Постанова

від 05.12.2014 по справі 917/1315/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2014 р. Справа № 917/1315/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О. , суддя Фоміна В. О.,

при секретарі Литвиновій К.О.,

за участю представників сторін:

позивача - не з*явився,

1-го відповідача- представник Антіхович В.В. за довіреністю б/н від 07.11.2014 р., представник Левенко О.П. за довіреністю б/н від 03.06.2014 року,

2-го відповідача - не з*явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у м. Харкові апеляційну скаргу позивача - Селянського (фермерського) господарства «Надія», с. Червоні Пологи, Полтавська область, (вх. № 3381П/2-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 18.09.2014 року у справі № 917/1315/14,

за позовом Селянського (фермерського) господарства «Надія», с.Червоні Пологи, Полтавська область,

до 1- відповідача - Приватного підприємства «Альянсагротрейд», с. Оріхівка, Полтавська область,

та до 2-го відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна лізингова компанія «Ленд-Ліз», м. Одеса,

про визнання договору відступлення права вимоги недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

03.07.2014 року до господарського суду Полтавської області звернулося Селянське (фермерське) господарство «Надія» з позовною заявою до відповідачів: ПП «Альянсагротрейд» та ТОВ «Універсальна лізингова компанія «Ленд-Ліз», в якій просило визнати недійсним договір № 13/12 від 13.12.2013 року про відступлення права вимоги, укладений між Селянським (фермерським) господарством «Надія» та Приватним підприємством «Альянсагротрейд», (відносно сублізингу трактора Беларусь 892).

08.09.2014 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив визнати недійсним додаткову угоду № 1 від 13.12.2013 року до договору фінансового лізингу № 101-ХР-МСБ-Ф-062 від 27.02.2013 року, укладену між ТОВ «Універсальна лізингова компанія «Ленд-Ліз» та Приватним підприємством «Альянсагротрейд» ( а.с. 123-124 т.1).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 18.09.2014 року у справі № 917/1315/14 (суддя Погрібна С.В.) відмовлено у задоволенні позову. Також, позивачу відмовлено в задоволенні заяви про збільшення позовних вимог, з посиланням на те, що вказана заява є іншим позовом.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 18.09.2014 року у даній справі та постановити нове, яким позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства «Надія» задовольнити. Визнати недійсним додаткову угоду № 1 від 13.12.2013 року до договору фінансового лізингу № 101-ХР-МСБ-Ф-062 від 27.02.2013 року. Визнати недійсним договір № 13/12 від 13.12.2013 року про відступлення права вимоги. Судові витрати покласти на відповідача.

В обгрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що додаткова угода № 1 до договору фінансового лізингу № 101-ХР-МСБ-Ф-062 від 27.02.2013 року та договір про переуступку прав вимоги № 13/12, а також додаткова угода № 1 до договору фінансового лізингу № 102-ХР-МСБ- Ф-062 та договір про переуступку права вимоги № 13/12/2 значиться, що вони були укладені 13.12.2013 року в місті Одеса. В цей день, 13.12.2013 року, в с. Червоні Пологи Лубенського району Полтавської області передається по акту об*єкт лізингу - Трактор Беларусь 892, а також Борона причіпна БДМП 3х4.

У всіх випадках зазначені документи підписуються директором «Альянсагротрейд» гр. Левенко О.П. ( акти передачі обох об*єктів лізингу, додаткові угоди № 1 від 13.12.2013 року обох об*єктів лізингу, договір про переуступку права вимоги № 13/12, та № 13/12/2).

Отже, позивач вважає, що в порушення закону додаткова угода № 1 від 13.12.2013 року до договору фінансового лізингу № 101-ХР-МСБ-Ф-062 від 27.02.2013 року була складена після звернення СФГ «Надія» до господарського суду по даній справі (заднім числом), так як в цей день, 13.12.2013 року, директор Левенко О.П. знаходився в с. Червоні Пологи Лубенського району Полтавської області і не міг підписувати ці додаткові угоди, оскільки проводив прийом-передачу складної сільськогосподарської техніки.

Окрім того, апелянт вважає, що до спірних правовідносин суд першої інстанції повинен був застосувати виключно Закон України «Про фінансовий лізинг», оскільки він є спеціальним законом і має переважне право перед іншими законами, а решту питань, що не регулюється даним законом, вирішувати згідно параграфу 6 «Лізинг» глави 58 Цивільного кодексу України.

Також, апелянт вказує, що додаткову угоду № 1 від 13.12.2013 року до договору фінансового лізингу № 101-ХР-МСБ-Ф-062 від 27.02.2013 року між ТОВ «Ленд-Ліз» та ПП «Альянсагротрейд» він не підписував, а також пропозиції щодо її укладення від сторін договору не отримував, тобто таким укладанням додаткової угоди не враховано волевиявлення СФГ «Надія», що є порушенням вимог частини 1 статті 203 та статті 215 Цивільного кодексу України.

Перший відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд залишити рішення господарського суду Полтавської області від 18.09.2014 року у даній справі без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

При цьому, 1-й відповідач вказує, що під час розгляду справи у суді першої інстанції були допитані сторони оспорюваного договору відступлення. Позивач - голова СФГ «Надія», Проскуряков І.Г. підтвердив дійсність свого підпису на оспорюваному правочині. Також, він пояснив, що особисто укладав даний договір, при підписанні розумів значення своїх дій, досяг з іншою стороною згоди по всіх істотних умовах договору, повідомив про своє бажання настання правових наслідків, на котрі були спрямовані дії сторін. Позивач підтвердив повне добровільне виконання договору, про що свідчать письмові докази. Виконання договору відбулось шляхом передачі предмета лізингу від СФГ «Надія» до ПП «Альянсагротрейд» та припиненням сплати позивачем лізингових платежів з дати укладання договору відступлення. З цієї ж дати - 13.12.2013 року до 30.06.2014 року (дата складання позову), позивач не пред*являв претензій щодо недійсності договору відступлення. Договір відступлення укладався внаслідок фінансової неспроможності позивача виконувати договір фінансового лізингу, та сплачувати належні платежі.

01.12.2014 року від апелянта - СФГ «Надія» надійшла заява, у якій останній просить розгляд даної справи здійснити без участі його представника.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши пояснення представника 1-го відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

Щодо вимоги позивача про доповнення позовних вимог, про визнання недійсним додаткової угоди № 1 від 13.12.2013 року до договору фінансового лізингу № 101-ХР-МСБ-Ф-062, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Отже, у разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв, у даному випадку мова йдеться про заву про доповнення позовних вимог, суд, виходячи із її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого ( ще одного ) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об*єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

У будь - якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК .

Збільшено ( чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог , то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Як убачається з позовної заяви немайновою вимогою позивача є визнання недійсним договір № 13/12 від 13.12.2013 року про відступлення права вимоги, укладений між Селянським (фермерським) господарством «Надія» та Приватним підприємством «Альянсагротрейд» ( відносно сублізингу трактора Беларусь 892). У заяві про доповнення позовних вимог (немайнового характеру) позивач просить визнати недійсним додаткову угоду № 1 від 13.12.2013 року до договору фінансового лізингу № 101-ХР-МСБ-Ф-062 від 27.02.2013 року, укладену між ТОВ «Універсальна лізингова компанія «Ленд-Ліз» та Приватним підприємством «Альянсагротрейд».

Отже, виходячи із змісту позовної заяви, в останньому мова йдеться про визнання недійсним договір відступлення права вимоги, а в доповненнях до позовної заяви, мова йдеться про визнання недійсною додаткової угоди до договору фінансового лізингу, тобто вимогу немайнового характеру позивач просить доповнити ще однією вимогою немайнового характеру, що фактично йдеться про подання іншого позову.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову позивачеві у прийнятті заяви про доповнення позовних вимог.

Відтак, предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору № 13/12 від 13.12.2013 року про відступлення права вимоги, укладеного між Селянським (фермерським) господарством «Надія» та Приватним підприємством «Альянсагротрейд» ( відносно сублізингу трактора Беларусь 892).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і цього не спростовано в апеляційній інстанції, 27.02.2013 року між СФГ «Надія» (лізингоотримувач) та ТОВ «Універсальна лізингова компанія «Ленд-Ліз» (лізингодавець) укладено договір фінансового лізингу № 101-ХР-МСБ-Ф-062 , згідно якого лізингодавець згідно заявки лізингоотримувача на отримання майна в лізинг від 27.02.2013 року придбає у третьої особи та передає у фінансовий лізинг лізингоотримувачу майно, вказане у специфікації майна, надаваємого у лізинг, а лізингоотримувач сплачує лізингові платежі за користування об'єктом лізингу на умовах даного договору ( далі основний договір) ( а.с. 56-57 т.1).

Предметом основного договору є трактор Бєларусь 892.

На виконання умов основного договору вищезазначений трактор Бєларусь 892, 2012 року випуску, був переданий СФГ «Надія», що підтверджується підписаним двома сторонами та скріпленим печатками актом приймання - передачі об*єкта лізингу від 12.03.2013 року ( а.с. 33 т.1).

Пунктом 5.3 основного договору передбачено, що лізингоотримувач не має право передавати в заставу, відчужувати або яким іншим способом розпоряджатися об'єктом лізингу.

Пунктом 5.4 основного договору передбачено, що лізингоотримувач не має права передавати об'єкт лізингу в суборенду або сублізинг без письмової згоди лізингодавця.

Відповідно до приписів п.19.3 основного договору лізингоотримувач може передати свої права та обов'язки третій особі лише з письмової згоди лізингодавця, якому лізингоотримувач зобов'язаний попередньо надати дані про цю особу за формою і в строк, встановлений лізингодавцем.

Позивач звернувся до 2-го відповідача з інформацією, про те, що ним укладається договір про переуступку права вимоги.

13.12.2013 року між СФГ «Надія»( первинний кредитор, позивач по справі) та ПП «Альянсагротрейд» ( новий кредитор, 1- й відповідач по справі) укладено договір переуступки права вимоги № 13/12 ( надалі - договір). Договір підписаний позивачем, 1- відповідачем та 2-м відповідачем ( лізингодавцем) та скріплений печатками юридичних осіб ( а.с. 16-17 т.1).

При укладанні договору сторони домовились, що даний договір є безоплатним ( п.2.2 договору).

За умовами договору ( п.п.1.1, п.п. 1.2 ) первинний кредитор передає своє право вимоги виконання зобов'язань від ТОВ «Універсальна лізингова компанія «Ленд-Ліз» ( боржник) , які виникли у боржника за основним договором новому кредитору, в результаті чого новий кредитор змінює первинного кредитора як сторону в зобов'язанні, з правом вимоги виконання зобов'язання за основним договором.

Предметом основного договору є передача боржником майна, визначеного основним договором як об'єкт лізингу, а саме: трактор Беларусь 892,2912 року випуску, синього кольору, двигун № 751298,Ю шасі № 90820024 (об'єкт лізингу). в фінансовий лізинг первинному кредитору, за що первинний кредитор зобов'язаний був сплатити лізингові та інші платежі на підставі та розмірі, передбаченому основним договором.

Як убачається з спірного договору, на момент підписання даного договору первинним кредитором залишились невиконані наступні зобов'язання: всі зобов'язання по основному договору перед боржником, строк виконання яких не настав.

Окрім того, при підписанні договору переуступки права вимоги № 13/12 від 13.12.2013 року сторони погодили, на підставі та з моменту підписання спірного договору , що новий кредитор (ПП «Альянсагротрейд») отримує право вимагати замість первинного кредитора (СФГ «Надія» виконання боржником наступних зобов'язань: передавати право власності на об'єкт лізингу на умовах та в порядку, визначених основним договором; передати документи, підтверджуючи перехід права власності на об'єкт лізингу на умовах та в порядку, визначених основним договором; вимагати від боржника виконання всіх інших зобов'язань, передбачених за основним договором.

У відповідності до п.п.1.3.2 договору новий кредитор зобов'язаний виконати перед боржником наступні зобов'язання: виконати умови основного договору; проводити оплату лізингових платежів та інших у відповідності з умовами основного договору та додатку № 4 до нього.

Даний договір є укладеним з моменту підписання його сторонами, вступає в силу з моменту підписання його боржником і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по основному договору.

Як свідчать матеріали справи, 13.12.2013 року між ТОВ «Універсальна лізингова компанія «Ленд-Ліз» та Приватним підприємством «Альянсагротрейд» укладено додаткову угоду до договору фінансового лізингу № 101-ХР-МСБ-Ф-062 від 27.02.2013 року, відповідно до пункту 1 якої у зв'язку з укладенням договору про переуступку права вимоги № 13/12 від 13.12.2013 року сторони домовились, у всіх випадках згадування в договорі найменування або реквізитів лізингоотримувача, використовувати найменування або реквізити Приватного підприємства «Альянсагротрейд».

Приймаючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позивних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено факт порушення прав позивача при підписанні спірного договору та не надано суду належних доказів, що спірний договір, укладений між позивачем та 1-м відповідачем, суперечить вимогам Цивільного законодавства України.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України , зазначає наступне.

Статтею 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» унормовано, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю - продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпоряджатися предметом лізингу.

Відповідно до приписів статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою стороною внаслідок, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Підставою заміни кредитора у зобов'язанні є відступлення права вимоги. Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним. Якщо договір відступлення права вимоги є безоплатним, тобто права по зобов'язанню переходять до нового кредитора без якогось зустрічного надання), такі відносини регулюються також нормами про дарування.

Частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору.

Статтею 515 Цивільного кодексу України встановлено, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров*ю або смертю.

Відповідно до частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до приписів статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Статтею 520 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу ( стаття 521 ЦК України).

Отже, 2-й відповідач - ТОВ «Універсальна лізингова компанія «Ленд -Ліз», ознайомившись з договором про переуступку права вимоги № 13/12 від 13.12.2013 року і підписавши його, жодним чином не порушила права позивача.

У відповідності до приписів статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду , а також усі ті умови , щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди ( статті 638 ЦК України)

Як убачається з договору переуступки права вимоги № 13/12 від 13.12.2013 року, останній підписаний з боку позивача головою СФГ «Надія» Проскуряковим І.Г., повноваження якого підтверджуються статутом господарств.

У відповідності до пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний право чин). Якщо недійсність правочину прямо встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий право чин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зазначені положення Цивільного кодексу України узгоджуються з положеннями частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб*єктності) може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З огляду на наведені норми права та обставини справи, колегія суддів вважає, що позивачем на противагу фактичним обставинам справи, не подано жодного доказу, який свідчив би про наявність підстав визнати договір про переуступку права вимоги № 13/12 від 13.12.2013 року недійсним згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України, а саме: невідповідність правочину Закону або інтересам суспільства, відсутність цивільної дієздатності у підписантів правочину, суперечність правочину внутрішній волі сторін, відсутність реальних наслідків укладання правочину.

Колегія суддів вважає помилковим твердження апелянта, що Закон України «Про фінансовий лізинг» не передбачає укладення інших угод, крім угоди про сублізинг, оскільки зазначений Закон не встановлює будь-яких застережень щодо неможливості укладення інших угод у відповідності до цивільного або господарського законодавства.

Встановлюючи право на укладення договору сублізингу між лізингодавцем та лізингоотримувачем, Закон не встановлює заборону на можливість заміни сторони у зобов'язанні, згідно загальних положень Цивільного кодексу України, які регулюють це питання.

Відповідно до вимог статі 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно приписів частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об*єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок господарського суду про ненадання позивачем належних доказів в підтвердження того, що договір переуступки права вимоги № 13/12 від 13.12.2013 року суперечить вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства та не доведення матеріалами справи порушення прав позивача при підписанні спірного договору, є правомірним і обґрунтованим, у зв'язку з чим апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 18.09.2014 року у справі № 917/1315/14 - без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, п.1) ч.1 ст. 103, ст. 105, Харківський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Надія» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 18.09.2014 року у справі №917/1315/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 05.12.2014 р.

Головуючий суддя О.А. Пуль

суддя Я.О.Білоусова

суддя В.О.Фоміна