Рішення

від 27.11.2014 по справі 904/8024/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.11.14р. Справа № 904/8024/14 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп", м. Дніпропетровськ

до Приватного підприємства "ВОРОН", м. Кривий Ріг

про стягнення 77 175,00 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

Секретар судового засідання Завалєй Я.О.

Представники:

від позивача: Лисич Ю.В., представник за довіреністю № б/н від 07.06.14р.

від відповідача: Логвиненко Л.Г., представник за довіреністю № б/н від 19.03.14р.

СУТЬ СПОРУ:

Ухвалою господарського суду від 16.10.14р. порушено провадження у справі №904/8024/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" (далі-позивач) до Приватного підприємства "ВОРОН" (далі-відповідач) про стягнення 77 175,00 грн. Справу призначено до розгляду на 27.11.14р.

27.11.14р. у судовому засіданні повноважний представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

В свою чергу, повноважний представник відповідача заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі, про що також зазначено у відзиві, який долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 27.11.14р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

15.11.12р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 149 КР (далі-Договір поставки), відповідно до умов п.1.1. якого позивач зобов'язався у порядку та строки, встановлені Договором, передати у власність відповідача чорний металопрокат (далі-товар), асортимент, кількість і ціна якого вказуються у Специфікації/ях та/або в рахунках на оплату, що є невід'ємною частиною даного Договору, а відповідач зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п.2.1. Договору поставки позивач поставляє відповідачу товар окремими партіями.

Пунктом 2.2. Договору поставки передбачено, що поставка товару за цим Договором здійснюється у відповідності до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс 2010", на умовах EXW, якщо інше не зазначено сторонами у Специфікації.

Право власності на поставлену партію товару і риски загибелі та/або пошкодження товару переходять від позивача до відповідача з моменту передачі-прийому товару в пункті поставки і засвідчується підписанням сторонами видаткової накладної (п.2.5. Договору поставки).

Як зазначено у п. 3.2 Договору поставки, оплата здійснюється відповідачем в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача. Фактом оплати вважається надходження грошових коштів на поточний рахунок позивача.

Відповідно до п. 6.1. Договору поставки, прийом товару за кількістю здійснюється у точній відповідності із стандартними, технічними умовами та іншими обов'язковими для сторін правилами, а також за супровідними документами, які засвідчують якість товару, що поставляється.

Згідно з п. 7.2. Договору поставки, у випадку порушення строку оплати за товар, що поставляється, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від простроченого платежу, за кожний день порушення строку.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.13р. (п.11. Договору поставки).

Як зазначає позивач, на виконання умов вищезазначеного Договору поставки позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 552 620,28 грн., що підтверджують видаткові накладні, довіреності на отримання цінностей та рахунки на оплату, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Відповідач, отримавши товар від позивача, не розрахувався за нього в повному обсязі, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду та отримав рішення, яким було визнано заборгованість відповідача перед позивачем на суму 60 085,58 грн.

Позивач зауважує, що за вищезазначеним Договором поставки відповідач також звертався до суду з позовом щодо зобов'язання позивача поставити товар за сплаченими відповідачем рахунками.

Таким чином, позивач зауважує, що обов'язки сторін за Договором поставки визначені рішеннями судів:

1) Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.13р. по справі №904/6240/13 (суддя Васильєв О.Ю.) встановлено суму заборгованості відповідача перед позивачем на суму 60 085,58 грн. В рішенні по справі №904/6240/13 зазначено, що відповідач за поставлений на його адресу товар у встановлений Договором строк у повному обсязі не оплатив; у зв'язку з чим (згідно наданого позивачем розрахунку та акту звірки розрахунків) за відповідачем станом на 19.08.13р. рахується заборгованість в розмірі 60 085,58 грн. Позивач зазначає про те, що вказана сума заборгованості - 60 085,58 грн. була ним визначена з урахуванням всіх оплат відповідача до моменту подання позову до суду (згідно акта звірки, наданого до матеріалів справи). В тому числі, позивач зарахував в оплату поточної заборгованості і наступні оплати:

1. 25.01.13р. - 30 000,00 грн. (рах. №1600000134 від 21.01.13р.);

2. 28.01.13р. - 15 000,00 грн. (рах. №1600000134 від 21.01.13р.);

3. 30.01.13р. - 20 000,00 грн. (рах. №1600000134 від 21.01.13р.);

4. 07.02.13р. - 25 000,00 грн. (рах. №1600000134 від 21.01.13р.).

2) Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.14р. по справі №904/8145/13 (суддя Кеся Н.Б.) встановлено обов'язок позивача передати відповідачу товар: арматуру 10мм А500, міра кількістю 5 тонн та арматуру 12мм А500, міра кількістю 10 тонн. Як вважає позивач, тим самим збільшивши суму основного зобов'язання відповідача перед позивачем за Договором поставки на суму 77 175,00 грн. Позивач звертає увагу на те, що у вищезазначеному рішенні суду зазначено, що "Відповідач виставив Позивачу рахунок №1600000134 від 21.01.13р. на суму 77 175грн. ... зазначений рахунок Позивач оплатив платіжними дорученнями 25, 28, 30.01.13р. та 07.02.13р. у на загальну суму 90 000,00 грн. (тобто переплативши12 825 грн.)". Відповідач при виставленні рахунків №1600000134... на оплату товару, взяв на себе зобов'язання після його повної оплати, а Позивач, оплативши ... отримав право вимагати передачі оплаченого товару. Посилання Відповідача на судове рішення про стягнення боргу з ПП "Ворон" по справі №904/6240/13 (суддя Васильєв О.Ю.) суд відхиляє з огляду на те, що Відповідач не позбавлений права достягнути з ПП "Ворон" кошти в погашення боргу за поставлений раніше товар". "Отже суд вважає обґрунтованими позовні вимоги Позивача про зобов'язання Відповідача передати Приватному підприємству "Ворон" товар, а саме: арматуру 10мм А500, міра кількістю 5 тонн та арматуру 12мм А500, міра кількістю 10 тонн ".

Виходячи з вищевикладеного, позивач вважає, що визнання судом в рішенні по справі №904/8145/13 вищевказаних оплат на суму 77 175,00 гри. здійснених як за поставку товару (рахунок № 1600000134 від 21.01.13р.), а також підтриманий цієї позиції Дніпропетровським апеляційним господарським судом 23.04.14р., Вищим господарським судом України 23.06.14р. (справа №904/8145/13) та відповідне зобов'язання передати товар на цю суму, збільшує суму основної заборгованості відповідача за Договором поставки на суму 77 175,00 грн.

Відповідач заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити позивач в їх задоволенні у повному обсязі, виходячи з наступного.

Зі змісту позову не можливо прийти до логічного висновку у зв'язку з чим у відповідача виник борг перед позивачем у розмірі 77 175,00 грн.

Так, позивач стверджує, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.13р. по справі № 904/6240/13 (згідно поданого позивачем розрахунку) з відповідача стягнуто по Договору поставки заборгованість у розмірі 60 085,58 грн. Відповідач зауважує, що згідно вищевказаного рішення суду, під час розгляду справи судом були досліджені надані позивачем оригінали первинних документів, що підтверджують поставку товару здійснену позивачем на користь відповідача. На підставі вивченої первинної документації та акту звірки взаєморозрахунків (поданими позивачем) суд прийшов до обґрунтованого висновку, що станом на 19.08.13р. за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 60 085,58 грн. Отже, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.13р. після вивчення первинної документації по Договору поставки та самого Договору поставки встановлено, що борг відповідача перед позивачем складає 60 085,58 грн. Дане судове рішення відповідачем в апеляційному порядку не оскаржувалось та вступило в законну силу. Таким чином, як зазначено вище спір між позивачем та відповідачем з приводу стягнення боргу по Договору поставки вже вирішено господарським судом Дніпропетровської області у зв'язку з чим прийнято рішення (про той же предмет із тих же підстав), яке вступило в законну силу.

Попри те, як зазначає відповідач, позивач обґрунтовуючи підстави збільшення суми боргу здійснює посилання на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.14р. по справі № 904/8145/13, яким зобов'язано саме позивача поставити на користь відповідача товар - арматуру 10 мм А 500 міра кількістю 5 тонн та арматуру 12 мм А 500 міра кількістю 10 тонн. Так, позивач вважає, що вищевказаним рішенням суду його зобов'язано поставити на користь відповідача товар на суму 77 175,00 грн. і саме на цю суму має бути збільшено борг відповідача.

Отже, виходячи зі змісту позовної заяви відповідач вважає, що можна прийти до висновку, що підставами збільшення суми боргу відповідача перед позивачем (на чому наголошує позивач) є рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.14р. по справі № 904/8145/13, яким зобов'язано саме позивача поставити на користь відповідача товар. Принаймні, будь-яких інших розрахунків з посиланням на первинну документацію у відповідності до яких можна прийти до іншого висновку (про інші підстави збільшення боргу на 77 175,00 грн.) до позову не додано. Однак, така позиція позивача є хибною, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, які викладені у ст. 11 ЦК України, відповідач вважає, що між сторонами зобов'язання виникли на підставі Договору поставки (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України). Вищезазначена позиція збігається зі змістом ст. 173 ГК України, у якій зазначено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, як зазначено вище спір між сторонами по господарським взаємовідносинам, які виникли на підставі Договору поставки вже вирішено господарським судом Дніпропетровської області у зв'язку з чим прийнято рішення від 10.09.13р. по справі № 904/6240/13, про стягнення боргу у розмірі 60 085,58 грн., яке вступило в законну силу.

Відповідач наголошує, що після 10.09.13р. між сторонами жодних господарських взаємовідносин не здійснювалось, що унеможливлює виникнення (збільшення) боргу по Договору поставки у тому числі і на 77 175,00 грн.

Таким чином, відповідач вважає, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.14р. по справі № 904/8145/13, яким зобов'язано позивача поставити на користь відповідача товар не створює обов'язку відповідача сплатити на користь позивача суму у розмірі 77 175,00 грн. Більш того, резолютивна частина вищевказаного рішення суду взагалі не містить будь-яких посилань на ціну товару у тому числі і на суму в розмірі 77 175,00 грн. Отже, позивачем не надано належних та допустимих доказів та обґрунтувань виникнення (збільшення) у відповідача боргу на суму в розмірі 77175,00 грн. по Договору поставки.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Відповідно до умов ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як зазначено в ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони (ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України).

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, відповідно до вказаних норм, тягар доказування тієї чи іншої обставини покладається виключно на ту сторону, яка посилається на дані обставини, тобто, у даному випадку, на позивача, що в свою чергу, надало б господарському суду правові підстави для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності шляхом стягнення заборгованості за поставлений товар на користь позивача.

В той же час, позивачем в обґрунтування позовних вимог жодних належних та допустимих доказів (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, довіреності на отримання цінностей) на підтвердження поставки товару на загальну суму 77 175,00 грн. суду не надано. Тобто, документального підтвердження наявності правових підстав для застосування до відповідача положень ст.ст. 525, 526, 629, 693 ЦК України матеріали справи не містять.

Господарський суд не бере до уваги посилання позивача на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.14р. по справі № 904/8145/13, оскільки у вказаному рішенні мова йде не про сплату відповідачем на користь позивача 77 175,00грн., а зобов'язано саме позивача поставити на користь відповідача товар - арматуру 10 мм А 500 міра кількістю 5 тонн та арматуру 12 мм А 500 міра кількістю 10 тонн.

Крім того, господарський суд бере до уваги той факт, що спір між сторонами по господарським взаємовідносинам, які виникли на підставі Договору поставки №149КР від 15.11.12р. вже вирішено господарським судом Дніпропетровської області у зв'язку з чим прийнято рішення від 10.09.13р. по справі № 904/6240/13, про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар по вищезазначеному Договору поставки у розмірі 60 085,58 грн.

Таким чином, господарський суд вважає, що спір між позивачем та відповідачем з приводу стягнення боргу по Договору поставки вже вирішено господарським судом Дніпропетровської області у справі № 904/6240/13, у зв'язку з чим прийнято рішення, яке вступило в законну силу та підлягає виконанню на всій території України.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України).

Господарський суд також вважає за необхідне зазначити про те, що у судовому засіданні обома сторонами було підтверджено той факт, що після 10.09.13р. між сторонами жодних господарських взаємовідносин не здійснювалось. Зазначений факт унеможливлює виникнення (збільшення) боргу по Договору поставки №149КР від 15.11.12р. на 77 175,00 грн.

На підставі вищевикладеного, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по справі покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 265, 266 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-35, 43-44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову - відмовити.

Судові витрати по справі покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскаржене протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 02.12.14р.

Суддя Н.Е. Петренко