Ухвала

від 29.10.2014 по справі 2а-16503/10/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/71849/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Титенко М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2011 року

у справі № 2-а-16503/10/2070

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 16 грудня 2010 року №0002511720/0 та №0002521720/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року позов був задоволений в повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення Харківської ОДПІ від 16 грудня 2010 року №0002511720/0 та №0002521720/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 державне мито у розмірі 3,40 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2011 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі фізична особа - підприємець ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2011 року та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року.

В запереченнях на касаційну скаргу Харківська ОДПІ, посилаючись на те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2011 року - без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Харківською ОДПІ була проведена документальна позапланова виїзна перевірка дотримання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 30 вересня 2010 року, за результатами якої складений акт №4994/17-2320800957 від 10 грудня 2010 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги: статті 13, пункту 4 статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», що мало вираз у перекрученні даних валового доходу та витрат у деклараціях про доходи за охоплений перевіркою період, що призвело до заниження об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на загальну суму 92561,40 грн., у тому числі: за 2-4 квартали 2009 року - занижено на 102505,78 грн., за 1-3 квартали 2010 року - завищено на 9944,18 гри., що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб всього на суму 13884,21 грн., у тому числі: за 2-4 квартали 2009 року занижено на суму 15375,87 грн., за 1-3 квартали 2010 року завищено на суму 1491,66 грн.; статей 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині укладення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, у зв'язку з чим визнані фіктивними дані, наведені у деклараціях з податку на додану вартість про обсяги придбання та продажу (а отже і про задекларовані податкові зобов'язання та податковий кредит), із наступними контрагентами: ПП «Муссон-2009», ПП «Сканлайн-плюс», ПП «Аграрні Ініціативи Херсонщини», ПП «Ротатор», ПП «Ротсен Інвест», ПП «Вертикаль», ПП «Ремсервіс», ПП «Мілена Транш ЛТД», ПП «Вінскіф 22», ПП «Інтерпетрол», ПП «АІВ», УАСП ТОВ «Каіс», ПП «Согласие», ТОВ ТК «Урожай», ТОВ «Лідер-Україна», ТОВ «Константа агро», ТОВ «Дружківська харчосмакова фабрика», ТОВ «Варіант», ТОВ «Далпорт Україна»; підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 18 наказу ДПА України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» від 30 травня 1997 року № 165, в результаті чого встановлено заниження чистого податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 18507,00 грн., у тому числі: встановлено заниження в наступних періодах: вересень 2009 року - на 14445 грн.; листопад 2009 року - на 8327,00 грн.; лютий 2010 року - на 11220,00 грн.; квітень 2010 року - на 4745,00 грн.; завищення в наступних періодах: грудень 2009 року - на 2273,00 грн.; січень 2010 року - на 418,00 грн.; березень 2010 року - на 12086,00 грн.; травень 2010 року - на 1126,00 грн.; червень 2010 року - на 4297,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що угоди, укладені позивачем з контрагентами: ПП «Муссон-2009», ПП «Сканлайн-плюс», ПП «Аграрні ініціативи Херсонщини», ПП «Ротатор», ПП «Ротсен Інвест», ПП «Антраль», ПП «Вертикаль», ПП «Ремсервіс», ПП «Мілена Транш ЛТД», ПП «Вінскіф22», ПП «Інтерпетрол», ПП»АІВ», УАСП ТОВ «Кіас», ПП «Согласіє», ТОВ «Урожай», ТОВ «Лідер-Україна», ТОВ «Константа агро», ТОВ «Дружківська харчосмакова фабрика», ТОВ «Варіант», ТОВ «Далпорт Україна», є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки за результатами здійснених державними податковими інспекціями зустрічних перевірок вказаних суб'єктів господарювання встановлено відсутність у останніх основних фондів, земельних ділянок, об'єктів нерухомості, транспортних засобів, техніки, сільгосптехніки, трудових ресурсів, торгівельних приміщень, сировини, матеріалів для здійснення відповідних видів діяльності, а також встановлено відсутність контрагентів за юридичними адресами. З урахуванням цього в акті перевірки зазначено, що вказані правочини порушують публічний порядок, є недійсними в силу їх нікчемності, у зв'язку з чим позивачем неправомірно були сформовані на підставі виписаних вказаними суб'єктами господарювання документами валові доходи і валові витрати, а також податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податковий кредит, що, в свою чергу, є підставою для визначення податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість податковим органом.

16 грудня 2010 року Харківська ОДПІ на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення №0002521720/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб в розмірі 13884,21 грн. - за основним платежем.

16 грудня 2010 року Харківська ОДПІ на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення №0002511720/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 37875,50 грн., у тому числі: 18507,00 грн. - за основним платежем, 19368,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що: посилання податкового органу на фіктивність угод, укладених позивачем із зазначеними контрагентами, має підтверджуватися відповідним судовим рішенням, тоді як податковим органом таких рішень не надано; підтвердженням реальності вчинених правочинів є відповідні первинні документи, зокрема, видаткові та податкові накладні, квитанції до прибуткових касових ордерів тощо, які були вилучені згідно протоколу виїмки від 03 грудня 2010 року, проте наявність яких сторонами по суті не заперечувалась; податковий кредит за господарськими операціями з контрагентами позивача підтверджено податковими накладними, які містять всі необхідні реквізити, передбачені Законом України «Про податок на додану вартість»; при поданні позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість за період з 01 квітня 2009 року по 30 вересня 2010 року та відповідних додатків № 5 до них, останнім вказувалась у розділі «Податковий кредит» інформація щодо операцій з придбання, які надають право на формування податкового кредиту, в розрізі постачальників.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що: згідно здійснених державними податковими інспекціями зустрічних перевірок контрагентів позивача встановлено відсутність основних фондів, земельних ділянок, об'єктів нерухомості, транспортних засобів, техніки, сільгосптехніки, трудових ресурсів, торгівельних приміщень, сировини, матеріалів для здійснення відповідних видів діяльності; у контрагентів позивача відсутні докази оплати за придбаний товар, докази транспортування, зберігання товару, відображення оприбуткування та списання товарно-матеріальних цінностей за даними складського та бухгалтерського обліку, також встановлено відсутність контрагентів за юридичними адресами. Вказані обставини слугували підставою для висновку суду, що укладені позивачем із вказаними в акті перевірки контрагентами правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а тому сформовані на підставі виписаних контрагентами позивача документами дані, відображені в податковій звітності, є недійсними. Також, суд виходив з того, що позивач ані в ході проведення перевірки, ані під час судового розгляду не надав жодних доказів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ПП «Муссон-2009», ПП «Сканлайн-плюс», ПП «Аграрні ініціативи Херсонщини», ПП «Ротатор», ПП «Ротсен Інвест», ПП «Антраль», ПП «Вертикаль», ПП «Ремсервіс», ПП «Мілена Транш ЛТД», ПП «Вінскіф22», ПП «Інтерпетрол», ПП»АІВ», УАСП ТОВ «Каіс», ПП «Согласие», ТОВ «Урожай», ТОВ «Лідер-Україна», ТОВ «Константа агро», ТОВ «Дружківська харчосмакова фабрика», ТОВ «Варіант», ТОВ «Далпорт Україна».

Однак, погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, в період з 01 квітня 2009 року по 30 вересня 2010 року позивач здійснював господарську діяльність на загальній системі оподаткування та був платником, зокрема, податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, регулюється розділом 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Положеннями частини 1 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Відповідно до частини 2 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Частиною 3 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За приписами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до пунктів 1.6-1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд касаційної інстанції відзначає, що наявність у платника податків належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) необхідні для формування валових доходів і валових витрат, а також віднесення до податкових зобов'язань та податкового кредиту сум податку на додану вартість, включених до складу вартості придбаних/проданих товарів (робіт, послуг), не є безумовною підставою для відображення у податковій звітності відповідних показників за такими операціями, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Однак, наявність складених під час здійснення господарських операцій первинних документів та їх дослідження є першочерговим етапом дослідження реальності вчинених платником податків правочинів.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування реальності господарських операцій з контрагентами ПП «Муссон-2009», ПП «Сканлайн-плюс», ПП «Аграрні ініціативи Херсонщини», ПП «Ротатор», ПП «Ротсен Інвест», ПП «Антраль», ПП «Вертикаль», ПП «Ремсервіс», ПП «Мілена Транш ЛТД», ПП «Вінскіф22», ПП «Інтерпетрол», ПП»АІВ», УАСП ТОВ «Каіс», ПП «Согласие», ТОВ «Урожай», ТОВ «Лідер-Україна», ТОВ «Константа агро», ТОВ «Дружківська харчосмакова фабрика», ТОВ «Варіант», ТОВ «Далпорт Україна» позивач посилався на наявність відповідних підтверджувальних первинних документів, які він не має змоги надати у зв'язку з їх вилученням слідчим СВ Харківського РВ ГУ МВС України в Харківській області згідно протоколу виїмки від 03 грудня 2010 року, внаслідок чого ним було заявлено клопотання про витребування доказів.

Проте, вказані обставини були фактично залишені судами попередніх інстанцій поза увагою та не було враховано, що дослідження первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, пов'язаних з виконанням угод з вищевказаними контрагентами, а також податкової звітності позивача є вирішальним для визначення реальності укладених правочинів та їх практичного виконання, а також перевірки дотримання позивачем податкової дисципліни, і, як наслідок, наявності або відсутності підстав для визнання податковим органом сум податкових зобов'язань.

Згідно з частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Відповідно до частини 2 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Частиною 3 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.

Колегія суддів зазначає, що вирішуючи клопотання позивача про витребування необхідних для розгляду справи по суті доказів, суд першої інстанції обмежився направленням запиту від 20 січня 2011 року до СВ Харківського РВ ГУК МВС України в Харківській області та після отримання листа відповіді на нього від 16 лютого 2011 року №1610 про знаходження витребуваних документів в експертних установах, не вжив відповідних процесуальних заходів для отримання необхідних документів, зокрема, безпосередньо від експертних установ. Не були вчинені відповідні дії й судом апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції вказує, що відсутність в матеріалах справи первинних документів, складених під час здійснення позивачем господарських операцій з контрагентами ПП «Муссон-2009», ПП «Сканлайн-плюс», ПП «Аграрні ініціативи Херсонщини», ПП «Ротатор», ПП «Ротсен Інвест», ПП «Антраль», ПП «Вертикаль», ПП «Ремсервіс», ПП «Мілена Транш ЛТД», ПП «Вінскіф22», ПП «Інтерпетрол», ПП»АІВ», УАСП ТОВ «Каіс», ПП «Согласие», ТОВ «Урожай», ТОВ «Лідер-Україна», ТОВ «Константа агро», ТОВ «Дружківська харчосмакова фабрика», ТОВ «Варіант», ТОВ «Далпорт Україна», унеможливлює дослідження питання товарності таких операцій.

Так, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Проте, вказані обставини судами попередніх інстанцій не досліджувалися та були залишені поза увагою.

Крім того, судами не була витребувана та досліджена й податкова звітність позивача, примірники якої мають бути наявні у податкового органу (у разі відсутності таких документів у позивача внаслідок проведеної виїмки), що унеможливлює проведення перевірки задекларованих позивачем показників господарської діяльності.

Крім іншого, колегія суддів вказує, що відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, такі обставини можуть бути підтверджені вироком суду про визнання осіб, які укладали договори та склали первинні документи, які містять відомості про господарські операції, зокрема, щодо виконання (невиконання) сторонами умов оспорюваного правочину.

В матеріалах справи відсутні докази наявності вироків суду, постановлених у кримінальних справах, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо позивачем або ж ПП «Муссон-2009», ПП «Сканлайн-плюс», ПП «Аграрні ініціативи Херсонщини», ПП «Ротатор», ПП «Ротсен Інвест», ПП «Антраль», ПП «Вертикаль», ПП «Ремсервіс», ПП «Мілена Транш ЛТД», ПП «Вінскіф22», ПП «Інтерпетрол», ПП»АІВ», УАСП ТОВ «Каіс», ПП «Согласие», ТОВ «Урожай», ТОВ «Лідер-Україна», ТОВ «Константа агро», ТОВ «Дружківська харчосмакова фабрика», ТОВ «Варіант», ТОВ «Далпорт Україна», проте ці обставини судами попередніх інстанцій встановлені не були.

Таким чином, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова Харківського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2011 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суди повинні також врахувати, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товарів (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту. Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на включення понесених витрат до складу валових та у праві на податковий кредит. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2011 року і постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2011 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

А.М. Лосєв

---

Т.М. Шипуліна