Рішення

від 27.11.2014 по справі 922/2997/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2014 р.Справа № 922/2997/13

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Макаренко О.В.

судді: Жиляєв Є.М., Суслова В.В.

при секретарі судового засідання Кубах І.М.

розглянувши справу

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азімут-Велт", м. Харків Третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Красікова Ольга Валеріївна, м. Харків про стягнення 28 779,48 грн. за участю представників:

позивача - Танчак Н.В., довіреність №38-2072/470 від 10.05.2012 р.

відповідача - Михайлов О.В., довіреність б/н від 23.09.2013 р.

третьої особи - Красікова О.В.

ВСТАНОВИВ:

18.07.2013 р. Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азімут-Велт" (відповідача) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за безпідставно спожиту теплову енергію за період з липня 2009 року по 01 травня 2013 року в розмірі 28 779,48 грн. Позивач просить суд покласти судовий збір у розмірі 1 720,50 грн. на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.09.2013 р. у справі №922/2997/13 позов КП "Харківські теплові мережі" задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Азімут-Велт" на користь КП "Харківські теплові мережі" 28 779,48 грн. заборгованості за безпідставно спожиту теплову енергію за період з липня 2009 р. по 01.05.2013 р.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду України від 19.12.2013 р. рішення господарського суду Харківської області від 17.09.2013 р. у даній справі скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду від 12.05.2014 р. постанову Харківського апеляційного господарського суду України від 19.12.2013 р. та рішення господарського суду Харківської області від 17.09.2013 р. у даній справі скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

У постанові Вищого господарського суду України від 12.05.2014 р. по даній справі містяться вказівки суду касаційної інстанції, які в силу ст. 111-12 ГПК України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Зокрема, Вищим господарським судом України зазначено, що суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не з'ясували дійсне місцезнаходження відповідача, не перевірили доводи позивача стосовно того, що приміщення за адресою, зазначеною в Єдиному державного реєстрі відповідач використовує для здійснення підприємницької діяльності з 07.05.2009 р. та саме з цієї дати зобов'язаний був укласти договір на постачання теплової енергії, не з'ясували дійсний обсяг спожитої відповідачем теплової енергії, не перевірили зроблені позивачем розрахунки заявленої до стягнення її вартості, а також не надали належну правову оцінку доводам відповідача стосовно того, що власником квартири № 1 по вул. Академіка Павлова, 315 в м. Харкові є Красікова Ольга Валеріївна, яка здійснювала відповідну оплату вартості теплової енергії, що поставлялася до вказаного житлового приміщення.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій не з'ясували всіх суттєвих обставин, які мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 ГПК України належної юридичної оцінки.

Згідно з витягом автоматизованої системи документообігу господарського суду Харківської області від 26.05.2014 р. дану справу було призначено для розгляду судді Макаренко О.В.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Харківської області від 03.07.2014 р. у даній справі призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Макаренко О.В., судді: Лавренюк Т.А., Суслова В.В.

Розпорядженням голови господарського суду Харківської області від 26.08.2014 р. у даній справі призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Макаренко О.В., судді: Жиляєв Є.М., Суслова В.В.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд позов задовольнити. В обґрунтування своєї позиції посилається на ст. ст. 93, 1212 ЦК України, Закон України "Про теплопостачання", Закон України "Про житлово-комунальні послуги" та зазначає про те, що відповідач за період з липня 2009 року по 01.05.2013 р. використовував житлове приміщення, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 315, кв. 1, для здійснення підприємницької діяльності і тому повинен сплатити за фактично спожиту ним теплову енергію, яка поставлялася позивачем до цього приміщення протягом спірного періоду.

Представник відповідача та третя особа у судовому засіданні позовні вимоги не визнають, просять суд у позові відмовити, наполягаючи на тому, що власником житлового приміщення, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Ак. Павлова, 315, кв. 1, є Красікова Ольга Валеріївна (третя особа у справі), яка увесь цей час мешкала у даному приміщенні та здійснювала оплату послуг з теплопостачання за тарифом для населення. Відповідач протягом спірного періоду зазначене приміщення для здійснення підприємницької діяльності не використовував, тому підстави для стягнення з нього заборгованості за безпідставно спожиту теплову енергію відсутні.

Крім того, представник відповідача звернувся до суду із заявою (т. 2 а.с. 60) про застосування до позовних вимог наслідків пропуску строку позовної давності у відповідності до приписів ст. 267 ЦК України, наполягаючи на тому, що позивачем пропущено встановлений законом строк позовної давності.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.11.2014 р. провадження у даній справі було поновлено.

У судових засіданнях оголошувались перерви: 11.08.2014 р. до 26.08.2014 р., 26.08.2014 р. до 15.09.2014 р., 15.09.2014 р. до 22.09.2014 р., 22.09.2014 р. до 29.09.2014 р., 29.09.2014 р. до 06.10.2014 р., 06.10.204 р. до 07.10.2014 р. та 24.11.2014 р. до 27.11.2014 р.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вислухавши пояснення представників сторін і третьої особи, вивчивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок опалювального сезону 2009-2010, 2010-2011, 2011-2012, 2012-2013 років здійснював постачання теплової енергії до житлового будинку по вул. Академіка Павлова, 315 в місті Харкові.

03.04.2013 р. уповноваженими представниками позивача в порядку здійснення контролю за режимами споживання теплової енергії складено акт № 174/7215 обстеження системи теплоспоживання об'єкта, зі змісту якого вбачається, що ТОВ "Азімут-Велт" займає приміщення площею 31,6 кв.м. у квартирі № 1 на першому поверсі шістнадцятиповерхового житлового будинку по вул. Академіка Павлова, 315, в якій встановлені опалювальні прилади.

У цьому акті також зазначено, що за даною адресою юридичну особу внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 07.05.2009 р., система опалення та гарячого водопостачання споживача - ТОВ "Азімут-Велт" є єдиною з системою опалення та гарячого водопостачання жилого будинку, даний акт є підставою для нарахування за спожиту теплову енергію без договору з моменту внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 07.05.2009 р. до моменту укладення договору з позивачем. У акті також зобов'язано відповідача виконати розрахунок навантаження на опалення та укласти договір з КП "ХТС" на поставку теплової енергії до 18.04.2013 р.

Даний акт складено у присутності директора ТОВ "Азімут-Велт" Красікової О.В., який нею підписаний без жодних заперечень та зауважень (т. 1 а.с. 11).

03.07.2013 р. позивач надіслав відповідачеві досудове повідомлення за №624юр, в якому просив відповідача у семиденний строк перерахувати на рахунок позивача вартість безпідставно спожитої теплової енергії в розмірі 28 779,48 грн., яка утворилась у період з травня 2009 р. по 01 травня 2013 р. включно (т. 1 а.с. 10). Однак, дана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам сторін, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України у даній справі, суд виходить з такого.

За приписами п. 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630, централізоване опалення - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

За приписами ч. 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Згідно статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Пунктом 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1198, передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

У статті 24 Закону України "Про теплопостачання" закріплено основні обов'язки споживача теплової енергії, у тому числі своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Відповідно до пунктів 4, 14 Правил користування тепловою енергією користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією відповідно до типових договорів, форми яких затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Споживач зобов'язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.

За наявності технічної можливості споживач має право після погодження з теплопостачальною організацією приєднувати до своїх теплових мереж інших споживачів, які укладають договори безпосередньо з теплопостачальною організацією (пункт 5 Правил користування тепловою енергією).

Отже, чинним законодавством України передбачено, що постачання теплової енергії здійснюється за договором купівлі-продажу, обов'язок із своєчасного укладення якого покладено саме на споживача теплової енергії.

Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Таким чином, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. У свою чергу відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (правова позиція з цього питання викладена в постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 р. № 6-59цс13).

Споживання енергії за відсутності договору надає право постачальнику енергії на стягнення зі споживача у даному випадку вартості спожитої ним енергії на підставі статей 1212 та 1213 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 16.05.2011 р. № 3-38гс11.

Відповідач в обґрунтування своєї позиції у справі наголошує на тому, що власником квартири, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Ак. Павлова, 315, кв. 1, є Красікова Ольга Валеріївна (третя особа у справі), яка увесь цей час мешкала у даному приміщенні та здійснювала оплату послуг з теплопостачання за тарифом для населення. При цьому відповідач належне третій особі житлове приміщення для здійснення підприємницької діяльності не використовував, фактично перебував у іншому приміщенні, а відтак підстави для стягнення з нього вартості теплової енергії, що поставлялася до вказаного житлового приміщення, відсутні.

На підтвердження своїх доводів відповідач надав до суду копії договорів оренди нежитлових приміщень, укладених між ТОВ "Азімут-Велт" та ПФ "Сезам", від 25.05.2009 року та від 28.12.2011 року (а.с. 167-170).

З пункту 1.1. даних договорів вбачається, що орендодавець (ПФ "Сезам") зобов'язується передати за плату орендатору (ТОВ "Азімут-Велт"), а орендатор зобов'язується прийняти в строкове платне володіння та користування нежитлове приміщення № 1-2, в літ. "А-2" загальною площею 22 м.кв. згідно з технічним паспортом, складеним КП ХМБТІ. Приміщення належить орендодавцю на праві власності та розташоване за адресою: 61052, м. Харків, вул. Карла Маркса, 4 (пункт 1.2. договору).

Суд не приймає до уваги вищевказані доводи відповідача з огляду на таке.

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до п. 5 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" місцезнаходження юридичної особи - це адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців.

Статтею 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено, що єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно з ч.ч. 1, 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. В Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 30.07.2013 р. за №16911255 станом на 30.07.2013 р. державна реєстрація юридичної особи - ТОВ "Азімут-Велт" (код ЄДРПОУ 36373351) була проведена 07.05.2009 р., а її місцезнаходженням є: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 315, кв. 1 (т. 1 а.с. 62).

Таким чином, з 07.05.2009 р. і до теперішнього часу єдиним зареєстрованим місцезнаходженням відповідача є адреса: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 315 кв. 1.

Враховуючи викладені вище обставини справи та норми закону суд вважає, що надані позивачем договори оренди не спростовують правової позиції позивача по даній справі, а лише свідчать про те, що відповідач, окрім житлового приміщення, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Ак. Павлова, 315, кв.1., користується також іншим приміщенням (нежитловим), що не заборонено чинним законодавством України і є правом відповідача.

Крім того, статтею 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено порядок внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Таким чином, відповідач мав достатні правові підставі та не був позбавлений права і можливості внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру в порядку, передбаченому законом.

Суд також приймає до уваги наявний в матеріалах справи акт № 174/7215 обстеження системи теплоспоживання об'єкта від 03.04.2013 р., складений уповноваженими представниками позивача, зі змісту якого вбачається, що ТОВ "Азімут-Велт" займає приміщення площею 31,6 кв.м. у квартирі 1 на першому поверсі шістнадцятиповерхового житлового будинку по вул. Академіка Павлова, 315, в якій встановлені опалювальні прилади. Даний акт складено у присутності директора ТОВ "Азімут-Велт" Красікової О.В. та підписаний нею без жодних заперечень і зауважень (т. 1 а.с. 11).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що з 07.05.2009 р. відповідач використовував житлове приміщення, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Ак. Павлова, 315, кв.1, для здійснення підприємницької діяльності і тому повинен оплатити вартість фактично спожитої ним теплової енергії, яка була поставлена позивачем до цього приміщення протягом заявленого періоду.

Позивач нарахував та пред'явив до стягнення з відповідача вартість безпідставно спожитої теплової енергії за період з липня 2009 року по 01.05.2013 р. у розмірі 28 779,48 грн.

Вищий господарський суд України у своїй постанові від 12.05.2014 року у даній справі вказав суду першої інстанції на необхідність перевірити зроблені позивачем розрахунки заявленої до стягнення вартості теплової енергії, а також надати належну правову оцінку доводам відповідача стосовно того, що власником квартири № 1 по вул. Академіка Павлова, 315 в м. Харкові є Красікова Ольга Валеріївна, яка здійснювала відповідну оплату вартості теплової енергії, поставленої до цього приміщення.

Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

На виконання вказівок суду касаційної інстанції, суд перевірив правильність та правомірність зробленого позивачем розрахунку заявленої до стягнення вартості теплової енергії та встановив таке.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Згідно зі ст. 320 ЦК України власник майна має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, установлених законом.

Забороняється використовувати житлові приміщення для підприємницької діяльності у випадках, встановлених ст. 6 Житлового кодексу УРСР і Правилами користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 р. №572 - це використання житлових приміщень для ведення господарської діяльності промислового характеру.

Таким чином, незалежно від того, чи є спірне приміщення за адресою: вул. Академіка Павлова, 315, кв. 1 житловим чи ні, воно може використовуватися для ведення підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством. Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Постановою Національної комісії регулювання ринку електроенергетики України від 14.12.2010 р. № 1757 "Про твердження тарифів на теплову енергію для КП "Харківські теплові мережі" були затверджені тарифи: для населення - 243,02 грн. за 1 Гкал (без ПДВ); для бюджетних організацій - 487,78 грн. за 1 Гкал (без ПДВ); для інших споживачів - 488,69 грн. за 1 Гкал (без ПДВ).

Постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 30.09.2011 р. № 140 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для КП "Харківські теплові мережі" були встановлені тарифи: для потреб бюджетних організацій - 749,95 грн. за 1 Гкал (без ПДВ); для потреб інших споживачів - 749,95 грн. за 1 Гкал (без ПДВ).

Постановою Національної комісії, що здійснює регулювання ринку комунальних послуг України від 31.12.2013 р. № 478 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, поставку для потреб бюджетних організацій і інших споживачів (крім населення) позивачем були встановлені тарифи: для потреб бюджетних організацій тариф на теплову енергію 588,78 грн. за 1 Гкал (без ПДВ); для потреб інших споживачів (крім населення) - тариф на теплову енергію 699,80 грн. за 1 Гкал (без ПДВ).

Постановою Національної комісії, що здійснює регулювання ринку комунальних послуг України від 31.03.2014 р. № 241 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетних установ та інших споживачів (крім населення) позивачем були встановлені тарифи на теплову енергію: для потреб бюджетних організацій - 837,04 грн. за 1 Гкал (без ПДВ); для потреб інших споживачів (крім населення) - 837,04 грн. за 1 Гкал (без ПДВ).

Таким чином, тарифи встановлюються за категоріями споживачів, а не за статусом приміщення (житлове / нежитлове), тому для розрахунку вартості спожитої відповідачем теплової енергії повинні застосовуватися тарифи "інші споживачі" незалежно від того, що приміщення, яке воно використовує для ведення підприємницької діяльності, є жилим чи ні.

Окрім того, варто звернути увагу на висновки суду касаційної інстанції, викладені у постанові від 12.05.2014 року у даній справі, згідно з якими не переведення приміщення зі статусу житлового у нежитлове не звільняє власника цього приміщення та інших осіб, зареєстрованим місцезнаходженням яких є це приміщення, від обов'язку по сплаті спожитої ними теплової енергії.

Під час нового розгляду даної справи судом було задоволено клопотання позивача про призначення у справі судової технічної експертизи з питань опалення, для роз'яснення питань, що виникли під час нового розгляду справи щодо правильності здійсненого позивачем розрахунку. Проведення даної експертизи було доручено Харківському національному університету міського господарства ім. О. Бекетова.

Однак, судову технічну експертизу з питань опалення не було проведено Харківським національним університетом міського господарства ім. О. Бекетова через відсутність в університеті атестованих судових експертів для роз'яснення питань щодо правильності здійсненого позивачем розрахунку (лист від 05.11.2014 р. №3656, т. 3 а.с. 127-128).

За таких обставин суд, керуючись нормами чинного законодавства України, здійснив самостійну перевірку розрахунку вартості спожитої теплової енергії позивача з урахуванням наявних матеріалів справи та дійшов висновку про те, що дане нарахування є вірним, виходячи з наступного.

Розрахунок кількості спожитої відповідачем за спірний період теплової енергії виконаний позивачем у відповідності до КТМ 204 України 244-94 "Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні".

Відповідно до пункту 1.1. розділу 1 "Загальні положення" КТМ 204 України 244-94 "норми та вказівки призначені: для планування потреб в теплоті та паливі на опалення, вентиляцію та гаряче водопостачання житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби; для формування заявок на паливо теплопостачальними організаціями та визначення необхідної кількості палива для реалізації населенню.

Крім того, ці норми можуть бути використані для визначення відпущеної теплової енергії теплопостачальними організаціями споживачам, у яких тимчасово відсутні прилади обліку, для проведення комерційних та інших розрахунків.

Кількість спожитої відповідачем теплової енергії на потреби опалення визначена на підставі формули, наведеної в пункті 2.2.4 КТМ 204 України 244-94, якою визначається річна потреба в теплоті на опалення в ГДж, а КП "Харківські теплові мережі" на її підставі визначає кількість теплової енергії, спожитої за розрахунковий період - календарний місяць, в Г/кал. Переведення кДж/год в Гкал/год здійснено відповідно міжнародним співвідношенням між одиницями Міжнародної системи (СІ) та іншими одиницями фізичних величин.

Максимальне теплове навантаження на опалення (або максимальні погодинні витрати теплоти на опалення, максимальний тепловий поток на опалення), яке необхідне для розрахунку кількості спожитої відповідачем теплої енергії на потреби опалення, визначено відповідно до пункту 2.1.5 КТМ 204 України 244-94 за формулою:

Qomax = qо х A х (1+ К1) х Ко ( стор. 8 КТМ 204 України 244-94), де:

qо = 0,36 ккал/год (табл. 2.5 "Питомі опалювальні характеристики житлових будинків, споруджених у 1971 р. та пізніше" для об'єму будинку від 10001 до 15000), об'єм житлового будинку по вул. Академіка Павлова згідно архівних даних, переданих КП "ХТМ" попередньою теплопостачальною організацією, приблизно 15000; 1,116 - коефіцієнт перерахунку до qо на t -230 (згідно табл. 2.7 КТМ 204 України 244-94);

А - загальна площа житлових споруд, м2, або об'єм, м3 (стор. 9 КТМ), об'єм приміщення (V) дорівнює згідно технічного паспорту 119 м3;

К1 = 0,25 (стор. 9 КТМ);

Ко = (t вн _ t р.о. ) (стор. 8 КТМ) дорівнює (180_ (-230) = 41.

Тому визначена в розрахунку теплового навантаження КП "Харківські теплові мережі" формула:

Qот = V х q0 х (tвн _ tнв ) х a х к, а саме:

Qот = 119 х 0,36 х 41 х 1,116 х 1,25 = 2450,23 ккал/год , або 0,002450 Гкал/год - цілком відповідає формулі, зазначеної в п. 2.1.5 КТМ 204 України 244-94 (розрахунок т. 3, а.с. 63-65).

Отже, суд вважає, що зроблений позивачем розрахунок обсягу спожитої відповідачем за спірний період теплової енергії та її вартості є вірним.

Разом з тим, суд приймає до уваги вказівки суду касаційної інстанції з приводу того, що власником квартири № 1 по вул. Академіка Павлова, 315 в м. Харкові є Красікова Ольга Валеріївна (третя особа у справі), яка здійснювала відповідну оплату вартості теплової енергії, що поставлялася до вказаного житлового приміщення.

Дослідивши пов'язані з цим обставини справи, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, Красікова Ольга Валеріївна (третя особа) є власником квартири № 1 по вул. Академіка Павлова, 315 в м. Харкові на підставі договору купівлі-продажу від 23.05.2006 р. (т. 1 а.с. 63). Крім того, станом на початок нового розгляду даної справи Красікова О.В. є також єдиним учасником ТОВ "Азімут-Велт" та його керівником (а.с. 56).

Судом встановлено, що Красікова О.В. (третя особа) перерахувала позивачеві 5 963,12 грн. на оплату вартості спожитої теплової енергії, поставленої позивачем до належного їй житлового приміщення за період з липня 2009 року по 01 травня 2013 року. Даний факт не оспорюється ані позивачем, ані третьою особою та підтверджується наявними матеріалами справи (т. 3 а.с. 81).

При цьому відповідач та третя особа наполягають на тому, що Красікова О.В., як власник квартири, правомірно сплачувала послуги з теплопостачання за тарифами для населення, тому підстав для стягнення вартості спожитої теплової енергії з відповідача немає.

Суд відхиляє ці доводи відповідача та третьої особи як необґрунтовані і такі, що спростовуються наявними матеріалами справи, оскільки, як було встановлено судом, належне третій особі приміщення протягом спірного періоду використовувалось відповідачем для здійснення підриємницької діяльності. При цьому послуги з теплопостачання в приміщеннях, які використовуються для здійснення підприємницької діяльності за тарифами для населення оплачуватися не можуть (правова позиція Вищого господарського суду України, викладена у постанові від 12.05.2014 року по даній справі).

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Власність зобов'язує.

Враховуючи викладені вище обставини справи та норми закону, суд вважає, що проведені Красіковою О.В. оплати слід розглядати як реалізацію права та бажання власника здійснити часткову (або повну) оплату вартості теплової енергії, поставленої теплопостачальною організацією (позивачем) до належного їй житлового приміщення, навіть за умови фактичного споживання цієї теплової енергії іншою особою. Отже, суд вважає сплачені третьою особою кошти у розмірі 5 963,12 грн. частковою оплатою вартості безпідставно спожитої відповідачем теплової енергії, яка протягом спірного періоду поставлялася до житлового приміщення за адресою: м. Харків, вул. Ак. Павлова, 315, кв.1.

Таким чином судом встановлено, що у відповідача існує непогашена заборгованість за безпідставно спожиту ним теплову енергію за спірний період з липня 2009 року по 01 травня 2013 року в розмірі 22 816,36 грн. (28 779,48 грн. - 5963,12 грн. = 22 816,36 грн. ).

Відповідно до ст. 1212, ч. 2 ст. 1213 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно, а у разі неможливості повернути майно в натурі відшкодувати його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. При цьому встановлення вини в діях зобов'язаної особи не вимагається, оскільки безпідставно придбане майно може бути результатом події, поведінки самого потерпілого, третіх осіб.

В ході нового розгляду відповідач звернувся до суду із заявою про застосування до позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності у відповідності до приписів ст. 267 ЦК України.

Позивач проти клопотання відповідача про застосування строку позовної давності заперечує, посилаючись на те, що позовні вимоги заявлено в межах строку позовної давності.

Розглянувши дану заяву, суд дійшов висновку про те, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч.5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

В абз. 3 п.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", окрім іншого, зазначено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення передбаченого ч. 2 ст. 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.07.2013 р. позивач надіслав відповідачеві досудове повідомлення за №624юр, в якому просив відповідача у семиденний строк перерахувати на рахунок позивача вартість безпідставно спожитої теплової енергії в розмірі 28 779,48 грн. за період з травня 2009 року по 01 травня 2013 року включно (т. 1 а.с. 10). Дана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відтак, суд вважає, що перебіг позовної давності щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за безпідставно спожиту теплову енергію за період з липня 2009 року по 01 травня 2013 року в розмірі 28 779,48 грн. почався з 11.07.2013 року (на наступний день після закінчення семиденного строку з дня направлення досудового повідомлення за №624юр від 03.07.2014 р.), а тому звернення позивача до суду з позовом 18.07.2013 р. відбулось у межах трирічного строку позовної давності.

За таких обставин, у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності у даній справі слід відмовити.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу (ст. 33 ГПК України).

Згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевказані обставини і приписи закону, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за безпідставно спожиту теплову енергію за період з липня 2009 року по 01 травня 2013 року підлягають задоволенню частково в розмірі 22 816,36 грн. В іншій частині позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити у зв'язку з безпідставним пред'явленням до стягнення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України, покладаючи судовий збір на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, Правилами користування тепловою енергією, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. ст. 19, 20, 24 Закону України "Про теплопостачання", ст. 275 Господарського кодексу України, ст. ст. 93, 87, 256, 257, 261, 319, 320, 530, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 4-3, 32-34, 43, 49, 82-85, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азімут-Велт" (61168, м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 315, кв. 1, код ЄДРПОУ 36373351) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, р/р 26031303062313 у філії ХОУ ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 351823, код ЄДРПОУ 31557119) заборгованість за безпідставно спожиту теплову енергію за період з липня 2009 року по 01 травня 2013 року в розмірі 22 816,36 грн. та судовий збір в розмірі 1 364,02 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 02.12.2014 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя О.В. Макаренко Є.М. Жиляєв В.В. Суслова