Постанова

від 03.02.2015 по справі 922/3013/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2015 року Справа № 922/3013/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Дунаєвської Н.Г.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій" в особі Уповноваженої

особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ Банку "Меркурій"

на рішення господарського суду Харківської області від 01 жовтня 2014 року

та на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2014 року

у справі № 922/3013/14

господарського суду Харківської області

за позовом Публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", яке діє в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Грот"

третя особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції

про визнання недійсним договорів

за участю представників

позивача Рябінін С.В.

відповідачів 1. не з'явився

2. не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство банк "Меркурій" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", яке діє в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Грот" про:

- визнання недійсним договору відсоткової позики №П/Мр/Гр-1 від 10 січня 2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством банк "Меркурій" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", яке діє від власного імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Грот";

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" (код ЄДРПОУ 34333275) повернути Публічному акціонерному товариству банку "Меркурій" (код ЄДРПОУ 14360386) грошові кошти в сумі 3404109,55 грн., отримані Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" за договором відсоткової позики №П/Мр/Гр-1 від 10 січня 2013 року;

- визнання недійсним договору іпотеки нерухомого майна від 10 січня 2013 року, укладений між Публічним акціонерним товариством банк "Меркурій" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", яке діє від власного імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Грот", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харитоновою Я.М. за реєстровим №37;

- визнання недійсним договору іпотеки нерухомого майна від 10 січня 2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством банк "Меркурій" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", яке діє від власного імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Грот", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я.М. за реєстровим №11;

- визнання недійсним договору іпотеки нерухомого майна від 10 січня 2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством банк "Меркурій" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", яке діє від власного імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Грот", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. за реєстровим №18;

- зобов'язання Реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції вилучити з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Державного реєстру іпотек: запис № 4926 про іпотеку нерухомого майна - будівлі, нежитлової будівлі (адреса: Харківська обл., Харківський р., смт. Пісочин, вул. Автомобільна, будинок ЗБ, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 327263251); запис №4974 про іпотеку нерухомого майна - земельної ділянки (адреса: Харківська обл., Харківський р., смт. Пісочин, вул. Автомобільна, 36, кадастровий номер 6325157900:00:004:0026, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 377963251); внесені на підставі договору іпотеки нерухомого майна від 10.01.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харитоновою Я.М. за реєстровим №37;

- зобов'язання Реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції вилучити з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна: запис № 4868 про обтяження нерухомого майна - будівлі, нежитлової будівлі (адреса: Харківська обл., Харківський р., смт. Пісочин, вул. Автомобільна, будинок ЗБ, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 327263251); запис № 4969 про обтяження нерухомого майна - земельної ділянки (адреса: Харківська обл., Харківський р., смт. Пісочин, вул. Автомобільна, 36, кадастровий номер 6325157900:00:004:0026, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 377963251); внесені на підставі договору іпотеки нерухомого майна від 10.01.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харитоновою Я.М. за реєстровим №37;

- зобов'язання Реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру іпотек: запис № 4954 про іпотеку нерухомого майна - нежитлового приміщення, нежитлових приміщень мансарди №1-10, І в літ. "А-2" (адреса: Харківська обл., м. Харків, вул. Громадянська, буд. 5, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 329363000); запис №4885 про іпотеку нерухомого майна - нежитлового приміщення (адреса: Харківська обл., м. Харків, вул. Морозова, буд. 7, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 343363000); внесені на підставі договору іпотеки нерухомого майна від 10.01.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я.М. за реєстровим №11;

- зобов'язання Реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна: запис №4948 про обтяження нерухомого майна - нежитлового приміщення, нежитлових приміщень мансарди № 1-10, І в літ. "А-2" (адреса: Харківська обл., м. Харків, вул. Громадянська, буд. 5, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 329363000); запис № 4847 про обтяження нерухомого майна - нежитлових приміщень підвалу № І, Іа, 1-4, 4а, 5, 6, 7, 7а, 8, 9, 18, 19, 19а, 20; 1-го поверху № 1-4, 4а, 5-15, 15а, І, II, IX, X; 2-го поверху № 43-49, 49а, 50-58, 58а, 586, 58в, 58г, 58д, 58е, 58ж, 58з, 58и, 59-64, VI, антресолі 2-го поверху: 78-81 в літ. "А-2", загальною площею 1541,6 кв.м.; "літ. Б-1" площею 19,2 кв. м. (адреса: Харківська обл., м. Харків, вул. Морозова, буд. 7, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 343363000); внесені на підставі договору іпотеки нерухомого майна від 10.01.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я.М. за реєстровим №11;

- зобов'язання Реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру іпотек: запис № 4983 про іпотеку нерухомого майна - нежитлових приміщень 2-го поверху №№ 53-55, 57, 58, 61, 62а, 68-70, 85-87, 89-92, 94-96, 96а, 966, 97, 97а, 98, 98а, загальною площею 475,2 кв. м. в літ "А-10" (адреса: Харківська обл., м. Харків, вул. Полтавський Шлях, буд. 123, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 373563101); запис №4981 про іпотеку нерухомого майна - нежитлових приміщень 1-го поверху №1-8, загальною площею 63,9 кв.м. в літ "А-4" (адреса: Харківська обл., м. Харків, вул. Петровського, буд. 36, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 368763101); запис №4978 про іпотеку нерухомого майна - нежитлових приміщень 1-го поверху №80-1- :80-5 в літ "А-5", загальною площею 74,7 кв.м. (адреса: Харківська обл., м. Харків, просп. Леніна, буд. 54, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 360263000); внесені на підставі договору іпотеки нерухомого майна від 10.01.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. за реєстровим №18. Судові витрати позивач просив суд покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01 жовтня 2014 року (суддя Жельне С.Ч.) залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2014 року (судді Черленяк М.І., Ільїн О.В., Хачатрян В.С.) у справі №922/3013/14 у задоволені позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись вищезазначеними рішенням та постановою Публічне акціонерне товариство Банк "Меркурій" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ Банку "Меркурій" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 01 жовтня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 січня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", яке діє в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Грот" (позикодавець, відповідач у справі) та Публічним акціонерним товариством "Меркурій" (позичальник, позивач у справі) укладено договір відсоткової позики №П/Мр/Гр-1 (спірний договір), відповідно до умов якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, встановленому договором, а позичальник зобов'язується повернути їх позикодавцю, а також сплатити відсотки в розмірі та порядку, встановлених договором (пункт 1.1 договору).

Згідно пункту 2.1 спірного договору сума позики складає 10000000,00 грн.

Відповідно до пункту 2.2 договору позики, позичальник зобов'язався сплачувати відсотки (у національній валюті України - гривні) у розмірі 35% річних від суми позики (або від неповерненої суми позики, яка залишиться, в разі дострокового погашення частини позики, з урахуванням п.п. 2.3 договору), які нараховуються з дня наступного, за днем фактичного отримання всієї суми позики до дня, що слідує за днем фактичного повернення всієї суми позики.

У пункті 5.1 спірного договору сторони погодили, що строк повернення позики становить 11 березня 2013 року.

Додатковою угодою №1 від 11 березня 2013 року до спірного договору строк повернення позики був продовжений до 11 квітня 2013 року.

Додатковою угодою №2 від 11.04.2013 року до спірного договору строк повернення позики був продовжений до 30 травня 2013 року.

Днем фактичного отримання всієї суми позики вважається день зарахування всієї суми позики на поточний рахунок позичальника. Докази надходження всієї суми позики на зазначений рахунок (у вигляді виписки з цього рахунку, засвідченої уповноваженими на це належним чином особами) надає позичальник позикодавцю (пункт 2.2.1 договору).

Згідно пункту 2.4 договору відсоткової позики, відсотки нараховуються за методом "факт/факт", тобто за фактичний час - з дня, наступного, за днем фактичного отримання всієї суми позики до дня, що слідує за днем фактичного повернення всієї суми позики і виходячи з фактичної кількості календарних днів у році.

Відповідно до пункту 8.1 спірного договору в редакції додаткової угоди №2 від 11 квітня 2013 року цей договір є укладеним з дня фактичного надання позикодавцем всієї суми позики позичальнику та діє до 30 травня 2013 року, а у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-якого свого обов'язку, передбаченого договором - до дня, що слідує за днем повного та належного виконання позичальником своїх обов'язків за договором.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з вимогами ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони визначають зміст договору на основі вільного волевиявлення, сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірний договір укладено між позивачем та відповідачем у письмовій формі, підписано уповноваженими особами та скріплено печатками сторін, як цього вимагають приписи статей 207, 208 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Судами встановлено, що факт перерахування грошових коштів відповідачем на рахунок позивача підтверджується платіжним дорученням №2 від 10 січня 2013 року.

Отже, договір відсоткової позики №П/Мр/Гр-1 від 10 січня 2013 року є укладеним, що не заперечується ані позивачем, ані відповідачем.

Згідно ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою про визнання, зокрема, договору відсоткової позики №П/Мр/Гр-1 від 10 січня 2013 року недійсним, а також звертаючись до суду з апеляційною скаргою не наводить і не вказує обставин, визначених ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, з наявністю яких законодавець пов'язує можливість визнання договору недійсним.

Так, спірний договір було укладено у письмовій формі. Матеріали справи не містять доказів того, що сторони, які укладали спірний договір не мали відповідного обсягу цивільної дієздатності, а що їх волевиявлення на укладення договору є спірним. Також, позивачем ні в позовній заяві, ні в касаційній скарзі не обґрунтовано та не підтверджено, що правочин - договір відсоткової позики, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Натомість, відповідачем на виконання умов договору вчинено дії, а саме - перераховано грошові кошти на рахунок позивача згідно платіжного дорученням №2 від 10 січня 2013 року. У свою чергу, позивачем також вчинялися дії на виконання договору відсоткової позики, які полягають у сплаті ним відсотків за користування позики. При цьому, сторони укладали додаткові угоди до договору відсоткової позики, якими продовжували строк повернення коштів за договором.

Отже, укладаючи договір відсоткової позики №П/Мр/Гр-1 від 10 січня 2013 року сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов і вони не заперечували проти їх виконання та вчиняли дії на його виконання.

У відповідності до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Позивач - ПАТ "Меркурій", звертаючись до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсним, зокрема, договору відсоткової позики №П/Мр/Гр-1 від 10 січня 2013 року недійсним, обґрунтував свою позицію тим, що зазначений договір укладений зі створенням для позивача значно гірших умов за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій, тобто із завищеною відсоткової ставкою, що суперечить ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання відсотків встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір відсотків, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Стаття 536 Цивільного кодексу України визначає, що розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України, розмір відсотків, тип відсоткової ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Встановлення чіткого визначеного розміру відсоткової ставки за кредитними договорами не регулюється нормативними актами. Розмір плати за користування кредитом визначається банками з урахуванням тривалості терміна кредитування, гарантій наданих позичальником щодо своєчасного повернення кредиту, попиту і пропозицій кредитних ресурсів і їхньої ціни, а також наявності кредитного ризику. Встановлювані банками процентні ставки повинні забезпечувати повне покриття їхніх затрат і одержання прибутку від здійснення господарської розрахункової діяльності.

Аналогічні приписи містяться і в ст. 346 Господарського кодексу України, згідно якої, для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.

Відповідно до Методичних вказівок з інспектування банків "Система оцінки ризиків" від 15 березня 2004 року №104, затверджених правлінням Національного банку України, кредитний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком (його підрозділом) або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод.

Згідно Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" ризик - це кількісна міра небезпеки, що враховує ймовірність виникнення негативних наслідків від здійснення господарської діяльності та можливий розмір втрат від них.

Статтею 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємницька діяльність відповідача, який є фінансовою установою, передбачає наявність ризиків, а в даному випадку цей ризик проявляється у неповерненні позивачем суми позики та нарахованих процентів і має негативний вплив на господарську діяльність відповідача.

Позивачем не надано доказів виконання свого зобов'язання за спірним договором, які б підтверджували факт повернення суми позики відповідачу в обумовлений спірним договором строк - 30 травня 2013 року.

Відповідно до п. 1 ч. 2 та ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції від 10 квітня 2014 року, нікчемними є договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій.

У зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативного впливу на стабільність банківської системи" від 04 липня 2014 року стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції від 10 квітня 2014 року втратила чинність.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.38 Закону України "Про гарантування вкладів фізичних осіб" у чинній редакції, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, крім іншого, якщо банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Позивач зазначає, що відсоткова ставка у розмірі 35% річних від суми позики за спірним договором є завищеною порівняно зі звичайною більш як у 2 рази.

Так, у підтвердження своєї позиції позивачем до матеріалів справи надано роздрукований скріншот із сайту Національного банку України, щодо Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України "Вартість кредитів за даними статистичної звітності банків України (без врахування овердрафту)" відповідно до якого відсоткові ставки у середньому на початок 2013 року для юридичних осіб становлять 16,6% річних.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наданий позивачем скріншот не підтверджує факт встановлення звичайної процентної ставки для укладення договорів позики, адже містить лише статистичні дані від банків відповідно до Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України №124 від 19.03.2003 року, які розроблено з метою отримання відповідних даних від банків для складання грошової і банківської статистики. Даний скріншот не є належним доказом щодо визначення рівня звичайної процентної ставки за спірним договором та ринкових умов здійснення відповідних операцій.

У пункті 2.14 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", звичайними є ціни, які за подібних обставин зазвичай сплачувалися за аналогічне майно у відповідний момент часу у відповідному регіоні.

Згідно з п.п. 14.1.71 Податкового кодексу України, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч вимогам цієї статті, позивачем не надано до суду доказів і необґрунтовано належним чином того, що спірний договір укладений за цінами вищими від звичайних, тобто на умовах значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій.

Як вже зазначалося, згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позивач, укладаючи договір відсоткової позики не заперечував проти встановлення відсоткової ставки за позикою в розмірі 35% та сплачував відповідні відсотки.

Незгода з відсотковою ставкою за позикою в розмірі 35% мала місце вже після спливу строку повернення всієї суми позики, що свідчить про небажання позивача вчиняти дії по поверненню позики і намагання уникнути відповідальності.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Однак, матеріали справи свідчать, що позивачем сума позики не повернута.

Позивач у своїй позовній заяві також просив суд визнати недійсними договори іпотеки від 10 січня 2013 року, у зв'язку з тим, що спірний договір відсоткової позики є недійсним, недійсними є також укладені на його забезпечення договори іпотеки, як такі, що укладені на умовах, більш сприятливих для відповідача та значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій для позивача, тобто вартість переданого в іпотеку нерухомого майна в декілька разів перевищує суму отриманої позики.

Судами встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за спірним договором позивачем було передано в іпотеку майно загальною вартістю 30412500,00 грн., на підставі договору іпотеки нерухомого майна від 10 січня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харитоновою Я.М. за реєстровим №37, вартістю 15097100,00 грн.; договору іпотеки нерухомого майна від 10 січня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я.М., за реєстровим №11, вартістю 9503800,00 грн.; договору іпотеки нерухомого майна від 10 січня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. за реєстровим №18, вартістю 5811600,00 грн.

У пункті 3.12.1 договорів іпотеки сторони погодили, що у разі невиконання позивачем письмової вимоги відповідача про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором та/або договором іпотеки у встановлений відповідачем строк, така вимога відповідача задовольняється за рахунок майна.

Згідно п. 2.1 договорів іпотеки за відповідачем закріплено право на звернення стягнення на майно у випадку, якщо в час настання строку виконання зобов'язань позивача за договором позики вони не будуть виконані, а також у будь-який час (незалежно від настання строку виконання зобов'язань) - у випадку невиконання позивачем будь-яких своїх обов'язків за договором, або якщо будь-яка з гарантій чи запевнень, наданих позивачем згідно з договором виявиться недійсною.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Спірні договори іпотеки укладені в письмовій формі та нотаріально посвідчені, містять всі істотні умови, що відповідає вимогам ст. 18 Закону України "Про іпотеку".

Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України "Про іпотеку", у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про іпотеку", за рахунок іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Статтею 5 Закону України "Про іпотеку" визначено, що вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором.

Позивачем та відповідачем при укладені договорів іпотеки погоджено перелік майна, яке передається в іпотеку, а його вартість визначена на підставі звіту про експертну грошову оцінку. Доказів щодо наявності заперечень по визначенню вартості предмета іпотеки позивачем до суду не надано.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно п.14.1.219 Податкового кодексу України, ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передає такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів ) робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних умовах).

Докази, наявні у справі, свідчать, що договори іпотеки укладені з дотриманням вимог чинного законодавства України щодо укладення правочинів та не спростовують факту, що при укладенні договорів іпотеки, сторони визначили їх зміст та істотні умови на основі вільного волевиявлення та погодили на свій розсуд всі їх умови, та те, що сторони мали на меті настання певних для них наслідків.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність у діях відповідача з укладення договорів іпотеки на умовах, визначених безпосередньо сторонами, ознак протиправної поведінки по відношенню до позивача, а позивачем не доведено того факту, що договори іпотеки були укладені на значно гірших умовах за звичайні ринкові умови.

Щодо посилання заявника касаційної скарги на те, що забезпечення на суму більшу ніж основне зобов'язання є невірним, оскільки чинним законодавством не заборонено вчинення таких дій, а у разі звернення стягнення на іпотечне майно, після повного задоволення вимог іпотекодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом. У разі відсутності інших стягувачів такі кошти повертаються боржнику, що узгоджується з приписами Закону України "Про виконавче провадження".

Колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про правомірність відмови судами попередніх інстанцій у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними договорів іпотеки від 10 січня 2013 року.

Вірним є висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про вилучення з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру іпотек записів щодо іпотеки, оскільки такі вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсними договорів іпотек у задоволенні яких відмовлено. Отже, правові підстави задовольняти такі позовні вимоги були відсутні. Крім того, у даній справі Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції виступає у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, а не відповідачем.

Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №15 від 14 березня 2014 року щодо впровадження тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління Національного банку України №133 від 13 березня 2014 року про віднесення ПАТ Банк "Меркурій" до категорії неплатоспроможних, з 15 березня 2014 року була впроваджена тимчасова адміністрація в ПАТ Банк "Меркурій".

Згідно ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану та які відповідають одному з таких критерій. Критерії визначаються відповідно пунктами 1-6 ч. 2 ст. 38 зазначеного Закону.

Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №47 від 12 червня 2014 року на підставі постанови Правління Національного банку України №340 від 10 червня 2014 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Банк "Меркурій", з 12 червня 2014 року розпочата процедура ліквідації позивача.

Таким чином, відповідно до вимог ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивач повинен був здійснити перевірку договорів зазначених цією статтею з 15 березня 2014 року по 14 квітня 2014 року, і тільки тих договорів, які було укладено позивачем протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, тобто з 15 березня 2013 року по 14 березня 2014 року.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що спірні договори - договір процентної позики та договори іпотеки були укладені між позивачем та відповідачем 10 січня 2013 року, тобто більше ніж за рік до моменту введення тимчасової адміністрації і вони фактично не підпадають під дію ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ Банку "Меркурій" залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2014 року зі справи № 922/3013/14 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н.Г. Дунаєвська

С. С. Самусенко