Ухвала

від 17.11.2014 по справі 820/6079/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2014 року м. Київ К/800/60600/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 року

у справі № 820/6079/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрополюс»

до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Електрополюс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2013 року у справі № 820/6079/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 року, позов задоволено у повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 28.03.2013 року № 0000670221, № 0000680221.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрополюс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Юкка-трейд» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, відповідачем складено акт від 12.03.2013 року № 1503/22.1-04/31644604, яким встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті у розмірі 26 768, 00 грн., п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у розмірі 30 783, 20 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.03.2013 року № 0000670221, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 30 783, 20 грн., № 0000680221, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 26 768, 00 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо нереальності господарської операції позивача з його контрагентом.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарської операції позивача з його контрагентом та неправомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому, для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарської операції між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юкка-трейд», зокрема, договором, рахунком-фактурою, податковою накладною, видатковою накладною, платіжним дорученням, банківською випискою.

На час здійснення господарської операції контрагент позивача був зареєстрований платником податку на додану вартість. Матеріалами справи підтверджується подальша реалізація отриманого товару.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судами встановлено, що реальність господарської операції між позивачем та його контрагентом підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.

Посилання податкового органу на інформацію, що міститься в акті перевірки Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси «Про неможливість проведення документальної перевірки суб'єкта господарювання Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкка-трейд» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період січень-червень 2011 року», як на підставу визнання правочину недійсним, є необґрунтованим.

Суд касаційної інстанції в даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 року у справі № 820/6079/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук