Ухвала

від 25.11.2014 по справі 810/4448/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/4448/14 Головуючий у 1-й інстанції: Лиска І.Г. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

25 листопада 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Кобаля М.І., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "УСПОТ ЛТД" до державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УСПОТ ЛТД" звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000552200 та №0000562200 від 01 квітня 2014 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права, без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області була проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 14.03.2013 року №111/10-13-22-01-121/20072763, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.п.14.1.27, п.п 14.1.36 , п.п 14.1 225, п.п 14.1. 231, п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1, п. 138.4, п. 138.5 ст. 138, п. п140 .1.2, п. 140.1 ст. 140, п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму - 2027336 грн., в тому числі по періодах: 2 квартал 2011 року - 230334грн, 3 квартал 2011 року - 356120грн., 4 квартал 2011 року - 198561 грн., 2 квартал 2012 року - 306194 грн., 3 квартал 2012 року - 178358грн., 4 квартал 2012 року - 757769 грн.; п.185.1 ст.185, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198. п.200.1, п. 200.2 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з ПДВ на загальну суму - 421955 грн., в тому числі по періодах: червень 2011 року - 8960грн, липень 2011 року - 342224грн, серпень 2011 року - 45291грн, січень 2012 року - 25480 грн. занижено податок на додану вартість на загальну суму 15805,07 грн., в тому числі за листопад 2012 року на суму 8516,07 гри., за грудень 2012 року на суму 7289,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області прийняті податкові повідомлення-рішення від 01.04.2014р. №0000552200 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2337947 грн., в т.ч. 2027366грн. за основним платежем та 310581 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та №0000562200 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 525205 грн., в т.ч. 421955 грн. за основним платежем та 103250 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім того, пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «Успот ЛТД» - Замовник та ТОВ «Консоль С» - Виконавець, укладено договір №200611 від 21.06.2011 року, відповідно до якого Виконавець зобов'язується надати послуги по транспортуванню товару Замовника по адресам, в терміни та зі збереженням температурного режиму, вказані в Заявці Замовника.

Реальність виконання вказаної угоди підтверджують наступні первинні документи: акти про прийняття-передачі виконання робіт, податкові накладні, заявки на перевезення вантажів; акти приймання-передачі послуг; товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, банківські виписки.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Колегія суддів також зазначає, що договір, укладений між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювався, недійсним (фіктивним) не визнавався, його зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, посилається на Акт Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська №512/23-3/35542724 від 03.02.2012 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Консоль С» з питання правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за червень, липень 2011 року».

Однак, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на висновки вказаного акту, оскільки вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Консоль С» останнє було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Також в Акті перевірки йде мова про опитування власника ТОВ «Консоль С» ОСОБА_4, відповідно до якого вказана особа не мала відношення до здійснення господарської діяльності ТОВ «Консоль С».

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, Акт перевірки не містить жодної інформації про те, в якій формі здійснювалося опитування ОСОБА_4, де зафіксовані його покази та на яких законодавчих підставах таке опитування здійснювалося; чи існує кримінальна справа за ст. 205 Кримінального кодексу України, в рамках якої досліджуються правочини ТОВ «Консоль С» з позивачем протягом червня - вересня 2011 року, чи існує вирок в такій кримінальній справі, де відповідні правочини визнано такими, що здійснені поза межами правового поля.

Що стосується доводів відповідача про нікчемність спірного договору, слід врахувати, що головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Крім того, між ТОВ «Успот ЛТД» - Замовник та ХАВІ Глобал Логістик ГмбХ (Німеччина) - Виконавець укладено Договір про надання послуг №01/10 від 02 січня 2010 року.

Також Між ТОВ «Успот ЛТД» - Замовник та ХАВІ Глобал Логістик ГмбХ (Німеччина) - Виконавець укладено договір про надання послуг №01/12 від 02 січня 2012 року.

Реальність виконання вказаних угод підтверджують акти здачі-приймання послуг.

Згідно Акту перевірки причиною, з якої перевіряючі зменшили витрати позивача по вказаним взаємовідносинам є їх непов'язаність з господарською діяльністю позивача.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що відповідно до актів здачі-прийняття послуг, що досліджуються в Акті перевірки, ХАВІ Глобал було надано шість гарантій.

Відповідність умов договорів № 01/10 від 02.01.2010 р. та № 01/12 від 02.01.2012 р. щодо вартості послуг за надані банківські гарантії загальноприйнятим правилам надання фінансових послуг, тобто кон'юнктурі ринку, підтверджені висновками Держзовнішінформу № 6540 від 20.08.2011 p., № 1/1189 від 13.02.2012 p., № 1/1188 від 13.02.2012 p., № 1/9555 від 11.10.2012 p., № 1/2462 від 18.03.2013 р.

При цьому, кожна з наданих ХАВІ Глобал гарантій була використана позивачем для забезпечення залучення кредитних коштів чи отримання майна в оперативний лізинг.

Таким чином, кожна з гарантій, отриманих позивачем від ХАВІ Глобал, була використана ним у господарській діяльності та призвела до одержання економічного ефекту, а саме стала забезпеченням отримання кредитних коштів, відкриття кредитної лінії для фінансування господарських потреб позивача, а також прийняття в оперативний лізинг вантажного автотранспорту для здійснення перевезень.

Крім того, між ТОВ «УСПОТ ЛТД» - позичальник та АБ «ІНГ Банк Україна» було укладено кредитний договір №08/025 від 25.06.2008 року. Згідно договору позичальник звернувся до Банку з проханням надати Кредит на рефінансування витрат Позичальника, пов'язаних з будівництвом розподільчого центру за адресою: Україна Київська область, Броварський район, с. Требухів, вул. Броварська, 56.

На думку відповідача даний кредит не пов'язаний з господарською діяльністю позивача, оскільки на момент отримання позивачем кредитних коштів будівництво дистриб'юторського центру за адресою с. Требухів, вул. Броварська, 56 було завершене. Тобто відповідач розцінює отриманий позивачем кредит як такий, що мав цільове призначення - фінансування будівництва дистриб'юторського центру.

Як вбачається з матеріалів справи, введення в експлуатацію вказаного центру відбулося 29.12.2007 р.

Проте, надаючи правову оцінку вказаним обставинам спраи, колегія суддів зазначає, що по своїй суті термін «рефінансування» означає «погашення старої заборгованості шляхом випуску нової позики». Цей термін також використовується в значенні пролонгації кредиту, як правило, шляхом видачі нової позики взамін старої або обміну старих облігацій на нові, тобто продовження терміну позики або збільшення суми, що її може отримати позичальник. Саме така ситуація мала місце і у даному випадку.

Так, 18.07.2006 р. між позивачем та АБ «ІНГ Банк Україна» було укладено договір про надання фінансових послуг №06/175.

Більша частина овердрафту була використана для здійснення будівництва дистриб'юторського центру за адресою с. Требухів, вул. Броварська, 56.

В зв'язку зі значними витратами на будівництво позивач фактично опинився у ситуації гострої нестачі обігових коштів для ведення звичайної господарської діяльності, при цьому у нього утворилася заборгованість за Договором №06/175. Крім того позивач потребував фінансових ресурсів для здійснення своєї господарської діяльності з оптової торгівлі продуктами харчування для мережі ресторанів МакДональдз.

З метою рефінансування витрат позивача, понесених у зв'язку з будівництвом дистриб'юторського центру за адресою с. Требухів, вул. Броварська, 56, тобто відновлення фінансової спроможності позивача вести господарську діяльність, яка похитнулася у зв'язку із веденням будівництва, АБ «ІНГ Банк Україна» надало позивачеві ще один кредит - за договором № 08/025 від 25.06.2008 р.

Отримані кошти в розмірі 6 млн. евро 07 липня 2008 року були частково використані позивачем для погашення заборгованості за Договором №06/175, що підтверджується випискою по рахунку в АБ «ІНГ Банк Україна». Решта коштів була використана для придбання імпортних товарів позивачем, на підтвердження чого у позивача наявна довідка банку щодо сплати за зовнішньоекономічними контрактами.

Таким чином, кредит, який позивач отримав за договором №08/025 від 25.06.2008 р. жодним чином не був спрямований на фінансування будівництва дистриб'юторського центру (який до того часу вже був успішно введений в експлуатацію). Він був наданий банком саме з метою забезпечення позивача обліковими коштами, в яких позивач мав гостру нестачу з огляду на понесені витрати на будівництво центру, в тому числі для погашення попередньо отриманого від банку овердрафта за договором № 06/175. Викладене вище підтверджується АБ «ІНГ Банк Україна» у довідці, наданій на запит позивача, яка міститься в матеріалах справи.

Крім того, згідно з Ліцензійним договором на використання товарних знаків між ХАВІ Глобал Логістікс ГмбХ та ТОВ «УСПОТ Лтд» від 26 листопада 2012 року, позивачу надається право на використання знаків для товарів і послуг "Havi Logistics" за номерами міжнародної реєстрації 989191 і 989190 (далі - «Знаки»),

На виконання умов договору ХАВІ Глобал Логістик ГмбХ (Німеччина) виписано в адресу ТОВ «Успот ЛТД» Акти про виконання умов Ліцензійного договору на використання торгових знаків.

Так, відповідач посилався, що перевіркою не встановлено використання в фінансово-господарській діяльності позивача товарних знаків, право на використання яких отримано згідно договору з ХАВІ Глобал Логістик ГмбХ (Німеччина).

Проте, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, вагома частина господарської діяльності позивача полягає в наданні транспортно-логістичних послуг ПІІ «МакДональдз Юкрейн ЛТД». Виходячи з корпоративної політики корпорації «МакДональдз», філії «МакДональдз» по всьому світу у сфері надання транспортно-логістичних послуг співпрацюють винятково з підприємствами, які оперують під знаками для товарів і послуг "Havi Logistics", що є запорукою високої якості наданих послуг. Тому для забезпечення довгострокових відносин зі своїм основним контрагентом позивач повинен було укласти ліцензійний договір та використовувати знаки для товарів і послуг "Havi Logistics". У протилежному випадку, позивач міг б втратити контрагента. Це підтверджується Листом від Підприємства з іноземними інвестиціями «МакДональдз Юкрейн ЛТД» №390/01 від 18.03.2014 року із проханням для підтримання стандартів якості надання послуг правовласника Знаків надавати послуги під торгівельною маркою "Havi Logistics"., який наявний в матеріалах справи.

Щодо формування податкового кредиту за операцією з ТОВ «Аскоп Україна» у липні 2011 року на суму 289099, 01 грн. суд зазначає наступне.

Так, в акті перевірки зазначено, що відповідно до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за липень 2011 року позивач за операцією з ТОВ «Аскоп Україна» відобразив у складі податкового кредиту податкову накладну від 12.07.2011 року № 8528 з сумою ПДВ 289 099,01 грн. В той же час, до перевірки позивач надав наступні документи в підтвердження формування податкового кредиту загалом на суму 289 099,01 грн.: податкову накладну від 12.07.2011 року № 8528 на суму податкового кредиту 240 915,72 грн. та розрахунок коригування кількісних і вартісних показників № 8607 від 12.07.2011 до податкової накладної від 12.07.2011 року № 8528 на суму податкового кредиту 48 183,17 грн.

При цьому, відповідач посилається на ненадання до перевірки податкової накладної на відкориговану суму ПДВ 289 099,01 грн.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 201.10 ПК України податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п. 192.1 ПК України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Підпунктом 192.1.1 та 192.1.2 ПК України визначено чіткий порядок дій продавця та покупця у разі будь-якої зміни суми компенсації вартості товарів/послуг.

Відповідно п.п. 192.1.2 ПК України, якщо внаслідок перерахунку вартості відбувається збільшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника (що мало місце в даному випадку), то постачальник збільшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду та надсилає покупцеві розрахунок коригування податку, а покупець, відповідно, збільшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач придбав у ТОВ «Аскоп Україна» товар (кулінарні вироби). За результатами такої поставки ТОВ «Аскоп Україна» виписало податкову накладну від 12.07.2011 року № 8528. В результаті коригування ціни товару збільшилася загальна сума поставки товару та ПДВ.

ТОВ «Аскоп Україна», у відповідності до вимог п.п. 192.1.2 ПК України, відкоригувало суму податкового зобов'язання та податкового кредиту за даною операцією шляхом виписки розрахунку коригування до податкової накладної від 12.07.2011 року № 8528.

Вказані документи надавалися до перевірки та були описані перевіряючими в Акті перевірки, жодних претензій до зазначених документів в Акті перевірки немає.

Саме на підставі податкової накладної № 8528 від 12.07.2011 і був сформований податковий кредит позивача. При цьому формування такого кредиту відбулося з врахуванням даних розрахунку коригування № 8607 від 12.07.2011 р.

При цьому, жодним положенням ПК України не передбачено, що за результатами коригування вартості товару/послуг має бути виписана нова податкова накладна на змінену суму поставки товару/послуг.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що позивач сформував кредит на основі належно оформлених документів, складання яких передбачено ПК України. Підстави для оспорювання такого кредиту на підставі п. 198.6 ПК України відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач оспорює всю суму податкового кредиту у розмірі 289 099,01 грн. тільки через те, що в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних сума кредиту 289 099,01 грн. не зазначена окремо в розрізі податкової накладної (240 915,72 грн.) та розрахунку коригування (48 183,17 грн.), а відображена сукупно в рядку, в якому зазначена податкова накладна № 8528 від 12.07.2011 р.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, такі неточності в реєстрі (тобто коли позивач зазначив суму податкового кредиту разом, не розбиваючи її окремо на суму по податковій накладній та по розрахунку коригування) не є підставою для зняття кредиту. Так, в ПК України не зазначено, що порушення порядку заповнення реєстру виданих та отриманих податкових накладних є підставою для не включення платником податку суми кредиту

Підставою для зменшення податкового кредиту може бути відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної, що передбачено п/п. 201.10 ПК України.

Так, відповідач посилається лише на відсутність податкової накладної на відповідну суму ПДВ, але як вбачається з матеріалів справи, така накладна разом з розрахунком коригування до неї наявні.

При цьому і податкова накладна від 12.07.2011 року № 8528, і розрахунок коригування до неї зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних. Зазначене підтверджується витягом Єдиного реєстру податкових накладних, що міститься в матеріалах справи. З нього чітко вбачається, що ТОВ «Аксоп Україна» зареєструвало в Єдиному реєстрі і податкову накладну, і окремо розрахунок коригування.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що порушення позивачем п.185.1 ст.185, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198. п.200.1, п. 200.2 ст.200 Податкового кодексу України відсутнє.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятих ним рішень, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді: М.І. Кобаль

І.В. Федотов

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Кобаль М.І.

Федотов І.В.