Постанова

від 03.02.2015 по справі 904/5617/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2015 року Справа № 904/5617/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Дунаєвської Н.Г.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2014 року

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2014 року

у справі № 904/5617/14

господарського суду Дніпропетровської області

за позовом ОСОБА_4

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари"

про стягнення вартості частини майна в статутному капіталі

за участю представників

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" про стягнення з останнього на свою користь вартості частини майна, пропорційно десяти відсоткам у статутному капіталі товариства, належних їй, визначених на підставі рішення суду від 07 грудня 2011 року, у сумі 262 612, 30 грн., а також процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 31 березня 2013 року по 31 березня 2014 року у сумі 7878,39 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2014 року (суддя Ліпинський О.В.) залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2014 року (судді Коваль Л.А., Пархоменко Н.В., Чередко А.Є.) у справі № 904/5617/14 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" на користь ОСОБА_4 262 612, 30 грн. вартості частини майна, належної до сплати учаснику, який вийшов з товариства, 7 878, 39 грн. - трьох відсотків річних, 5 409, 81 грн. витрат по сплаті судового збору; повернуто з державного бюджету на користь ОСОБА_4 0, 19 грн. зайво сплаченого судового збору, перерахованого згідно квитанції № 14681.520.1 від 17.07.2014 року.

Не погоджуючись вищезазначеною постановою Товариство з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2014 року скасувати. Провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" на користь ОСОБА_4 262 612, 30 грн. вартості частини майна, належної до сплати учаснику припинити. В частині стягнення 7 878, 39 грн. - трьох відсотків річних прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07 грудня 2011 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська прийнято заочне рішення у цивільній справі № 2-106/11 (а.с. 24-25, т. 1) за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари", треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, про визначення вартості частини майна, стягнення вартості частини майна, стягнення прибутку, яким з урахуванням ухвали суду від 01 березня 2012 року про виправлення описки щодо невірного зазначення в тексті рішення по батькові позивача (замість ОСОБА_4 та ОСОБА_4 належить вказати ОСОБА_4) (а.с. 12, т. 1) позов задоволено; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" виплатити ОСОБА_4 вартість частини майна, пропорційно десяти відсоткам у статутному капіталі Товариства, належних ОСОБА_4 на підставі установчого договору від 29 липня 1994 року, у розмірі 262 612, 30 грн.; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" виплатити ОСОБА_4 частку прибутку, одержаного Товариством з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" у 2005 році до моменту виходу ОСОБА_4 з учасників Товариства, тобто до 26 квітня 2005 року.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2011 року у справі № 2-106/11 залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29 травня 2013 року (а.с. 12-13, т. 1).

Зазначеними рішенням місцевого суду та постановою апеляційного господарського суду встановлено, що:

ОСОБА_4 є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" (далі - Товариство);

вклад до статутного фонду Товариства було внесено в розмірі 16 450 000, 00 карбованців та приватизаційним чеком вартістю 1 050 000, 00 карбованців;

розмір частки кожного учасника Товариства у статутному капіталі визначено установчим договором від 29 липня 1994 року про заснування Товариства (аркуш даної господарської справи 104-109, т. 1);

частка позивача у статутному капіталі Товариства складає 10 відсотків;

19 серпня 2004 року позивачем була направлена на адресу Товариства нотаріально посвідчена заява про вихід з Товариства, яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_14, за реєстром № 3660 (аркуш даної господарської справи 111, т. 1);

26 квітня 2005 року відбулися загальні збори учасників Товариства з питання узгодження виходу ОСОБА_4 з Товариства, проте згоди по істотним умовам виходу не досягнуто.

Відповідно до частини третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пункт третій частини першої статті 116 Цивільного кодексу України, пункт в) частини першої статті 10 Закону України "Про господарські товариства" встановлюють право учасника господарського товариства вийти у встановленому порядку з товариства.

При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі (ч. 1 ст. 54 Закону України "Про господарські товариства"). Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу; майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди (ч. 2 ст. 54 Закону України "Про господарські товариства").

Також, за приписами частини другої статті 148 Цивільного кодексу України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 2-106/11 встановлено розмір вартості частини майна Товариства, пропорційної належних позивачу 10 % у статутному капіталі Товариства, у сумі 262 612, 30 грн. та зобов'язано Товариство виплатити її позивачу.

Постановою державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дерило В.Г. від 16 березня 2012 року про відкриття виконавчого провадження (ВП № 31714667) (а.с. 113, т. 1) відкрите виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документа - виконавчого листа, виданого 22 лютого 2012 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська на виконання рішення у справі № 2-106/2011, про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" виплатити ОСОБА_4 вартість частини майна, пропорційно 10% у статутному капіталі Товариства, належних ОСОБА_4 на підставі установчого договору від 29 липня 1994 року, у розмірі 262 612, 30 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що зазначений виконавчий документ, виданий на виконання заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, Товариством з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" не виконано.

Відповідно до постанови державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дерило В.Г. від 19 вересня 2012 року (а.с. 17, а.с. 114, т. 1) виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-106/2011 від 22 лютого 2012 року закінчено.

25 лютого 2013 року позивач звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська зі скаргою на рішення державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження, у якій навела вимогу визнати незаконною постанову про закінчення виконавчого провадження від 19 вересня 2012 року (ВП № 31714667).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2013 року у справі № 201/2439/13-ц (4-с/201/22/2013) (а.с. 48-51, т. 1) за результатами розгляду скарги позивача на дії державного виконавця у задоволенні скарги позивача відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2013 року (а.с. 52-55, т. 1) ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2013 року у справі № 201/2439/13-ц залишено без змін.

Наведені вище ухвали місцевого суду та суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що 26 березня 2012 року державним виконавцем у межах зазначеного виконавчого провадження здійснено вихід за адресою боржника та встановлено, що в наданий для самостійного виконання рішення суду строк це рішення не виконано, у зв'язку з чим на Товариство з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" було накладено штраф у розмірі 680, 00 грн. та зобов'язано Товариство виконати рішення суду у строк до 31 березня 2012 року. 02 червня 2012 року державний виконавець здійснив повторний вихід за адресою боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" та з'ясував, що добровільно рішення суду не виконано 03 квітня 2012 року у зв'язку з невиконанням рішення суду у добровільному порядку державним виконавцем було винесено постанову про накладення на боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" 1360,00 грн. штрафу 07 вересня 2012 року Жовтневий відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції направив на адресу прокуратури Жовтневого району м. Дніпропетровська подання про притягнення до кримінальної відповідальності за навмисне невиконання рішення суду директора Товариства - ОСОБА_5

За наведених встановлених обставин місцевий суд та суд апеляційної інстанції, врахувавши положення пункту 11 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" (виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону), положення частини третьої статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" (у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав), дійшли висновку, що дії державного виконавця вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця та не порушують права і свободи позивача.

Отже, з зазначеного вище вбачається, що примусове виконання органом державної виконавчої служби виконавчого документа, виданого на виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 2-106/11, здійснювалось відповідно до умов виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, передбачених статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження".

Стаття 49 Закону України "Про виконавче провадження", на підставі пункту 11 частини першої якої у спірних відносинах державним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, не містить правової норми про право стягувача у виконавчому провадженні повторно пред'явити виконавчий документ до виконання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 вересня 2012 року позивач звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з заявою про зміну способу та порядку виконання рішення суду від 07 грудня 2011 року у справі № 2-106/11 з зобов'язання відповідача вчинити певні дії на стягнення з нього коштів.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2013 року у справі № 201/238/13-ц (провадження 6/201/9/2013) (а.с. 32, а.с. 59, т. 1) позивачу у задоволенні її заяви відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03 березня 2014 року (а.с. 14-15, т. 1) ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2013 року у справі № 201/238/13-ц залишено без змін.

Судові рішення щодо відмови у задоволенні заяви позивача про зміну способу та порядку виконання рішення суду обґрунтовані обставинами закінчення виконавчого провадження, що виключає наявність підстав для вирішення питання про зміну способу і порядку виконання рішення суду.

В силу статті 124 Конституції України, що передбачає ухвалення судових рішень іменем України та їх обов'язкове виконання, судове рішення є актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією України принципу Верховенства Права.

Відтак, судове рішення повинно відповідати нормам чинного законодавства та обставинам справи, а також забезпечувати можливість реального відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача, у тому числі шляхом реалізації процедури виконавчого провадження.

Також, відповідно до статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідачем шляхом надання належних доказів, як того вимагають приписи статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не доведено, що відповідач у зв'язку з виходом позивача з Товариства виплатив позивачу вартість частини майна Товариства, пропорційну її частці у статутному капіталі Товариства, виконав добровільно чи в примусовому порядку судове рішення у справі № 2-106/11.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи містять в копіях платіжні доручення (а.с. 18-20, т. 1) про оплату Товариством з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" на користь отримувача - Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції коштів у загальній сумі 2 000, 00 грн., однак, виходячи з призначення платежу у вказаних платіжних дорученнях, суд правомірно не відніс сплачені за цими платіжними дорученнями кошти на виконання прийнятого у справі № 2-106/11 судового рішення. Не підтверджується обставина часткового виконання відповідачем судового рішення у справі № 2-106/11 і змістом постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження; за змістом наведеної постанови виконавче провадження закінчено як невиконане повністю. Не встановлено часткове виконання рішення у справі № 2-106/11 і судовими рішеннями, які прийняті за результатами розгляду скарги позивача на дії державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження та за результатами розгляду заяви позивача про зміну способу та порядку виконання судового рішення.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про задоволення вимог позивача у даній справі про стягнення з відповідача на користь позивача вартості частини майна, пропорційної десяти відсоткам у статутному капіталі Товариства, належних позивачу, визначених на підставі рішення суду від 07 грудня 2011 року, у сумі 262612, 30 грн.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено вище, статтею 54 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі; виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. З моменту подання учасником товариства з обмеженою відповідальністю заяви про вихід зі складу останнього та про виплату належної такому учасникові частини вартості майна товариства у товариства настає обов'язок (виникає грошове зобов'язання) сплатити відповідну суму у строки, визначені згаданою нормою Закону України "Про господарські товариства", а невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування заявлених вимог про стягнення з відповідача відсотків у позовній заяві позивач послалась на приписи не лише статті 536 (проценти за користування чужими грошовими коштами), але і на приписи статті 625 Цивільного кодексу України, та заявила до стягнення проценти (виходячи з наведеного у позовній заяві розрахунку) за період прострочення оплати коштів у сумі 262 612, 30 грн. з 31 березня 2013 року по 31 березня 2014 року за ставкою 3% річних, як передбачено саме частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з застосуванням місцевим господарським судом до спірних відносин статті 625 Цивільного кодексу України та з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача на її користь 3% річних у сумі 7 878, 39 грн.

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, предметом спору у цивільній справі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська № 2-106/11 була вимога про зобов'язання відповідача виплатити на користь позивача вартість частини майна, пропорційну десяти відсоткам позивача у статутному капіталі Товариства, у розмірі 262 612, 30 грн., тобто вимога зобов'язального характеру - вчинити певні дії. При цьому позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у зазначеній сумі не була предметом розгляду у зазначеній цивільній справі місцевого суду. Отже, предмет спору у даній справі і предмет спору у цивільній справі № 2-106/11 не є тотожними, що виключає підстави для застосування положень пункту другого частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари" залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2014 року зі справи № 904/5617/14 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н.Г. Дунаєвська

С. С. Самусенко