Постанова

від 28.11.2014 по справі 922/2522/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2014 р. Справа № 922/2522/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Горбачова Л.П.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився

відповідача - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків (вх. №3237 Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 08.09.2014 року по справі №922/2522/14

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків

до Харківської міської ради. м. Харків

про визнання недійсним пунктів договору,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.09.2014 року по справі №922/2522/14 (суддя О.В. Макаренко) в позові відмовлено повністю. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України 1218,00 грн. судового збору.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення не в повному обсязі з'ясовані обставини, які мають значення для справи, невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Позивач в судове засідання 25.11.2014 року не з'явився, однак через канцелярію суду надав клопотання (від 21.11.2014 року вх.№10935), в якому просить відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку відпусткою представника позивача.

Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, враховуючи, що діюче законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти їх інтереси в суді, у зв'язку з чим учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідність участь у судовому засіданні іншого представника, колегія суддів вирішила у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи відмовити

До того ж, в матеріалах справи наявна копія довіреність, видана ФОП ОСОБА_1 на інших представників - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із строком дії до 20.06.2017 року.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи колегія суддів зазначає, що ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав, свого представника в судове засідання, яке відбулося 25.11.2014 року не направив, про причини неявки суд не сповістив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про час та місце розгляду скарги належним чином повідомлявся, про що свідчить штамп на зворотному боці ухвали про призначення до розгляду апеляційної скарги, яка є належним доказом повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 2.6.1, 2.6.11, 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України та відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Крім того, матеріали справи містять поштове повідомлення від 15.10.2014 року про вручення представнику відповідача 17.10.2014 року рекомендованого поштового відправлення.

За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що позивач та відповідач своїх представників у судове засідання 25.11.2014 року не направили, у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції рішенням Харківської міської ради від 25.12.2013 року за №1379/13 "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 надано в оренду строком до 01.12.2018 року земельну ділянку, що належить територіальні громаді м. Харкова (кадастровий номер 6310138800:03:011:0160) за рахунок земель житлової та громадської забудови (код класифікація видів цільового призначення - 03.07) площею 0,0653 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Ф-1» (торговельного призначення) по АДРЕСА_2 (п.18.1 рішення).

Крім того, відповідно до п. 19.1 вищезазначеного рішення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 надано в оренду строком до 01.12.2018 року земельні ділянки, що належить територіальні громаді м. Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови (код класифікація видів цільового призначення - 03.07), а саме: ділянка №2 площею 0,0059 га (кадастровий номер 63101388800:03:011:0157) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Б-1», літ. «В-1», літ. «Г-1» (торговельного призначення) по АДРЕСА_2.

На підставі зазначеного рішення між Харківською міською радою та ФОП ОСОБА_1 укладено договори оренди землі від 25.04.2014 року за № 5925858 та за №5870012 (далі по тексту - договори оренди землі), зареєстровані у Реєстраційній службі Харківського міського управління юстиції Харківської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Сторонами погоджено, зокрема, у п. 8 договорів оренди землі, що строк дії договорів - до 01.12.2018 року.

Крім того, у п.7 договорів оренди землі передбачено, що будь - яке будівництво, реконструкція існуючих будівель на наданій у користування земельній ділянці та зміна цільового використання цієї земельної ділянки без відповідного дозволу, передбаченого законодавством, не допускається; земельна ділянка розташована в межах "червоних ліній" АДРЕСА_2 та може бути надана до початку реконструкції АДРЕСА_2 без права нового будівництва та в разі початку реконструкції повинна бути звільнена при першій вимозі міської ради без компенсації витрат.

На підставі зазначених договорів оренди земельної ділянки, відповідно до акту приймання-передачі від 04.06.2014 року реєстр. №129/14, орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,0054 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2; відповідно до акту приймання-передачі від 06.06.2014 року реєстр. №131/14, орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,0059 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2.

15.03.2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передає у власність безоплатно ОСОБА_1, а останній приймає у власність нежитлової будівлі літ. "А-1" загальною площею 26,3 кв. м., літ. "Б-1" загальною площею 31,4 кв. м., літ. "В-1" загальною площею 30,7 кв. м., літ "Г-1" загальною площею 30,8 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Вважаючи, що у разі початку реконструкції АДРЕСА_2 по першій вимозі орендодавця, позивач позбавиться права власності на об'єкти нерухомості, розташовані за адресою: АДРЕСА_2, а саме - нежитлової будівлі літ. "А-1" загальною площею 26,3 кв. м., літ. "Б-1" загальною площею 31,4 кв. м., літ. "В-1" загальною площею 30,7 кв. м., літ "Г-1" загальною площею 30,8 кв. м., власником яких є позивач на підставі договору дарування від 15.03.2013 р., останній звернувся з відповідним позовом до господарського суду з вимогою визнати п. 7 встановленого у договорів оренди землі таким, що не відповідає положенням діючого законодавства.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, враховуючи підстави та предмет позову, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, зважаючи на наступні підстави.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст. 13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з п. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території (ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

В силу ст. 124 вказаного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Частиною 2 ст. 648 Цивільного кодексу зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

У відповідності до статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського Кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

На підставі ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про оренду землі", відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України,Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі є змішаним договором. Згідно договору між сторонами виникли правовідносини з оренди землі, що регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", Податковим кодексом України.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є: 1) об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування, розмір земельної ділянки); 2) строк дії договору оренди; 3) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; 4) умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; 5) умови збереження стану об'єкта оренди; 6) умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; 7) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; 8) існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; 9) визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; 10) відповідальність сторін; 11) умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Пленум Верховного Суду України в п.7 Постанови від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Згідно з п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України «Про оренду землі», «;Про приватизацію державного майна», «;Про приватизацію невеликих державних підприємств» (малу приватизацію), «Про іпотеку», «Про страхування», «Про банки і банківську діяльність», «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» та іншими актами законодавства.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, проте у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 236 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення, але якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх в майбутньому припиняється.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або частково, припиняється з дня набрання рішенням законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення, у разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір (окрема його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Однак, при укладенні договору оренди землі за № 5925858 та за №5870012 від 25.04.2014 року, позивач не заперечував проти його умов, протокол розбіжностей сторонами не складався, пункт за № 7 зазначених договорів відповідає вимогам закону, оскільки чітко передбачає настання відповідних правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.19, ст.144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, ч. 1, 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 р. N7-рп/2009 по справі N 1-9/2009, згідно якого орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати раніше прийняті рішення на підставі, в межах повноважень та способами, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішення Харківської міської ради від 25.12.2013 року №1379/13 "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", та яким позивача було попереджено, про те, що земельна ділянка, яка надається останньому у користування знаходиться в межах «червоної лінії» у зв'язку з чим, в разі початку реконструкції АДРЕСА_2, повинна бути звільнена при першій вимозі позивачем не оскаржене; станом на день розгляду справи рішення є чинним та не втратило своєї законної сили.

Вище вказане достеменно свідчить про те, що відповідачем не було порушено прав позивача при укладенні договорів оренди землі № 5925858 та за №5870012 від 25.04.2014 р. (зокрема п. 7), відповідно до цього підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення суду у колегії суддів не має.

Однак, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, при розподілі витрат судового збору, та стягуючи з позивача недоплачену суму судового збору за другу вимогу не майнового характеру помилився.

В матеріалах справи міститься оригінал платіжного доручення від 05.08.2014 року за №0.0.285492506.1 з якого вбачається, що позивачем було в повному обсязі доплачено судовий збір за подання позовної заяви, яка включає в себе дві немайнові вимоги.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 08.09.14 року по справі №922/2522/14 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального, однак з порушенням норм процесуального права та наявні підстави для скасування в частині стягнення з позивача в дохід Державного бюджету України судового збору в сумі 1216,00 грн., в зв'язку з чим, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пункт 4 статті 104 статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 08.09.14 року по справі №922/2522/14 скасувати в частині стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (61204, АДРЕСА_1) на користь Державного бюджету України (61166, м. Харкова, вул. Бакуліна, 18, одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі, код ЄДРПОУ 37999654, п/р 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 1218,00 грн. судового збору.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Повний текст складено та підписано 01 грудня 2014 року.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Горбачова Л.П.