Рішення

від 01.12.2014 по справі 916/4091/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" грудня 2014 р.Справа № 916/4091/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікс";

до відповідача: Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Порто-Франко";

про зобов'язання виконати умови договору

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача : Круковська О.А. - виписка з ЄДР від 21.07.2014 року;

Глазов О.В. - довіреність від 05.11.2014 року;

Лобач О.С. - довіреність від 21.07.2014 року;

від відповідача: Ногай Д.С. - довіреність №04/26 від 29.09.2014 року;

Булка С.Є. - довіреність № 04/22 від 29.09.2014 року

У судовому засіданні було оголошено перерву відповідно до ст. 77 ГПК України.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Мікс" звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Порто-Франко", в якій просить суд зобов'язати відповідача перерахувати на поточний рахунок позивача грошову суму у розмірі 598 800 грн. та грошову суму у розмірі 35 390 грн., що еквівалентно 2 735,22 доларів США, а також стягнути з останнього витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що правовідносини сторін ґрунтуються на укладених між сторонами договорах, а саме: договорі від 27.03.2000р. про здійснення розрахунково-касового обслуговування №87, згідно умов якого Банк відкриває Клієнту поточний рахунок №26007076201 і здійснює його розрахункове обслуговування, та договорі банківського рахунку № 762 від 14.06.2011р., відповідно до умов якого банк відкриває клієнту поточний рахунок/ки і здійснює його (їх) розрахунково-касове обслуговування згідно з умовами цього договору, законодавством України, нормативними актами НБУ та діючими тарифами Банка.

Позивач вказує, що ним було подано до відповідача платіжне доручення від 29.09.2014р. №470 про перенесення залишку коштів на інший рахунок позивача, а саме у АТ «Райффайзен Банк Аваль», р/р 26007453874, МФО: 38080, на загальну суму 598 800 грн.

Як зазначає позивач, станом на день подання позову - 06.10.2014, незважаючи на наявність достатніх грошових коштів, відповідачем не було здійснено за поданим платіжним дорученням перерахування коштів у встановлений законом строк. Причиною невиконання платіжного доручення банком вказано п.1 ч.5 ст. 36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Крім того, як вказує ТОВ „Мікс", випискою по рахунку №26007076202840 позивача від 01.07.2014р. підтверджується залишок грошових коштів на його рахунку у відповідача в розмірі 2 735,22 доларів США, що станом на 06.10.2014р. по курсу НБУ еквівалентно 35 390 грн., які також не були перераховані на інший рахунок позивача.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.10.2014 року було порушено провадження у справі № 916/4091/14 із призначенням розгляду у засіданні суду 05.11.2014.

З огляду на перебування судді Щавинської Ю.М. в період з 03.11.2014 року по 07.11.2014 року на лікарняному, судове засідання, призначене на 05.11.2014 року, не відбулося, а розгляд справи ухвалою від 10.11.2014р. було призначено на 24.11.2014р.

Одночасно з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову (а.с.37), якою останній просить суд накласти арешт на квартиру №8, що розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 1/3, яка є власністю відповідача, та накласти арешт на майно відповідача в межах позовних вимог з подальшим спрямуванням копії відповідної ухвали до органу, що здійснює державну реєстрацію обтяжень прав на нерухоме майно.

У вказаній заяві позивач зазначає про обізнаність у тому, що відповідач є власником квартири №8, що розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 1/3, та посилається на відсутність можливості розпоряджатись своїм майном - грошовими коштами, що знаходяться на кореспондентському рахунку відповідача, що і призвело до подання заяви про забезпечення позову.

В подальшому, в обґрунтування поданої заяви позивачем було надано письмові пояснення, в яких зазначено, що накладення арешту на майно відповідача є обов'язковим, оскільки останній ухиляється від виконання доручень позивача щодо виплати коштів, які є його власністю. Вказаними письмовими поясненнями позивач стверджує про існування ймовірності того, що в майбутньому така виплата не буде виконана, з огляду на запровадження в ПАТ АБ "Порто-Франко" тимчасової адміністрації (а.с.58).

Суд, розглянувши у судовому засіданні 24.11.2014р. заяву про забезпечення позову, відмовив у її задоволенні, оскільки, по-перше, заходи до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно жодним чином не є адекватними позовним вимогам про примусове виконання умов договору, а, по-друге, згідно до п.2 ч.5 ст.36 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема: накладення арешту на кошти та майно банку.

Крім того, одночасно з позовом позивачем було подано заяву відповідно до ст. 38 ГПК України (а.с.35), в якій останній, зазначаючи про відсутність відомостей відносно майна, на яке можливо б було накласти арешт для забезпечення позову, просив суд витребувати в реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області відомості стосовно наявного майна відповідача - ПАТ АБ "Порто-Франко" (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 10, код ЄДРПОУ 13881479).

Суд, розглянувши у судовому засіданні 24.11.2014 року заяву про витребування доказів, відхилив її з огляду на те, що подана заява була спрямована на витребування документів в обґрунтування заяви про забезпечення позову, у задоволенні якої судом, за результатом її розгляду у судовому засіданні 24.11.2014 року, було відмовлено.

У судовому засіданні 1.12.2014р. позивач підтримав заявлені вимоги у повному обсязі, пояснивши суду, що платіжне доручення про перерахування 35 390 грн. ним до відповідача не подавалося, оскільки він вважав, що якщо відповідач не виконав платіжне доручення №470 від 29.09.2014р., він також не виконає і інше платіжне доручення.

Відповідач проти позову заперечував у повному обсязі з підстав, викладених у поданому раніше відзиві (а.с.48-52).

Так, відповідач, не заперечуючи щодо наявності між сторонами правовідносин по здійсненню розрахунково-касового обслуговування, а також щодо подачі та повернення платіжного доручення № 470 від 29.09.2014 року, зазначає про правомірність вказаних дій з огляду на запровадження з 29.09.2014 року у банку тимчасової адміністрації.Відповідач вказує, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 26 вересня 2014 року № 610 «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА АКЦІОНЕРНИЙ БАНК «ПОРТО-ФРАНКО» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 26.09.2014 року прийнято рішення №103 про запровадження з 29.09.2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Красюка Ігоря Івановича. Тимчасову адміністрацію в АБ «ПОРТО-ФРАНКО» запроваджено строком на 3 місяці з 29 вересня 2014 по 29 грудня 2014 включно.

Як вказує відповідач, після віднесення банків до категорії неплатоспроможних діяльність цих банків регулюється в тому числі спеціальним нормативно-правовим актом ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ч.1 статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Отже, починаючи з 09.03.2011 (дата набрання чинності Законом України від 04.11.2010 № 2677-VI) випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

Статтею 36 даного Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Так, відповідно до п. 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Пунктом 1 частини 6 статті 36 даного Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Одночасно, згідно з п. 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у цьому Законі термін "вкладник" вживається у значені "фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката".

А тому, враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття "вкладник" у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Оскільки, за думкою відповідача, позивач є кредитором банку на якого поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", його вимоги до відповідача (у т.ч. спірні) не можуть бути задоволені від часу запровадження у останньому тимчасової адміністрації.

З огляду на викладене, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази та давши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до ч.1 ст.1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Як встановлено судом, правовідносини сторін ґрунтуються на укладених між сторонами договорах, а саме: договорі від 27.03.2000р. про здійснення розрахунково-касового обслуговування №87, згідно умов якого Банк відкриває Клієнту поточний рахунок №26007076201 і здійснює його розрахункове обслуговування, та договорі банківського рахунку № 762 від 14.06.2011р., відповідно до умов якого банк відкриває клієнту поточний рахунок/ки і здійснює його (їх) розрахунково-касове обслуговування згідно з умовами цього договору, законодавством України, нормативними актами НБУ та діючими тарифами Банка.

На виконання умов договору про розрахунково-касове обслуговування позивачем було подано платіжне доручення від 29.09.2014р. №470 (а.с.18) про перенесення залишку коштів на інший рахунок позивача, а саме у АТ «Райффайзен Банк Аваль», р/р 26007453874, МФО: 38080, на загальну суму 598 800 грн., яке було прийнято банком 29.09.2014р.

Як вбачається з обороту вказаного платіжного доручення, воно було повернуто без виконання згідно з п1 ч.5 ст. 36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Частиною 3 ст.1068 ЦК України встановлено, що Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, право власності юридичної особи на грошові кошти, що знаходяться на його рахунку, є непорушним.

Статтею 1074 ЦК України також встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Згідно п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

За таких обставин, невиконання відповідачем покладених на нього зобов'язань за договором дає позивачу право на захист порушення прав шляхом спонукання відповідача до виконання обов'язку, відповідно до приписів п.5 ч. 2 ст.16 ЦК України.

Стосовно заперечень відповідача щодо неможливості задоволення вимог позивача, оскільки він є кредитором банку на якого поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суд вказує наступне.

Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" неплатоспроможний банк - банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває усі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Згідно з пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти, в свою чергу, вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

При цьому, статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань .

У свою чергу, зазначеною статтею дано також законодавче визначення клієнта банку, згідно з яким клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Жодна із вищеназваних норм не містить визначення клієнта банку (тобто особи, якій надаються послуги за договором розрахунково-касового обслуговування), як кредитора банку, оскільки грошові кошти клієнтів банку не залучаються та не розміщуються останнім від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та не є грошима, які банк повинен повернути кредитору на певних умовах.

При цьому, зобов'язання виконати доручення клієнта виникло у банка з моменту укладення договору на розрахунково-касове обслуговування та діє до припинення договору (до закриття рахунка клієнта).

Відповідно до п.8.1. ст.8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Згідно із п.1.12. «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. №22, банк (філія, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання коштів з рахунку клієнта банку в установлений законодавством України термін, якщо немає/недостатньо коштів на своєму кореспондентському рахунку, зобов'язаний: узяти розрахунковий документ платника/стягувача на обліковування за відповідним позабалансовим рахунком; надіслати письмове повідомлення платнику/стягувачу про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини: «Немає/недостатньо коштів на кореспондентському рахунку банку» (додаток 23); ужити заходів для відновлення своєї платоспроможності. Платник/стягувач, отримавши повідомлення банку, для забезпечення своїх прав щодо розрахунків може вжити заходів відповідно до законодавства України.

Нормами Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" регулюються питання діяльності банку та уповноваженої особи під час тимчасової адміністрації. Із змісту цього Закону не вбачається, що при тимчасової адміністрації банк може встановлювати інший, ніж встановлений законодавством, порядок здійснення банківських операцій по веденню поточних рахунків клієнтів і переказу грошових коштів.

Уповноважена особа може лише продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій та відмовлятися від виконання або розривати в порядку, встановленому законодавством України, будь-які договори (правочини) за участю банку, які є збитковими чи непотрібними для банку або виконання яких має негативний вплив на фінансовий стан банку продовжувати або припиняти будь-які операції банку (ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Суд також зазначає, що жодних штрафних санкцій позивачем до стягнення не заявлялось, як і не заявлялись інші суми до стягнення. Предметом позову є зобов'язання відповідача виконати дії, а саме перерахувати належні позивачу на праві власності гроші на інший поточний рахунок, а зобов'язання банку "виконати доручення клієнта на переказ грошей" не є грошовим зобов'язанням, адже клієнт в даному випадку не вимагає від банку сплати належних останньому грошей, а доручає виконати певну операцію з власними грошима. До того ж "відновлення фінансового стану банку", за рахунок не власних активів, а за рахунок коштів, що належать третім особам, повністю суперечить наведеними вище загальним нормами чинного законодавства щодо захисту права власності та нормам Цивільного кодексу України.

Суд вказує, що неможливість примусового виконання рішення , що має місце у певних встановлених законом випадках, зокрема і у випадку призначення тимчасової адміністрації, жодним чином не виключає можливості надати будь-якій особі право на судовий захист з усіх правовідносин, на які поширюється юрисдикція суду.

До того ж, ані ГПК України, ні інші акти чинного законодавства не передбачають в якості підстав для припинення, зупинення провадження у справі, залишення позову без розгляду чи відмови в його задоволенні, введення процедури тимчасової адміністрації у банківській установі.

Не можуть бути прийняті до уваги також посилання відповідача на порушення у випадку задоволення позову черговості задоволення вимог кредиторів, оскільки докази відкликання банківської ліцензії та запровадження процедури ліквідації у ПАТ АБ «ПОРТО-ФРАНКО» у матеріалах справи відсутні.

З огляду на викладене, суд вважає, що за наявності достатніх коштів на рахунку позивача (а.с.17), вимога про зобов'язання Публічного акціонерного товариства АБ "Порто-франко" перерахувати на поточний рахунок №26007453874 Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікс" у АТ «Райффайзен Банк Аваль» у м. Києві, МФО 380805 грошову суму в розмірі 598 800 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Разом з тим, вимоги позивача про зобов'язання відповідача перерахувати грошову суму у розмірі 35 390 грн., що еквівалентно 2 735,22 доларів США, задоволенню не підлягають, оскільки позивачем, в порядку ст. 33 ГПК України, з огляду на неподання відповідного платіжного доручення, не доведено порушення банком його прав та законних інтересів, а припущення позивача щодо ймовірного невиконання платіжного доручення у разі його подання, не можуть бути підставою для задоволення позову в цій частині.

З огляду на викладене, позов підлягає частковому задоволенню, у зв'язку з чим судовий збір, який має вираховуватися зі ставки, встановленої для немайнових вимог, покладається на відповідача по задоволеній вимозі. При цьому, сума надмірно сплаченого судового збору підлягає поверненню позивачу в порядку, передбаченому ст. 7 Закону України „Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 44, 49,82- 85 Господарського процесуального кодексу України,ст. 7 Закону України „Про судовий збір", суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство АБ "Порто-франко" (65026. м. Одеса, вул. Пушкінська, 10, код ЄДРПОУ 13881479) перерахувати на поточний рахунок № 26007453874 Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікс" (65044. м. Одеса, пр-т. Шевченка, буд. 4-Д, оф.82. код СДРПОУ 21026759) у АТ «Райффайзен Банк Аваль» у м. Києві, МФО 380805 грошову суму в розмірі 598 800 грн. (п'ятсот дев'яносто вісім тисяч вісімсот гривень).

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства АБ "Порто-франко" (65026. м. Одеса, вул. Пушкінська, 10. код ЄДРПОУ 13881479) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікс" (65044. м. Одеса, пр-т. Шевченка, буд. 4-Д. оф.82. код СДРПОУ 21026759) 1218 грн. /одна тисяча двісті вісімнадцять/ грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В решті позову відмовити

5. Повернути з державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (м. Одеса, вул. Садова, 1а, код ЄДРПОУ 37607526) Товариству з обмеженою відповідальністю «Мікс» (65044, м. Одеса, пр-т Шевченка, буд. 4-Д, оф. 82, код ЄДРПОУ 21026759) судовий збір у сумі 11 367 /одинадцять тисяч триста шістдесят сім/ грн. 00 коп., сплачений за платіжним дорученням № 127 від 29.09.2014 року

Повне рішення складено 08 грудня 2014 р.

Суддя Ю.М. Щавинська