Рішення

від 04.12.2014 по справі 914/3930/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2014 р. Справа № 914/3930/14

За позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант Авіа», м. Київ; до відповідача: за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:Державного підприємства «Міжнародний Аеропорт «Львів» імені Данила Галицького», м. Львів; Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантіс Люкс», м. Харків про:визнання недійсною односторонньої відмови від Договору про надання рекламних послуг №ОД/2013/09/26/2 від 26.09.2013р., зобов'язання проводити рекламні кампанії відповідно до умов договору Суддя - Крупник Р.В. Секретар - Яслик Н.М. Представники сторін: від позивача: Іваненко М.А. - представник (довіреність б/н від 21.10.2014р.); від відповідача: від третьої особи:Пономарьова Ю.В. - представник (довіреність №256 від 02.12.2014р.); Кецко В.Я. - представник (довіреність №256 від 02.12.2014р.). не з'явився.

Представникам сторін роз'яснено права і обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

05.11.2014р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант Авіа» (надалі - Позивач) до Державного підприємства «Міжнародний Аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» (надалі - Відповідач, Аеропорт) про визнання недійсною односторонньої відмови від Договору про надання рекламних послуг №ОД/2013/09/26/2 від 26.09.2013р., визнання Договору про надання рекламних послуг №ОД/2013/09/26/2 від 26.09.2013р. продовженим.

Ухвалою суду від 06.11.2014р. порушено провадження у справі, залучено до участі у справі ТОВ «Атлантіс Люкс» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, розгляд справи призначено на 17.11.2014р.

У зв'язку із неявкою в судове засідання жодної із сторін, ухвалою суду від 17.11.2014р. розгляд справи відкладено на 27.11.2014р.

В судовому засіданні 27.11.2014 року прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову в якій він просить визнати недійсною односторонню відмову від договору про надання рекламних послуг № ОД/2013/09/26/2 від 26.09.2013р., вчинену ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького», а також просить суд зобов'язати ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» проводити рекламні кампанії в інтересах ТОВ «Атлант Авіа» на рекламоносіях та територіях, що належать ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького», відповідно до договору про надання рекламних послуг №ОД/2013/09/26/2 від 26.09.2013р.

Також в судовому засіданні 27.11.2014 року розглянуто клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та винесено ухвалу суду про відмову в його задоволенні. Крім цього, ухвалою господарського суду від 27.11.2014 року розгляд справи відкладено на 05.12.2014 року.

Представник позивача в судове засідання 05.12.2014 року з'явився, позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити повністю, з підстав зазначених у позовній заяві та заяві про зміну предмету позову.

В засіданні зазначив, що між позивачем та відповідачем укладено Договір про надання рекламних послуг №ОД/2013/09/26/2 від 26.09.2013р., відповідно до умов якого аеропорт проводить рекламні кампанії в інтересах позивача на рекламоносіях на територіях, що належать аеропорту, а позивач приймає та сплачує такі послуги в порядку та на умовах передбачених даним договором. У пункті 4.3 Договору сторони закріпили порядок розрахунків, відповідно до якого відповідач щомісячно до 10-го числа місяця наступного за звітним виставляє позивачу рахунки для сплати, а позивач до 15-го числа кожного місяця здійснює їх оплату. Як стверджує представник, позивачем належним чином виконувалися умови Договору та здійснювалася оплата за виставленими відповідачем рахунками. Незважаючи на це, своїм листом від 17.06.2014 року, відповідач повідомив позивача про розірвання Договору в односторонньому порядку з 16.09.2014 року.

На думку представника позивача, вказана відмова від договору є неправомірною, оскільки не відбулося порушення умов Договору, так як сторони погодили зменшення суми щомісячних платежів. Про дану обставину свідчать конклюдентні дії сторін, зокрема, і відповідача. Крім цього, застосування санкцій у вигляді розірвання Договору є неправомірним, оскільки в контексті чинного законодавства України право на односторонню відмову від договору, навіть якщо воно і обумовлено сторонами, не є безумовним і можливість його реалізації визначена настанням певної обставини - істотного порушення договору. В даному випадку істотного порушення не відбулося, оскільки виставлені рахунки за квітень - травень 2014 року були повністю оплачені в червні. Також на думку представника позивача, відмова від договору за прострочення здійснення оплати є необґрунтованою, так як Договором передбачено застосування іншої господарської санкції за порушення строків здійснення оплати, аніж, розірвання договору в односторонньому порядку. Водночас застосування господарської санкції у формі розірвання Договору є неспіврозмірним з допущеним порушенням та не відповідає фундаментальним засадам цивільного законодавства.

Представники відповідача в судове засідання 05.12.2014 року з'явилися, проти позовних вимог заперечили, просили відмовити в їх задоволенні повністю, з підстав, викладених у відзиві на позов та доповненнях до нього.

В засіданні зазначили, що протягом існування договірних відносин, позивач неодноразово порушував строки оплати наданих послуг, а також недотримувався умов пункту 3.4.11 Договору, в якому передбачено його обов'язок щомісячно до 5-го числа місяця надавати довідку про надходження грошових коштів на рахунки позивача за розміщення реклами. Також позивач недобросовісно виконував покладені обов'язки, зокрема: не виконував технічних умов наданих технічними службами аеропорту, по закінченню терміну рекламної кампанії відмовлявся демонтувати рекламні матеріали. Пунктом 5.3 Договору передбачено, що договір може бути розірваний з ініціативи будь-якої сторони в односторонньому порядку у випадку невиконання або неналежного виконання іншою стороною умов цього Договору з обов'язковим письмовим попередженням за 90 календарних днів до передбачуваної дати розірвання іншої сторони. А тому, направивши лист від 17.06.2014 року про розірвання договору відповідач реалізував своє право, яке йому надано умовами Договору.

На думку представників відповідача, вимогу про визнання недійсною односторонньої відмови від договору не може бути задоволено, оскільки право на односторонню відмову передбачено Договором, що відповідає вимогам ст. 611, ч.3 ст.651, ст. 907 ЦК України, ст.ст. 188, 216 ГК України. Також є безпідставною вимога про зобов'язання відповідача проводити рекламну кампанію відповідно до умов Договору, оскільки виходячи з вимог ст.ст. 6, 11, 509, 627 ЦК України суд не вправі підміняти сторони, які є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Також, на думку представників, не може застосовуватися судова практика на котру покликається позивач, так як розірвання договору відбувалося не згідно ч.2 ст.651 ЦК України на підставі рішення суду за наявності істотних порушень договору, а в порядку ч.3 ст.651, ст.907 ЦК України згідно досягнутих домовленостей сторін, які обумовлювались при укладенні договору про надання послуг.

Представник третьої особи в судове засідання 05.12.2014 року не з'явився. На адресу суду було направлено лист №703 від 18.11.2014 року, в якому ТОВ «Атлантіс Люкс» повідомило, що між ним та Аеропортом немає жодних господарських відносин та будь-яких договорів про надання рекламних чи інших послуг укладено не було.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.09.2013 року між позивачем (за Договором - Рекламодавець) та відповідачем (за Договором - Розповсюджувач) укладено Договір про надання рекламних послуг №ОД/2013/09/26/2 (надалі - Договір), відповідно до п.1.1 котрого розповсюджувач проводить рекламні кампанії в інтересах рекламодавця на рекламоносіях та територіях, що належать розповсюджувачу, а рекламодавець приймає та сплачує такі послуги розповсюджувача в порядку та на умовах, передбачених даним Договором (а.с.23-32) .

Пунктом 3.2 Договору сторони передбачили, що відповідач зобов'язується, зокрема, вчасно виставляти рахунки для оплати послуг (пп.3.2.2), до 10-го числа місяця, наступного за звітнім, направляти позивачу акт приймання-передачі послуг, який позивач зобов'язується підписати та надіслати протягом 10-ти днів з моменту його отримання. Якщо протягом цього строку Акт приймання-передачі наданих послуг не буде повернутий, такий акт вважатиметься підписаним сторонами (пп.3.2.7). Також відповідач зобов'язується не укладати з будь-якими іншими рекламодавцями протягом дії цього договору договори/угоди, предметом яких є надання аеропортом рекламних послуг або здійснення будь-якої іншої рекламної діяльності на території аеропорту (пп.3.2.8).

Водночас за умовами Договору позивач зобов'язується здійснювати розрахунки з відповідачем у відповідності до вимог даного Договору (пп.3.4.9), прийняти надані послуги шляхом підписання акту прийому-передачі послуг (пп.3.4.10), а також щомісячно до 5-го числа місяця надавати довідку про надходження грошових коштів на рахунки позивача за розміщення реклами на території аеропорту та відповідні документальні підтвердження (завірені належним чином копії укладених позивачем договорів з контрагентами на розміщення реклами та виписки з банку, які свідчать про надходження коштів на рахунки позивача від реклами) (пп.3.4.11).

Згідно п.4.3 Договору сторони погодили, що за надані відповідно до цього Договору послуги рекламодавець зобов'язується щомісячно сплачувати розповсюджувачу додаткову винагороду, яка складається з 50% надходжень грошових коштів на рахунки рекламодавця за розміщення реклами на території аеропорту відповідно до укладених між рекламодавцем та контрагентами договорів за мінусом вартості діючих рекламних кампаній, яка визначена сторонами, відповідно до п.4.2 цього Договору та погоджена сторонами шляхом обміну листами, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п.4.4 Договору сторони домовились про те, що розмір щомісячних платежів на користь розповсюджувача за цим Договором після спливу 6 (шести) місяців з моменту набуття чинності цим Договором, повинен складати не менше 70000,00 грн. з ПДВ.

Розповсюджувач щомісячно до 10-го числа місяця наступного за звітним виставляє рекламодавцю рахунок для сплати, а рекламодавець до 15-го числа кожного місяця здійснює його оплату (п.4.3 Договору).

Згідно п.5.1 Договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 року.

Даний договір може бути розірваний з ініціативи будь-якої сторони в односторонньому порядку у випадку невиконання або неналежного виконання іншою стороною умов цього Договору з обов'язковим письмовим попередженням за 90 (дев'яносто) календарних днів до передбачуваної дати розірвання іншої сторони (п.5.3 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що за надання послуг з розміщення рекламних матеріалів за квітень 2014 року відповідачем було виставлено позивачу такі рахунки, а саме: рахунок № 04-0000347 від 30.04.2014 року на суму 480,00 грн., рахунок № 04-0000348 від 30.04.2014 року на суму 2500,00 грн., а також рахунок № 04-0000349 від 30.04.2014 року на суму 20000,00 грн. (а.с. 33-35). Вказані рахунки позивачем оплачено повністю 27.05.2014 року, що підтверджується платіжними дорученнями від 26.05.2014 року №39, №40 та №41 (а.с. 36-38).

В подальшому, між сторонами додатково було підписано Акт №05-0000256 від 31.05.2014 року про надання послуг з проведення рекламної кампанії за квітень 2014 року на загальну суму 47020,00 грн. (а.с.43) .

Крім цього, між сторонами підписано Акт №05-0000262 від 31.05.2014 року про надання послуг з проведення рекламної кампанії за травень 2014 року на загальну суму 70000,00 грн. (а.с.44) .

На підставі вказаних актів, а також укладеного Договору, відповідачем виставлено рахунок №05-0000367 від 31.05.2014 року на суму 47020,00 грн., а також рахунок №05-0000368 від 31.05.2014 року на суму 70000,00 грн. (а.с. 39-40). У відзиві на позов, представник відповідача зазначає про те, що вказані рахунки були надіслані позивачу електронною поштою лише 11.06.2014 року (а.с. 128, 144).

Як встановлено судом, позивач оплатив дані рахунки відповідно, 20.06.2014 року та 24.06.2014 року, що підтверджується платіжними дорученнями №47 від 20.06.2014 року та №49 від 24.06.2014 року (а.с. 41-42).

На підставі матеріалів справи судом встановлено, що 19.06.2014 року відповідачем направлено позивачу лист №1216 від 17.06.2014 року «Про розірвання договору» (а.с. 207-211) , в якому зазначено, що у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ «Атлант Авіа» умов Договору №ОД/2013/09/26/2 про надання рекламних послуг від 26.09.2013 року, а саме п.4.4 Договору, наслідком якого стало утворення дебіторської заборгованості у розмірі 117020,00 грн. станом на 16.06.2014 року, керуючись п.5.3 Договору, відповідач повідомив позивача про розірвання з 16.09.2014 року Договору.

З інформаційної довідки, взятої з офіційного сайту Укрпошти (а.с. 211) вбачається, що вказаний лист позивач отримав 23.06.2014 року. Крім цього, факт отримання вказаного листа позивачем не заперечується.

Як встановлено судом, після направлення листа від 17.06.2014 року між сторонами у справі підписувалися Акти №06-0000326 від 30.06.2014р., №07-0000340 від 31.07.2014р. та №08-0000363 від 31.08.2014р. (а.с. 57-59) про надання послуг з проведення рекламної кампанії, відповідно за червень, липень та серпень 2014 року. На підставі вказаних актів відповідачем виставлялися рахунки на оплату №06-0000363 від 30.06.2014р., №07-0000412 від 31.07.2014р. та №08-0000436 від 31.08.2014р. (а.с. 49-51) , які позивачем оплачено в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями №54 від 16.07.2014р., №65 від 14.08.2014р., №66 від 15.08.2014р. та №72 від 09.09.2014р. (а.с. 52-56).

Також судом встановлено, що 22.10.2014 року позивачем на підставі Договору оплачено 70000,00 грн. за рекламну кампанію за вересень 2014 року (а.с.56). При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що за вказаний місяць між сторонами підписувався акт наданих послуг чи відповідачем виставлявся відповідний рахунок. Водночас, докази повернення цих коштів позивачу теж відсутні у справі.

З матеріалів справи вбачається, що в порядку досудового врегулювання спору, представником позивача 05.08.2014 року направлено відповідачу лист, в якому він просить останнього утриматися від дій, спрямованих на розірвання Договору в односторонньому порядку (а.с.45-48).

Разом з тим, 14.10.2014 року відповідачем направлено позивачу лист №2305 «Щодо демонтажу рекламних конструкцій», в якому відповідач просить позивача демонтувати рекламні конструкції, оскільки 16.09.2014 року дія Договору завершилася. В іншому випадку дані рекламні конструкції буде демонтовано та утилізовано протягом 3 діб (а.с.99) .

Встановивши наведені обставини справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, з огляду на наступне.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами . До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Предметом даного спору являються вимоги ТОВ «Атлант Авіа» до Аеропорту про визнання недійсною односторонньої відмови від Договору про надання рекламних послуг №ОД/2013/09/26/2 від 26.09.2013 року, вчиненої Аеропортом та оформленої листом №1216 від 17.06.2014 року «Про розірвання договору» та зобов'язання відповідача надавати рекламні послуги згідно укладеного Договору. Підставами даного позову є невідповідність відмови від договору вимогам чинного законодавства України.

Суд зазначає, що з огляду на наведені положення законодавства, вчинена відповідачем відмова від договору являється одностороннім правоприпиняючим правочином, який призводить до припинення первісного договірного зобов'язання -Договору про надання рекламних послуг. Відтак, у відповідності до положень ч.2 ст. 16 ЦК України, вказана відмова може бути визнана недійсною за наявності для цього підстав.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Відповідно до приписів ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як зазначено в п.2.1 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013р., вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи дані роз'яснення суд зазначає слідуюче.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем було укладено Договір про надання рекламних послуг №ОД/2013/09/26/2 від 26.09.2013 року терміном до 31.12.2018 року.

За своїм правовим характером вказаний Договір являється договором про надання послуг, а тому відносини за ним регулюються, зокрема, главою 63 ЦК України.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом (ст. 907 ЦК України).

У відповідності із ст. 193 ГК України, положення якої є аналогічні до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (п.1 ч.1 ст.611 ЦК України).

Відповідно до ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Одночасно аналіз господарського законодавства дає підстави кваліфікувати як тотожні відмові від договору оперативно-господарські санкції, передбачені ч.1 ст.236 ГК України - односторонню відмову від виконання зобов'язання у разі порушення зобов'язання іншою стороною, а також відмову від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного контрагентом.

Як оперативну санкцію у вигляді відмови від договору можна трактувати і установлену ч.6 ст.193 ГК України відмову від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Таким чином право вдатися до відмови від договору, що передбачене чинним законодавством України, може бути пов'язане із фактом вчинення цивільного правопорушення, а може надаватися незалежно від дій іншого контрагента. Якщо в одному випадку відмова від договору може поставати як різновид так званих оперативних санкцій або заходів оперативного впливу, то у другому - як такий передбачений законом або договором засіб захисту інтересів уповноваженої особи, існування котрого безпосередньо не пов'язане з імовірністю порушення і необхідністю захисту суб'єктивних прав, що випливають із даного договору. У першому з двох означених випадків відмова від договору ґрунтується на факті порушення зобов'язання з боку боржника і виконує правоохоронну та запобіжну функції, забезпечуючи тим самим належне виконання зобов'язання. У такий спосіб здійснюється захист права, яке є складовою змісту порушених договірних правовідносин і якому кореспондує певний обов'язок, недотриманий несправним контрагентом.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що вимогу про визнання недійсною односторонню відмову від договору не може бути задоволено, оскільки позивачем було порушено умови договору, а право на односторонню відмову у зв'язку із порушенням чи неналежним виконанням контрагентом умов договору передбачено самим Договором, що відповідає вимогам ст. 611, ч.3 ст.651, ст. 907 ЦК України, ст.ст. 188, 216 ГК України.

З цього приводу суд зазначає, що передбачене умовами Договору право на його односторонню відмову не є свідченням правомірності відмови від договору вчиненої відповідачем і оформленої листом №1216 від 17.06.2014 року, з огляду на наступне.

Як вже зазначалося, відповідно до ч.1 ст.907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін .

В пункті 5.3 Договору про надання рекламних послуг сторони обумовили, що даний договір може бути розірваний з ініціативи будь-якої сторони в односторонньому порядку у випадку невиконання або неналежного виконання іншою стороною умов цього Договору з обов'язковим письмовим попередженням за 90 (дев'яносто) календарних днів до передбачуваної дати розірвання іншої сторони .

При цьому, з вказаних умов договору вбачається, що днем попередження про розірвання договору слід вважати день, у який інша сторона одержала надіслане їй відповідне письмове повідомлення.

У листі №1216 від 17.06.2014 року «Про розірвання договору» аеропорт зазначив днем припинення договору - 16.09.2014 року. У листі №2305 від 14.10.2014 року «Щодо демонтажу рекламних конструкцій» відповідач повторно наголошує на тому, що договір припинився 16.09.2014року. Відтак, враховуючи вказану дату припинення договору, у відповідності до п.5.3 Договору, письмове попередження позивача (одержання ним листа №1216 від 17.06.2014р.) мало відбутися не пізніше 18.06.2014 року.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з списку згрупованих поштових відправлень та з інформації про відстеження пересилання поштових відправлень, взятої з офіційного сайту Укрпошти (а.с. 208-211), лист №1216 від 17.06.2014 року був відправлений рекомендованою кореспонденцією № 7900040248389 на адресу позивача (01001, м. Київ, вул. Костельна, 9) лише 19.06.2014 року та вручений останньому 23.06.2014 року.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем вчинено односторонню відмову від Договору про надання рекламних послуг всупереч вимогам ст.907 ЦК України, які передбачають, що така відмова має вчинятися в порядку встановленому за домовленістю сторін.

При цьому, суд не бере до уваги твердження представника відповідача, що вказаний факт може слугувати лише підставою для перенесення дати припинення Договору, а не підставою для визнання недійсною відмови від нього.

Так, за приписами ст.ст. 251, 252 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

В даному випадку, вчиняючи односторонній правочин про відмову від договору, відповідач самостійно визначив у ньому термін з настанням якого припиняються договірні відносини із позивачем та не передбачив можливості зміни цього терміну до 90 календарних днів, у зв'язку із запізнілим отриманням цього листа. Відтак суд керується датою встановленою відповідачем і не вправі її змінювати. А тому, враховуючи вказану дату, відмова від договору здійснювалася всупереч вимогам ст. 907 ЦК України, що слугує підставою для визнання її недійсною.

Крім цього, як вбачається з п.5.3 Договору підставою для його одностороннього розірвання є невиконання або неналежне виконання іншою стороною умов цього Договору.

Разом з тим суд зазначає, що не кожне порушення умов договору може слугувати підставою для його розірвання. Враховуючи той факт, що організаційно-правові наслідки повної відмови від договору є аналогічними наслідкам його розірвання за рішенням суду, відтак у разі виникнення спору щодо законності підстав відмови від договору, з урахуванням приписів ст. 8 ЦК України, при оцінці такої законності до застосування підлягають положення ст. 651 ЦК України, які регулюють підстави для зміни або розірвання договору за рішенням суду.

Відповідно до ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року № 6-75цс13, яка в силу положень ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою при вирішенні даної справи, суд висловив правову позицію про те, що оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди ; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Як вбачається з листа №1216 від 17.06.2014 року «Про розірвання договору» відповідач зазначає, що внаслідок неналежного виконання позивачем п.4.4 Договору, станом на 16.06.2014 року утворилася дебіторська заборгованість у розмірі 117020,00 грн., що слугує підставою для одностороннього розірвання договору.

Як встановлено судом, заборгованість про котру зазначено в листі - це оплата за надання послуг з проведення рекламної кампанії за квітень 2014 року на загальну суму 47020,00 грн., яка підтверджується підписаним між сторонами Актом №05-0000256 від 31.05.2014 року, а також оплата за надання послуг з проведення рекламної кампанії за травень 2014 року на загальну суму 70000,00 грн., яка підтверджується Актом №05-0000262 від 31.05.2014 року.

Згідно умов п.4.3 Договору відповідач рахунки щодо сплати коштів за відповідні місяці повинен був виставити позивачу до 10.06.2014 року, однак, як не заперечується представником відповідача, дані рахунки він виставив лише 11.06.2014 року. Позивач, в свою чергу, вказані рахунки повинен був оплатити до 15.06.2014 року, а враховуючи те, що кінцевий день оплатити припадав на неділю, то згідно приписів ч.5 ст.254 ЦК України, кінцевим днем оплати вказаних коштів було 16.06.2014 року.

Разом з тим, як встановлено судом, позивач рахунок №05-0000367 від 31.05.2014 року на суму 47020,00 грн., а також рахунок №05-0000368 від 31.05.2014 року на суму 70000,00 грн. оплатив, відповідно, 20.06.2014 року та 24.06.2014 року, що підтверджується платіжними дорученнями №47 від 20.06.2014 року та №49 від 24.06.2014 року .

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що за квітень 2014 року позивачем допущено прострочення оплати на 3 дні, а за травень 2014 року - на 7 днів. При цьому, станом на момент оформлення відмови від договору, прострочення позивача становило лише один день .

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що позивачем повністю оплачувалися всі рахунки, які виставлялися відповідачем, як до відмови від договору, так і після неї. Станом на момент розгляду справи судом, заборгованість позивача перед відповідачем відсутня.

Відтак, враховуючи незначний термін прострочення, який був викликаний, в тому числі, і недотриманням відповідачем строків передачі рахунків для їх оплати, порушення про котрі зазначено в листі від 17.06.2014 року, не можуть являтися істотними та такими, що є достатніми для відмови від договору. Станом на момент оформлення відмови, вказані порушення не спричинили ніякої шкоди (докази спричинення шкоди відсутні в матеріалах справи), а тому за відсутності такого критерію порушення умов договору, як розмір завданої шкоди, відсутніми є правові підстави для відмови від договору.

При цьому, суд звертає увагу на те, що з аналізу статті 237 ГК України вбачається, що наявність шкоди також є необхідним критерієм правопорушення для застосування відмови від договору, як оперативно-господарської санкції.

Зокрема, відповідно до частини першої вказаної статті підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення , у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання.

В даному випадку, за відсутності спричиненої шкоди, аеропорт не вважається таким, що потерпів від незначного прострочення оплати за надані послуги.

Суд не бере до уваги покликання представників відповідача, що підставою для відмови від договору також слугували неодноразові порушення позивачем строків оплати наданих послуг, недотримання умов пункту 3.4.11 Договору, невиконання технічних умов наданих технічними службами аеропорту, оскільки з листа «Про розірвання договору» №1216 від 17.06.2014 року не вбачається, що ці порушення лягли в основу відмови.

З огляду на викладене суд зазначає, що вчинений ДП «Міжнародний Аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» правочин про односторонню відмову від договору не відповідає вимогам, які встановлені частинами першою статті 203 ЦК України, оскільки суперечить положенням ст.ст. 651, 907 ЦК України та ст. 237 ГК України. Відтак він підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Враховуючи зазначене, у зв'язку із визнанням недійсною відмови від договору, укладений між сторонами Договір про надання рекламних послуг №ОД/2013/09/26/2 від 26.09.2013 року вважається таким, що діє протягом строку, який обумовлено в ньому.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Разом з тим, з матеріалів справи, зокрема листа відповідача №2305 від 14.10.2014 року «Щодо демонтажу рекламних конструкцій» вбачається, що останній вчиняє дії, які свідчать про уникнення ним від виконання своїх обов'язків, передбачених договором.

Одним із передбачених ст. 16 ЦК України способів захисту є примусове виконання обов'язку в натурі, який застосовується в тих випадках, коли відповідач зобов'язаний вчинити певні дії по відношенню до позивача, але відмовляється чи уникає можливості виконати такий обов'язок.

Таким чином, вимога позивача про зобов'язання відповідача проводити рекламні кампанії та територіях, що належать відповідачу відповідно до договору про надання рекламних послуг №ОД/2013/09/26/2 від 26.09.2013р. є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення повністю.

При цьому суд не погоджується з твердженням представників відповідача, що задовольняючи вказану вимогу, суд підміняє сторони, які є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Так, задоволення вказаної вимоги є не способом укладення договору чи визначення його умов, а наслідком реституції недійсності правоприпиняючого правочину, яку суд вправі застосовувати за заявою сторони.

Відповідно до положень ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки, під час судового розгляду справи позивачем доведено належними та допустимими доказами порушення своїх прав, а відповідачем не спростовано ці доводи, то наявні правові підстави для задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Крім цього, як вбачається з долученого до позовної заяви платіжного доручення №77 від 22.09.2014р., за подання до господарського суду позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в розмірі 11040,00 грн.

Як зазначив Пленум ВГС України в п. 2.11 Постанови №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Приписами пп. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Оскільки ТОВ «Атлант Авіа» було заявлено дві вимоги немайнового характеру, судовий збір за подання вказаної позовної заяви повинен складати 2436,00 грн., в той час як позивачем сплачено 11040,00 грн.

Відповідно до п. 5.2. зазначеної вище Постанови Пленуму ВГС України, питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору.

У зв'язку з тим, що позивачем сплачено судовий збір в більшому розмірі, ніж цього вимагає закон, зайво сплачений судовий збір в розмірі 8604,00 грн. підлягає поверненню ТОВ «Атлант Авіа» з державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 4-3, 12, 27, 33, 34, 35, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати недійсною односторонню відмову від Договору про надання рекламних послуг № ОД/2013/09/26/2 від 26 вересня 2013 року, вчинену Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» та оформлену листом «Про розірвання договору» №1216 від 17.06.2014 року.

3. Зобов'язати Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» проводити рекламні кампанії в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант Авіа» на рекламоносіях та територіях, що належать Державному підприємству «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» відповідно до умов Договору про надання рекламних послуг №ОД/2013/09/26/2 від 26 вересня 2013 року.

4. Стягнути з Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» (79000, м. Львів, Аеропорт ЦА; код ЄДРПОУ 33073442) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант Авіа» (03124, м. Київ, вул. М. Василенка, 7; код ЄДРПОУ 38895292) 2436,00 грн. судового збору.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Атлант Авіа» (03124, м. Київ, вул. М. Василенка, 7; код ЄДРПОУ 38895292) з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір у розмірі 8604,00 грн., сплачений згідно платіжного доручення № 77 від 22.09.2014р.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

7. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 10.12.2014р.

Суддя Крупник Р.В.