Постанова

від 12.02.2015 по справі 922/2997/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2015 р. Справа № 922/2997/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача - Танчак Н.В. - дов. № 382072/470 від 10.06.2012р.,

відповідача - Красіков В.М. - дов. б/н від 29.12.2014р.,

третьої особи - Красікова О.В. - особисто,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №4390Х/1-9) на рішення господарського суду Харківської області від 27.11.2014 р. у справі № 922/2997/13,

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азімут-велт", м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Красікова Ольга Валеріївна, м. Харків,

про стягнення заборгованості 28 779, 48 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.11.2014 р. (головуючий суддя Макаренко О.В., суддя Жиляєв Є.М., суддя Суслова В.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Азімут-Велт" на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" заборгованість за безпідставно спожиту теплову енергію за період з липня 2009 року по 01 травня 2013 року в розмірі 22816,36 грн. та судовий збір в розмірі 1364,02 грн. В решті позову відмовлено.

Відповідач, ТОВ "Азімут-велт", з рішенням суду першої інстанції не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 27.11.2014р. та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства.

Позивач, КП "Харківські теплові мережі", у запереченнях на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства.

Третя особа, Красікова О.В., у відзиві на апеляційну скаргу повністю підтримала вимоги апеляційної скарги та вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушив норми чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та поясненнях до неї доводи відповідача та у відзивах на неї доводи позивача та третьої особи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач на підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок опалювального сезону 2009-2010, 2010-2011, 2011-2012, 2012-2013 років здійснював постачання теплової енергії до житлового будинку по вул. Академіка Павлова, 315 в місті Харкові.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про теплопостачання" та пункту 35 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198, теплопостачальна організація має право безперешкодного доступу до теплового обладнання та приладів комерційного обліку, що належать споживачу, проводити обстеження системи теплоспоживання споживача щодо виявлення споживання теплової енергії поза вузла обліку. На підставі зазначених нормативних актів КП "Харківські теплові мережі" проводить обстеження систем теплоспоживання споживачів.

Акти обстеження системи теплоспоживання об'єктів складаються уповноваженими особами на підставі Положення про порядок оформлення актів обстеження системи тепло споживання об'єктів при виявленні у споживачів теплової енергії порушень діючого законодавства в сфері теплопостачання та/або умов договору.

03.04.2013 р. уповноваженими представниками позивача в порядку здійснення контролю за режимами споживання теплової енергії складено акт № 174/7215 обстеження системи теплоспоживання об'єкта, зі змісту якого вбачається, що ТОВ "Азімут-Велт" займає приміщення площею 31,6 кв.м у квартирі № 1 на першому поверсі шістнадцятиповерхового житлового будинку по вул. Академіка Павлова, 315, м. Харків, в якій встановлені опалювальні прилади.

В акті також зазначено, що за даною адресою юридичну особу внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 07.05.2009 р., система опалення та гарячого водопостачання споживача - ТОВ "Азімут-Велт" є єдиною з системою опалення та гарячого водопостачання жилого будинку, даний акт є підставою для нарахування за спожиту теплову енергію без договору з моменту внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 07.05.2009 р. до моменту укладення договору з позивачем. У акті також зобов'язано відповідача виконати розрахунок навантаження на опалення та укласти договір з КП "ХТС" на поставку теплової енергії до 18.04.2013 р.

Даний акт складено у присутності директора ТОВ "Азімут-Велт" Красікової О.В., який нею підписаний без жодних заперечень та зауважень (т. 1 а.с. 11).

03.07.2013 р. позивач надіслав відповідачеві досудове повідомлення за №624юр, в якому просив відповідача у семиденний строк перерахувати на рахунок позивача вартість безпідставно спожитої теплової енергії в розмірі 28 779,48 грн., яка утворилась у період з травня 2009 р. по 01 травня 2013 р. включно (т. 1 а.с. 10). Однак, дана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги в сумі 22 816,36 грн., суд першої інстанції виходив з того, що з 07.05.2009 р. відповідач використовував житлове приміщення, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Ак. Павлова, 315, кв.1, для здійснення підприємницької діяльності і тому повинен оплатити вартість фактично спожитої ним теплової енергії, яка була поставлена позивачем до цього приміщення протягом заявленого періоду. Під час нового розгляду даної справи судом першої інстанції було задоволено клопотання позивача про призначення у справі судової технічної експертизи з питань опалення, для роз'яснення питань, що виникли під час нового розгляду справи щодо правильності здійсненого позивачем розрахунку. Однак, судову технічну експертизу з питань опалення не було проведено Харківським національним університетом міського господарства ім. О. Бекетова через відсутність в університеті атестованих судових експертів для роз'яснення питань щодо правильності здійсненого позивачем розрахунку. Також, суд першої інстанції прийняв до уваги вказівки суду касаційної інстанції та зробив самостійну перевірку розрахунку вартості спожитої теплової енергії позивача з урахуванням наявних матеріалів справи та дійшов висновку про те, що дане нарахування є вірним. Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів повністю погоджується з висновками господарського суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

За приписами ч. 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Основні обов'язки споживача теплової енергії, у тому числі своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії, закріплено у статті 24 Закону України "Про теплопостачання".

Пунктом 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1198, передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

У відповідності до п. п. 4, 14 Правил користування тепловою енергією користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією відповідно до типових договорів, форми яких затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Споживач зобов'язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.

За наявності технічної можливості споживач має право після погодження з теплопостачальною організацією приєднувати до своїх теплових мереж інших споживачів, які укладають договори безпосередньо з теплопостачальною організацією (п. 5 Правил користування тепловою енергією).

Отже, чинним законодавством України передбачено, що постачання теплової енергії здійснюється за договором купівлі-продажу, обов'язок із своєчасного укладення якого покладено саме на споживача теплової енергії.

Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Частиною 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Таким чином, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. У свою чергу відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (правова позиція з цього питання викладена в постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 р. № 6-59цс13).

Крім того, споживання енергії за відсутності договору надає право постачальнику енергії на стягнення зі споживача у даному випадку вартості спожитої ним енергії на підставі статей 1212 та 1213 ЦК України (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 16.05.2011 р. № 3-38гс11).

Посилання відповідача на те, що належне третій особі (Красіковій Ользі Валеріївні, яка увесь цей час мешкала у даному приміщенні та здійснювала оплату послуг з теплопостачання за тарифом для населення) житлове приміщення для здійснення підприємницької діяльності він не використовував, фактично перебував у іншому приміщенні, а відтак підстави для стягнення з нього вартості теплової енергії, що поставлялася до вказаного житлового приміщення, відсутні, є необґрунтованими.

Так, місцезнаходженням юридичної особи, згідно зі ст. 93 ЦК України, є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до п. 5 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" місцезнаходження юридичної особи - це адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Згідно з ч.ч. 1, 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. В Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

У відповідності до ч. ч. 1, 3 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, ТОВ "Азімут-Велт" було зареєстровано 07.05.2009р., за адресою: м. Харків, вул. Ак. Павлова, 315 кв.1, сфера діяльності - туризм (витяг з реєстру є у матеріалах справи). Зазначена в ЄДР адреса повинна бути фактичною адресою провадження господарської діяльності.

Статтею 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено порядок внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Таким чином, відповідач мав достатні правові підставі та не був позбавлений права і можливості внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру в порядку, передбаченому законом.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач звертався до відповідних органів про зміну свого місцезнаходження відповідно до вимог чинного законодавства, таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що з 07.05.2009 р. і до теперішнього часу єдиним зареєстрованим місцезнаходженням відповідача є адреса: м. Харків, вул. Ак. Павлова, 315, кв. 1.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції правильно зазначено, що надані позивачем договори оренди нежитлових приміщень, укладені між ТОВ "Азімут-Велт" та ПФ "Сезам", від 25.05.2009 р. та від 28.12.2011 р., свідчать про те, що відповідач, окрім житлового приміщення, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Ак. Павлова, 315, кв.1, користується також іншим приміщенням (нежитловим), що не заборонено чинним законодавством України і є правом відповідача.

Крім того, суд першої інстанції також правомірно прийняв до уваги наявний в матеріалах справи акт № 174/7215 обстеження системи теплоспоживання об'єкта від 03.04.2013 р., зі змісту якого, як вже було зазначено раніше, вбачається, що ТОВ "Азімут-Велт" займає приміщення площею 31,6 кв.м у квартирі 1 на першому поверсі шістнадцятиповерхового житлового будинку по вул. Академіка Павлова, 315, в якій встановлені опалювальні прилади. Даний акт складено уповноваженими представниками позивача у присутності директора ТОВ "Азімут-Велт" Красікової О.В. та підписаний нею без жодних заперечень і зауважень.

На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з 07.05.2009 р. відповідач використовував житлове приміщення, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Ак. Павлова, 315, кв.1, для здійснення підприємницької діяльності і тому повинен оплатити вартість фактично спожитої ним теплової енергії, яка була поставлена позивачем до цього приміщення протягом заявленого періоду.

Що стосується розрахунку заявленої позивачем до стягнення вартості безпідставно спожитої теплової енергії за період з липня 2009 року по 01.05.2013 р. у розмірі 28 779,48 грн., то судова колегія зазначає наступне.

Суд першої інстанції правильно на виконання вказівок суду касаційної інстанції, перевірив правильність та правомірність зробленого позивачем розрахунку заявленої до стягнення вартості теплової енергії та з'ясував дійсний обсяг спожитої відповідачем теплової енергії.

Так, статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Згідно зі ст. 320 ЦК України власник майна має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, установлених законом.

Забороняється використовувати житлові приміщення для підприємницької діяльності у випадках, встановлених ст. 6 Житлового кодексу УРСР і Правилами користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 р. №572 - це використання житлових приміщень для ведення господарської діяльності промислового характеру.

Таким чином, незалежно від того, чи є спірне приміщення за адресою: вул. Академіка Павлова, 315, кв. 1 житловим чи ні, воно може використовуватися для ведення підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством. Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Враховуючи тарифи, затверджені Постановами Національної комісії регулювання ринку електроенергетики України від 14.12.2010 р. № 1757, Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 30.09.2011 р. № 140, Національної комісії, що здійснює регулювання ринку комунальних послуг України від 31.12.2013 р. № 478 та від 31.03.2014 р. № 241, ці тарифи встановлюються за категоріями споживачів, а не за статусом приміщення (житлове / нежитлове), тому для розрахунку вартості спожитої відповідачем теплової енергії повинні застосовуватися тарифи "інші споживачі" незалежно від того, що приміщення, яке воно використовує для ведення підприємницької діяльності, є жилим чи ні.

Тим більш, судом правомірно взято до уваги те, що не переведення приміщення зі статусу житлового у нежитлове не звільняє власника цього приміщення та інших осіб, зареєстрованим місцезнаходженням яких є це приміщення, від обов'язку по сплаті спожитої ними теплової енергії.

Здійснивши самостійну перевірку розрахунку вартості спожитої теплової енергії позивача, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що розрахунок кількості спожитої відповідачем за спірний період теплової енергії виконаний позивачем у відповідності до КТМ 204 України 244-94 "Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні" та є вірним.

З урахуванням того, що як свідчать матеріали, власником квартири № 1 по вул. Академіка Павлова, 315 в м. Харкові Красіковою Ольгою Валеріївною (третя особа у справі) перераховано позивачеві 5 963,12 грн. на оплату вартості спожитої теплової енергії, поставленої позивачем до належного їй житлового приміщення за період з липня 2009 р. по 01 травня 2013 р., то проведені Красіковою О.В. оплати слід враховувати як реалізацію права та бажання власника здійснити часткову (або повну) оплату вартості теплової енергії, поставленої теплопостачальною організацією (позивачем) до належного їй житлового приміщення, навіть за умови фактичного споживання цієї теплової енергії іншою особою. Тому, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що сплачені третьою особою кошти у розмірі 5 963,12 грн. є частковою оплатою вартості безпідставно спожитої відповідачем теплової енергії, яка протягом спірного періоду поставлялася до житлового приміщення за адресою: м. Харків, вул. Ак. Павлова, 315, кв.1.

Таким чином, як правильно взято судом першої інстанції до уваги, у відповідача існує непогашена заборгованість за безпідставно спожиту ним теплову енергію за спірний період з липня 2009 р. по 01 травня 2013 р. в розмірі 22 816,36 грн. (28 779,48 грн. - 5963,12 грн. = 22 816,36 грн.). Тобто, суд першої інстанції встановив дійсну вартість спожитої відповідачем теплової енергії з урахуванням проведеної Красіковою О.В. (третьою особою у справі) проплати за теплову енергію, яка поставлялася до приміщення, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Ак. Павлова, 315, кв.1.

В ході нового розгляду відповідач звернувся до суду першої інстанції із заявою про застосування до позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності у відповідності до приписів ст. 267 ЦК України, в задоволенні якої судом першої інстанції було відмовлено з наступних підстав.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

В абз. 3 п. 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", окрім іншого, зазначено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення передбаченого ч. 2 ст. 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги.

Враховуючи, що 03.07.2013 р. позивач надіслав відповідачеві досудове повідомлення за №624юр з проханням відповідача у семиденний строк перерахувати на рахунок позивача вартість безпідставно спожитої теплової енергії в розмірі 28 779,48 грн. за період з травня 2009 р. по 01 травня 2013 р. включно, проте, дана вимога була залишена відповідачем без відповіді і задоволення, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про те, що перебіг позовної давності щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за безпідставно спожиту теплову енергію за період з липня 2009 р. по 01 травня 2013 р. в розмірі 28 779,48 грн. почався з 11.07.2013 року (на наступний день після закінчення семиденного строку з дня направлення досудового повідомлення за №624юр від 03.07.2014 р.), а тому звернення позивача до суду з позовом 18.07.2013 р. відбулось у межах трирічного строку позовної давності.

Судова колегія повністю погоджується з судом першої інстанції, що у задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності у даній справі слід відмовити.

На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Судова колегія вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Харківської області від 27.11.2014 р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити.

Рішення господарського суду Харківської області від 27.11.2014 р. у справі № 922/2997/13 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 12.02.2015р.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.