використовується нерухоме майно, що перебуває в їх господарському віданні чи оперативному управлінні; забезпечує проведення щорічних аудиторських перевірок діяльності учасників Концерну; здійснює контроль за діяльністю учасників Концерну; веде облік об'єктів державної власності, що перебувають в управлінні Концерну, здійснює контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів; бере згідно із законодавством участь у підготовці міжнародних договорів України щодо об'єктів державної власності, що перебувають в управлінні Концерну; забезпечує приведення у відповідність із законодавством установчих та інших нормативних документів учасників Концерну; виявляє державне майно, яке тимчасово не використовується Концерном та його учасниками, та вносить пропозиції щодо його подальшого використання; забезпечує в установленому законодавством порядку відрахування учасниками Концерну до Державного бюджету України частини прибутку (доходу); забезпечує надання розпоряднику Єдиного реєстру об'єктів державної власності інформації про наявність і поточний стан майна об'єктів державної власності, що перебувають в управлінні Концерну, та зміну його стану; забезпечує в установленому порядку проведення інвентаризації майна Концерну та його учасників; забезпечує: проведення екологічного аудиту учасників Концерну; збереження установчих документів, наказів та протоколів засідань відповідних виконавчих органів Концерну та його учасників; оформлення прав на земельні ділянки (у разі відсутності необхідних документів) та уточнення меж земельних ділянок учасників Концерну; здійснює щодо учасників Концерну уточнення складу виробничих потужностей мобілізаційного призначення та обсягів запасів мобілізаційного резерву з урахуванням доцільності їх подальшого збереження.

Також, підставою для визнання недійсним договору про надання послуг (виконання робіт) №06/01-96 від 18.07.2012р., укладеного між ДП "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" та ПП "Дифферент", ДК "Укроборонпром" покликається на те, що останній, який є контролюючим органом ДП "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки", не надавав згоди на укладення спірного договору ДП "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки".

Як вже зазначалось, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №993 від 31.08.2011р. в управління Державного концерну "Укроборонпром", крім інших підприємств, було передано і ДП "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки", яке було включено до складу учасників вказаного Концерну Постановою Кабінету Міністрів України №1221 від 29.12.2010р..

Також, відповідно до положень Статуту ДП "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки", затвердженого наказом ДК "Укроборонпром" №53 від 16.02.2012р., ДП "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності, переданій в управління ДК "Укроборонпром". Регулювання, контроль та координація діяльності підприємства здійснюються Концерном, як уповноваженим суб'єктом господарювання з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Поточне (оперативне) управління Підприємством здійснює його директор. У разі призначення директора Підприємства на посаду між ним та концерном укладається контракт. Директор підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених чинним законодавством України, Статутом Концерну та цим статутом, до компетенції концерну, зокрема, укладає договори, видає довіреності, відкриває поточні та інші рахунки в установах банків та інших кредитних організаціях у порядку, встановленому чинним законодавством України. Концерн в межах своєї компетенції видає акти (накази, розпорядження, доручення тощо) та затверджує положення (порядки), що є обов'язковими для виконання Підприємствами (п.п.1, 2, 15, 32, 33, 31).

Як вірно встановлено господарським судом Хмельницької області, виробнича, комерційна діяльність ДП "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" є підконтрольною ДК "Укроборонпром", а тому сторони при укладанні спірного договору не врахували вимоги чинного законодавства та наказу ДК "Укроборонпром" від 13.02.2012р. №38 щодо необхідності надання його згоди на укладення договору про надання послуг (виконання робіт) №06/01-96 від 18.07.2012р..

При цьому, у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ДК "Укроборонпром" було погоджено укладення Державним підприємством "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" спірного договору.

Також, судом враховано, що оскільки спірний договір містить в собі умову про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства, що встановлює повноваження зазначеної особи, а тому наведене свідчить про обізнаність іншої сторони з таким статутом. Тобто в даному випадку ПП "Дифферент" був обізнаний про те, що виробнича, комерційна діяльність ДП "Науково-технічний комплекс "Завод точної механіки" є підконтрольною ДК "Укроборонпром".

У відповідності до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно вимог ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог Державного концерну "Укроборонпром", а тому вони підлягають задоволенню.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи, наведеним вище, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 14.10.2014р. у справі №924/1250/14 прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст.101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Хмельницької області від 14.10.2014р. у справі №924/1250/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Дифферент", м.Кам'янець-Подільський Хмельницької області - без задоволення.

2. Справу №924/1250/14 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Савченко Г.І.

Віддрук. прим.:

1 - до справи,

2 - позивачу (04119, м.Київ, вул.Дегтярівська, 36),

3, 4 - відповідачам:

- ДП НТК "Завод точної механіки" (32300, м.Камінець-Подільський, вул.Годованця, 28);

- ПП "Дифферент" (32300, м.Камінець-Подільський, проспект Грушевського, 74, кв.401),

5 - в наряд.