Ухвала

від 18.11.2014 по справі 817/1135/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2014 року м. Київ К/800/48931/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Островича С.Е., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Гончар Н.О.,

за участю представника відповідача Старійчука А.І., представники позивача в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 24.04.2013 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2013 по справі № 817/1135/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будстар Плюс"

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2013 року Товариством до суду заявлений позов про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції щодо внесення в акт від 13.11.2012 № 595/22-200/35840476 висновків з визначення операцій між ТОВ "Будстар Плюс" та ТОВ "Антал - індустрія 7", ТОВ "Київкапіталбуд", ТОВ "Пайнер", та ТОВ "Будстар Плюс" для ТОВ "Будівельна компанія "Будцентр", ТОВ "Грандбуд - ДБД", ТОВ "Будкомплексінвест", ТОВ "Вінницяміськбуд", Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України, ПАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" транзитними та встановлення порушення:

п. 4.1 ст. 4, пп. 11.3.1. п. 11.3. ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 135.1, п. 135.2, пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України та п. 1, п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого встановлено завищення валових доходів/доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування всього у сумі 17572740,00 грн.;

п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 та абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 44.1 ст. 44, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, пп. 138.8.1 п.138. 8 ст. 138, пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та п. 1, п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в результаті чого встановлено завищення валових витрат/витрат., що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування всього у сумі 13277893,00 грн.;

пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1. ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України в результаті чого завищено податкі зобов'язання всього на суму 4980398,00 грн.;

пп. 7.4.1, пп. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 185.1 ст.185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.14, п. 201.15 ст. 201 розділу V Податкового кодексу України в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту всього на загальну суму 3980233,00 грн.

Також позивач просив зобов'язати Державну податкову інспекцію внести відповідні зміни до системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, бази даних АІС співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту, бази АІС "Аудит" в частині скасування (виключення) відображення інформації, викладеної в акті перевірки від 13.11.2012 № 595/22-200/35840476, скасувати виключення з вищезазначених баз податкових накладних по операціях між ТОВ "Будстар Плюс" від ТОВ "Антал - індустрія 7", ТОВ "Київкапіталбуд", ТОВ "Пайнер" та між ТОВ "Будстар Плюс" для ТОВ "Будівельна компанія "Будцентр", ТОВ "Грандбуд - ДБД", ТОВ "Будкомплексінвест", ТОВ "Вінницяміськбуд", Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України, ПАТ "Автомобільна компанія "Укртранс".

Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог названих Кодексу та Законів та зазначає, що висновки викладені в акті перевірки щодо транзитності та нереальності господарських операцій, вчинених з контрагентами, є безпідставними, оскільки ґрунтуються виключно на припущеннях посадових осіб контролюючого органу, а не на первинних документах бухгалтерського та податкового обліку. Крім того, Товариство зазначає, що всі суми які були отримані чи сплачені ним за вказаними операціями були включені до податкових зобов'язань чи віднесені до складу валових витрат та податкового кредиту, а видані податкові накладні відображено у відповідних реєстрах.

Також, позивач вказує на те, що згідно акту перевірки Державною податковою інспекцією не було виявлено розбіжностей у податковій звітності Товариства та його контрагентів за перевірені податкові періоди при співставленні засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким Товариству у задоволенні позову відмовити.

У відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд допустив заміну відповідача у справі - Державну податкову інспекцію у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2012, за підсумками якої складено акт від 13.11.2012 № 595/22-200/35840476.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено, що у зв'язку з проведенням з контрагентами транзитних операцій позивачем було порушено п. 4.1 ст. 4, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 135.1, п. 135.2, пп. 135.4.1 п. 135.4. ст. 135, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України та п. 1, п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого завищено валові доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування всього на суму 17572740,00 грн.; п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 та абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 44.1 ст. 44, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, пп. 138.8.1 п. 138. 8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та п. 1, п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в результаті чого завищено валові витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування всього на суму 13277893,00 грн.; пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1. ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкових зобов'язань на суму 4980398,00 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 185.1 ст.185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.14, п. 201.15 ст. 201 розділу V Податкового кодексу України в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 3980233,00 грн.

Таких висновків контролюючий орган дійшов виходячи з того, що контрагенти позивача, з якими останній мав правовідносин на підставі договорів підряду та субпідряду, перебувають у негаторних станах (ТОВ "Антал - індустрія 7", ТОВ "Київкапіталбуд", ТОВ "Пайнер" - відсутні за юридичною адресою, ТОВ "Вінницяміськбуд" - визнано банкрутом), не мають необхідних умов для здійснення господарських операцій, (основних засобів, трудових ресурсів, виробничих, складських приміщень, автотранспорту та ін.). Крім того, на думку контролюючого органу, первинні документи (форми № КБ-2в), що були отримані позивачем від контрагента ТОВ "Антал - індустрія 7" та видані контрагентам (ТОВ "Будівельна компанія "Будцентр", ТОВ "Грандбуд - ДБД", ТОВ "Будкомплексінвест", ТОВ "Вінницяміськбуд"), заповнені з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (не зазначено генпідрядника, що не дає змоги визначити для кого виконувались роботи), а відтак, на думку контролюючого органу, господарські операції між позивачем та контрагентами не підтверджено належно оформленими первинними документами та фактично не здійснювались.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з встановленої наявності спірних правовідносин, а також порушеного права платника податків, яке полягало у відображені контролюючим органом у даних обліку платника податків на підставі висновків акта перевірки, що всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не було спростовано.

Так, в окремих випадках дані інформаційних баз органів доходів і зборів можуть безпосередньо впливати на обсяг прав та обов'язків платників податків. Зокрема, відповідно до пп. 200.19.4 п. 200.19 ст. 200 Податкового кодексу України право на автоматичне відшкодування ПДВ з бюджету має той платник податку, у якого, зокрема, загальна сума розбіжностей між податковим кредитом, сформованим платником податку за придбаними товарами/послугами, та податковими зобов'язаннями його контрагентів, в частині постачання таких товарів/послуг, що виникла протягом попередніх трьох послідовних календарних місяців, не перевищує 10 % заявленої і платником податків суми бюджетного відшкодування.

При цьому органи доходів і зборів використовують інформаційні бази даних для визначення відповідної суми розбіжностей. Виходячи з викладеного, для отримання права на автоматичне бюджетне відшкодування ПДВ платник податку може вимагати від контролюючого органу достовірності даних інформаційних баз.

Тому до інформаційних баз даних органів доходів і зборів мають включатися або дані, задекларовані платником податків (самостійно узгоджені), або показники, визначені контролюючим органом, але які пройшли відповідну процедуру узгодження в адміністративному чи судовому порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з рядом контрагентів, які ґрунтувалися на договірних правовідносинах, а саме - на договорах підряду та субпідряду, за одними з яких позивач був підрядником (субпідрядником), тобто надавав послуги (роботи), а за іншими був замовником, тобто отримував послуги (роботи).

Предметом доказування у цій справі становили обставини, що надають право на податковий кредит та збільшення валових витрат у періоди, що регулюються Законами України "Про податок на додану вартість" та "Про оподаткування прибутку підприємств" (до 01.01.2011) та Податковим кодексом України (з 01.01.2011).

Отже, спірні правовідносини мали місце як до набрання чинності Податковим кодексом України так і після, внаслідок чого застосуванню підлягають як норми законів та інших нормативно - правових актів, які були чинні на момент виникнення даних правовідносин, так і норми Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

А, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного вище Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведеного випливає, що будь-які витрати мають бути здійснюваними саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями.

Аналогічні вимоги містить і п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, відповідно до якої податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу), що кореспондуються з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яким визначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Судами попередніх інстанцій встановлена наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України та Законів України "Про податок на додану вартість" та "Про оподаткування прибутку підприємств" необхідні для формування валових витрат та податкового кредиту, зокрема, договори, акти приймання виконаних будівельних робіт (типова форма №КБ-2в), довідки про вартість виконаних підрядних робіт (типова форма № КБ-3), банківські виписки, податкові накладні.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"). Платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. До декларації вносяться дані податкового обліку платника окремо за кожний звітний (податковий) період без наростаючого підсумку (пункт 2 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011, № 41, чинний з 04.03.2011).

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Правова підстава для податкового обліку відповідної операції передбачена ст. 44 Податкового кодексу України.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що реальність виконання умов договорів підряду та субпідряду підтверджено первинними документами.

Посилання контролюючого органу на заповнення з порушенням первинних документів, а саме форми № КБ-2в, в яких не зазначено генпідрядника, що не дає змоги визначити для кого виконувались роботи суди правомірно не взяли до уваги, адже сутність, зокрема первинних документів, превілює над формою та зумовлює лояльне ставлення до окремих недоліків в їх оформленні. Тобто, недоліки в заповненні, зокрема форми № КБ-2в при ідентифікації сторін договору, не дає підстави вважати такий документ недійсним та не свідчить про його неналежність та недопустимість як доказу.

Є також безпідставними посилання податкового органу на відсутність матеріально - технічної бази у контрагентів позивача, оскільки наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування. Також чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на включення до валових витрат, витрат понесених ним у зв'язку із веденням господарської діяльності чи включення до податкового кредиту сум сплачених в ціні придбаних чи наданих послуг, від податкового обліку (стану) інших осіб, а тим паче, від наявності чи відсутності останніх за юридичною адресою. Позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією не було виявлено розбіжності у податковій звітності позивача та його контрагентів за перевірені податкові періоди при співставленні засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, про що зазначено в акті перевірки.

Згідно ст. 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

Наказом ДПА України від 18.04.2008 № 266 "Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" затверджено Порядок взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у контрагентів. Згідно п. 1.3 розділу 1 зазначеного Порядку для його реалізації створені відповідні програмні продукти, у тому числі "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України", яка формується на підставі подання платниками податку на додану вартість розшифровок податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів. Пунктом 2.8 Наказу № 266 встановлено, що працівники органу державної податкової служби несуть відповідальність за відповідність інформації у базах податкової звітності даним податкових документів, наданих платником ПДВ.

Відповідно до п. 2.21 Наказу № 266 підсумки перевірок за результатами автоматизованого співставлення податкової звітності з ПДВ на центральному рівні відображаються в додатку до акта перевірки (камеральної, документальної невиїзної, планової, позапланової перевірки) або довідки у розрізі періодів та операцій з одним контрагентом та фіксуються в АС "Аудит". По мірі підписання актів перевірки та узгодження податкових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням, прийнятим за результатами таких перевірок, уточнюються результати автоматизованого співставлення на центральному рівні податкової звітності з ПДВ за поданням підрозділу, яким завершено процедуру такого узгодження та яким прийнято таке повідомлення-рішення.

У відповідності до пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до ст. 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Положеннями наведених норм передбачено, що система повинна відображати фактичні задекларовані позивачем показники своєї господарської діяльності, її коригування можливе лише за наслідками узгодження податкових зобов'язань та податкового кредиту, а органи ДПС України використовують вказану систему у своїй роботі, в тому числі, й для співставлення показників, які задекларовані позивачем та його контрагентами. Висновок щодо правильності (або недостовірності) задекларованих платником даних податкового обліку як підстави для внесення змін до вказаної бази даних може бути зроблений податковим органом після визначення платникові податкових зобов'язань та їх узгодження у встановленому законом порядку.

Як зазначалось вище, орган державної податкової служби за наслідками проведеної перевірки податкових повідомлень-рішень не виносив, проте всупереч ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не спростовано подальші дії щодо використання результатів перевірки.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 24.04.2013 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2013 по справі № 817/1135/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді С.Е. Острович

А.О. Рибченко