Ухвала

від 06.11.2014 по справі 2а-5286/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2014 року м. Київ К/9991/50765/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 0 6 . 11.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012

у справі № 2а-5286/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Юридичний

консалтинговий центр"

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

Державної податкової служби

за участі: Прокуратури Святошинського району м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Юридичний консалтинговий центр" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення № 0001792310/0 від 03.09.2010.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.06.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.06.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по податку на додану вартість за період з 01.05.2010 по 31.05. 2010 та складено акт № 128/23-20/30630517 від 12.08.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення № 0001792310/0 від 03.09.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 2982849, 80 грн.: основний платіж 2130607 грн., штрафні (фінансові) санкції 852242, 80 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків, відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток, угоди носять фіктивний характер.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.02.2010 між ТОВ „Юридичний консалтинговий центр" (замовник) та ТОВ „Моней Фарм" (Підрядник) було укладено Договір № 26/02 на виконання ремонтних робот.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" N 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст. 6 та ст. 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону N 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N 165 (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок), визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Згідно з пунктом 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій встановлено факт реальності здійснення ремонтних робіт на за договором № 26/02 від 26.02.2010, що підтверджується податковими накладними, актом прийому-передачі будівельного майданчика, довідкою про вартість виконаних робіт, актами приймання виконаних підрядних робіт.

При наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем послуг та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Вищезазначене свідчить про те, що отримані (оплачені) ремонтні роботи використовувалися Позивачем в його подальшій господарській діяльності, спрямованій на отримання прибутку, що є безумовним свідченням реальності господарських операцій за Договором № 26/02 від 26.02.2010, оскільки внаслідок ремонту приміщення Позивача (за договором підряду), ним було в подальшому відчужено відремонтований об'єкт.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з понесених витрат за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Факт оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність такої операцій з придбання товару та наявність у платника податків умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

При цьому висновки про наявність такої протиправної мети не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. При цьому висновки про наявність такої протиправної мети не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.06.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 у справі № 2а-5286/11/2670 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.06.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 у справі № 2а-5286/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді Н.Г. Пилипчук О.І. Степашко