Ухвала

від 02.12.2014 по справі 826/20619/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/20619/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярьова О.В. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

02 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивача представника відповідача Борисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Чайка О.С. Сербіної А.О. Артеменко Є.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкотекс-Україна» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкотекс-Україна» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.03.2013 № 0002192280 і № 0002202280.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2014 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 06.03.2013 № 0002192280 і № 0002202280.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 13.02.2013 по 14.02.2013 Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві було проведено документальну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкотекс-Україна» (код ЄДРПОУ 35077475) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків Товариством з обмеженою відповідальністю «ТДК Трейд» (код ЄДРПОУ 37391130) за лютий 2011 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Росаріо» (код ЄДРПОУ 37323055) за грудень 2010 року, лютий-квітень 2011 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Євросонік» (код ЄДРПОУ 37240875) за жовтень, грудень 2010 року.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

- абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями), внаслідок чого було занижено податок на прибуток підприємства за перевіряємий період на загальну суму 40 442,00 грн., в т.ч. за IV квартал 2010 року на суму 16 519,00 грн., за І квартал 2011 року на суму 21 154,00 грн., за ІІ квартал 2011 року на суму 2 769,00 грн., за ІІІ квартал 2011 року на суму 29 869,00 грн.;

- пп. пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 22.05.1997 № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями), внаслідок чого було занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 32 546,00 грн., в т.ч. за жовтень 2010 року на суму 7 705,00 грн., за грудень 2010 року - 5 510,00 грн., за лютий 2011 року на суму 14 618,00 грн., за березень 2011 року на суму 2 305,00 грн., за квітень 2011 року на суму 2 408,00 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 15.02.2013 № 84/1-22-80-35077475 на підставі якого прийнято оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення:

- № 0002202280, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до абз. 1 п. 123.1 ст. 123, п. 7 підрозд. 10 розд. ХХ цього Кодексу, за порушення вимог пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 22.05.1997 № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями) та п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, визначило ТОВ «Інкотекс-Україна» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 35 850,00 грн., в т.ч. 32 546,00 грн. - основний платіж, 3 304,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- № 0002192280, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 6 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України за порушення вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями) та п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, визначило ТОВ «Інкотекс-Україна» суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства в розмірі 44 573,00 грн., в т.ч. 40 442,00 грн. - основний платіж, 4 131,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Позивач заперечує правомірність вищевказаних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були надані всі первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської діяльності.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного в період, що підлягав перевірці) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість» (чинного в період, що підлягав перевірці), та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3 та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні норми містить і Податковий кодекс України, який застосовується до спірних правовідносин, що виникли після 01 квітня 2011 року.

Так, відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу положень Законів України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що 01.09.2010 між ТОВ «Інкотекс-Україна» (Принципал), в особі директора Джемілева А.Л., і ТОВ «ТДК Трейд» (Комерційний агент), в особі директора ОСОБА_15. було укладено письмовий агентський договір № 01/09-10, відповідно до умов якого Комерційний агент зобов'язується від імені, в інтересах, під контролем та за рахунок Принципала надавати останньому послуги щодо сприяння укладенню договорів купівлі-продажу, передбачені п. 1.2. цього Договору, а Принципал зобов'язується сплачувати Комерційному агентові агентську винагороду за посередницькі операції в розмірі та порядку, передбаченому умовами цього Договору.

Згідно п. 1.2. названого Договору, Комерційний агент надає фактичні послуги Принципалові, метою яких є забезпечення ефективної роботи Принципала з продажу товару та його рекламу з метою розширення збуту, забезпечення комплексу робіт Принципала з клієнтами, пов'язаними із укладенням та виконанням договорів, а саме: пошук клієнтів серед клієнтів Комерційного агента; інформування потенційних клієнтів про товар Принципала щодо умов укладення договорів; сприяння та супроводження переговорного процесу між потенційними клієнтами та Принципалом; сприяння та супроводження процесу укладення та виконання договорів.

На підтвердження реальності виконання вказаного договору позивачем надано копії агентського договору від 01.09.2010 № 01/09-10; акту №ТТ здачі-прийняття робіт (виконання послуг) від 09.02.2011; розрахунку агентської винагороди до акту виконаних робіт до договору від 01.09.2010 № 01/09-10; податкової накладної від 09.02.2011 № 20909 на суму 59 793,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 9 965,50 грн.); витягів з протоколів від 02.09.2010 про результати попередніх переговорів з ЗАТ «КК «Енергетичний консалтинг» щодо укладення договору купівлі-продажу, від 03.09.2010 про результати попередніх переговорів з АТЗТ «Донецькпромелектромонтаж» щодо укладення договору купівлі-продажу, від 26.11.2010 про результати попередніх переговорів з ТОВ «ТПК «Техмашпостач» щодо укладення договору купівлі-продажу, від 20.12.2010 про результати попередніх переговорів з ПП «Кіловат» щодо укладення договору купівлі-продажу; листів від 01.09.2010 вих. № 87/2-02 щодо намірів провести реалізацію певного обсягу товару з додатками, від 02.09.2010 щодо надання пропозиції, від 02.09.2010 вих. №89-02 про надання відповіді на лист-пропозицію, від 25.10.2010 вих. №135-02 щодо намірів провести реалізацію певного обсягу товару з додатками, від 10.11.2010 щодо надання пропозиції, від 10.11.2010 вих. №147-02 про надання відповіді на лист-пропозицію.

Факт використання отриманих від ТОВ «ТДК Трейд» послуг у своїй господарській діяльності підтверджується копіями договорів купівлі-продажу, укладених з ЗАТ «КК «Енергетичний консалтинг», АТЗТ «Донецькпромелектромонтаж», ТОВ «ТПК «Техмашпостач», ПП «Кіловат», виписками з банку на підтвердження проведення розрахунків названими суб'єктами господарювання за придбаний товар, а також копіями видаткових та податкових накладних, виписаних у зв'язку з відпуском товарів та довіреностей на підтвердження фактів отримання товарів уповноваженими особами, виписані покупцями.

20.12.2010 між ТОВ «Інкотекс-Україна» (Покупець) та ТОВ «Росаріо» (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 10/12-20, згідно з яким Продавець передає у власність Покупцеві продукцію, а Покупець зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її загальну вартість на умовах цього Договору.

Згідно розділу 2 Договору, загальна ціна Договору складається з суми усіх підписаних між сторонами накладних, в який зазначаються номенклатура, асортимент, загальна кількість продукції, розмір партій, ціна за одиницю та сумарна вартість партії.

На підтвердження реальності виконання вказаного договору позивачем надано копії договору купівлі-продажу від 20.12.2010 за № 10/12-20; видаткових накладних №122707 від 27.12.2010 на суму 24 780,00 грн. (в т.ч. ПДВ 4 130,00 грн.), № 20702 від 07.02.2011 на суму 27 918,00 грн. (в т.ч. ПДВ 4 653,00 грн.), № 22/03-11 від 22.03.2011 на суму 13 830,00 грн. (в т.ч. ПДВ 2 305,00 грн.), № 41402 від 14.04.2011 на суму 14 448,00 грн. (в т.ч. ПДВ 2 408,00 грн.); податкових накладних № 122707 від 27.12.2010 на суму 24 780,00 грн. (в т.ч. ПДВ 4 130,00 грн.), № 20702 від 07.02.2011 на суму 27 918,00 грн. (в т.ч. ПДВ 4 653,00 грн.), № 112 від 22.03.2011 на суму 13 830,00 грн. (в т.ч. ПДВ 2 305,00 грн.), № 41402 від 14.04.2011 на суму 14 448,00 грн. (в т.ч. ПДВ 2 408,00 грн.); виписок з банку на підтвердження проведення перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Росаріо».

Факт використання придбаних від ТОВ «Росаріо» товарів у своїй господарській діяльності підтверджується копіями договорів купівлі-продажу, видатковими та податковими накладними, довіреностями на підтвердження повноважень осіб на отримання товару, які підписані, складені та видані ПАТ «Крименерго», ПАТ «Інформаційні комп'ютені системи», ТОВ «Електролідер», ПП «Промелектро ХХІ», ПАТ «Київенерго», ТОВ «ТД Енергомир», ТОВ «Промелектро ХХІ-Плюс», ТОВ «Статус 2008», ТОВ «Захід-УА», ТОВ «Компанія Аксіом», ПП «Будівельна-Торгова компанія «СВД», ЖБК «Водограй», ФОП ОСОБА_9, ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Леп», ПП «Електрокомплект», ПП «Стандартенерго». Крім того, позивачем надано копії виписок з банку на підтвердження перерахування названими суб'єктами господарювання грошових коштів за придбаний товар.

04.10.2010 між ТОВ «Інкотекс-Україна» (Замовник) та ТОВ «Євросонік» (Виконавець) договору на ремонтні роботи № 04/10, згідно з яким Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується з власних матеріалів на власний ризик та у передбачений Договором строк виконати роботи з ремонту офісного приміщення на об'єкті Замовника за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 83, оф. 606, а Замовник зобов'язується прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх.

Згідно п. 1.3. переліку робіт, а також матеріали, які при цьому використовуються Виконавцем обумовлені в Додатку №1 до Договору, що є невід'ємною частиною цього Договору.

На підтвердження реальності виконання вказаного договору позивачем надано копії договору на ремонтні роботи від 04.10.2010 за № 04/10; специфікацій на ремонтні роботи - Додаток № 1 до договору № 04/10 від 04.10.2010; акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 21.10.2010; податкової накладної № 10212 від 21.10.2010 на суму 46 230,00 грн. (в т.ч. ПДВ 7 705,00 грн.); виписки з банку на підтвердження проведення перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Євросонік».

Факт виконання ТОВ «Євросонік» робіт по ремонту та необхідність проведення такого ремонту з метою здійснення позивачем своєї господарської діяльності підтверджується копією договору суборенди № 016 від 12.08.2009, на підставі якого позивач отримав в оренду офісне приміщення - кімнату № 605 (б) та 606, загальною площею 66,80 м.кв. за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 83, угоди про продовження терміну дії договору від 30.10.2009, від 01.01.2010, від 01.10.2010, якими продовжено дію договору суборенди № 016 від 12.08.2009, цивільно-правових угод від 05.10.2010, укладені між ТОВ «Євросонік» (Замовник) та громадянами ОСОБА_10 і ОСОБА_11 (Виконавці), згідно з якими Замовник доручив Виконавцям виконати роботи з ремонту офісного приміщення загальною площею 49,2 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 83, оф. 606.

Крім цього, в грудні 2010 року позивачем було придбано у ТОВ «Євросонік» 20 адаптерів АСТ-ІR220L, загальною вартістю 8 280,00 грн.

Проведення названої господарської операції підтверджується наданими суму оригіналами та копіями рахунку-фактури № 13/12-08 від 13.12.2010 на суму 8 280,00 грн. (в т.ч. ПДВ 1 380,00 грн.); видаткової накладної № 121308 від 13.12.2010 на суму 8 280,00 грн. (в т.ч. ПДВ 1 380,00 грн.); податкової накладної № 121308 від 13.12.2010 на суму 8 280,00 грн. (в т.ч. ПДВ 1 380,00 грн.); виписки з банку на підтвердження проведення перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Євросонік».

Крім цього, на обґрунтування своїх адміністративно-господарських можливостей для здійснення господарської діяльності, позивач надав копію статуту ТОВ «Інкотекс-Україна», копію штатного розпису на 01.09.2010, договорів суборенди нежитлового приміщення № 39 від 02.01.2009 та № 12 від 04.01.2011 згідно з якими позивач орендує нежитлові складські приміщення для розміщення придбаного та реалізовуваного ним товару.

Заперечуючи проти вимог даного позову, відповідач вказує на нікчемність укладених позивачем правочинів, які на його думку є фіктивними та не створюють жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю.

Так, в ході проведення податковим органом перевірки використано:

- акти ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 09.03.2011 № 174/23-6/37240875 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Євросонік» з питань дотримання вимог податкового законодавства за грудень 2010 року» та від 08.12.2011 № 15887/2306/37240875 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Євросонік» з питань дотримання вимог податкового законодавства за жовтень-грудень 2010 року», в яких, зокрема, зазначено про встановлення в рамках розслідування кримінальної справи № 05-8685, порушеної за фактом скоєння невстановленими слідством особами фіктивного підприємництва, а саме: створення ТОВ «Росаріо» з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, що директор та засновник ТОВ «Євросонік» ОСОБА_12 є громадянкою Російської Федерації, яка ніколи на територію України не заїжджала та ніякого відношення до створення та фінансово-господарської діяльності названого товариства не має;

- висновки спеціаліста від 11.04.2011 № 574 почеркознавчих експертиз, проведених Святошинським РУГУ МВС України в м. Києві та від 14.06.2011 № 427 почеркознавчих експертиз, проведених Печерським РУ НДЕКЦ при ГУ МВС України в м. Києві, в яких зазначено, що підписи від імені гр. ОСОБА_14, який значиться директором ТОВ «Росаріо», та від імені гр. ОСОБА_15, який значиться директором ТОВ «ТДК Трейд» виконані не названими особами;

- акт Бориспільської ОДПІ від 20.05.2011 № 126/23-1/37323055 «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Росаріо», в якому, зокрема, зазначено про неможливість фактичного здійснення товариством господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій купівлі - продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів;

- акт Бориспільської ОДПІ від 20.05.2011 № 409/7/23-1/37391130 «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «ТДК Трейд», з аналогічними висновками.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України, встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено нікчемність господарських операцій позивача з ТОВ «ТДК Трейд», ТОВ «Росаріо», ТОВ «Євросонік».

Відсутність у вказаних підприємств достатніх виробничих потужностей, трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту, торгівельного обладнання, сировини та інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово-господарської діяльності в обсягах задекларованих ним показників не може однозначно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов'язань перед ТОВ «Інкотекс-Україна», оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядні договори, договори оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Крім цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Колегією суддів встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені, та правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення правовідносин, контрагентів позивача було зареєстровано як юридичних осіб та платниками податку на додану вартість, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

Таким чином, враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «ТДК Трейд», ТОВ «Росаріо», ТОВ «Євросонік», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності спірних правочинів, колегія суддів дійшла висновку про незаконність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача від 06.03.2013 № 0002192280 і № 0002202280, які підлягають скасуванню.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у мсті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2014 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст ухвали складено та підписано - 05.12.2014

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.