Рішення

від 24.11.2014 по справі 1328/4403/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1328/4403/12 Головуючий у 1 інстанції: Єзерський Р.Б.

Провадження № 22-ц/783/3888/14 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія: 79

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Бакуса В.Я., Гірник Т.А.,

секретар: Глинський О.А.,

за участі позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 07 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи: ПАТ «Фольксбанк», ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 07 квітня 2014 року позов задоволено частково. Визнано квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4. Поділено квартиру АДРЕСА_1, яка є у спільній сумісній власності. Визнано право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 по ? частини квартири АДРЕСА_1. Зустрічний позов задоволено повністю. Проведено поділ корпоративних прав на Приватне підприємство «Технології рішень», зареєстрованого за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 10, шляхом визнання за ОСОБА_4 права на частку у розмірі ? статутного капіталу та майна Приватного підприємства «Технології рішень», зареєстрованого за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 10. Зобов'язано ОСОБА_2 внести зміни до статуту Приватного підприємства «Технології рішень», щодо включення до переліку засновників цього підприємства ОСОБА_4 з часткою ? статутного капіталу Приватного підприємства «Технології рішень» та зареєструвати відповідні зміни в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Дане рішення оскаржили ОСОБА_2 та ОСОБА_4

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання за ОСОБА_2 права власності на ? квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та визнання права власності на ? приміщень для зберігання автотранспорту №1, 2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання за ОСОБА_2 права власності на ? квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та визнання права власності на ? приміщень для зберігання автотранспорту №1, 2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. Вважає, що рішення винесено з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що для набуття права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та приміщень для зберігання автотранспорту №1, 2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було прийнято рішення про отримання кредиту, що було оформлено укладенням кредитного договору між ПАТ «Фольксбанк» та ОСОБА_4 27.02.2008 року. Це свідчить про те, що подружжя діяло спільно і отримало кошти в кредит з метою отримання у спільну власність майна, однак дана обставина не взята судом до уваги. Суд посилається на фактичне припинення шлюбних відносин між подружжям в момент здійснення ОСОБА_4 державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Однак майнове право на зазначене вище майно виникло у обох зі сторін ще у момент укладення договору комісії №322 від 06.09.2007 року, а реєстрація права власності на зазначену квартиру це лише формальний процес, який є завершальною стадією оформлення права власності.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення змінити в частині часткового задоволення первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та постановити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову в повному обсязі. Вважає рішення незаконним та необґрунтованим в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на ? квартири за адресою АДРЕСА_1. Зазначає, що при вирішенні спору про поділ квартири за адресою АДРЕСА_1, суд першої інстанції повинен був відступити від засад рівності часток у даній квартирі та врахувати інтереси спільного з позивачем неповнолітнього сина, оскільки такий проживає разом з матір'ю, а позивач не сплачує аліментів, які присуджені судом на користь відповідача. У ОСОБА_2 є значна заборгованість зі сплати аліментів та сам розмір аліментів є недостатній для забезпечення належного утримання та розвитку неповнолітнього сина. З огляду на це, вважає, що право власності на квартиру повинно бути визнано за нею повністю.

У судове засідання відповідач ОСОБА_4, треті особи (їх представники) не з'явилися, окрім представника відповідача ОСОБА_6 решта осіб причин неявки не повідомили. Від представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із необхідності участі у судовому засіданні Господарського суду Вінницької області. Однак колегія суддів вважала таке клопотання необґрунтованим з врахуванням такого. Як ОСОБА_4 особисто, так і її довіритель були належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи. ОСОБА_4 була повідомлена через надіслання СМС повідомлення за її заявкою (а.с. 239), а також поштою шляхом надіслання повістки був повідомлений ОСОБА_6, що теж слід вважати належним повідомленням відповідача про час та місце розгляду справи. Крім цього, як вбачається із матеріалів справи одного разу (а. саме 14.07.2014 року) розгляд справи було відкладено у зв'язку із неможливістю участі у розгляді справи представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 Окрім цього, як вбачається із повідомлення про вручення поштового відправлення, а саме судової повістки про виклик до суду ОСОБА_6, останній був повідомлений про дане судове засідання 14.10.2014 року, ухвала ж господарського суду про призначення розгляду справи у якому має намір брати участь ОСОБА_6 датована 6.11.2014 року. Зважаючи на вказане, те, що розгляд справи одного разу було відкладено через неможливість участі представника відповідача ОСОБА_6, те, що відповідач була повідомлена заздалегідь про час та місце розгляду справи та справа у якій має намір брати участь ОСОБА_6 призначена пізніше, відповідач взмозі була забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника або даний представник міг просити про відкладення іншої (господарської) справи взявши участь у розгляді даної, зважаючи на його повідомлення про розгляд такої раніше, а також зважаючи на те, що така вже відкладалась через неможливість його явки. Зважаючи на наведене колегія суддів вважає клопотання необґрунтованим та таким, що до задоволення не підлягає. Крім цього, зважаючи на те, що особи, що беруть участь у справі та у судове засідання не з'явились були належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, інших клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, доказів, які б свідчили про поважність неявки осіб, що беруть участь у справі (їх представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника на підтримання їх апеляційної скарги та в заперечення апеляційної скарги ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 до задоволення не підлягає, апеляційну скаргу ж ОСОБА_2 слід задовольнити з таких підстав.

Як вбачається із оскаржуваного рішення, суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги первісного позову в частині визнання об'єктом права спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1 та визнання за кожною із сторін по ? її частині виходив з того, що така набута сторонами спільно під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та до моменту припинення фактичних шлюбних відносин. Крім цього, суд не бачив підстав для відступу від засад рівності часок при поділі об'єкта права спільної сумісної власності, на що посилається відповідач, оскільки такі необґрунтовано належними та допустимими доказами.

Колегія суддів, вважає такі висновки суду першої інстанції обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 відповідно безпідставними.

Так, відповідно до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Аналогічно відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Дійсно, як вбачається із матеріалів справи та сторонами не оспорювалось, сторонами в період зареєстрованого шлюбу (з 16.10.1999 року по 10.07.2012 року) було придбано спірну квартиру АДРЕСА_1, а саме 18.12.2001 року, відповідно до договору купівлі-продажу (а.с. 7). Право власності на таку зареєстровано за відповідачем. Зважаючи на вказане, а саме те, що квартира набута сторонами спільно за час шлюбу така є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між ними з врахуванням рівності часток подружжя на таку.

Доводи скарги відповідача ОСОБА_4 про те, що суд першої інстанції повинен був відступити від засад рівності часток у даній квартирі та врахувати інтереси спільного з позивачем неповнолітнього сина, оскільки такий проживає разом з нею, а позивач не сплачує аліментів, які присуджені судом на користь відповідача, у ОСОБА_2 є значна заборгованість зі сплати аліментів та сам розмір аліментів є недостатній для забезпечення належного утримання та розвитку неповнолітнього сина, - жодними доказами не підтверджено. Доказів необхідності відступлення від рівності часток подружжя та визнання за відповідачем права власності на вказану квартиру в цілому нею ні у суді першої, ані у суді апеляційної інстанції не представлено, про такі не вказано та клопотань про витребування таких не заявлено. Крім цього, таких вимог ОСОБА_4 у суді першої інстанції не заявляла.

Зважаючи на вказане доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 слід вважати необґрунтованими та таку відхилити. Рішення ж суду першої інстанції у цій частині слід визнати таким, що відповідає вимогам закону та підлягає залишенню без змін.

Що стосується рішення суду в частині відмови в решті позовних вимог первісного позову та в частині задоволення зустрічного позову, то на думку колегії суддів у цій частині рішення суду вимогам закону не відповідає та підлягає скасуванню. Так, у згаданій частині рішення висновки суду обставинам справи не відповідають, обставини, які суд вважав встановленими - недоведені, крім цього судом не дотримано вимог матеріального закону.

Так, як вбачається із первісної позовної заяви, заяв про уточнення позовних вимог (а.с. 1-3, 104, 153, 199) та пояснень позивача та його представника у суді апеляційної інстанції заявляючи вимогу про визнання ? частини квартири АДРЕСА_3 та ? частини місця для зберігання автотранспорту № 1, 2 (гараж-цокольний поверх) в буд. АДРЕСА_3 об'єктами права спільної сумісної власності та визнання за позивачем права власності на ? їх частину позивач ОСОБА_2 виходив з такого. За час перебування його та відповідача у зареєстрованому шлюбі, а саме 6.09.2007 року між відповідачем та ДП «Інтергал-Буд» ТзОВ «Фірма «Інтергал» було укладено договір №322 про набуття на первинному ринку нерухомості. Згідно вказаного договору вони і набули спірні ? квартири та ? місця для зберігання автотранспорту. Для оплати за вказаним договором ними був укладений кредитний договір на ім'я відповідача у ВАТ "Фольксбанк». Кошти згідно договору укладеному між ними (в особі дружини) та ДП «Інтергал-Буд» ТзОВ «Фірма «Інтергал» повинні були бути виплаченими у три етапи. Кошти вони виплатили в серпні 2008 року по обох об'єктах нерухомості. Однак зважаючи на те, що частину коштів було надано для виплати за договором третьою особою ОСОБА_5 вони погодили, що право власності на ? частину квартири та ? місця для зберігання автотранспорту будуть оформлені на неї. Зважаючи на вказане, а саме те, що інші ? квартири та ? місця для зберігання автотранспорту зареєстровані відповідно на колишню дружину, а набуті такі за спільні кошти за час перебування у зареєстрованому шлюбі та за час спільного проживання повинні бути як спільне майно подружжя розділені між ними.

Як вбачається із оскаржуваного рішення, суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні первісного позову в частині згаданих вимог виходив з такого. Відповідач набула права спільної часткової власності на спірну ? частину квартири 25.09.2009 року на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 26.08.2009 року. Крім цього, вона набула і права власності на ? місця для зберігання автотранспорту на підставі свідоцтва про право власності від 1.09.2009 року. Однак як встановлено було судом, сторони, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з січня 2009 року припинили фактичні шлюбні відносини між собою. Тобто право власності на ? згаданих об'єктів нерухомості у відповідача виникло у період, коли сторони проживали окремо у зв'язку із припиненням фактичних шлюбних відносин. Зважаючи на вказане, а також вимоги ч.6 ст. 57 СК України суд вважав вказані ? частини згаданих об'єктів, об'єктами особистої приватної власності відповідача.

Колегія суддів вважає такі висновки - безпідставними.

Як вбачається із наведеного вище спірні ? частина квартири АДРЕСА_3 та ? частини місця для зберігання автотранспорту № 1, 2 (гараж-цокольний поверх) в буд. АДРЕСА_3 були набуті відповідачем відповідно до договору укладеного з ДП «Інтергал-Буд» ТзОВ «Фірма «Інтергал» №322 від 6.09.2007 року, остання проплата за яким здійснена 21.08.2008 року (довідка ПАТ «Кредобанк» №122/10-2908 від 29.08.2012 року а.с. 68). Зважаючи на вказане факт видачі свідоцтв про право власності та реєстрації такого права на частку у згаданих об'єктах нерухомості є лише формальною частиною оформлення права власності на об'єкти. Право ж на таке виникло у особи, що уклала договір після оплати останнього платежу згідно договору, тобто 21.08.2008 року. На той час як і весь період здійснення оплат за договором (14.09.2007 року по 21.08.2008 року) сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Жодних доказів про те, що оплати за договором в частині ? частки згаданих об'єктів відповідачем здійснювались за її особисті кошти - немає, про такі не вказано та клопотань про витребування таких не заявлено. Враховуючи вказане, а саме те, що вказані ? частки були оплачені згідно договору під час зареєстрованого шлюбу сторін, за їх спільні кошти, за час спільного проживання, підстав визнання таких об'єктів об'єктами особистої приватної власності відповідача зважаючи на факт оформлення права власності на такі під час фактичного припинення між сторонами фактичних шлюбних стосунків - немає.

Враховуючи вказане, зважаючи на вимоги ст.ст. 60, 61, 69, 70 СК України, п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року, рішення суду у частині відмови у задоволенні первісного позову слід скасувати з ухвалення нового про задоволення згаданої частини вимог. Вказаним слід задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_2

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції і в частині задоволення зустрічного позову, незважаючи на те, що доводів про незаконність рішення суду у цій частині ні у одній із апеляційних скарг не було.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Крім цього, відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» №12 від 24.10.2008 року суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303 ЦПК лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов'язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі. Не є виходом за межі доводів апеляційної скарги, якщо особа, яка подала скаргу, заявляє вимогу про скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, а суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення або змінює рішення чи навпаки, оскільки в цьому разі суд використовує надані йому законом повноваження (стаття 307 ЦПК). У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Як вбачається із оскаржуваного рішення суд першої інстанції задовольняючи зустрічний позов, посилаючись на ст.ст. 60, 61, 70 СК України та рішення Конституційного суду України №17-рп/2012 від 19.09.2012 року у справі №1-8/2012 виходив з того, що державну реєстрацію ПП «Технології рішень» було здійснено 31.08.2006 року. Розмір статутного фонду становить 50 грн., що належить єдиному засновнику - позивачу. Тому суд дійшов висновку, що статутний капітал та майно Приватного підприємства «Технології рішень» є об'єктом права спільної сумісної власності позивача та відповідача, як такі, що набуті в період перебування їх у шлюбі та підлягають поділу між ними в рівних частках. Крім цього, зважаючи, що позивач за зустрічним позовом позбавлена можливості реалізувати своє право власності на ? статутного капіталу та майна ПП «Технології рішень» без вчинення відповідачем дій спрямованих на включення до складу засновників відповідача з відповідною часткою слід задовольнити і решту вимог про зобов'язання відповідача до вчинення дій.

Такі висновки суду першої інстанції є безпідставними, не ґрунтуються на вимогах закону, та такі порушення норм закону є обов'язковою підставою для скасування рішення суду і у цій частині.

Дійсно, як вірно встановлено судом, державна реєстрація ПП «Технології рішень» була здійснена 31.08.2006 року, тобто за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Однак, як вбачається із п. 29 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" за №11 від 12.12.2007 року відповідно до положень ст.ст. 57, 61 СК України, ст. 52 ЦК України майно приватного підприємства не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший з подружжя має право на частку одержаних доходів.

Крім цього, як вбачається із правового висновку, що міститься у Постанові Верховного Суду України від 19.02.2014 року у справі №6-5 цс 14, що є обов'язковий до застосування: «Аналіз норм права: ст. ст. 63, 65 СК України, ст. ст. 66, 67 ГК України дає підстави для висновку про те, що у разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, учасником якого є один із подружжя, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства».

Що стосується посилання у рішенні суду на рішення Конституційного суду України №17-рп/2012 від 19.09.2012 року у справі №1-8/2012, то, на думку колегії суддів, згаданий вище правовий висновок Верховного Суду України, що міститься у постанові від 19.02.2014 року, що зроблений значно пізніше (після прийняття згаданого рішення Конституційним Судом) з дотриманням вказаного рішення Конституційного суду України, тому рішення Конституційного Суду підлягає до застосування з врахуванням вказаного правового висновку Верховного Суду України.

Враховуючи вказане, а крім цього і те, що ПП «Технології рішень» взагалі до участі у справі залучене не було ні як відповідач, ані як третя особа, рішення суду у частині задоволення зустрічного позову, на думку колегії суддів, прийняте з такими порушеннями норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для його скасування, тому залишатись в силі не може та підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи вказане апеляційну скаргу ОСОБА_4 слід відхилити, апеляційну скаргу ж ОСОБА_2 - задовольнити. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні частини вимог первісного позову та задоволенні зустрічного позову - скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким первісний позов - задовольнити повністю. Слід визнати ? частину квартири АДРЕСА_3 та ? частину місця для зберігання автотранспорту № 1, 2 (гараж-цокольний поверх) в буд. АДРЕСА_3 об'єктами права спільної сумісної власності подружжя сторін ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Також слід визнати за ОСОБА_2 право власності на ? ідеальну частину згаданих квартири та місця для зберігання автотранспорту №1, 2 (гараж-цокольний поверх) в буд. АДРЕСА_3. В задоволенні ж зустрічного позову слід відмовити. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, здійснивши розподіл судових витрат відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.1-4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 7 квітня 2014 року в частині відмови у задоволенні частини вимог первісного позову та задоволенні зустрічного позову - скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя - задовольнити повністю.

Визнати ? частину квартири АДРЕСА_3 та ? частину місця для зберігання автотранспорту № 1, 2 (гараж-цокольний поверх) в буд. АДРЕСА_3 об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? ідеальну частину квартири АДРЕСА_3 та ? ідеальну частину місця для зберігання автотранспорту №1, 2 (гараж-цокольний поверх) в буд. АДРЕСА_3.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи: ПАТ «Фольксбанк», ОСОБА_5 про поділ майна подружжя - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 1325,6 грн. сплаченого судового збору за подання позову у суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави 228,8 грн. судового збору не сплаченого при поданні зустрічної позовної заяви у суді першої інстанції.

В решті рішення суду першої інстанції - залишити без мін.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 121,8 грн. сплаченого ним судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: В.Я. Бакус

Т.А. Гірник