Постанова

від 15.07.2009 по справі 27/94-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

27/94-09

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2009 р.                                                           Справа № 27/94-09  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В. ,  Погребняк В. Я.

при секретарі Морока Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача -  Святець І.В. (дов. № б/н від 17.02.2009р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватної фірми "АПІЯ", м. Харків (вх. № 1551 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 21.05.09р. по справі № 27/94-09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Льо Маж", м. Київ

до  Приватної фірми "АПІЯ", м. Харків

про стягнення 39608,97 грн., -

встановила:

У квітні ТОВ "Льо Маж" (м. Київ) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ПП "Апія" про стягнення заборгованості в розмірі 30608,97 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.05.2009р. по справі № 27/94-09 (суддя Мамалуй О.О.) позовні вимоги задоволені та стягнуто з ПП "АПІЯ" на користь ТОВ "Льо Маж" суму заборгованості в розмірі 30608,97 грн., суму сплаченого державного мита в розмірі 306,10 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з даним рішенням господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 21.05.2009р. по справі № 27/94-09 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач у своїх запереченнях вважає оскаржене рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача безпідставною, в зв'язку з чим просить залишити її без задоволення.

14.07.2009р. від ПФ "Апія" через канцелярію суду апеляційної інстанції надійшло   клопотання, в якому відповідач просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області та припинити провадження у справі № 27/94-09, у зв'язку з порушенням процедури банкрутства відносно ПФ "Апія".

Розглянувши дане клопотання колегія суддів вважає, що задоволенню воно не підлягає, оскільки викладені в ньому обставини сталися після прийняття оскарженого рішення у справі, а наведені відповідачем доводи з цього приводу не перешкоджають розгляду апеляційної скарги по суті.

Представник позивача в судове засідання 14.07.2009р. не з'явився, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомив.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови  для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку  представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, позицію позивача викладено у запереченнях на апеляційну скаргу, в зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі  представника позивача за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши уповноваженого представника відповідача, який просив оскаржене рішення скасувати, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом, 28 лютого 2008 року між ПП "АПІЯ" та ТОВ "Льо Маж" укладено договір поставки за № 426/03/08, відповідно до умов якого ТОВ "Льо Маж" ("Постачальник") зобов'язалось згідно замовлень поставляти товар, а ПП "АПІЯ" ("Покупець") оплачувати його від дня реалізації кожні 45 календарних днів.

Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Господарським судом також з'ясовано, що позивач на замовлення ПП "АПІЯ" товар поставив вчасно, а ПП "АПІЯ" в порушення своїх зобов'язань оплату за реалізований товар проводило із порушенням встановлених термінів, що підтверджується претензіями від 08.07.2008 р. на суму 77515,88 грн., від 26.11.2008 р. на суму 92109,06 грн. та від 16.01.2009 р. на суму 28526,90 грн., які були надіслані відповідачу та залишені ним без відповіді.

В підтвердження заборгованості позивач надав суду накладні, які свідчать про те, що ПП "АПІЯ" товар прийняло, однак його не реалізувало та ТОВ "Льо Маж" не повернуло. Сума заборгованості станом на момент розгляду справи становить 28526,90 грн., яку покупець повинен був сплатити до 08.12.2008 р.

Оцінивши наявні у справі матеріали та враховуючи загальні умови виконання зобов'язань і загальні положення про купівлю-продаж, господарський суд визначився, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 7.2. Договору поставки, за несвоєчасну оплату товару, покупець оплачує постачальнику пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ від суми простроченого платежу за кожен день затримки.

З огляду на порушення відповідачем термінів оплати, позивачем на підставі вказаного пункту Договору нараховано відповідачу пеню в розмірі 2082,07 грн. за період з 09.12.2008 р. по 29.03.2009р., яка господарським судом відшкодована за рахунок останнього.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення колегія суддів не вбачає, оскільки відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В силу статей 4-2, 4-3, 4-7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Колегія суддів вважає, що господарським судом у повному обсязі використано свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі.

Згідно з приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Так, предметом даного позову є вимога позивача щодо виконання відповідачем зобов'язання, яке виникло в силу договору № 426/03/08 від 28.02.2008р., в частині оплати вартості отриманого товару, а підставою позову - невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо його оплати у повному обсязі.

Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки з елементами купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

В силу частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пункту 1.1. Договору позивач зобов'язався в порядку та строки, обумовлені даним Договором, передати у власність відповідача товар, у певній кількості, відповідної якості та по узгодженій ціні, а відповідач в свою чергу зобов'язався прийняти товар та сплатити його на умовах, визначених даним Договором.

Згідно з пунктом 1.3. Договору кількість та асортимент кожної партії товару вказуються в накладній, складеній на підставі замовлення відповідача (Покупця), яка є невід'ємною частиною Договору. Накладні оформляються на кожну партію товару, що постачається та мають силу специфікацій до даного Договору.

Загальна кількість товару, що повинен поставлятись, визначається сумарною кількістю товару по всім поставкам, здійсненим відповідно до оформлених накладних (пункт 1.4. Договору).

Розділом 5 Договору сторони передбачили умови щодо ціни, суми Договору та порядку розрахунків, відповідно до яких ціна вказується в накладних, загальна сума визначається сумарною кількістю всіх накладних, а відповідач повинен здійснювати оплату на умовах реалізації кожні 45 календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача. Датою оплати є дата списання грошових коштів з банківського рахунку позивача.

За змістом статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін. Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами та поясненнями представників сторін.

В силу положень статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, а також обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Із матеріалів справи вбачається, що за період з 01.01.2009р. по 28.04.2009р. позивачем на виконання умов спірного Договору та на підставі видаткових накладних, які є невід'ємною його частиною, здійснено відповідачу поставку товару на загальну суму 266413,98 грн. Факт отримання відповідачем товару підтверджується підписами уповноваженої особи відповідача у спірних накладних, більшість з яких засвідчена штампом складу одержувача.

Пунктом 3.1. Договору сторони передбачили, що приймання товару здійснюється у відповідності до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості, затв. Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р. за № П-6. Приймання товару по якості здійснюється у відповідності до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затв. Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.06.1966р. за № П-7.

Відповідно до пункту 11 Інструкції № П-6, приймання товарів мають право здійснювати робітники отримувача (покупця), уповноважені на то керівництвом підприємства-отримувача, і ці працівники повинні відноситись до категорії матеріально-відповідальних осіб. До договорів повинні бути додані розписки матеріально-відповідальних осіб, що вони ознайомлені з Правилами приймання товарів за їх особистими підписами. Відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців).

Порядок використання доручень регулюється Наказом Мінфіну України № 99 від 16.05.96 р. Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей (зареєст. у Мін'юсті України 12.06.96 р. №293/1318). Пунктом 2 Інструкції визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.

Відповідно до вимог вказаної Інструкції забороняється відпускати товар у разі пред'явлення доручення, яке видано з порушенням встановленого порядку заповнення, тим більше, зовсім без доручень.

Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, яка є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для її бухгалтерського обліку.

Матеріали справи свідчать про те, що товар фактично отримано відповідачем через уповноважених осіб згідно накладних та довіреностей, які підписані та скріплені печаткою  ПФ «Апія».

Відсутність підпису керівника відповідача в спірних накладних та печатки ПФ «АПІЯ», на чому наголошує відповідач, не впливає на правову природу даного документу, оскільки не спростовує факт прийняття відповідачем товару за ними та не впливає на обов'язок останнього сплатити його вартість у повному обсязі. Натомість всі наявні у справі документальні докази підтверджують те, що відповідач товар прийняв, частину товару на суму 55687,14 грн. позивачу повернув та, в порушення свого обов'язку, сплату вартості неповернутого товару провів лише частково на суму 182199,90 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, наявними у справі (аркуши справи 65-72). Таким чином, відповідач розпорядився іншою частиною товару на власний розсуд та свій обов'язок щодо оплати його вартості не виконав. Заборгованість складає 28526,90 грн. Докази повернення товару, вимога про стягнення вартості якого заявлена у позові, або документи в підтвердження погашення заборгованості, у матеріалах справи не містяться.

Крім того, відповідач своїми діями, щодо часткової оплати вартості товару, підтвердив виконання позивачем своїх зобов'язань за спірним Договором щодо поставки товару та їх прийняття покупцем, а тому повинен здійснити його повну оплату.

Відповідно до вимог статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»інформація про рух грошових коштів підприємства повинна бути повною, правдивою та неупередженою.

Слід зазначити, що акт звірки взаємних розрахунків за спірний період (аркуш справи 123) з вивіреним сальдо на користь позивача в сумі 28526,90 грн., який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками їх підприємств, приймається до уваги колегією суддів не лише в якості доказу проведення та відображення сторонами певних господарських операцій, а і підтвердженням фактичної поставки позивачем товару за спірним Договором.

При цьому, колегія суддів визначає, що акт звірки бухгалтерів є тільки документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами – договором, накладними, рахунками, тощо.

В даному випадку, заборгованість відповідача підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи належним чином завіреними копіями первинних документів - Договором, накладними, що є невід'ємною частиною цього Договору, які містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

При цьому, в порушення обов'язку доказування, який законодавчо покладений на сторони, відповідач не надав як суду першої так і апеляційної інстанції жодних доказів існування інших правовідносин між сторонами у справі у спірний період, ніж Договір № 426/03/08 від 28.02.2008р. Тому колегія суддів  вважає, що  поставка товару за всіма спірними накладними відбувалась саме в рамках спірного Договору, який наданий позивачем в обґрунтування позовних вимог. Відтак право позивача є порушеним та підлягає відновленню шляхом стягнення з відповідача на його користь вартості отриманого за ними товару у повному обсязі.  

Разом з цим, відображені сторонами у справі в цьому акті дані, відповідачем не спростовані, адже докази в підтвердження існування іншого розміру заборгованості або її відсутності відповідачем не представлені.

Оскаржуючи прийняте по справі судове рішення, заявник апеляційної скарги зазначив, що позивачем в порушення обов'язку доказування не надано в підтвердження своєї позиції у справі відповідні замовлення на поставку товару по накладним №№ 00979, 00980, 00985, 01531, 01672, 02537, 02657, 02786, 03065, складеним в період з 14.04.2008р. по 09.10.2008р., але господарський суд не дав цій обставини належної юридичної оцінки.

Проте з вказаними твердженнями не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції, так як вони не узгоджуються з нормами чинного законодавства, наявними у справі матеріалами та не спростовують обґрунтованих і законних висновків суду по суті спору.

Пунктами 2.1., 2.3. Договору сторони обумовили, що поставка конкретної партії товару здійснюється на підставі замовлення відповідача, яке надається позивачеві зручним для Покупця способом, та на умовах DDP з містом доставки –м. Харків, склад Покупця, або іншим способом за домовленістю сторін.

Із матеріалів справи випливає, що згідно із такою домовленістю відповідач за вищевказаними накладними фактично отримав від позивача товар, частину вартості якого вже сплатив позивачеві. В даному випадку відсутність замовлення у письмовому вигляді не є правовою підставою для звільнення ПФ «Апія»від відповідальності на неналежне виконання ним зобов'язань у вигляді сплати заборгованості в сумі 28526,90 грн. та пені в сумі 2082,07 грн., нарахованої на підставі пункту 7.2. спірного Договору в межах шестимісячного терміну та у відповідності до вимог статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача у зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю і відсутністю фактів, які б підтверджували наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення. Твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, зроблені при довільному трактуванні норм чинного законодавства і дійсних обставин справи, на їх підтвердження не надано відповідно до статей 33, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів з посиланням на конкретні норми матеріального та процесуального права, які б могли бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976р. "Про судове рішення" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

На думку колегії суддів, рішення господарського суду Харківської області від 21.05.2009р. по справі № 27/94-09 відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", частиною 1 статті 174, частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, статтею 530, статтями 610, 611, 612, частинами 1, 2, 3 статті 692, статтею 712 Цивільного кодексу України, статтями 4-2, 4-3, 4-7, 33, 36, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

постановила:

Клопотання Приватної фірми "Апія" (м. Харків) про припинення провадження у справі залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Приватної фірми "Апія" (м. Харків) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 21 травня 2009 року по справі № 27/94-09 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в місячний термін.

Повний текст постанови підписано 16 липня 2009 року.

         Головуючий суддя                                                                    Істоміна О.А.  

                                 Судді                                                                    Барбашова С.В.  

                                                                                                               Погребняк В. Я.