Ухвала

від 02.12.2014 по справі 823/1996/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/1996/14 Головуючий у 1-й інстанції: Чубар Т.М. Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

У Х В А Л А

Іменем України

02 грудня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Пилипенко О.Є.,

суддів: Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

при секретарі Грабовській Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного Управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промхолод 07» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного Управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2014 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Промхолод 07» звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного Управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001532301 від 06.06.2014р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 40 864 грн., та № 0001542301 від 06.06.2014р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 43 015 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Свою вимогу апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови було порушено норми матеріального та процесуального права.

У судове засідання не з'явилися всі особи, які беруть участь у справі, причини неявки суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного Управління Міндоходів у Черкаській області - залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року - без змін, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Відтак суд дійшов висновку про фактичне здійснення господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промхолод 07» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Абсолют Компані», що обумовлені господарською діяльністю позивача - ремонтування та технічне обслуговування холодильного обладнання тощо.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом, за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Промхолод 07» з питань дотримання вимог податкового законодавства при відображенні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентом - постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю «Абсолют Компані» за березень 2013 року, податковим органом складено Акт № 170/23-01-22-06/34998019 від 29.05.2014р. У вказаному акті відображено порушення допущені позивачем п. 138.2 статті 138, п.п. 139.1.9п. 139.1статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік на 32 691 грн. за рахунок неправомірного відображення в податковому обліку операцій з придбання товарів та робіт від Товариства з обмеженою відповідальністю «Абсолют Компані», а також п. 198.1 , п. 198.3 , п. 198.6статті 198 Податкового кодексу України , в результаті чого встановлено завищення податку на додану вартість за березень 2013 року на суму 34 412 грн. за рахунок неправомірного відображення в податковому обліку операцій з придбання товарів та робіт від Товариства з обмеженою відповідальністю «Абсолют Компані».

На підставі зазначеного акту перевірки Державною податковою інспекцією у м. Черкаси Головного управління Міндоходів у Черкаській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001532301 від 06.06.2014р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 32 691 грн. за основним платежем та 8 173 грн. за штрафними санкціями, та податкове повідомлення-рішення № 0001542301 від 06.06.2014р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 34 412 грн. за основним платежем та 8 603 грн. за штрафними санкціями

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Обговорюючи правомірність вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та був чинний станом на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Одночасно відповідно до положень п. 6.3 цього Порядку не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість.

Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIVз наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

За приписами частини 3, 4 та 5 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм Закону, облік господарських операцій здійснюється у регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично понесені (сплачені) і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11.

Так, з матеріалів справи убачається, що між позивачем та його контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Абсолют Компані» (код ЄДРПОУ 30782478, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість серії № 200080136 від 07.11.2012р.) склались господарські відносини внаслідок чого укладено договір № 7 від 01.12.2012р., предметом якого є запорно нержавіюча арматура, поновлення нержавіючих ємкостей та арматури, відповідно до Специфікацій, які є невід'ємною частиною даного Договору (а.с.95). Згідно до специфікації № 1 до договору № 7 від 01.12.2012р. ТОВ «Абсолют Компані» поставило позивачу ємкість молочну ОСВ-2,5 в кількості 1 шт. за ціною без НДС 29 166,67 грн., та ємкість молочну ОСВ-4 в кількості 3 шт. за ціною без НДС 37 500,00 грн., сума без НДС - 112 500,00 грн. (а.с.125).

В підтвердження вказаних господарських відносин в матеріалах справи містяться наступні первинні документи:

рахунок-фактура № СФ-0000532 від 25.03.2013р. на загальну суму з ПДВ 1 275 грн., рахунок-фактура № СФ-0000520 від 22.03.2013р. на загальну суму з ПДВ 1 820 грн., рахунок-фактура № СФ-0000500 від 11.03.2013р. на загальну суму з ПДВ 33 378 грн. 24 коп., рахунок-фактура № СФ-0000512 від 14.03.2013р. на загальну суму з ПДВ 135 000 грн., рахунок-фактура № СФ-0000496 від 01.03.2013р. на загальну суму з ПДВ 35 000 грн. (а.с.80-84);

видаткова накладна № 218 від 01.03.2013р. на загальну суму з ПДВ 35 000 грн., видаткова накладна № 39 від 14.03.2013р. на загальну суму з ПДВ 135 000 грн., видаткова накладна № 220 від 22.03.2013р. на загальну суму з ПДВ 1 820 грн., видаткова накладна № 221 від 25.03.2013р. на загальну суму з ПДВ 1 275 грн.; (а.с.86-89)

товарно-транспортна накладна № 175 від 25.03.2013р., товарно-транспортна накладна № 142 від 22.03.2013р., товарно-транспортна накладна № 136 від 14.03.2013р., товарно-транспортна накладна № 117 від 01.03.2013р. (а.с.96-99);

заявка на ремонт та відновлення ємкостей молочних № 14 від 25.02.2013р. (а.с.127);

акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 219 від 11.03.2013р. на загальну суму з ПДВ 33 378 грн. 24 коп. (аа.с.126);

податкова накладна № 219 від 11.03.2013р. на загальну суму з ПДВ 33 378 грн. 24 коп., податкова накладна № 221 від 25.03.2013р. на загальну суму з ПДВ 1 275 грн., податкова накладна № 218 від 01.03.2013р. на загальну суму з ПДВ 35 000 грн., податкова накладна № 39 від 14.03.2013р. на загальну суму з ПДВ 135 000 грн., податкова накладна № 220 від 22.03.2013р. на загальну суму з ПДВ 1 820 грн. (а.с.90-94)

В підтвердження проведення розрахунків за вищезазначеними господарськими операціями в матеріалах справи містяться:

платіжне доручення № 187 від 12.03.2013р. на загальну суму з ПДВ 93 334 грн., платіжне доручення № 193 від 14.03.2013р. на загальну суму з ПДВ 11 667 грн., платіжне доручення № 216 від 08.04.2013р. на загальну суму з ПДВ 15 717 грн. 78 коп., платіжне доручення № 227 від 15.04.2013р. на загальну суму з ПДВ 29 222 грн., платіжне доручення № 230 від 17.04.2013р. на загальну суму з ПДВ 43 000 грн., платіжне доручення № 232 від 22.04.2013р. на загальну суму з ПДВ 2 979 грн. (а.с.100-105);

оборотно-сальдову відомість по рахунку № 631 за 1 квартал 2013 року та оборотно-сальдову відомість по рахунку № 631 за 01.01.2013р.-30.04.2013р. (а.с.139-140).

В підтвердження повноважень ОСОБА_2 на отримання товарно-матеріальних цінностей за договором № 7 від 01.12.2012р. позивачем надано: довіреність № 14 від 01.03.2013р., довіреність № 24 від 14.03.2013р., довіреність № 25 від 22.03.2013р., довіреність № 26 від 25.03.2013р.; журнал реєстрації довіреностей за 2007-2013 роки (а.с.106-109, 123-124).

В підтвердження подальшої реалізації придбаної позивачем продукції останнім надано: видаткову накладку № РН-0000023 від 11.03.2013р. на загальну суму з ПДВ 42 000 грн. та видаткову накладну № РН-0000019 від 26.03.2013р. на загальну суму з ПДВ 1 800 грн. (а.с.78-79). В підтвердження використання придбаної продукції у власній господарській діяльності позивачем надано картку рахунку № 281 за 01.01.2013р.-30.06.2014р (121-122).

За результатами дослідження вище перелічених первинних і розрахункових документів колегія суддів дійшла висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV та Положення № 88, а наявні в матеріалах справи податкові накладні, що були виписана контрагентами на ім'я позивача за результатами придбання товарів, послуг за своїм змістом цілком відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 ПК України.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про фактичне здійснення господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промхолод 07» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Абсолют Компані», що обумовлені господарською діяльністю позивача - ремонтування та технічне обслуговування холодильного обладнання тощо.

Також суд апеляційної інстанції підтримує висновок суду першої інстанції про те, що посилання представника відповідача на відсутність в акті здачі-прийняття робіт № 219 від 11.03.2013р. (а.с.219) прізвища та ініціалів зі сторони продавця, що не дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, та місця складання документу, є небезумовними, оскільки вказана помилка при оформленні відповідного акту не змінила сутності господарської операції.

Також під час розгляду справи відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаних правочинів, зокрема того, що вказане підприємство не були зареєстроване в якості платників податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за березень 2013 року, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 ПК України.

В силу пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною 2 статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (покупця - позивача) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платниками податків - контрагентів (постачальників), шляхом позбавлення його права на податковий кредит та валові витрати.

За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. Такі висновки узгоджуються із висновками Вищого адміністративного суду України, викладеними в ухвалі від 10 жовтня 2012 року за № К-24491/10.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що судом встановлено реальне здійснення господарської операції та її зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного Управління Міндоходів у Черкаській області - залишити без задоволення, постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного Управління Міндоходів у Черкаській області - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.Є. Пилипенко

Судді: Я.Б. Глущенко

С.Б. Шелест

.

Головуючий суддя Пилипенко О.Є.

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.