Постанова

від 28.11.2014 по справі 908/2888/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2014 р. Справа № 908/2888/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Коновалової І.Є. (дов. № 01/08-14 від 01.08.2014р.)

відповідача - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Техно-Люкс", м. Запоріжжя (вх. №3747 З/3-10) на рішення господарського суду Запорізької області від 01.09.2014р. у справі № 908/2888/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фокстрот-Екомерс", м. Київ

до Приватного підприємства "Техно-Люкс", м. Запоріжжя

про стягнення 39 324,25 грн., -

ВСТАНОВИЛА :

Рішенням господарського суду Запорізької області від 01.09.2014р. по справі № 908/2888/14 (суддя Н.С. Кутіщева-Арнет) позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з ПП "Техно-Люкс" на користь ТОВ "Фокстрот-Екомерс" 33620,80 грн. основного боргу, 2958,43 грн. пені, 1827,00 грн. судового збору. В частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 2745,02 грн. у позові відмовлено.

Відповідач - ПП "Техно-Люкс" з даним рішенням господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а також неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Запорізької області від 01.09.2014р. по справі № 908/2888/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову про стягнення з ПП "Техно-Люкс" на користь ТОВ "Фокстрот-Екомерс" 39324,25 грн. відмовити.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.11.2014р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, а розгляд справи призначено на 27.11.2014р. о 14:30 год.

27.11.2014р. судом апеляційної інстанції від ПП "Техно-Люкс" отримано електронне повідомлення, в якому відповідач просить розгляд даної справи відкласти, в зв'язку з відпусткою юриста до 17.12.2014р.

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки в даному випадку неявка представника відповідача в засідання суду апеляційної інстанції не перешкоджає перегляду прийнятого у даній справі рішення в апеляційному порядку, а справа може бути розглянута без участі представника ПП "Техно-Люкс" за наявними у справі матеріалами і наведеними відповідачем в апеляційній скарзі доводами. Додаткових пояснень по суті спору, окрім зазначених в апеляційній скарзі, відповідачем суду не надано. В даному випадку, колегія суддів суду апеляційної інстанції з урахуванням обставин даної справи відхиляє доводи відповідача щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника з причин, пов'язаних з відпусткою, оскільки відповідач не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника не доведена відповідачем на загальних підставах (статті 32-34 ГПК України).

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення уповноваженого представника позивача, який підтримав свою позицію у справі, розглянувши доводи апеляційної скарги та надані на їх підтвердження докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, виходячи з наступних обставин.

Як свідчать матеріали справи та правомірно встановлено господарським судом, 24 березня 2014 року між позивачем - ТОВ «Фокстрот-Екомерс», ТОВ «САВ-Дістрибьюшн» та відповідачем - ПП «Техно-Люкс» укладено договір відступлення права вимоги за № 24/03/2014/01, відповідно до умов якого ТОВ «САВ-Дістрибьюшн» уступає позивачу право вимоги до відповідача, а позивач приймає таку уступку по відношенню до відповідача з метою спонукання відповідача до виконання прийнятого зобов'язання відповідача перед ТОВ «САВ-Дістрибьюшн», що ґрунтується на договорі поставки № 2212-03 від 22.12.2011 р. на поставку електропобутової техніки.

На момент укладання договору, відступлення права вимоги 24 березня 2014 року сума боргу відповідача становила 53620,80 грн.

Пунктом 1.1 Договору поставки ТОВ «САВ-Дістрибьюшн» зобов'язувався поставити (передати) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (електропобутові товари по ціні, в кількості та асортименті згідно договору), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму на умовах, визначених цим Договором.

Згідно пункту 1.3 Договору поставки його предметом є товар, зазначений в специфікації, що є додатком № 1 до цього Договору і є його невід'ємною частиною.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази та здійснивши правову кваліфікацію викладених обставин справи, господарський суд обґрунтовано встановив, що 28 лютого 2014 року ТОВ «САВ-Дістрибьюшн» на адресу відповідача було відвантажено товар на загальну суму 53620,80 грн.

Таким чином, на підставі Договору поставки № 2212-03 від 22.12.2011р. та накладної № 280214-1002-008 від 28.02.2014 р. і довіреності № 2802/1 від 28.02.2014р., належним чином засвідчені копії яких наявні у справі, відповідач отримав від ТОВ «САВ-Дістрибьюшн» товар - електропобутову техніку загальною вартістю 53620,80 грн.

Згідно пункту 8.1. Договору поставки товар був переданий відповідачу на умовах відстрочення оплати, строк відстрочення складає 21 робочих днів з дати поставки партії товару. Таким чином, строк оплати за товар, який був отриманий відповідачем настав 01.04.2014 р.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу, якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору, позивач, як постачальник товару виконав умови Договору. Борг відповідача також підтверджується двостороннім актом звірки взаєморозрахунків станом на 02.04.2014 року у сумі 53620,80 грн.

10.06.2014 року відповідач частково виконав взяті на себе договірні зобов'язання, сплативши частину боргу, перерахував на поточний рахунок позивача кошти в сумі 20000,00 грн., про що свідчить виписка по рахунку за 10.06.2014р. (аркуш справи 27-28).

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

10.07.2014р. позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 08/07 з вимогою сплати 38369,26 грн. заборгованості у відповідності до підписаного сторонами 24.03.2014р. договору відступлення права вимоги № 24/03/2014/01 від 24.03.2013р. Проте відповідач фактично вказану вимогу проігнорував, не надіславши позивачу відповіді на неї.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості господарський суд дійшов правильного висновку, що станом на 07.08.2014р. за відповідачем рахується заборгованість в сумі 33620,80 грн. за поставлений товар, яка на момент розгляду даного господарського спору по суті відповідачем не сплачена, в зв'язку з чим позовні вимоги щодо її стягнення з відповідача підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 549 цього ж Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3).

Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 9.5 Договору поставки передбачено, що за прострочення в оплаті Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожний день прострочення в оплаті.

Враховуючи порушення з боку відповідача строків оплати вартості отриманого товару, позивачем на підставі вищевказаних норм та у відповідності до пункту 9.5 Договору поставки нарахована та заявлена до стягнення сума пені в розмірі 5703,45 грн.

Розглянувши вказану вимогу та перевіривши правильність її розрахунку, господарський суд цілком обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в цій частині лише частково в сумі 2958,43 грн., оскільки інша частина суми пені нарахована позивачем з порушенням вимог статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Стаття 34 Господарського процесуального кодексу України встановлює правила допустимості доказів і згідно вказаної норми закону обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду у даній справі відповідач посилається на те, що він не отримував ухвалу суду про прийняття позовної заяви до провадження, а тому не був присутній у судовому засіданні при розгляді справи по суті і не міг надати свої пояснення по суті позову. Крім того, відповідач стверджує, що він не отримував копії позовної заяви і доданих до неї документів, що суперечить частині 1 статті 56 Господарського процесуального кодексу України.

Проте вказані відповідачем доводи не можуть бути підставами для скасування прийнятого у справі цілком законного та обґрунтованого рішення та спростовуються наступним.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено принцип, згідно з яким сторони користуються рівними процесуальними правами, у тому числі правом брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Згідно з пунктом 3 статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду справи судом у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (повідомленою суду позивачем в позові, та за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Запорізької області від 13.08.2014р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 01.09.2014р. Дану ухвалу надіслано сторонам по справі 14.08.2014р., у тому числі відповідачу за вказаною позивачем адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Радянська, 34, що підтверджується штампом канцелярії суду на зворотній стороні цього судового документу. Ця ж адреса зазначена у всіх документах, наявних у справі стосовно відповідача та зазначена останнім також і в апеляційній скарзі. За цією ж адресою відповідачу були надіслані позивачем матеріали позовної заяви та доданих до неї документів, про що свідчить опис вкладення до цінного листа від 07.08.2014р. (аркуш справи 7-8).

Таким чином, у суду апеляційної інстанції є достатні докази направлення цієї ухвали відповідачу у справі, а також матеріалів даної позовної заяви з додатками за належною адресою ПП «Техно-Люкс».

Із вказаного слідує, що відповідач був обізнаний щодо розгляду даного господарського спору у суді першої інстанції, а господарський суд забезпечив відповідачу можливість реалізувати свої процесуальні права, передбачені ст. ст. 4-2, 4-3, 22 ГПК України.

Проте відповідач, повідомлений про місце, день та час розгляду справи, в порядку, передбаченому ГПК України, в судове засідання при розгляді справи по суті не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані судом документи не надав, проти позову не заперечив.

Стаття 75 Господарського процесуального кодексу України дозволяє суду розглянути спір за наявними в справі матеріалами, у випадку, якщо відзив на позов та витребувані судом документі не надані.

Отже, господарський суд прийняв рішення у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки належних і допустимих доказів у конкретній справі, а також з дотриманням положень п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" стосовно належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи судом, адже неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту Постанови.

Крім того, відповідач в своїй апеляційній скарзі стверджує що накладна-вимога № 280214 від 28.02.2014р. та товарно-транспортна накладна № 280214-1002-008 від 28.02.2014р. підписані невідомою особою, отже на думку скаржника не можуть вважатись належними доказами у справі, так як ці документи містять підроблені підписи.

Проте колегією суддів з'ясовано, що зазначена відповідачем накладна-вимога підписана з боку відповідача директором ТОВ «Техно-Люкс» - Л.Є. Кудояровою та скріплена печаткою підприємства, які відповідають підпису та печатці, що вказані в договорі про відступлення права вимоги № 24/03/2014/01 від 24.03.2014р., в договорі поставки № 2212-03 від 22.12.2011р., довіреності № 2802/1 від 28.02.2014р. на отримання ТМЦ та апеляційній скарзі відповідача. Разом з цим, товарно-транспортна накладна № 280214-1002-008 від 28.02.2014р. скріплена печаткою ТОВ «Техно-Люкс» і містить необхідний перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів. Вказані накладні є підставами для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Факт здійснення господарської операції щодо поставки товару підтверджується довіреністю № 2802/1 від 28.02.2014р. на отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «САВ-дістрібьюшн», що видана керівником ПП «Техно-Люкс» - Кудояровою Л.Е. і скріплена печаткою підприємства, а також двостороннім актом звірки взаєморозрахунків від 02.04.2014р., в якому зазначено реквізити оспорюваної відповідачем накладної. Даний акт підписано з боку відповідача директором Кудояровою Л.Е. та скріплено печаткою ТОВ «Техно-Люкс» (аркуш справи 26).

Більше того, частина вартості отриманого за накладною-вимогою № 280214 від 28.02.2014р. та товарно-транспортною накладною № 280214-1002-008 від 28.02.2014р. товару була вже сплачена позивачем в сумі 20000,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку за 10.06.2014р.

Відтак заперечення відповідача у даній справі, що викладені в апеляційній скарзі, носять лише формальний характер, є необґрунтованими, не підтвердженими жодними доказами, а тому не приймаються колегією суддів до уваги, адже за даних обставин дають підстави колегії суддів вважати їх спрямованими на свідоме невиправдане затягування судового процесу, так як порушують права позивача на отримання належних йому грошових коштів.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Запорізької області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності його заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Запорізької області від 01.09.2014 року у справі № 908/2888/14.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити в задоволенні клопотання Приватного підприємства "Техно-Люкс", м. Запоріжжя про відкладення розгляду справи.

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Техно-Люкс", м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 01.09.2014р. у справі № 908/2888/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено 28.11.14

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.