Рішення

від 08.12.2014 по справі 127/12912/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/12912/13-ц Провадження № 22-ц/772/3475/2014Головуючий в суді першої інстанції Бар'як А. С. Категорія 31 Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Чорного В.І., Чуприни В.О.,

при секретарі: Богацькій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційні скарги прокурора м. Вінниці в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, Погребищенського РВ ГУМВС України у Вінницькій області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Погребищенського РВ ГУМВС України у Вінницькій області про відшкодування майнової та моральної шкоди, -

встановила:

У травні 2013 року ОСОБА_2 звернувся в суд з указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 25 листопада 2010 року дільничний інспектор Погребищенського РВ ГУМВС України у Вінницькій області ОСОБА_3, керуючи службовим автомобілем «ВАЗ-2107», реєстраційний номер НОМЕР_2, на автодорозі сполученням Турбів - Погребище - Сквира порушив Правила дорожнього руху України та допустив зіткнення з автомобілем «Nissan Primera», державний номер НОМЕР_1 під його керуванням.

Унаслідок вказаної дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) ОСОБА_3 та два пасажири в його автомобілі загинули від отриманих травм, а йому завдано тяжких тілесних ушкоджень. Крім того, йому завдано майнову та моральну шкоду.

Посилаючись на те, що відповідачі у добровільному порядку відмовляються відшкодувати заподіяну шкоду, позивач, із урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з Погребищенського РВ ГУМВС України у Вінницькій області та Державної казначейської служби України на його користь 60 075, 84 грн. майнової шкоди, 50 000 грн. моральної шкоди та судові витрати у справі.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 березня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з Погребищенського РВ ГУМВС України у Вінницькій області на користь ОСОБА_2 60 075, 84 грн. майнової шкоди, 30 000 грн. моральної шкоди та 14 900 грн. судових витрат, шляхом списання зазначених сум Державною казначейською службою України.

В апеляційній скарзі прокурор м. Вінниці, представник Погребищенського РВ ГУМВС України у Вінницькій області просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.

У судовому засіданні прокурор Побережна-Войтенко О.М. та представник Погребищенського РВ ГУМВС України у Вінницькій області ОСОБА_4 підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити.

Представник Державної казначейської служби України ОСОБА_5 просив рішення суду першої інстанції в частині стягнення коштів з Погребищенського РВ ГУМВС України у Вінницькій області залишити без змін.

Позивач та його представник адвокат ОСОБА_6 заперечували проти задоволення апеляційних скарг та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, вважає, що вони підлягають задоволенню частково з таких міркувань.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Частина четверта статті 10 ЦПК України передбачає, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що шкоду позивачу завдано дільничним інспектором міліції при виконанні ним службових обов'язків, тому завдана майнова та моральна шкода, на підставі ч. 1 ст. 1172 ЦК України підлягає стягненню з Погребищенського РВ ГУМВС України у Вінницькій області, шляхом списання коштів Державною казначейською службою України.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, місцевий суд виходив із того, що позивачем понесені судові витрати в сумі 14 900 грн., які складаються: 500 грн. - судовий збір, 400 грн. - оплата послуг експерта, 9 000 грн. - оплата праці адвоката за захист у кримінальній справі, 5 000 грн. - оплата правової допомоги в цивільній справі.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна з огляду на таке.

Установлено, що 25 листопада 2010 року приблизно о 13 год. водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем «ВАЗ-2107», державний номер 02-0828, рухаючись по автодорозі сполученням Турбів - Погребище - Сквира, допустив порушення Правил дорожнього руху України та зіткнувся з автомобілем «Nissan Primera», державний номер НОМЕР_1, яким керував водій ОСОБА_2

Під час вчинення ДТП ОСОБА_3 проходив службу в Погребищенському РВ ГУМВС України у Вінницькій області і за ним був закріплений службовий автомобіль «ВАЗ-2107», реєстраційний номер НОМЕР_2. Це підтверджується висновком про дозвіл водію на право керування транспортним засобом; наказом Погребищенського РВ ГУМВС України у Вінницькій області № 9 від 13 січня 2010 року «Про пере закріплення службового автотранспорту Погребищенського РВ ГУМВС України у Вінницькій області»; розпорядженням Погребищенського РВ ГУМВС України у Вінницької області № 17 від 25 листопада 2010 року «Про доставляння в Погребищенський районний суд свідка гр. ОСОБА_7.»; довідкою з особової справи дільничного інспектора Погребищенського РВ ГУМВС України у Вінницькій області ОСОБА_3 та іншими матеріалами справи (т.2, а.с. 32-43).

Погребищенський РВ ГУМВС України у Вінницькій області є юридичною особою, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацією юридичної особи № 333055 (а.с.145).

Постановою Погребищенського районного суду Вінницької області від 11 січня 2013 року ОСОБА_3 визнано винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, та закрито провадження у кримінальній справі на підставі п. 8 ст. 6 КПК України.

Унаслідок ДТП водій автомобіля марки «Nissan Primera», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно - мозкової травми - забою головного мозку важкого ступеню, забійної рани лівої тьмяно-скроневої області, множинних переломів ребер зліва, закритого перелому ліктьового відростку лівого передпліччя зі зміщенням уламків, закритого перелому тазу - сідничної кістки та дна кульшової западини зліва з центральним вивихом стегна, закриті внутрішньо-суглобові переломи кісточок правого гомілково-ступеневого суглобу з підвивихом правої стопи до зовні, закритого перелому дистального метафазу лівої великогомілкової кістки зі зміщенням уламків, забійної рани верхньої третини правої гомілки. Вказані ушкодження обумовили травматичний шок ІІІ (важкого) ступеня та відносяться до тяжких тілесних ушкоджень; позивачу визначено ІІ групу інвалідності.

Також установлено, що ДТП сталася під час виконання ОСОБА_3 своїх службових обов'язків.

Ці обставини сторонами визнаються, тому відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

За загальними правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам застосовується положення ч. 2 ст. 1188 ЦК України.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в абзаці 3 п. 6 постанови № 4 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої

джерелом підвищеної небезпеки» не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

Оскільки дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_8 під час виконання ним своїх службових обов'язків, то завдана позивачу майнова шкода повинна бути відшкодована Погребищенським РВ ГУМВС України у Вінницькій області, в якому проходив службу ОСОБА_8

Матеріалами справи встановлено, що в період з 30 листопада 2010 року по 21 лютого 2011 року позивачем було витрачено на придбання медичних препаратів та засобів, необхідних для здійснення лікування, та інших витрат пов'язаних з ДТП на загальну суму 19 044 грн. 34 коп. При цьому колегією суддів ураховано, як доказ понесених витрат, що пов'язані з отримання необхідного медичного огляду та лікування, квитанції Вінницького відділення міжнародного фонду допомоги хворим щодо пожертвування, оскільки такі пожертвування у медичних закладах є обов'язковими до сплати (а.с.44-58).

Медичні документи про стан здоров'я та лікування ОСОБА_2 підтверджують обставини розладу його здоров'я, внаслідок ДТП та вказують на стаціонарне лікування з 02 лютого по 16 лютого 2012 року, з 08 серпня по 19 серпня 2011 року, проведення 03 листопада та 08 грудня 2010 року операцій, лікування у денному стаціонарі з 22 червня по 29 червня 2012 року.

ОСОБА_2 є власником транспортного засобу «Nissan Primera», реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3.

Відповідно до висновку експертного дослідження № 45П-03 від 11 березня 2013 року, вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля складає 38 751, 50 грн. (а.с.59-61).

Довідкою приватного нотаріуса Томашпільського районного нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_9 від 21 вересня 2011 року підтверджено, що за посвідчення довіреності на ведення судових справ, реєстр № 527, ОСОБА_2 сплачено плату в розмірі 300 грн. (а.с.29).

Квитанцією до прибуткового касового ордера № 5 від 31 січня 2013 та актом виконаних робіт підтверджено, що ОСОБА_2 оплатив транспортування належного йому автомобіля за допомогою евакуатора в сумі 1 980 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає, що з Погребищенського РВ ГУМВС України у Вінницькій області на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути 60 075, 84 грн. завданої майнової шкоди.

У частині 1 ст. 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.

Тобто, ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме: особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди - і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

У ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких - і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Таким чином, ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачає підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну за відшкодування моральної шкоди особу, якою за змістом ст. 1167 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме - винний водій.

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Ураховуючи те, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_8 під час виконання ним своїх службових обов'язків, то завдана позивачу моральна шкода повинна бути відшкодована Погребищенським РВ ГУМВС України у Вінницькій області, в якому проходив службу ОСОБА_8

Колегія суддів вважає, що позивачем при зверненні до суду з позовом надано докази завдання йому моральної шкоди, втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, які були завдані в результаті ДТП, а також наявність причинного зв'язку між протиправними діями ОСОБА_10, заподіювача шкоди та самою шкодою.

При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу ОСОБА_2, колегія суддів виходить з обсягу та характеру переживань у зв'язку з порушенням передбаченого ст. 41 Конституції України його права володіти, користуватися і розпоряджатися своєї власністю, оскільки було пошкоджено майно (автомобіль) позивача, внаслідок чого він не мав можливості використовувати його для ведення звичного способу життя і був вимушений вживати додаткових заходів для організації життя своєї сім'ї. Приймаючи до уваги кількість та тяжкість тілесних ушкоджень, які отримав позивач внаслідок неправомірних дій заподіювача шкоди та ті важкі негативні наслідки, що продовжують існувати для здоров'я потерпілого, судова колегія повністю погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визначеного розміру моральної шкоди та вважає його цілком обґрунтованим, справедливим і розумним.

Безпідставними є доводи відповідачів про те, що шкода завдана діями органу державної влади підлягає відшкодуванню Державною казначейською службою України за рахунок коштів Державного бюджету України, оскільки саме юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Доводи апеляційної скарги Погребищенського РВ УМВС України у Вінницькій області в тій частині, що висновок експертного дослідження № 45П-03 від 11 березня 2013 року не може бути належним доказом у справі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки цей доказ згідно ст. 57 ЦПК України є письмовим доказом та одержаний позивачем у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 ЦПК України якщо висновок експерта викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, однак відповідачем таке клопотання не заявлялося.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що витрати на правову допомогу входять до витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Колегія суддів вважає, що не підлягають до стягнення понесені позивачем судові витрати в частині оплати адвокату ОСОБА_6 5 000 грн. за ведення кримінальної справи у Погребищенському районному суді та 4 000 грн. за ведення кримінальної справи на досудовому слідстві, а всього на суму 9 000 грн., оскільки такі витрати не передбачені ст. 79 ЦПК України.

Невірним є висновок суду про стягнення з відповідача судового збору у розмірі 500 грн., що сплачений позивачем при зверненні до суду, оскільки, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок злочину, а тому він в окремому порядку може ставити перед судом питання про повернення зайво сплаченого судового збору в порядку ст. 7 цього Закону.

Виходячи зі змісту ст. ст. 56, 84 ЦПК України витрати на правову допомогу мають бути пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які допускаються до участі в розгляді справи ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь в розгляді справи.

Граничний розмір компенсації витрат на правовому допомогу встановлюється законом.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 48 постанови № 10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_6 у статусі адвоката позивача приймав участь у вчиненні дій поза судовим засідання, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у цій справі (ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, збирання доказів та складання позовної заяви; складання заяви про забезпечення доказів та апеляційної скарги на ухвалу суду), а також приймав участь у судових засіданнях з 25 липня по 09 грудня 2012 року. Отже, витрати позивача на правову допомогу у розумінні укладеної угоди - є такими, що пов'язані з наданням правової допомоги та участю у судових засіданнях при розгляді справи та підтверджені розрахунком, а відтак мають компенсуватися в силу ст. 85 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Як установлено матеріалами справи поза судовим засіданням адвокатом ОСОБА_6 були вчиненні дії, безпосередньо пов'язані з наданням правової допомоги у цій справі (ознайомлення з матеріалами кримінальної справи 1 год., збирання доказів та складання позовної заяви 3 год.; складання заяви про забезпечення доказів та апеляційної скарги на ухвалу суду 2 год., всього: 6 год.); із журналів судових засідань, сумарно в судових засіданнях адвокат ОСОБА_6 провів 5 год. 55 хв., а всього: 11 год. 55 хв. (а.с.158).

Зважаючи на вказані обставини, в рахунок компенсації понесених позивачем судових витрат, суд першої інстанції вірно визначив розмір у сумі 5 000 грн., виходячи з того, що розмір мінімальної заробітної плати на час розгляду справи складав 1 1147 грн., а розмір компенсації витрат на правову допомогу не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні.

Судом першої інстанції обґрунтовано вирішено питання про стягнення на користь позивача витрат за проведення експертного дослідження у сумі 400 грн. (а.с.36).

Зважаючи на вказані обставини, в рахунок компенсації понесених позивачем судових витрат, колегія суддів вважає за можливе стягнути з Погребищенського РВ ГУМВС України у Вінницькій області на користь ОСОБА_2 витрати в сумі 5 400 грн.

Вирішуючи спір та стягуючи кошти з Погребищенського РВ ГУМВС України у Вінницькій області, шляхом списання Державною казначейською службою України, суд першої інстанції дійшов такого висновку без урахування положень ст. 1172 ЦК України, відповідно до яких шкоду відшкодовує фізична чи юридична особа, завдана її працівником при виконанні трудових (службових обов'язків на підставі трудового договору (контракту), а не держава, і це, на думку колегії суддів, є обов'язковими підставами для скасування рішення суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

вирішила:

Апеляційні скарги прокурора м. Вінниці в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, Погребищенського РВ ГУМВС України у Вінницькій області задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 березня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Погребищенського РВ ГУМВС України у Вінницькій області про відшкодування майнової та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Погребищенського РВ ГУМВС України у Вінницькій області (22200, Вінницька обл., Погребищенський район, місто Погребище, вулиця, Б. Хмельницького, будинок, 81, корпус Г), ідентифікаційний код юридичної особи 08670355 на користь ОСОБА_2 60 075 (шістдесят тисяч сімдесят п'ять) грн., 84 коп. майнової шкоди, 30 000 (тридцять тисяч) грн. моральної шкоди та 5 400 (п'ять тисяч чотириста) грн. судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ С.К. Медвецький

Судді: /підпис/ В.І. Чорний

/підпис/ В.О. Чуприна

З оригіналом вірно: