Рішення

від 28.11.2014 по справі 910/21747/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21747/14 28.11.14 Суддя Отрош І.М., розглянувши матеріали справи

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Семфлот" доПриватного акціонерного товариства "Суднопідйом" простягнення 132757 грн. 25 коп. Представники сторін: від позивача:Шубенок О.М. - представник на підставі договору № 20/58 про надання правової допомоги від 11.06.2014 та ордеру серія КС № 000091 від 05.09.2014; від відповідача:не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09.10.2014 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Семфлот" з вимогами до Приватного акціонерного товариства "Суднопідйом" про стягнення 121780 грн. 99 коп., з яких 76100 грн. 28 коп. основного боргу, 24190 грн. 75 коп. пені, 4747 грн. 90 коп. 3% річних, 7610 грн. 03 коп. штрафу та 9132 грн. 03 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами Договору поставки № 18 від 10.07.2012 та Додатку № 2 від 15.08.2012, не здійснив оплату за поставлений товар, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 76100 грн. 28 коп. Крім того у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати за товар, позивач нарахував 24190 грн. 75 коп. пені за період з 19.08.2012 по 05.09.2014, 7610 грн. 03 коп. штрафу, 4747 грн. 90 коп. 3% річних за період з 09.08.2012 по 05.09.2014 та 9132 грн. 03 коп. інфляційних втрат з вересня 2012 по липень 2014 року.

Крім того, в прохальній частині позовної заяви позивач просив суд накласти арешт на майно та грошові кошти, що належать відповідачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2014 порушено провадження у справі № 910/21747/14 та справу призначено до розгляду на 27.10.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 розгляд справи відкладено на 14.11.2014, у зв'язку із неявкою представника позивача у судове засідання та невиконанням сторонами вимог ухвали суду.

14.11.2014 до відділу діловодства від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суджу міста Києва від 14.11.2014, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 28.11.2014.

21.11.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог та забезпечення позову, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача основний борг в розмірі 76100 грн. 28 коп., пеню в розмірі 28681 грн. 51 коп., 3% річних в розмір 5274 грн. 75 коп., штраф в розмірі 7610 грн. 03 коп. та інфляційні втрати в розмірі 15090 грн. 68 коп., а також накласти арешт на майно та грошові суми, що належать відповідачу і заборонити відповідачу розукомплектовувати, розбирати, іншим чином приводити належне йому майно до стану непридатного для цільового використання такого майна.

28.11.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи, які суд долучив до матеріалів справи.

У судовому засіданні 28.11.2014, розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд відмовив в її задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з частиною 1 статті 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, та забороною вчиняти певні дії.

У відповідності до п. 1 Постанови Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно з п. 3 вищевказаної постанови, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Позивач свою заяву про вжиття заходів до забезпечення позову не обґрунтував, доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суду не надав, а також нічим не підтвердив припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

Розглянувши в судовому засіданні 28.11.2014 заяву позивача про збільшення позовних вимог, суд визнав її обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Таким чином, суд приймає заяву позивача про збільшення позовних вимог, як збільшення позовних вимог в частині пені, 3% річних та інфляційних втрат і розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором поставки № 18 від 10.07.2012 у загальному розмірі 132757 грн. 25 коп., з яких 76100 грн. 28 коп. основного боргу, 28681 грн. 51 коп. пені за період з 19.08.2012 по 14.11.2014, 5274 грн. 75 коп. 3% річних за період з 09.08.2012 по 28.11.2014, 7610 грн. 03 коп. штрафу та 15090 грн. 68 коп. інфляційних втрат за період з вересня 2012 року по жовтень 2014 року.

У судовому засіданні 28.11.2014 представник позивача надав усні пояснення по суті спору; позовні вимоги в редакції заяви про збільшення позовних вимог підтримав в повному обсязі.

Представники відповідача у судове засідання 28.11.2014 не з'явились, вимоги ухвали суду не виконали, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, про причини неявки у судове засідання суд не повідомили, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином за адресою, яка вказана у спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 19429248 від 10.10.2014, що підтверджується наявним в матеріалах справи реєстром поштових відправлень суду, з урахуванням Нормативів та нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

У судовому засіданні 28.11.2014 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

10.07.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Семфлот" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Суднопідйом" (покупець) укладено Договір поставки № 18 (Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти та передати у власність покупця продукцію, визначену у п. 2.1 цього Договору, а покупець прийняти та оплатити продукцію в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у Додатках до цього Договору, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Під Додатками до цього договору маються на увазі додаткові угоди, специфікації, додатки, узгоджені постачальником замовлення покупця, рахунки та видаткові накладні, які видаються постачальником. Всі Додатки до даного Договору становлять невід'ємну частину Договору (п. 1.2 Договору).

Найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим Договором, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначаються у відповідному замовленні покупця або узгоджується сторонами у відповідних додатках (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 2.2 Договору, фактична кількість, асортимент продукції, що підлягає поставці покупцеві, вважається узгодженими сторонами в момент отримання постачальником попередньої оплати згідно умов Договору або в момент підписання відповідних Додатків до Договору.

Згідно з п. 4.3 Договору, одночасно з передачею кожної партії продукції постачальник передає покупцеві наступні документи: один оригінальний екземпляр товарно-транспортної накладної чи/або накладної на відпуск товару; один оригінальний екземпляр податкової накладної; один оригінальний екземпляр рахунку-фактури на дану партію продукції.

Загальна вартість Договору складається з вартості всіх партій продукції, поставлених покупцю за цим Договором (п. 5.3 Договору).

Відповідно до п. 5.4 Договору, розрахунки за кожну поставлену партію продукції здійснюється покупцем у безготівковому порядку в українській національній валюті - гривнях шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника або у готівковій формі шляхом внесення грошових коштів в касу постачальника.

Датою оплати продукції вважається дата зарахування коштів, сплачених покупцем за поставлену партію продукції на розрахунковий рахунок покупця (п. 5.5 Договору).

Згідно з п. 5.7 Договору, оплата за партію продукції, яка підлягає поставці відповідно до прийнятого постачальником до виконання замовлення покупця здійснюється наступним чином: 100% вартості партії продукції сплачується покупцем в якості попередньої оплати на підставі наданого постачальником рахунку протягом 3 банківських днів з дати отримання покупцем відповідного рахунку постачальника.

Відповідно до п. 5.8 Договору, сторони мають право здійснювати розрахунки за цим Договором в інший спосіб, не заборонений законодавством України. У разі поставки продукції відповідно до додатку до Договору порядок виплати визначається у такому додатку.

Згідно з п. 9.1 Договору, у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами умов даного Договору, врони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України та цього Договору.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на це представниками і скріплений печатками сторін і діє до 31 грудня 2012 року (п. 12.1 Договору).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Судом встановлено, що 15.08.2012 сторони уклали Додаток №2 до Договору, в якому погодили, що постачальник зобов'язується поставляти та передати у власність покупця пісок річковий в кількості 300 тон за ціною 47,00 грн. за одну тону та щебінь в кількості 400 тон за ціною 155,00 грн. за одну тону.

Як встановлено судом, свої зобов'язання за Договором поставки № 18 від 10.07.2012 та Додатком №2 від 15.08.2012 до нього позивач виконав в повному обсязі, поставивши відповідачу узгоджену продукцію загальною вартістю 76100 грн. 28 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи видаткової накладною № СЕ-0000049 від 15.08.2012 на суму 76100 грн. 28 коп. та довіреністю № 046 від 06.08.2012 на отримання матеріальних цінностей.

Згідно з п. 5.7 Договору, оплата за партію продукції, яка підлягає поставці відповідно до прийнятого постачальником до виконання замовлення покупця здійснюється наступним чином: 100% вартості партії продукції сплачується покупцем в якості попередньої оплати на підставі наданого постачальником рахунку протягом 3 банківських днів з дати отримання покупцем відповідного рахунку постачальника.

Втім, суд зазначає, що умова договору щодо встановлення строку виконання обов'язку з оплати послуг протягом 3 банківських днів з дати отримання покупцем відповідного рахунку постачальника, по суті не містить конкретно визначеного строку здійснення оплати.

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Таким чином, умова Договору поставки № 18 від 10.07.2012 (оплата за партію продукції, яка підлягає поставці відповідно до прийнятого постачальником до виконання замовлення покупця здійснюється наступним чином: 100% вартості партії продукції сплачується покупцем в якості попередньої оплати на підставі наданого постачальником рахунку протягом 3 банківських днів з дати отримання покупцем відповідного рахунку постачальника) не містить вказівку на подію, яка має неминуче настати, так як отримання відповідачем рахунку залежить від волі сторін договору, а отже, містить суб'єктивний елемент можливості зловживання стороною договору її правами та сприяння ненастанню строку оплати, що також суперечить вимогам розумності, добросовісності та справедливості.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частинами 2, 3 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що свій обов'язок з оплати за поставлений позивачем товар відповідач повинен був виконати в день отримання відповідної партії товару за видатковою накладною № СЕ-0000049 від 15.08.2012, так як іншого строку оплати у Договорі не встановлено.

Втім, відповідач свого обов'язку з оплати за поставлену продукції за Договором поставки № 18 від 10.07.2012 та Додатком №2 від 15.08.2012 не здійснив, що також не спростовано відповідачем, зокрема не надано доказів оплати заборгованості в розмірі 76100 грн. 28 коп., внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 76100 грн. 28 коп., що також підтверджується складеним між сторонами актом звірки станом на 25.12.2013.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Договором поставки № 18 від 10.07.2012 та Додатком №2 від 15.08.2012 підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростована, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Семфлот" в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "Суднопідйом" основного боргу в розмірі 76100 грн. 28 коп. підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому суд не приймає твердження відповідача про нібито проведене між сторонами зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 7053 грн. 25 коп. (заборгованість позивача перед відповідачем за проведення суднопідйомних робіт) з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

У відповідності до пункту 3 статті 203 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Таким чином, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Частина 2 статті 601 Цивільного кодексу України зазначає, що зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Таким чином, за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін, і, якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду".

Однак, відповідачем не надано суду доказів звернення до позивача із заявою про зарахування однорідних вимог, у зв'язку з чим суд не може дійти однозначного висновку, що такі обставини дійсно мали місце, а тому суд не приймає твердження відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами на суму 7053 грн. 25 коп. у зв'язку з недоведеністю.

Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 28681 грн. 51 коп. пені за період з 19.08.2012 по 14.11.2014 та 7610 грн. 03 коп. штрафу.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно зі статтею 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 9.4 Договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції згідно умов Договору протягом більше ніж 10 календарних днів, покупець також сплачує на користь постачальника пеню, яка обчислюється з 11 дня прострочення оплати відповідної партії продукції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивачем при розрахунку не враховані положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, а також невірно визначений початок періоду нарахування пені.

При цьому суд зазначає, що умова договору про нарахування пені за кожен день прострочення оплати не встановлює іншого періоду нарахування ніж той, який визначений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а лише вказує на механізм нарахування пені (за кожен день прострочення).

Враховуючи вищевикладене, суд наводить власний розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань з урахуванням положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та пункту 9.4 Договору:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення 76100,28 26.08.2012 - 31.12.2012 128 7,5% 3992,15 грн. 76100,28 01.01.2013 - 26.02.2013 57 7,5% 1782,62 грн. Разом: 5774,77 грн. Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Семфлот" в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "Суднопідйом" пені в розмірі 28681 грн. 51 коп. підлягають частковому задоволенню в розмірі 5774 грн. 77 коп.

Відповідно до п. 9.3 Договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції згідно умов Договору протягом 10 календарних днів, покупець сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 10% від вартості несвоєчасно оплаченої партії продукції.

Зважаючи на встановлений судом факт несвоєчасної оплати відповідачем поставленої позивачем продукції в розмірі 76100 грн. 28 коп., суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Семфлот" в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "Суднопідйом" штрафу в розмірі 7610 грн. 03 коп. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 5274 грн. 75 коп. за період з 09.08.2012 по 28.11.2014.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивачем невірно визначено початок періоду нарахування 3% річних та не враховано, що в 2012 році було 366 днів.

За розрахунком суду:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняСума 3% річних 76100,28 16.08.2012 - 31.12.2012 138 860,81 грн. 76100,28 01.01.2013 - 28.11.2014 697 4359,61 грн. Всього: 5220,42 грн. Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Семфлот" в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "Суднопідйом" 3% річних в розмірі 5274 грн. 75 коп. підлягають частковому задоволенню в розмірі 5220 грн. 42 коп.

Також позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 15090 грн. 68 коп. інфляційних втрат за період з вересня 2012 року по жовтень 2014 року.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат суд встановив, що він відповідає передбаченим законодавством порядку та способу нарахування у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Семфлот" в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "Суднопідйом" інфляційних втрат в розмірі 15090 грн. 58 коп. за період з вересня 2012 по жовтень 2014 року підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 № 7, якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може, зокрема, стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 названого Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду заяви забезпечення позову сплачується судовий збір за ставкою 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014, № 719-VII, з 1 січня 2014 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218 грн.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем при зверненні до суду не був сплачений судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, та зважаючи на те, що вказана заява була розглянута судом та відмовлено в її задоволенні, судовий збір в розмірі 1827 грн. 00 коп. підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Семфлот" в дохід Державного бюджету України.

Крім того, відповідно до п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 № 7, У разі коли позивач на підставі частини четвертої статті 22 ГПК до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог чи до початку розгляду справи по суті змінив предмет або підставу позову, в зв'язку з чим зросла ціна позову, він відповідно до абзацу другого частини другої статті 6 Закону повинен сплатити недоплачену в зв'язку з цим суму судового збору до звернення з відповідною заявою до господарського суду. Якщо до останньої не додано доказів такої доплати, заява повертається без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, що згідно з частиною третьою згаданої статті ГПК не перешкоджає позивачеві повторно звернутися до господарського суду з відповідною заявою після доплати ним необхідної суми судового збору; у цьому випадку до відповідного звернення суд здійснює розгляд раніше заявленої позовної вимоги (позовних вимог), якщо позивач не відмовився від неї. З урахуванням конкретних обставин справи суд може розглянути й змінені вимоги позивача без доплати останнім суми судового збору з подальшим розподілом останнього між сторонами за правилами статті 49 ГПК.

Зважаючи на те, що позивачем при подання заяви про збільшення позовних вимог, яка була прийнята судом, не був сплачений (недоплачений) судовий збір у розмірі 219 грн. 53 коп., то вказана сума судового збору підлягає розподілу між сторонами за правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Суднопідйом" (04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, буд. 14; ідентифікаційний код: 13681898) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Семфлот" (08722, Київська обл., Обухівський р-н, с. Трипілля, вул. І. Франка, буд. 1; ідентифікаційний код: 37361064) основний борг в розмірі 76100 (сімдесят шість тисяч сто) грн. 28 коп., пеню в розмірі 5774 (п'ять тисяч сімсот сімдесят чотири) грн. 77 коп., штраф в розмірі 7610 (сім тисяч шістсот десять) грн. 03 коп., 3% річних в розмірі 5220 (п'ять тисяч двісті двадцять) грн. 42 коп., інфляційні втрати в розмірі 15090 (п'ятнадцять тисяч дев'яносто) грн. 58 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2195 (дві тисячі сто дев'яносто п'ять) грн. 92 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Семфлот" (08722, Київська обл., Обухівський р-н, с. Трипілля, вул. І. Франка, буд. 1; ідентифікаційний код: 37361064) в дохід Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) судовий збір у розмірі 2046 (дві тисячі сорок шість) грн. 53 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 05.12.2014

Cуддя І.М. Отрош