Рішення

від 02.12.2014 по справі 910/16503/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16503/14 02.12.14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Школи І-ІІІ ступенів №282 Деснянського району міста Києва

про стягнення 7 527,06 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Левченко В.І. (представник за довіреністю №91/2014/09/05-4 від 25.09.2014р.);

від відповідача: Ніколаєва О.В. (директор).

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Школи І-ІІІ ступенів №282 Деснянського району міста Києва (надалі також - відповідач) суми в розмірі 7 257,06 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на неоплату наданих послуг за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1640034 від 01.02.01., що призвело до виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем, зумовило нарахування 3 % річних, збитків від інфляції та звернення з даним позовом до суду.

Відповідач відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, в судовому засіданні директор відповідача визнала існування основного боргу, проте заперечувала проти стягнення інфляційної складової боргу та 3% річних, посилаючись на ту обставину, що відповідач є некомерційною господарською організацією, не має власного прибутку від здійснення господарської діяльності, є бюджетною установою, окрім того, заборгованість відповідача виникла не з вини відповідача, а внаслідок неузгодженості в сфері виділення бюджетних коштів.

08.08.2014р. суддею Морозовим С.М. було винесено ухвалу про повернення позивачу позовної заяви без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2014р. ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.08.2014р. було скасовано, а позовну заяву і додані до неї документи повернуто до Господарського суду міста Києва для розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2014р., в справі було порушено провадження суддею Морозовим С.М., справі присвоєно №910/16503/14, розгляд було призначено на 11.11.2014р.

В судове засідання 11.11.2014р. представники від відповідача не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, у зв'язку з чим, розгляд справи відкладено до 25.11.2014р.

В судовому засіданні 25.11.2014р. було продовжено строк розгляду справи, передбачений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України терміном до 16.12.2014р. включно.

В справі №910/16503/14 було оголошено перерву до 02.12.2014р.

В судовому засіданні 02 грудня 2014 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.05.2003р. між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (енергопостачальна компанія, постачальник) та Середньою загальноосвітньою школою №282 Управління освіти Деснянської райдержадміністрації (перейменовано в Школу І-ІІІ ступенів №282 Деснянського району міста Києва) (абонент, споживач) було укладено договір №1630207 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір).

Відповідно до загальних положень статуту Публічного акціонерного товариства "Київенерго", затвердженого загальними зборами акціонерів акціонерної енергопостачальної організації "Київенерго" (протокол №1/2012 від 23.01.2012р.), Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" перейменована у Публічне акціонерне товариство "Київенерго" у відповідності до вимог та положень Закону України "Про акціонерні товариства" №514-VI від 17.09.2008.

Відповідно до умов пункту 1.1. Договору предметом цього Договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитою теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.

У відповідності до положень п. 2.1. Договору, сторони зобов'язались при виконанні умов Договору, а також при вирішення всіх питань, що не обумовлені цим Договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикоритовуючих установок і теплових мереж (надалі Правила), нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Облік споживання відповідачем теплової енергії проводиться по приладах обліку. (п. 5.1. Договору).

Цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2003 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. (п.п. 8.1., 8.4. Договору).

Додатком №1 до Договору сторони погодили обсяги постачання теплової енергії відповідачу.

Додатком №3 до Договору встановлено тарифи на теплову енергію.

Додатком №4 до Договору встановлено порядок розрахунків за теплову енергію, а саме п. 3 вказаного додатку передбачено, що сплату за вказаними в п. 2. цього Додатку документами, відповідач виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Додатковою угодою №3 від 28.12.2011р. до Договору, а саме пунктом 1, сторони погодили орієнтовну вартість теплової енергії на поточний рік, згідно заявленої величини споживання, відповідно до тарифів, діючих на момент укладання договору на рік 2011р. становить 697 074,68 грн. (з ПДВ), з них виділено кошторисом на оплату теплової енергії 697 074,68 грн. (з ПДВ) в т.ч.

Спір в справі виник в зв'язку з тим, що за період з 01.09.2011р. по 01.01.2012р. відповідачем не було оплачено вартість використаної теплової енергії, в зв'язку з чим у позивач змушений був звернутись до суду з даним позовом.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є Договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3. Додатку №4 до Договору строк оплати вартості спожитої теплової енергії у відповідача настав та останнім не виконаний.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію за договором у вказаний період в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 3 208,00 грн.

Згідно п. 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Як визначено абзацом 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованість за спожиту теплову енергію обґрунтовані та підлягають задоволенню в розмірі 3 208,00 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію у повному обсязі, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 1 683,86 грн. інфляційних втрат та 2 365,20 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. №23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. №52/30).

Перевіривши розрахунок суми інфляційних втрат судом встановлено, що здійснений він у відповідності до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012, а тому є обґрунтованим, як і розрахунок суми 3% річних, наведений в позовних матеріалах, а тому, з урахуванням викладеного, позовні вимоги в справі №910/16503/14 про стягнення з відповідача суми 3% річних в розмірі 2 365,20 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 1 683,86 грн., підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, існуючого між сторонами.

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/16503/14 позовні підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 3 208,00 грн., суми інфляційних втрат в розмірі 1 683,86 грн. та 3% річних в розмірі 2 365,20 грн.

Судовий збір позивача у розмірі 1 827,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Школи І-ІІІ ступенів №282 Деснянського району міста Києва (код ЄДРПОУ 01488067, адреса: 02232, м. Київ, вул. Закревського, 65-А) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (код ЄДРПОУ 00131305, адреса: 01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5,) основний борг в розмірі 3 208,00 грн. (три тисячі двісті вісім гривень 00 копійок), інфляційні втрати в розмірі 1 683,86 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят три гривни 86 копійок), 3% річних в розмірі 2 365,20 грн. (дві тисячі триста шістдесят п'ять гривень 20 копійок) та судовий збір в розмірі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.12.2014р.

Суддя С.М. Морозов