Постанова

від 27.11.2014 по справі 922/3013/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 24» листопада 2014 р. Справа №922/3013/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача - не з'явився;

відповідача - Стриж Л.А., за довіреністю б/н від 01.08.2014 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства банк «Меркурій», м.Харків (вх.№3349Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 01.10.2014 року по справі №922/3013/14,

за позовом Публічного акціонерного товариства банк «Меркурій», м.Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал», яке діє в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Грот», м.Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції, м.Харків,

про визнання недійсним договорів,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2014 року Публічне акціонерне товариство банк «Меркурій» звернулося до господарського суду Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал», яке діє в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Грот», в якій просило суд:

- визнати недійсним договір процентної позики №П/Мр/Гр-1 від 10.01.2013 року, укладений між Публічним акціонерним товариством банк «Меркурій» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал», яке діє від власного імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Грот»;

- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал» (код ЄДРПОУ 34333275) повернути Публічному акціонерному товариству банку «Меркурій» (код ЄДРПОУ 14360386) грошові кошти в сумі 3404109,55 грн., отримані Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал» за договором процентної позики №П/Мр/Гр-1 від 10.01.2013 року;

- визнати недійсним договір іпотеки нерухомого майна від 10.01.2013 року, укладений між Публічним акціонерним товариством банк «Меркурій» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал», яке діє від власного імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Грот», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харитоновою Я.М. за реєстровим №37;

- визнати недійсним договір іпотеки нерухомого майна від 10.01.2013 року, укладений між Публічним акціонерним товариством банк «Меркурій» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал», яке діє від власного імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Грот», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я.М. за реєстровим №11;

- визнати недійсним договір іпотеки нерухомого майна від 10.01.2013 року, укладений між Публічним акціонерним товариством банк «Меркурій» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал», яке діє від власного імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Грот», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. за реєстровим №18;

- зобов'язати Реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції вилучити з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Державного реєстру іпотек: запис № 4926 про іпотеку нерухомого майна - будівлі, нежитлової будівлі (адреса: Харківська обл., Харківський р., смт. Пісочин, вул. Автомобільна, будинок ЗБ, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 327263251); запис №4974 про іпотеку нерухомого майна - земельної ділянки (адреса: Харківська обл., Харківський р., смт. Пісочин, вул. Автомобільна, 36, кадастровий номер 6325157900:00:004:0026, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 377963251); внесені на підставі договору іпотеки нерухомого майна від 10.01.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харитоновою Я.М. за реєстровим №37;

- зобов'язати Реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції вилучити з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна: запис № 4868 про обтяження нерухомого майна - будівлі, нежитлової будівлі (адреса: Харківська обл., Харківський р., смт. Пісочин, вул. Автомобільна, будинок ЗБ, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 327263251); запис № 4969 про обтяження нерухомого майна - земельної ділянки (адреса: Харківська обл., Харківський р., смт. Пісочин, вул. Автомобільна, 36, кадастровий номер 6325157900:00:004:0026, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 377963251); внесені на підставі договору іпотеки нерухомого майна від 10.01.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харитоновою Я.М. за реєстровим №37;

- зобов'язати Реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру іпотек: запис № 4954 про іпотеку нерухомого майна - нежитлового приміщення, нежитлових приміщень мансарди №1-10, І в літ. "А-2" (адреса: Харківська обл., м. Харків, вул. Громадянська, буд. 5, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 329363000); запис №4885 про іпотеку нерухомого майна - нежитлового приміщення (адреса: Харківська обл., м. Харків, вул. Морозова, буд. 7, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 343363000); внесені на підставі договору іпотеки нерухомого майна від 10.01.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я.М. за реєстровим №11;

- зобов'язати Реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна: запис №4948 про обтяження нерухомого майна - нежитлового приміщення, нежитлових приміщень мансарди № 1-10, І в літ. "А-2" (адреса: Харківська обл., м. Харків, вул. Громадянська, буд. 5, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 329363000); запис № 4847 про обтяження нерухомого майна - нежитлових приміщень підвалу № І, Іа, 1-4, 4а, 5, 6, 7, 7а, 8, 9, 18, 19, 19а, 20; 1-го поверху № 1-4, 4а, 5-15, 15а, І, II, IX, X; 2-го поверху № 43-49, 49а, 50-58, 58а, 586, 58в, 58г, 58д, 58е, 58ж, 58з, 58и, 59-64, VI, антресолі 2-го поверху: 78-81 в літ. "А-2", загальною площею 1541,6 кв.м.; "літ. Б-1" площею 19,2 кв. м. (адреса: Харківська обл., м. Харків, вул. Морозова, буд. 7, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 343363000); внесені на підставі договору іпотеки нерухомого майна від 10.01.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я.М. за реєстровим №11;

- зобов'язати Реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру іпотек: запис № 4983 про іпотеку нерухомого майна - нежитлових приміщень 2-го поверху №№ 53-55, 57, 58, 61, 62а, 68-70, 85-87, 89-92, 94-96, 96а, 966, 97, 97а, 98, 98а, загальною площею 475,2 кв. м. в літ "А-10" (адреса: Харківська обл., м. Харків, вул. Полтавський Шлях, буд. 123, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 373563101); запис №4981 про іпотеку нерухомого майна - нежитлових приміщень 1-го поверху №1-8, загальною площею 63,9 кв.м. в літ "А-4" (адреса: Харківська обл., м. Харків, вул. Петровського, буд. 36, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 368763101); запис №4978 про іпотеку нерухомого майна - нежитлових приміщень 1-го поверху №80-1- :80-5 в літ "А-5", загальною площею 74,7 кв.м. (адреса: Харківська обл., м. Харків, просп. Леніна, буд. 54, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 360263000); внесені на підставі договору іпотеки нерухомого майна від 10.01.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. за реєстровим №18. Судові витрати позивач просив суд покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.10.2014 року по справі №922/3013/14 (суддя Жельне С.Ч.) у задоволені позову відмовлено повністю.

Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 01.10.2014 року та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апелянт також просить суд судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на письмові пояснення позивача стосовно факту виявлення ним нікчемних договорів, які були укладені, зокрема, договору процентної позики №П/Мр/Гр-1 від 10.01.2013 року.

Як вказує скаржник, матеріали статистичної звітності Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку форми №310Д Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України «Вартість кредитів за даним статистичної звітності банків України (без врахування овердрафту)», свідчать, що в середньому на початок 2013 року для юридичних осіб відсоткова ставка становила 16,6% річних (скріншот із сайту Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку). За договором процентної позики від 10.01.2013 року встановлена відсоткова ставка у розмірі 35%, тобто більше ніж на 20 відсотків, і відрізняється від плати по іншим договорам, які укладалися в такий період. Отже, як зауважує апелянт, з підстав, встановлених п.п. 3 п. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», договір процентної позики №П/Мр/Гр-1, який укладено 10.01.2013 року є нікчемним, оскільки укладений зі створенням для позивача значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій. Також, апелянт зазначає, що договори іпотеки були укладені за більш сприятливими умовами для відповідача, адже вартість майна, яке передано в забезпечення основного зобов'язання майже у три рази перевищує суму основного зобов'язання і за умови звернення стягнення на предмет іпотеки буде мати місце відчуження майна на більшу суму ніж зобов'язання.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.10.2014 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства банк «Меркурій» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

20.11.2014 року відповідач надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№10917), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 01.10.2014 року по справі №922/3013/14 - залишити без змін.

Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що позивачем не надано належного обґрунтування його вимог, не надано доказового підтвердження щодо встановлення наявності протиріч умов спірних договорів позики та іпотеки актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, перевищення особою, що вчиняє правочин, обсягу цивільної дієздатності, не направлення правочину на реальне настання правових наслідків, а отже відсутні й підстави для визнання спірних договорів позики та іпотеки недійсними.

Позивач 20.11.2014 року надав через канцелярію суду клопотання (вх.№10892), в якому просить перенести розгляд апеляційної скарги на два тижні.

Розглянувши заявлене апелянтом клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, у разі нез'явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Колегія суддів зазначає, що неможливість вирішення господарського спору в даному судовому засіданні, вирішується господарським судом в кожному випадку окремо з урахуванням обставин справи.

В обґрунтування заявленого клопотання позивач зазначає, що він не в змозі бути присутнім у судовому засіданні через участь в іншому судовому засіданні.

Проте, доказів на підтвердження заявленого клопотання позивачем до Харківського апеляційного господарського суду не надано. Також, позивач не наводить підстав та обґрунтувань неможливості розгляду справи за його відсутності. Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що чинне законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти його в суді, а тому позивач, у разі його бажання бути присутнім у судовому засіданні, повинен був направити іншого представника, який одночасно не приймає участь в іншому судовому засіданні.

Враховуючи те, що позивач є апелянтом по справі, а отже в апеляційній скарзі ним викладені доводи з яких він не погоджується з прийнятим рішенням суду першої інстанції, а також те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про відкладення, оскільки відсутність апелянта в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволені клопотання скаржника про відкладення розгляду справи.

Ухвала суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду на 24.11.2014 року була направлена Реєстраційній службі Харківського міського управління юстиції рекомендованим листом 23.10.2014 року за адресою, зазначеною в апеляційній скарзі і отримана нею 29.10.2014 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи. Однак, третя особа у судове засідання не з'явилася, про причини не з'явлення суд не повідомила.

Ухвалою суду від 23.10.2010р. суд попереджав сторони, що у разі не з'явлення їх представників у судове засідання та не надання витребуваних судом документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін. Таким чином, враховуючи належне повідомлення третьої особи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за її відсутністю.

У судовому засіданні 24.11.2014 року представник відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника відповідача та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

10.01.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал», яке діє в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Грот» (позикодавець, відповідач у справі) та Публічним акціонерним товариством «Меркурій» (позичальник, позивач у справі) укладено договір процентної позики №П/Мр/Гр-1 (спірний договір), відповідно до умов якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, встановленому договором, а позичальник зобов'язується повернути їх позикодавцю, а також сплатити проценти в розмірі та порядку, встановлених договором (пункт 1.1 договору).

Згідно пункту 2.1 спірного договору сума позики складає 10000000,00 грн.

Відповідно до пункту 2.2 договору позики, позичальник зобов'язався сплачувати проценти (у національній валюті України - гривні) в розмірі 35% річних від суми позики (або від неповерненої суми позики, яка залишиться, в разі дострокового погашення частини позики, з урахуванням п.п. 2.3 договору), які нараховуються з дня наступного, за днем фактичного отримання всієї суми позики до дня, що слідує за днем фактичного повернення всієї суми позики.

У пункті 5.1 спірного договору сторони погодили, що строк повернення позики становить 11.03.2013 року.

Додатковою угодою №1 від 11.03.2013 року до спірного договору строк повернення позики був продовжений до 11.04.2013 року.

Додатковою угодою №2 від 11.04.2013 року до спірного договору строк повернення позики був продовжений до 30.05.2013 року.

Днем фактичного отримання всієї суми позики вважається день зарахування всієї суми позики на поточний рахунок позичальника. Докази надходження всієї суми позики на вказаний рахунок (у вигляді виписки з цього рахунку, засвідченої уповноваженими на це належним чином особами) надає позичальник позикодавцю (пункт 2.2.1 договору).

Згідно пункту 2.4 договору процентної позики, проценти нараховуються за методом "факт/факт", тобто за фактичний час - з дня, наступного, за днем фактичного отримання всієї суми позики до дня, що слідує за днем фактичного повернення всієї суми позики і виходячи з фактичної кількості календарних днів у році.

Відповідно до пункту 8.1 спірного договору в редакції додаткової угоди №2 від 11.04.2013 року цей договір є укладеним з дня фактичного надання позикодавцем всієї суми позики позичальнику та діє до 30.05.2013 року, а у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-якого свого обов'язку, передбаченого договором - до дня, що слідує за днем повного та належного виконання позичальником своїх обов'язків за договором.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з вимогами ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони визначають зміст договору на основі вільного волевиявлення, сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, спірний договір укладено між позивачем та відповідачем у письмовій формі, підписано уповноваженими особами та скріплено печатками сторін, як цього вимагають приписи статей 207, 208 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З матеріалів справи вбачається, що факт перерахування грошових коштів відповідачем на рахунок позивача підтверджується платіжним дорученням №2 від 10.01.2013 року.

Отже, договір процентної позики №П/Мр/Гр-1 від 10.01.2013 року є укладеним, що не заперечується ані позивачем, ані відповідачем.

Згідно ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Колегія вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою про визнання, зокрема, договору процентної позики №П/Мр/Гр-1 від 10.01.2013 року недійсним, а також звертаючись до суду з апеляційною скаргою не наводить і не вказує обставин, визначених ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, з наявністю яких законодавець пов'язує можливість визнання договору недійсним.

Так, спірний договір було укладено у письмовій формі. Матеріали справи не містять доказів того, що сторони, які укладали спірний договір не мали відповідного обсягу цивільної дієздатності, а що їх волевиявлення на укладення договору є спірним. Також, позивачем (апелянтом) не обґрунтовано та не підтверджено, що правочин - договір процентної позики, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вже зазначалося, відповідачем на виконання умов договору вчинено дії, а саме - перераховано грошові кошти на рахунок позивача згідно платіжного дорученням №2 від 10.01.2013 року. У свою чергу, позивачем також вчинялися дії на виконання договору процентної позики, які полягають у сплаті ним відсотків за користування позики. При цьому, сторони укладали додаткові угоди до договору процентної позики, якими продовжували строк повернення коштів за договором.

Отже, укладаючи договір процентної позики №П/Мр/Гр-1 від 10.01.2013 року сторонами було досягнуто згоди по всіх його істотних умовах і вони не заперечували проти їх виконання та вчиняли дії на його виконання.

У відповідності до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Позивач - ПАТ «Меркурій», звертаючись до господарського суду з позовною заявою про визнання, зокрема, договору процентної позики №П/Мр/Гр-1 від 10.01.2013 року недійсним, обґрунтував свою позицію тим, що зазначений договір укладений зі створенням для позивача значно гірших умов за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій, тобто із завищеною процентною ставкою, що суперечить ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Стаття 536 Цивільного кодексу України визначає, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Встановлення чіткого визначеного розміру процентної ставки за кредитними договорами не регулюється нормативними актами. Розмір плати за користування кредитом визначається банками з урахуванням тривалості терміна кредитування, гарантій наданих позичальником щодо своєчасного повернення кредиту, попиту і пропозицій кредитних ресурсів і їхньої ціни, а також наявності кредитного ризику. Встановлювані банками процентні ставки повинні забезпечувати повне покриття їхніх затрат і одержання прибутку від здійснення господарської розрахункової діяльності.

Аналогічні приписи містяться і в ст. 346 Господарського кодексу України, згідно якої, для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.

Відповідно до Методичних вказівок з інспектування банків «Система оцінки ризиків» від 15.03.2004 року №104, затверджених правлінням Національного банку України, кредитний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком (його підрозділом) або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод.

Згідно Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» ризик - це кількісна міра небезпеки, що враховує ймовірність виникнення негативних наслідків від здійснення господарської діяльності та можливий розмір втрат від них.

Статтею 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємницька діяльність відповідача, який є фінансовою установою, передбачає наявність ризиків, а в даному випадку цей ризик проявляється у неповерненні позивачем суми позики та нарахованих процентів і має негативний вплив на господарську діяльність відповідача.

Позивачем не надано доказів виконання свого зобов'язання за спірним договором, які б підтверджували факт повернення суми позики відповідачу в обумовлений спірним договором строк - 30.05.2013 року.

Відповідно до п. 1 ч. 2 та ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції від 10.04.2014 року, нікчемними є договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій.

У зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативного впливу на стабільність банківської системи» від 04.07.2014 року стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції від 10.04.2014 року втратила чинність.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» у чинній редакції, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, крім іншого, якщо банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Позивач вказує, що процентна ставка у розмірі 35% річних від суми позики за спірним договором є завищеною порівняно зі звичайною більш як у 2 рази.

Так, у підтвердження своєї позиції позивачем до матеріалів справи надано роздрукований скріншот із сайту Національного банку України, щодо Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України «Вартість кредитів за даними статистичної звітності банків України (без врахування овердрафту)» відповідно до якого процентні ставки у середньому на початок 2013 року для юридичних осіб становлять 16,6% річних.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наданий позивачем скріншот не підтверджує факт встановлення звичайної процентної ставки для укладення договорів позики, адже містить лише статистичні дані від банків відповідно до Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України №124 від 19.03.2003 року, які розроблено з метою отримання відповідних даних від банків для складання грошової і банківської статистики. Даний скріншот не є належним доказом щодо визначення рівня звичайної процентної ставки за спірним договором та ринкових умов здійснення відповідних операцій.

У пункті 2.14 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», звичайними є ціни, які за подібних обставин зазвичай сплачувалися за аналогічне майно у відповідний момент часу у відповідному регіоні.

Згідно з п.п. 14.1.71 Податкового кодексу України, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч вимогам цієї статті, позивачем не надано до суду доказів і необґрунтовано належним чином того, що спірний договір укладений за цінами вищими від звичайних, тобто на умовах значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій.

Як вже зазначалося, згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позивач, укладаючи договір відсоткової позики не заперечував проти встановлення процентної ставки за позикою в розмірі 35% та сплачував відповідні відсотки.

Незгода з процентною ставкою за позикою в розмірі 35% мала місце вже після спливу строку повернення всієї суми позики, що свідчить про небажання позивача вчиняти дії по поверненню позики і намагання уникнути відповідальності.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Однак, матеріали справи свідчать, що позивачем сума позики не повернута.

Позивач у своїй позовній заяві також просив суд визнати недійсними договори іпотеки від 10.01.2013 року, у зв'язку з тим, що спірний договір процентної позики є недійсним, недійсними є також укладені на його забезпечення договори іпотеки, як такі, що укладені на умовах, більш сприятливих для відповідача та значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій для позивача, тобто вартість переданого в іпотеку нерухомого майна в декілька разів перевищує суму отриманої позики.

Як вбачається із матеріалів справи, з метою забезпечення виконання зобов'язань за спірним договором позивачем було передано в іпотеку майно загальною вартістю 30412500,00 грн., на підставі договору іпотеки нерухомого майна від 10.01.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харитоновою Я.М. за реєстровим №37, вартістю 15097100,00 грн.; договору іпотеки нерухомого майна від 10.01.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я.М., за реєстровим №11, вартістю 9503800,00 грн.; договору іпотеки нерухомого майна від 10.01.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. за реєстровим №18, вартістю 5811600,00 грн.

У пункті 3.12.1 договорів іпотеки сторони погодили, що у разі невиконання позивачем письмової вимоги відповідача про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором та/або договором іпотеки у встановлений відповідачем строк, така вимога відповідача задовольняється за рахунок майна.

Згідно п. 2.1 договорів іпотеки за відповідачем закріплено право на звернення стягнення на майно у випадку, якщо в час настання строку виконання зобов'язань позивача за договором позики вони не будуть виконані, а також у будь-який час (незалежно від настання строку виконання зобов'язань) - у випадку невиконання позивачем будь-яких своїх обов'язків за договором, або якщо будь-яка з гарантій чи запевнень, наданих позивачем згідно з договором виявиться недійсною.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Спірні договори іпотеки укладені в письмовій формі та нотаріально посвідчені, містять всі істотні умови, що відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про іпотеку».

Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України «Про іпотеку», у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про іпотеку», за рахунок іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Статтею 5 Закону України «Про іпотеку» визначено, що вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором.

Позивачем та відповідачем при укладені договорів іпотеки погоджено перелік майна, яке передається в іпотеку, а його вартість визначена на підставі звіту про експертну грошову оцінку. Доказів щодо наявності заперечень по визначенню вартості предмета іпотеки позивачем до суду не надано.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно п.14.1.219 Податкового кодексу України, ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передає такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів ) робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних умовах).

Докази, наявні у справі, свідчать, що договори іпотеки укладені з дотриманням вимог чинного законодавства України щодо укладення правочинів та не спростовують факту, що при укладенні договорів іпотеки, сторони визначили їх зміст та істотні умови на основі вільного волевиявлення та погодили на свій розсуд всі їх умови, та те, що сторони мали на меті настання певних для них наслідків.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність у діях відповідача по укладенню договорів іпотеки на умовах, визначених безпосередньо сторонами, ознак протиправної поведінки по відношенню до позивача, а позивачем не доведено того факту, що договори іпотеки були укладені на значно гірших умовах за звичайні ринкові умови.

При цьому, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що невірним є забезпечення на суму більшу ніж основне зобов'язання, оскільки чинним законодавством не заборонено вчинення таких дій, а у разі звернення стягнення на іпотечне майно, після повного задоволення вимог іпотекодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом. У разі відсутності інших стягувачів такі кошти повертаються боржнику, що узгоджується з приписами Закону України «Про виконавче провадження».

Враховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку про правомірність відмови судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними договорів іпотеки від 10.01.2013 року.

Вірним на думку колегії суддів є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про вилучення з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру іпотек записів щодо іпотеки, оскільки такі вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсними договорів іпотек у задоволенні яких відмовлено. Отже, правові підстави задовольняти такі позовні вимоги в суду першої інстанції були відсутні. У той час, по даній справі Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції виступає у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, а не відповідачем.

Крім того, слід зазначити, що згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №15 від 14.03.2014 року щодо впровадження тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління Національного банку України №133 від 13.03.2014 року про віднесення ПАТ Банк «Меркурій» до категорії неплатоспроможних, з 15.03.2014 року була впроваджена тимчасова адміністрація в ПАТ Банк «Меркурій».

Згідно ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану та які відповідають одному з таких критерій. Критерії визначаються відповідно пунктами 1-6 ч. 2 ст. 38 вказаного Закону.

Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №47 від 12.06.2014 року на підставі постанови Правління Національного банку України №340 від 10.06.2014 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Банк «Меркурій», з 12.06.2014 року розпочата процедура ліквідації позивача.

Таким чином, відповідно до вимог ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позивач повинен був здійснити перевірку договорів зазначених цією статтею з 15.03.2014 року по 14.04.2014 року, і тільки тих договорів, які було укладено позивачем протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, тобто з 15.03.2013 року по 14.03.2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні договори - договір процентної позики та договори іпотеки були укладені між позивачем та відповідачем 10.01.2013 року, тобто більше ніж за рік до моменту введення тимчасової адміністрації і вони фактично не підпадають під дію ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства банк «Меркурій» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 01.10.2014 року по справі №922/3013/14 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства банк «Меркурій» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 01.10.2014 року по справі №922/3013/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 28 листопада 2014 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.