Постанова

від 09.12.2014 по справі 917/224/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2014 р. Справа № 917/224/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників:

позивача - Курнакової Н.О. за довіреністю № 01-05/01-17/516 від 22.05.2014р.; Ткаченко В.І. за довіреністю № 01-05/01-17/836 від 31.07.2014р.

відповідача - Жукова І.М. за довіреністю б/н від 18.04.2014р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№3260П/3-11) на рішення господарського суду Полтавської області від 18.09.14 у справі № 917/224/14

за позовом Управління майном комунальної власності міста Полтава, м. Полтава

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавська інвестиційна компанія", м. Полтава

про визнання дійсними змін та доповнень до договору оренди

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2014 року позивач - Управління майном комунальної власності міста Полтава, звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом, в якому просив суд визнати дійсними зміни та доповнення від 14.02.2006 року №20п/197 , від 09.07.2007 року №118п/197, від 14.10.2010 року №704/197, від 21.06.2011 року №231/197 до договору оренди від 07 грудня 2004 року, укладеного між сторонами, посилаючись на те, що орендар включно по лютий місяць 2013 року належним чином виконував покладені на нього обов'язки та вчасно сплачував орендну плату, що підтверджується довідкою про нараховану та сплачену орендну плату, але від нотаріального посвідчення змін та доповнень до договору оренди ухилився. Крім того, позивач просив судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покласти на відповідач.

17.09.2014р. (за вх.№12138) позивачем до місцевого господарського суду була подана заява про уточнення позовних вимог, в якій він просив замінити вимоги, що зазначені в позовній заяві про визнання дійсними зміни та доповнення до договору оренди нежитлового приміщення за адресою м. Полтава, вул.Жовтнева,31 від 11.02.2014 року № 01- 5/01-17/156 наступною редакцією: визнати зміни та доповнення від 21.06.2011 року №231/197 до договору оренди від 07 грудня 2004 року, укладеного між управлінням майном комунальної власності міста та товариством з обмеженою відповідальністю "Полтавська інвестиційна компанія", посвідченого державним нотаріусом Четвертої Полтавської державної нотаріальної контори Оканенко Т.Є. і зареєстрованого в реєстрі за № 1-4161 - дійсними. Суд першої інстанції розглянув заяву, прийняв її та задовольнив.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 18 вересня 2014 року у справі № 917/224/14 (суддя Іваницький О.Т.) позов задоволено повністю.

Визнано зміни та доповнення від 21.06.2011 р. №231/197 до договору оренди від 07 грудня 2004 року, укладеного між Управлінням майном комунальної власності міста та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтавська інвестиційна компанія", посвідченого державним нотаріусом Четвертої Полтавської державної нотаріальної контори Оканенко Т.Є. і зареєстрованого в реєстрі за № 1-4161 дійсними.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавська інвестиційна компанія" на користь управління майном комунальної власності міста суму сплачених судових витрат у розмірі 1218,00 грн.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 18 вересня 2014 року у справі № 917/224/14 скасувати та прийняти нове рішення. Судові витрати покласти на позивача. У доповненнях до апеляційної скарги заявник підтримав вимоги апеляційної скарги та уточнив їх, а саме - просить рішення господарського суду Полтавської області від 18 вересня 2014 року у справі №917/224/14 скасувати, та прийняти нове рішення, яким, у задоволенні позовних вимог Управління майном комунальної власності міста Полтава до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавська інвестиційна компанія" про визнання дійсними змін та доповнень від 14.02.2006 року за №20п/197, від 09.07.2007 року за №118п/197, від 14.10.2010 року за №704/197, від 21.06.2011 року за №231/197 до договору оренди №197/15 від 07.12.2004 року відмовити повністю, поклавши на Управління майном комунальної власності міста судові витрати.

В обґрунтування своїх заперечень щодо оскаржуваного рішення заявник скарги посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права. Вважає зазначене рішення незаконним та необґрунтованим. Зокрема, свої заперечення обґрунтовує тим, що у відповідності до вимог ст.ст.49, 78, 80 ГПК України господарський суд зобов'язаний був прийняти відмову в частині позовних вимог про визнання дійсними змін та доповнень від 14.02.2006р. за №20п/197, від 09.07.2007р. за №П8п/197, від 14.10.2010 р. за №704/197 до договору оренди від 07.12.2004 року та припинити провадження у справі, поклавши на позивача сплату судового збору в частині вимог, від яких він відмовився. Також заявник стверджує, що вищезгадані зміни та доповнення підлягали обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, яка полягала у внесенні запису нотаріусом до реєстру про вчинення певної нотаріальної дії відповідно до п.п. 5-8, 13 та 14 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року №671.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 10686 від 17.11.2014р.) та додаткові пояснення (вх. № 11439 від 01.12.2014р.), в яких з доводами апеляційної скарги не погоджується, вважає її безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Оскаржуване рішення місцевого господарського суду вважає таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, у зв'язку з чим просить рішення залишити без змін.

У призначене судове засідання 01.12.2014р. з'явилися представники сторін та надали пояснення по справі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, заслухавши у судовому засіданні уповноважених представників позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, доповнень до апеляційної скарги, відзиву на скаргу та додаткових пояснень до відзиву, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги, мотивовано тим, що стаття 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає умови, які є істотними для даних договорів, причому відповідно до статті 12 цього Закону, договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору. Отже, лише за наявності у договорі істотних умов, якщо їх не врегульовано чинним законодавством, договір оренди майна можна вважати укладеним. При цьому, умова договору щодо вартості об'єкта оренди державного або комунального майна повинна відповідати Методиці оцінки об'єктів оренди, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 № 629 (з подальшими змінами та доповненнями).

Крім того, суд першої інстанції посилався на те, що позивачем надані суду докази, які підтверджують ухилення ТОВ "Полтавська інвестиційна компанія" від нотаріального посвідчення спірного договору. Позивач надав суду докази про те, що відповідач викликався для здійснення нотаріального посвідчення договору, повідомлявся про час та місце його проведення (копії поштових повідомлень том І а.с.33, 35, 37) та не з'явився в обумовлений строк для нотаріального посвідчення. Крім того, в матеріалах справи міститься відомість щодо нарахування та сплати орендної плати ТОВ "Полтавська інвестиційна компанія", що на думку позивача, є свідченням того, що орендар з моменту укладання договору з листопада 2004р. по лютий 2014 р. сплачував орендну плату, а отже користувався об'єктом оренди та не мав жодних претензій стосовно дійсності змін та доповнень від 21.06.2011року №231/197 до договору оренди від 07.12.2004р.

Отже, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та доведеність їх матеріалами справи.

Проте, колегія суддів, не може погодитись з такими висновками місцевого господарського суду, виходячи із наступного.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 р. № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Також, відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Згідно зі ст. 84 ГПК України, судове рішення повинно містити, зокрема, обставини справи, встановлені господарським судом, причини виникнення спору, докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими господарський суд відхилив докази сторін, законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.

Проте, зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Як свідчать матеріали справи, 07.12.2004 року між Управлінням майном комунальної власності міста Полтава (орендодавець)та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтавська інвестиційна компанія" (орендар) був укладений договір оренди №197/25 (договір), у відповідності до умов якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар - прийняти в оренду нежитлове приміщення (кінотеатр), загальною площею 494,30 кв. м. у будинку № 31 по вул. Жовтнева у місті Полтава для демонстрації кінофільмів.

Право на оренду орендар одержав на підставі розпорядження Полтавського міськвиконкому 882р від 10.11.2004р. (п.1.1.).

Термін дії договору встановлений сторонами з 10.11.2004 року до 31.12.2014 року (п. 7.1.).

Даний договір був нотаріально посвідчений державним нотаріусом Четвертої Полтавської державної нотаріальної контори Оканенко Т.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 1-4161.

Передача нежитлового приміщення в будинку №31 по вулиці Жовтнева у місті Полтава орендарю відбулась за актом приймання - передачі від 17.12.2004 року .

Крім того, 21.02.2005р. та 01.06.2005р. до договору були внесені зміни, за умовами яких була збільшена площа орендованих приміщень до 648,40 кв.м., та змінено розмір орендної плати, яка становить 8 498,58 грн. (в т.ч. орендна плата -7 082,15 грн. та ПДВ - 1 486,43 грн.). Ці зміни також були нотаріально посвідчені та внесені до реєстру за №1-334 та №2-1078, відповідно.

14.02.2006р., 09.07.2007р.,14.10.2010р. та 21.06.2011р. між орендодавцем та орендарем були підписані зміни та доповнення №20п/197, №704/197, №118п/197 та №231/197, відповідно, до договору оренди №197/25 від 07.12.2004р., якими збільшено розмір орендної плати, і які не були нотаріально посвідчені.

Орендодавець 07.12.2010р., 10.02.2011р. та 21.06.2011 р. листами - повідомленнями, звертався до орендаря про нотаріальне посвідчення змін та доповнень з призначенням місця та часу вчинення дій.

Втім, як стверджує позивач, орендар включно по лютий місяць 2014 року належним чином виконував покладені на нього обов'язки за договором та вчасно сплачував орендну плату, що підтверджується довідкою про нараховану та сплачену орендну плату, але від нотаріального посвідчення змін та доповнень до договору ухилився, що і стало підставою Управлінню майном комунальної власності міста Полтава для звернення до господарського суду Полтавської області з відповідним позовом.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно з вимогами ст.209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Так, у відповідності до положень ч.2 ст.793 ЦК України, зі змінами, внесеними Законом України від 20.12.2006 р. № 501-V, визначено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Також, згідно зі ст. 794 ЦК України, зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.12.2006 року № 501-V, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.

Приписами ст. 188 ГК України та ст.ст. 651, 654 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Порядок нотаріального посвідчення визначено Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, чинною на момент виникнення спірних відносин, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004р. №20/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 р. за №283/8882. Відповідно до положень п.48 зазначеної інструкції договір сторін про зміну або розірвання нотаріально посвідченого договору оформляється шляхом складання окремого договору. Договір про зміну договору підписується сторонами і посвідчується нотаріусом. На всіх примірниках основного договору робиться відмітка про його зміну, у якій зазначаються номер за реєстром та дата посвідчення договору про зміну. Відмітка підписується нотаріусом і скріплюється його печаткою. Про зміну договору робиться запис у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, де зареєстровано основний договір. Саме у такій спосіб було внесені зміни 21.02.2005р. та 01.06.2005р. до договору оренди №197/25 від 07.12.2014р., які внесені до реєстру за №1-334 та №2-1078, відповідно.

Відповідно до положень ст.210 Цивільного кодексу України правочин, який підлягає державній реєстрації є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Державна реєстрація правочинів передбачається як Цивільним кодексом, так і іншими законами. При цьому державну реєстрацію правочину не можна ототожнювати з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно або самого нерухомого майна чи інших об'єктів цивільного права. Порядок реєстрації правочинів, на момент підписання спірних угод, була передбачена Тимчасовим порядком державної реєстрації правочинів, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року №671.

Виходячи з приписів ст.ст. 645, 793 та 794 Цивільного кодексу України вимагається нотаріальне посвідчення змін та доповнень від 21.06.2011 року за № 231/197 до договору оренди № 197/25 від 07.12.2004 року. Відповідно до положень ч.1 ст.220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно з ч. 2ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Саме ця обставина встановлена постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.08.2014 року у справі №917/757/14.

Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Оскільки, на момент розгляду даної справи постанова Харківського апеляційного господарського суду від 05.08.2014 року у справі №917/757/14, не скасована та є чинною, встановлені в ній обставини мають обов'язкову силу для вирішення даної справи. І як наслідок, зміни та доповнення від 14.10.2010 року за №704/197 та від 21.06.2011 року за №23/197 до договору оренди №197/25 від 07.12.2004 року є нікчемними, оскільки вони всупереч вимогам ч.1 ст.220, ч.2 ст. 793 ЦК України, не були нотаріально посвідчені та всупереч вимогам ст.ст. 210, 640 та 794 ЦК України, (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) і п. 5-8, 13 та 14 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів нотаріусом, не була проведена їх державна реєстрація, а отже також не мають юридичної сили і не можуть породжувати для їх учасників правових наслідків і відповідних прав.

Пунктом 1 ст. 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, судом необґрунтовано не прийнято до уваги, що зміни та доповнення від 21.06.2011 року за № 231/197 до договору оренди № 197/25 від 07.12.2004 року є нікчемними, і цей факт не потребує доказуванню.

Зі змісту частини третьої статті 640 Цивільного кодексу України, чинною на момент виникнення спірних правовідносин, вбачається, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення, або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення , і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Виходячи з контексту статей 220 та 640 Цивільного кодексу України, чинне законодавство не передбачає можливість визнання судом дійсним правочину в разі недодержання сторонами вимоги закону про його обов'язкову державну реєстрацію, а тому відсутні підстави для задоволення позову щодо визнання дійсними. Саме така позиція відображена у п.13. постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" та п.2.10 постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна".

Відповідно до приписів ст.19 Закону України "Про нотаріат" та п.33 вищезазначеної Інструкції за вчинення нотаріальних дій державні нотаріуси справляють державне мито, а в передбачених законом випадках перевіряють сплату до бюджету податку з доходів фізичних осіб як податкові агенти, про що повідомляють відповідні органи державної податкової служби. Згідно з положеннями Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" та Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року №15 державне мито по угодах, за якими одна сторона звільняється від сплати державного мита, сплачується повністю другою стороною (якщо вона також не звільнена від сплати мита). Відповідач у цій справі не відноситься до категорії осіб, які звільняються від сплати державного мита, а тому у змінах та доповненнях повинно бути визначено питання щодо розподілу витрат зі сплати державного мита.

Разом з цим, позивачем не надано жодного відповідного доказу того, що він здійснював дії щодо нотаріального посвідчення спірних угод, а також того, що відповідач виконував спірні угоди, оскільки матеріали справи не місять підтвердження того, що відповідачем здійснювались платежі з посиланням на зміни та доповнення від 14.02.2006 року за №20п/197, від 09.07.2007 року за №118п/197, від 14.10.2010 року за № 704/197,від 21.06.2011 року за №231/197 до договору, а також того, що відповідачем отримувались рахунки на сплату орендної плати на його письмові звернення (на які в судовому засіданні посилався позивач).

Тому у суду відсутні підстави для задоволення позову Управління майном комунальної власності міста Полтава про визнання дійсними змін та доповнень до договору оренди.

Щодо порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції слід зазначити наступне.

Так, відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 58 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, які пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Позивачем, при зверненні до суду в позові, заявлені вимоги про визнання дійсними змін та доповнень від 14.02.2006р. за №20п/197, від 09.07.2007р. за №118п/197, від 14.10.2010р. за №704/197, від 21.06.2011р. за №231/197 до договору оренди від 07.12.2004 року. Тобто, позивач у позовній заяві ставляться чотири вимоги немайнового характеру, які пов'язані між собою підставами виникнення та поданими доказами. Відповідно до ч.1.п.2.11 постанови Пленуму вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Більш того, позивачем 17.09.2014р. подана заява про уточнення позовних вимог в якій він просить замінити вимоги, що зазначені в позовній заяві та "…визнати зміни та доповнення від 21.06.2011р. №231/197 до договору оренди від 07.12.2004 року….- дійсними" та стягнути з відповідача суму сплачених судових витрат - 1 218,00 грн.".

Разом з цим, ГПК України не передбачає право позивача на подання заяв про "уточнення позовних вимог". Відповідно до п.п.3.11 та 3.12 постанови Пленуму вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", "…збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову. Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК…".

Таким чином, виходячи зі змісту поданої позивачем заяви, має місце часткова відмова від позову, оскільки в одній позовній заяві об'єднано чотири вимоги, а саме про визнання дійсними змін та доповнень від 14.02.2006р. за №20п/197, від 09.07.2007р. за №118п/197, від 14.10.2010р. за №704/197, від 21.06.2011р. за №231/197 до договору оренди від 07.12.2004 року, і позивач відмовився від частини цих вимог.

В суді апеляційної інстанції представник позивача підтвердив відмову від позовних вимог щодо визнання дійсними змін та доповнень від 14.02.2006 року №20п/197, від 09.07.2007 року №118п/197, від 14.10.2010 року №704/197 до договору оренди від 07 грудня 2004 року.

Пунктом 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що у порушення норм процесуального закону, місцевий господарський суд не вирішив питання про прийняття відмови від позову в частині позовних вимог про визнання дійсними змін та доповнень від 14.02.2006р. за №20п/197, від 09.07.2007р. за №118п/197, від 14.10.2010р. за №704/197 до договору оренди від 07.12.2004 року та не припинив провадження у справі. У зв'язку з цим, у відповідності до вимог ст.ст.49, 78, 80 ГПК України, суд апеляційної інстанції приймає відмову в частині позовних вимог про визнання дійсними змін та доповнень від 14.02.2006р. за №20п/197, від 09.07.2007р. за №118п/197, від 14.10.2010р. за №704/197 до договору оренди від 07.12.2004 року та припиняє провадження у справі в цій частині вимог.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому існують правові підстави для їх задоволення.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ "Полтавська інвестиційна компанія" підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Полтавської області від 18.09.2014 року у справі № 917/224/14 скасуванню з прийняттям нового, яким у задоволені позовних вимог слід відмовити та в частині відмови від позову провадження припинити.

Питання про судові витрати повинно бути вирішено відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно задоволених позовних вимог, здійснивши їх перерозподіл.

На підставі викладеного та керуючись, ст.. 49, п.4.ч.1 ст.80, ст. 99, ст.101, п.2 ч1. ст.103, п.п. 1, 4 ст.104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавська інвестиційна компанія» задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 18.09.2014 року у справі №917/224/14 скасувати та прийняти нове рішення.

Відмовити в позові про визнання дійсними змін та доповнень від 21.06.2011 року за №231/197 до договору оренди від 07 грудня 2004 року, укладеного між управлінням майном комунальної власності міста Полтава та товариством з обмеженою відповідальністю "Полтавська інвестиційна компанія", посвідченого державним нотаріусом Четвертої Полтавської державної нотаріальної контори Оканенко Т.Є і зареєстрованого в реєстрі за №1-4161.

В частині позовних вимог про визнання дійсними змін та доповнень від 14.02.2006р. за №20п/197, від 09.07.2007р. за №118п/197, від 14.10.2010р. за №704/197 до договору оренди від 07.12.2004 року провадження у справі припинити.

Стягнути з Управління майном комунальної власності міста Полтава (36007, м. Полтава, вул. Жовтнева, 36, п/р 35418006002042 ГУДКУ в Полтавській області, МФО 831019 код ЄДРПОУ 13967034) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавська інвестиційна компанія» (36000, м. Полтава, пров. Перспективний, 3, р/р 26006053009200 в АТ "УкрСиббанк" м. Харків, МФО 351005, код 33190763) 2436,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови підписано 08.12.2014 р.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.