Постанова

від 02.12.2014 по справі 904/5617/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2014 року Справа № 904/5617/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.,

при секретарі судового засідання: Сусла Я.Б.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, адвокат ОСОБА_2, договір про надання правової допомоги № б/н від 19.08.2014 року,

від відповідача: представник Бірсан Є.М., довіреність № б/н від 08.10.2012 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОСПОДАРЧІ ТОВАРИ" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2014 року у справі № 904/5617/14

за позовом ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОСПОДАРЧІ ТОВАРИ", м. Дніпропетровськ

про стягнення вартості частини майна в статутному капіталі

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" про стягнення з останнього на свою користь вартості частини майна, пропорційно десяти відсоткам у статутному капіталі товариства, належних їй, визначених на підставі рішення суду від 07 грудня 2011 року, у сумі 262 612, 30 грн., а також процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 31.03.2013 року по 31.03.2014 року у сумі 7 878, 39 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2014 року у справі № 904/5617/14 (суддя Ліпинський О.В.) позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" на користь ОСОБА_1 262 612, 30 грн. вартості частини майна, належної до сплати учаснику, який вийшов з товариства, 7 878, 39 грн. - трьох процентів річних, 5 409, 81 грн. витрат по сплаті судового збору; повернуто з державного бюджету на користь ОСОБА_1 0, 19 грн. зайво сплаченого судового збору, перерахованого згідно квитанції № 14681.520.1 від 17.07.2014 року.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з тих обставин, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07.12.2011 року у справі № 2-106/11 встановлено факт виходу ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари", а також той факт, що вартість частини майна, пропорційно належних ОСОБА_1 10% у статутному капіталі Товариства, становить 262 612, 30 грн., у зв'язку з чим задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства шляхом зобов'язання Товариства виплатити на користь ОСОБА_1 вартість частини майна, пропорційну 10% у статутному капіталі Товариства, у розмірі 262 612, 30 грн. та частину прибутку, одержаного Товариством у 2005 році до моменту виходу позивача зі складу учасників Товариства. З урахуванням обставин, встановлених заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 2-106/11, які, як зазначив місцевий господарський суд, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи, господарський суд дійшов висновку щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення з Товариства вартості частини майна, пропорційної 10% у статутному капіталі Товариства, визначеної на підставі рішення суду, у сумі 262 612, 30 грн., та щодо стягнення з Товариства на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних у сумі 7 878, 39 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення у справі норм матеріального та процесуального права, відповідач просить скасувати це рішення, припинити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача вартості частини майна, належної до сплати учаснику, який вийшов з Товариства, у сумі 262 612, 30 грн. та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7 878, 39 грн. в якості 3% річних.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги про скасування прийнятого судом першої інстанції рішення в частині задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача вартості частини майна Товариства у сумі 262 612, 30 грн. та про припинення провадження у справі за цими вимогами відповідач посилається на ті обставини, що Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська у справі № 2-106/11 вирішено спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, що і спір у даній справі, у зв'язку з чим провадження у даній справі підлягає припиненню на підставі пункту другого частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України. За доводами відповідача, у обох наведених справах тотожні сторони, предмет спору, яким є матеріально-правова вимога про виплату вартості частини майна Товариства відповідно до частки позивача, що пропорційна її частці у статутному капіталі Товариства, у зв'язку з виходом позивача з Товариства, підстави позову - обставини виходу позивача зі складу учасників Товариства та набуття нею права на відшкодування частини майна Товариства у розумінні статті 54 Закону України "Про господарські товариства". При цьому відповідач вважає, що заміна у прохальній частині позову терміну "зобов'язати сплатити" на "стягнути" є лише обранням особою, яка звертається за захистом своїх порушених прав, способу захисту свого порушеного права та інтересу. З прийнятим місцевим господарським судом рішенням у даній справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7 878, 39 грн. в якості трьох відсотків річних відповідач не погоджується з тих підстав, що наведена сума була заявлена позивачем до стягнення з відповідача на підставі статті 536 Цивільного кодексу України, тобто як вимога про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, правові підстави для задоволення якої у спірних відносинах відсутні в силу того, що відсутній як факт користування відповідачем чужими грошовими коштами на підставі договору, який би встановлював розмір відповідних процентів, так і факт безпідставного одержання чи збереження відповідачем чужих грошових коштів, щодо якого розмір відповідних процентів був би встановлений чинним законодавством. Таким чином, відповідач вважає, що оскаржуване судове рішення у наведеній частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні відповідних позовних вимог.

Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу не надала. У судовому засіданні 02.12.2014 року представник позивача заперечує проти задоволення апеляційної скарги, не погоджується з її доводами, оскаржуване рішення місцевого господарського суду вважає таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Представник позивача пояснила, що Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська розглянуто спір у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" про зобов'язання Товариства виплатити на користь ОСОБА_1 вартість частини майна, пропорційну десяти відсоткам у статутному капіталі Товариства. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 2-106/11 встановлено право позивача отримати від Товариства у зв'язку з виходом зі складу учасників Товариства вартість частини майна, пропорційну частці позивача у статутному капіталі Товариства, що становить 262 612, 30 грн., та зобов'язано Товариство здійснити відповідну виплату на користь позивача. Як зазначає представник позивача, судове рішення відповідач не виконав як добровільно, так і в примусовому порядку в межах виконавчого провадження, відкритого щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання судового рішення. Представник позивача посилається також на обставини неможливості виконання зазначеного рішення суду та вважає, що спір у справі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська та спір у даній справі не є тотожними за предметом спору.

Апеляційний господарський суд відкладав розгляд апеляційної скарги з 18.11.2014 року на 02.12.2014 року.

У судовому засіданні 02.12.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.12.2011 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська прийнято заочне рішення у цивільній справі № 2-106/11 (а.с. 24-25, т. 1) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари", треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, про визначення вартості частини майна, стягнення вартості частини майна, стягнення прибутку, яким з урахуванням ухвали суду від 01.03.2012 року про виправлення описки щодо невірного зазначення в тексті рішення по батькові позивача (замість ОСОБА_1 та ОСОБА_1 належить вказати ОСОБА_1) (а.с. 12, т. 1) позов задоволено; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" виплатити ОСОБА_1 вартість частини майна, пропорційно десяти відсоткам у статутному капіталі Товариства, належних ОСОБА_1 на підставі установчого договору від 29.07.1994 року, у розмірі 262 612, 30 грн.; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" виплатити ОСОБА_1 частку прибутку, одержаного Товариством з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" у 2005 році до моменту виходу ОСОБА_1 з учасників Товариства, тобто до 26.04.2005 року.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07.12.2011 року у справі № 2-106/11 залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.05.2013 року (а.с. 12-13, т. 1).

Зазначеними рішенням місцевого суду та постановою апеляційного господарського суду встановлено, що:

ОСОБА_1 є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" (далі - Товариство);

вклад до статутного фонду Товариства було внесено в розмірі 16 450 000, 00 карбованців та приватизаційним чеком вартістю 1 050 000, 00 карбованців;

розмір частки кожного учасника Товариства у статутному капіталі визначено установчим договором від 29 липня 1994 року про заснування Товариства (аркуш даної господарської справи 104-109, т. 1);

частка позивача у статутному капіталі Товариства складає 10 відсотків;

19 серпня 2004 року позивачем була направлена на адресу Товариства нотаріально посвідчена заява про вихід з Товариства, яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_13, за реєстром № 3660 (аркуш даної господарської справи 111, т. 1);

26 квітня 2005 року відбулися загальні збори учасників Товариства з питання узгодження виходу ОСОБА_1 з Товариства, проте згоди по істотним умовам виходу не досягнуто.

Відповідно до частини третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пункт третій частини першої статті 116 Цивільного кодексу України, пункт в) частини першої статті 10 Закону України "Про господарські товариства" встановлюють право учасника господарського товариства вийти у встановленому порядку з товариства.

При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі (ч. 1 ст. 54 Закону України "Про господарські товариства"). Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу; майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди (ч. 2 ст. 54 Закону України "Про господарські товариства").

Також, за приписами частини другої статті 148 Цивільного кодексу України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 2-106/11 встановлено розмір вартості частини майна Товариства, пропорційної належних позивачу 10 % у статутному капіталі Товариства, у сумі 262 612, 30 грн. та зобов'язано Товариство виплатити її позивачу.

Постановою державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дерило В.Г. від 16.03.2012 року про відкриття виконавчого провадження (ВП № 31714667) (а.с. 113, т. 1) відкрите виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документа - виконавчого листа, виданого 22.02.2012 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська на виконання рішення у справі № 2-106/2011, про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" виплатити ОСОБА_1 вартість частини майна, пропорційно 10% у статутному капіталі Товариства, належних ОСОБА_1 на підставі установчого договору від 29.07.1994 року, у розмірі 262 612, 30 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначений виконавчий документ, виданий на виконання заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, Товариством з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" не виконано.

Відповідно до постанови державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дерило В.Г. від 19.09.2012 року (а.с. 17, а.с. 114, т. 1) виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-106/2011 від 22.02.2012 року закінчено.

25 лютого 2013 року позивач звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська зі скаргою на рішення державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження, у якій навела вимогу визнати незаконною постанову про закінчення виконавчого провадження від 19.09.2012 року (ВП № 31714667).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.03.2013 року у справі № 201/2439/13-ц (4-с/201/22/2013) (а.с. 48-51, т. 1) за результатами розгляду скарги позивача на дії державного виконавця у задоволенні скарги позивача відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.05.2013 року (а.с. 52-55, т. 1) ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.03.2013 року у справі № 201/2439/13-ц залишено без змін.

Наведені вище ухвали місцевого суду та суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що 26.03.2012 року державним виконавцем у межах зазначеного виконавчого провадження здійснено вихід за адресою боржника та встановлено, що в наданий для самостійного виконання рішення суду строк це рішення не виконано, у зв'язку з чим на Товариство з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" було накладено штраф у розмірі 680, 00 грн. та зобов'язано Товариство виконати рішення суду у строк до 31.03.2012 року. 02.04.2012 року державний виконавець здійснив повторний вихід за адресою боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" та з'ясував, що добровільно рішення суду не виконано. 03.04.2012 року у зв'язку з невиконанням рішення суду у добровільному порядку державним виконавцем було винесено постанову про накладення на боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" 1 360, 00 грн. штрафу. 07.09.2012 року Жовтневий відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції направив на адресу прокуратури Жовтневого району м. Дніпропетровська подання про притягнення до кримінальної відповідальності за навмисне невиконання рішення суду директора Товариства - ОСОБА_4

За наведених встановлених обставин місцевий суд та суд апеляційної інстанції, врахувавши положення пункту 11 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" (виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону), положення частини третьої статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" (у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав), дійшли висновку, що дії державного виконавця вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця та не порушують права і свободи позивача.

Отже, з зазначеного вище вбачається, що примусове виконання органом державної виконавчої служби виконавчого документа, виданого на виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 2-106/11, здійснювалось відповідно до умов виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, передбачених статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження".

Стаття 49 Закону України "Про виконавче провадження", на підставі пункту 11 частини першої якої у спірних відносинах державним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, не містить правової норми про право стягувача у виконавчому провадженні повторно пред'явити виконавчий документ до виконання.

З матеріалів справи також вбачається, що 06.09.2012 року позивач звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з заявою про зміну способу та порядку виконання рішення суду від 07.12.2011 року у справі № 2-106/11 з зобов'язання відповідача вчинити певні дії на стягнення з нього коштів.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.07.2013 року у справі № 201/238/13-ц (провадження 6/201/9/2013) (а.с. 32, а.с. 59, т. 1) позивачу у задоволенні її заяви відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 року (а.с. 14-15, т. 1) ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.07.2013 року у справі № 201/238/13-ц залишено без змін.

Судові рішення щодо відмови у задоволенні заяви позивача про зміну способу та порядку виконання рішення суду обґрунтовані обставинами закінчення виконавчого провадження, що виключає наявність підстав для вирішення питання про зміну способу і порядку виконання рішення суду.

В силу статті 124 Конституції України, що передбачає ухвалення судових рішень іменем України та їх обов'язкове виконання, судове рішення є актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією України принципу верховенства права.

Відтак, судове рішення повинно відповідати нормам чинного законодавства та обставинам справи, а також забезпечувати можливість реального відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача, у тому числі шляхом реалізації процедури виконавчого провадження.

Також, відповідно до статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідачем шляхом надання належних доказів, як того вимагають приписи статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не доведено, що відповідач у зв'язку з виходом позивача з Товариства виплатив позивачу вартість частини майна Товариства, пропорційну її частці у статутному капіталі Товариства, виконав добровільно чи в примусовому порядку судове рішення у справі № 2-106/11.

Матеріали справи містять в копіях платіжні доручення (а.с. 18-20, т. 1) про оплату Товариством з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" на користь отримувача - Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції коштів у загальній сумі 2 000, 00 грн., однак, виходячи з призначення платежу у вказаних платіжних дорученнях, відсутні підстави віднести сплачені за цими платіжними дорученнями кошти на виконання прийнятого у справі № 2-106/11 судового рішення. Не підтверджується обставина часткового виконання відповідачем судового рішення у справі № 2-106/11 і змістом постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження; за змістом наведеної постанови виконавче провадження закінчено як невиконане повністю. Не встановлено часткове виконання рішення у справі № 2-106/11 і судовими рішеннями, які прийняті за результатами розгляду скарги позивача на дії державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження та за результатами розгляду заяви позивача про зміну способу та порядку виконання судового рішення.

За наведеного, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про задоволення вимог позивача у даній справі про стягнення з відповідача на користь позивача вартості частини майна, пропорційної десяти відсоткам у статутному капіталі Товариства, належних позивачу, визначених на підставі рішення суду від 07 грудня 2011 року, у сумі 262 612, 30 грн.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено вище, статтею 54 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі; виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. З моменту подання учасником товариства з обмеженою відповідальністю заяви про вихід зі складу останнього та про виплату належної такому учасникові частини вартості майна товариства у товариства настає обов'язок (виникає грошове зобов'язання) сплатити відповідну суму у строки, визначені згаданою нормою Закону України "Про господарські товариства", а невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування заявлених вимог про стягнення з відповідача процентів у позовній заяві позивач послалась на приписи не лише статті 536 (проценти за користування чужими грошовими коштами), але і на приписи статті 625 Цивільного кодексу України, та заявила до стягнення проценти (виходячи з наведеного у позовній заяві розрахунку) за період прострочення оплати коштів у сумі 262 612, 30 грн. з 31.03.2013 року по 31.03.2014 року за ставкою 3% річних, як передбачено саме частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з застосуванням місцевим господарським судом до спірних відносин статті 625 Цивільного кодексу України та з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача на її користь 3% річних у сумі 7 878, 39 грн.

Враховуючи зазначене, апеляційний господарський суд відхиляє відповідні доводи відповідача.

Таким чином, апеляційний господарський суд не вбачає підстав, передбачених статтею 104 ГПК України, для зміни або скасування рішення суду першої інстанції та, відповідно, підстав для задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи відповідача про наявність підстав, передбачених пунктом другим частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, для припинення провадження у справі за вимогами про стягнення з відповідача на користь позивача вартості частини майна Товариства, пропорційної 10% відсоткам у статутному капіталі Товариства, належних до сплати позивачу, у сумі 262 612, 30 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у цивільній справі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська № 2-106/11 була вимога про зобов'язання відповідача виплатити на користь позивача вартість частини майна, пропорційну десяти відсоткам позивача у статутному капіталі Товариства, у розмірі 262 612, 30 грн., тобто вимога зобов'язального характеру - вчинити певні дії. При цьому позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у вказаній сумі не була предметом розгляду у зазначеній цивільній справі місцевого суду. Отже, предмет спору у даній справі і предмет спору у цивільній справі № 2-106/11 не є тотожними, що виключає підстави для застосування положень пункту другого частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України відносяться на відповідача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОСПОДАРЧІ ТОВАРИ" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2014 року у справі № 904/5617/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2014 року у справі № 904/5617/14 залишити без змін.

Повна постанова складена 08.12.2014р.

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя Н.В. Пархоменко

Суддя А.Є. Чередко