Ухвала

від 24.11.2014 по справі 826/6671/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2014 року м. Київ К/800/58810/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів м. Києва на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 у справі № 826/6671/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «МЖК-1» доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва провизнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МЖК-1» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби в якому просить визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.04.2013 за №0000912220 та №0000902220.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2013 у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2013 скасовано та адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МЖК-1» задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, оскільки вважає, що її було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2012, за результатом якої складено акт від 18.03.2013 № 1250/22-20/30606505;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 155 392,12 грн.) та п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 272 320,34 грн.);

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0000912220 від 03.04.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 327 019,72 грн. (з яких: 272 320,34 грн. - основний платіж та 54 699,38 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення № 0000902220 від 03.04.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 165 244, 28 грн. (з яких: 155 392,12 грн. - основний платіж та 9 852,16 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Висновок контролюючого органу про те, що господарські операції, які вчинені між позивачем та ТОВ «Київград», ПАТ «Київпідземшляхбуд», ТОВ «БКС Інтернешнл ГмбХ», ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», ПП «Зодчий Універсал», ТОВ «Брідстаф», мають ознаки нікчемності та носять фіктивний характер, обґрунтований матеріалами перевірок вказаних контрагентів позивача, якими встановлено відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження мети придбання позивачем товарів і послуг у контрагентів ТОВ «Київград», ПАТ «Київпідземшляхбуд», ТОВ «БКС Інтернешнл ГмбХ», ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», ПП «Зодчий Універсал», ТОВ «Брідстаф», та доказів їх використання під час виконання робіт по договорах, укладених із АТ холдингова компанія «Київміськбуд», а також відсутністю необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів у даних контрагентів позивача, у яких позивачем було придбано, замовлено товари та послуги.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що поданими позивачем доказами підтверджується як факт реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, так і факт подальшого використання придбаного товару в його господарській діяльності.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів (послуг) та порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Дослідивши подані позивачем докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем підтверджено факт здійснення господарських операцій з його контрагентами, а первинні документи, в тому числі, податкові накладні, складені на підставі їх здійснення, оформлені з дотриманням вимог, встановлених чинним законодавством.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що факт використання позивачем в своїй господарській діяльності товарів та послуг, придбаних у контрагентів ТОВ «Київград», ПАТ «Київпідземшляхбуд», ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», ПП «Зодчий Універсал», ТОВ «Брідстаф», ТОВ «БКС Інтернешнл ГмбХ», підтверджується укладеними платником податку з АТ «ХК «Київміськбуд» договорами від 06.03.2008 №5 та від 19.01.2009 №84, актами прийому-передачі будівельних робіт та актами про змонтоване обладнання.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як суб'єкти господарювання, взяті податковими органами на облік як платники податків, в тому числі, податку на додану вартість.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який не погодився з позицією суду першої інстанції та відповідача про те, що факт порушення відносно директора ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» кримінальної справи за ст. 212 КК України є достатнім доказом наявності порушень вимог податкового закону в частині взаємовідносин позивача з контрагентами ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» та ТОВ «БКС Інтернешнл ГмбХ», оскільки такий доказ не містить у собі інформації стосовно предмету доказування у даній справі, а матеріали справи не містять доказів набрання законної сили вироком суду в цій кримінальній справі.

До того ж, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції передчасно поклав в основу мотивувальної частини свого рішення про відмову в задоволені позову висновки попередніх перевірок контрагентів позивача, оскільки такі висновки помилково не були досліджені та перевірені судом першої інстанції на підставі наявних у справі належних та допустимих доказів.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, який, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що суд повно встановив обставини у справі та надав їм належну правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню до спірних відносин.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді О.А. Моторний

В.В. Кошіль