Рішення

від 03.12.2014 по справі 8/230

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 8/230 03.12.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтком»

до 1. Державного підприємства «Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут «НДІ проектреконструкція»

2. Державного підприємства «Український карантинний розсадник»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального розвитку України

про спонукання до виконання умов договору

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: ОСОБА_1 - ліквідатор;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтком» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут «НДІ проектреконструкція» (далі - відповідач) про зобов'язання відповідача виконати умови Договору про спільну діяльність від 28.02.2007 р. щодо реконструкції Бази відпочинку «Мрія», яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, надавши позивачу право користування земельною ділянкою загальною площею 0, 59 га для здійснення спільної діяльності та копію відповідного державного акту на право постійного користування цією земельною ділянкою.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що предметом укладеного між сторонами Договору є спільна діяльність сторін щодо реконструкції Бази відпочинку «Мрія», яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козін, та належить відповідачу на праві повного господарського відання, та створення сучасних умов відпочинку. За умовами п. 2.1. Договору відповідач мав передати позивачу право користування земельною ділянкою загальною площею 0, 59 га для здійснення спільної діяльності та копію відповідного державного акту на право постійного користування цією земельною ділянкою. Як зазначає позивач, він не в змозі приступити до етапу проектування реконструкції Бази відпочинку «Мрія», а також до виконання інших зобов'язань по цьому Договору без отримання вищезазначених документів від відповідача. При цьому, він зазначає, що направив відповідачу лист № 21/05/08 від 21.05.2008 р. з вимогою про виконання вказаних зобов'язань в порядку ст. 530 ЦК України. Оскільки такі вимоги залишились без задоволення, він вирішив звернутись з даним позовом до суду. На підтвердження вказаних обставин до позовної заяви надано копію укладеного між сторонами Договору, листа № 21/05/08 від 21.05.2008 р. та поштової квитанції про його направлення рекомендованою кореспонденцією.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.07.2008 р. порушено провадження у справі № 8/230 (суддя Катрич В.С.) та призначено її до розгляду на 08.08.2008 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.08.2008 р., у відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, суд відклав розгляд справи на 11.09.2008 р.

У судовому засіданні 11.09.2008 р. представник позивача подав, на виконання вимог ухвали суду, додаткові документи для долучення до матеріалів справи та клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.09.2008 р. подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позову заперечив, з тих підстав, що позивач не вчиняв жодних дій, спрямованих на виконання спірного Договору, у зв'язку з чим та з огляду на приписи Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 р. № 703-р дію укладеного між сторонами Договору припинено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.09.2008 р., суд, в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжив строк розгляду справи на 15 днів та відклав її розгляд на 21.11.2008 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва, суд, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відклав розгляд справи на 19.12.2008 р.

19.12.2008 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у розгляді справи в якості співвідповідача - Державне підприємство «Український карантинний розсадник», мотивоване тим, що відповідно до Наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 276 від 01.09.2008 р. було прийнято рішення про передачу Бази відпочинку «Мрія» на баланс ДП «Український карантинний розсадник».

Від позивача надійшли письмові пояснення, в яких він доводи відповідача, наведені у відзиві, вважає безпідставними, оскільки на його думку, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 р. № 703-р прийнято всупереч нормам чинного законодавства, та оскільки спірним Договором не передбачається відчуження державного майна.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.12.2008 р. суд відклав розгляд справи на 23.01.2009 р. та на підставі ст. 24 Господарського процесуального кодексу України залучив до участі у розгляді справи в якості співвідповідача Державне підприємство «Український карантинний розсадник».

02.01.2009 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представник позивача подав клопотання про зупинення провадження у справі № 8/230 до розгляду Київським окружним адміністративним судом справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Альтком» до Міністерства з питань комунального господарства України, треті особи: Державне підприємство «Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут «НДІ проектреконструкція», Державне підприємство «Український карантинний розсадник» про визнання наказу Міністерства з питань комунального господарства України № 26 «Про передачу об'єкта нерухомого майна з балансу Державного підприємства «Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут «НДІ проектреконструкція», виданого 01.09.2008 р., незаконним та нечинним.

У судовому засіданні 23.01.2009 р. представник позивача підтримав подане 02.01.2009 р. через відділ діловодства господарського суду клопотання про зупинення провадження у справі.

Представники відповідача-1 у судовому засіданні 23.01.2009 р. проти задоволення означеного клопотання позивача не заперечили.

Представник відповідача-2 у судове засідання 23.01.2009 р. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.01.2009 р. провадження у справі № 8/230 зупинено до розгляду Київським окружним адміністративним судом справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Альтком» до Міністерства з питань комунального господарства України, треті особи: Державне підприємство «Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут «НДІ проектреконструкція», Державне підприємство «Український карантинний розсадник» про визнання наказу Міністерства з питань комунального господарства України № 26 «Про передачу об'єкта нерухомого майна з балансу Державного підприємства «Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут «НДІ проектреконструкція», виданого 01.09.2008 р., незаконним та нечинним.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва № від 30.05.2012 р., з огляду на те, що суддя Катрич В.С. звільнена з посади судді господарського суду міста Києва, справу № 8/230 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Альтком» до Державного підприємства «Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут «НДІ проект реконструкція» (далі - відповідач) та Державного підприємства «Український карантинний розсадник» про спонукання до виконання умов договору передано для здійснення автоматичного розподілу, за результатами якого зазначену справу передано для розгляду судді Ломаці В.С.

06.09.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшли додаткові документи у справі.

Відповідно до змісту листа Окружного адміністративного суду міста Києва № 2а-689/09/2670/7795/14 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2009 р. позовну заяву у справі № 2а-689/09/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Альтком» до Міністерства з питань житлово-комунального господарства України про визнання наказу № 276 від 01.09.2008 р. нечинним залишено без розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.09.2014 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято справу № 8/230 до свого провадження, поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду на 14.10.2014 р.

14.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 14.10.2014 р. від представника відповідача-2 також надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.10.2014 р. розгляд справи було відкладено на 04.11.2014 р.

03.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, потворно вказуючи на те, що спірний договір, що укладався між сторонами, припинено.

У судовому засіданні 04.11.2014 р. від представника позивача надійшли додаткові документи та клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального розвитку України.

Від представника відповідача-1 в судовому засіданні 04.11.2014 р. надійшли письмові пояснення, в яких він звертає увагу на те, що на його балансі немає спірної земельної ділянки та бази відпочинку «Мрія», оскільки Мінрегіонбуд передав її відповідачу-2.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2014 р. в порядку ст. 27 ГПК України було залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального розвитку України, розгляд справи відкладено на 18.11.2014 р.

17.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 18.11.2014 р. від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.11.2014 р. на підставі клопотання представника позивача було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 03.12.2014 р.

02.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшли письмові пояснення, в яких він вказує на те, що всі документи, які стосуються правового статусу Бази відпочинку «Мрія» та земельної ділянки, на якій вона розташована, були передані відповідачу-2.

03.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Представники позивача, відповідача-1 та третьої особи в судове засідання 03.12.2014 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача, відповідача-1 та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 03.12.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача-2, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.02.2007 р. між відповідачем-1, як стороною-1, та позивачем, як стороною-2, було укладено Договір про спільну діяльність (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого сторони домовились об'єднати свої матеріальні, фінансові та інші ресурси з метою задоволення спільних інтересів в організації відпочинку та дозвілля працівників сторін, а також інших заінтересованих осіб.

Згідно з п. 1.2. Договору його предметом є спільна діяльність сторін щодо реконструкції Бази відпочинку «Мрія», яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, та належить стороні-1 на праві повного господарського відання, та створення сучасних умов відпочинку.

Відповідно до п. 1.3. Договору його укладено з об'єднанням вкладів сторін.

Пунктом 2.1. Договору його сторони визначили, що сторона-1 зобов'язується передати стороні-2 у строки визначені цим договором будівлі та споруди, що розташовані на земельній ділянці, згідно з додатком 1 до цього Договору; право користування земельною ділянкою для здійснення спільної діяльності; копію відповідного державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, на якій розташована база відпочинку та інші документи; виконання функцій замовника під час проведення проектування та реконструкції зазначеної Бази відпочинку.

Відповідно до п. 2.2. Договору сторона-1 прийняла також на себе зобов'язання: у разі необхідності направити свого представника для участі в роботі по опрацюванню та узгодженню проектно-кошторисної документації для реконструкції Бази відпочинку «Мрія»; забезпечити оформлення за рахунок сторони-2 землевпорядної документації, оформлення користування земельною ділянкою, а також отримання необхідних дозволів, технічних умов (ТУ) та іншої необхідної документації для знесення існуючих будівель, споруд і зелених насаджень, приведенням земельної ділянки у стан, придатний до початку реконструкції та виконання стороною-2 своїх зобов'язань по Договору; здійснити разом зі стороною-2 прийом завершеної будівництвом Бази відпочинку в цілому або окремих будівель з її складу; у разі необхідності надання стороні-2 довіреності на представництво своїх інтересів під час здійснення спільної діяльності.

У свою чергу, сторона-2 відповідно до п. 2.3. Договору прийняла на себе наступні зобов'язання: укладає Договір на проектування реконструкції об'єкту; в повному обсязі фінансує проектування та реконструкцію об'єкту, а також всі інші витрати, пов'язані з реконструкцією та введенням в експлуатацію об'єкту; сплачує документально підтверджені поточні витрати сторони-1, пов'язані з оформленням дозволів, погоджень реконструкції об'єкту; фінансує утримання технічного нагляду; надає за вимогою сторони-1 документи про обсяг виконання будівельних робіт та їх вартість.

Відповідно до п. 3.1. Договору було визначено, що майно, яке передано сторонами до спільної діяльності, а також створене або набуте в результаті спільної діяльності сторін, є спільною частковою власністю сторін Договору відповідно до розміру часток кожної із сторін.

Вкладом сторони-1 до спільної діяльності є будівлі та споруди, що розташовані на земельній ділянці, згідно з додатком 1 до цього Договору та право на користування зазначеною земельною ділянкою (п. 3.2. Договору).

Вкладом сторони-2 до спільної діяльності є її витрати на проектування та реконструкцію 100 % площі об'єкту та кожної його складової частини та всі інші витрати, що безпосередньо пов'язані з виконанням предмету цього договору та всіх інших заходів, що його забезпечують.

Пунктом 3.6. Договору його сторони визначили, що відповідно до встановлених вкладів (внесків) частка сторони-1 у спільному майні сторін становить 10 відсотків, частка сторони-2 - 90 відсотків.

Згідно з п. 3.1. Договору було визначено, що майно, яке передано сторонами до спільної діяльності, а також створене або набуте в результаті спільної діяльності сторін є спільною частковою власністю сторін Договору відповідно до розміру часток кожної із сторін.

Відповідно до п. 4.1. Договору першим етапом цього Договору є розробка проектно-кошторисної документації, її погодження, експертиза та затвердження, що має бути закінчено не пізніше тридцять місяців з моменту підписання цього Договору.

Пунктом 4.2. Договору сторони визначили, що сторона-1 протягом 90 днів з дня укладення цього Договору отримує у встановленому порядку документи (у т.ч. землевпорядні), необхідні для проектування та проведення робіт з реконструкції об'єкту та замовляє для цього необхідні дані.

Відповідно до п. 4.4. Договору його сторони визначили, що якщо протягом 90 днів з дня укладення цього Договору сторона-1 не надає стороні-2 документів, зазначених в ч. 1 п. 4.2. цього Договору, сторона-2 на підставі зазначеного договору має право від імені сторони-1 здійснити дії по отриманню цих документів за власний рахунок. В даному випадку будь-яких додаткових дозволів або доручень від сторони-1 не вимагається. Підставами для здійснення цих дій є цей Договір або витяг з цього Договору.

Здійснення реконструкції об'єкту відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту є другим етапом договору, який має бути завершено не пізніше 60 місяців з моменту укладення цього Договору (п. 4.5.).

Згідно з п. 4.9. Договору орієнтовний термін введення об'єкту в експлуатацію встановлюється 66 місяців з дня підписання цього Договору. Фактичний термін реконструкції буде визначений відповідним графіком, який буде складено і підписано сторонами протягом 30 днів після розробки і затвердження проектно-кошторисної документації.

Відповідно до п. 5.1. Договору було визначено, що після завершення будівництва об'єкту сторони набувають права спільної часткової власності на нерухоме майно, створене згідно умов цього Договору пропорційно розміру фактично вкладених грошових коштів та майнових вкладів на момент виконання цього Договору.

Згідно з п. 8.3. Договору його сторони передбачили, що одностороння зміна або розірвання цього Договору неприпустима.

При цьому, відповідно до п. 8.4. Договору його дострокове розірвання може мати місце за угодою сторін або по підставах, передбачених чинним цивільним і господарським законодавством України.

Сторони підписали Додаток 1 до Договору, в якому вказали будівлі та споруди (27 шт.), що розташовані на земельній ділянці площею 0, 59 га та яке складає разом з правом користування такою земельною ділянкою вклад відповідача-1 за Договором.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 703-р від 07.05.2008 р. «Питання укладання деяких договорів» було вирішено, для підвищення ефективності управління об'єктами державної власності, забезпечення прозорої процедури їх відчуження та недопущення порушення інтересів держави центральним органам виконавчої влади, іншим суб'єктам управління об'єктами державної власності, у тому числі Національній та галузевим академіям наук: забезпечити укладення підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління (віднесені до їх відання), господарськими товариствами, у статутному фонді яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну (зокрема інвестиційну) діяльність, договорів комісії, доручення, управління майном виключно на підставі відповідних рішень Кабінету Міністрів України; вжити заходів до припинення договорів про спільну (зокрема інвестиційну) діяльність, раніше укладених суб'єктами, зазначеними в абзаці другому цього розпорядження, наслідком яких може бути відчуження державного майна.

Листом за № 430/к від 14.05.2008 р. відповідач-1 повідомив позивача про те, що укладений між сторонами Договір слід вважати недійсним, оскільки станом на 01.05.2008 р. його умови сторонами не виконані.

У свою чергу, листом від 21.05.2008 р. за № 21/05/08 позивач звернувся до відповідача-1 з проханням передати право користування земельною ділянкою загальною площею 0, 59 га для здійснення спільної діяльності, а також копію відповідного державного акту на право постійного користування цією земельною діяльною. При цьому, у вказаному листі позивач зазначив, що він не в змозі приступити до етапу проектування реконструкції Бази відпочинку «Мрія», а також до виконання інших зобов'язань по Договору, поки відповідач-1 не передасть право користування відповідною земельною ділянкою та державний акт на неї.

Листом від 21.08.2008 р. за № 7540/10/15-1207 Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва звернулась до відповідача-1 з вимогою в найкоротший термін надати копії відповідних рішень Кабінету Міністрів України для забезпечення виконання Розпорядження № 703-р.

01.09.2008 р. на підставі Наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 276 від 01.09.2008 р. було прийнято рішення про передачу Бази відпочинку «Мрія» на баланс ДП «Український карантинний розсадник».

При цьому, доручено переоформити право власності на об'єкт нерухомого майна та права постійного користування землею.

У вересні 2008 року комісією, створеною відповідно до Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 276 від 01.09.2008 р., було складено акти приймання-передачі об'єктів нерухомості, які перебувають на балансі відповідача-1 та які передаються на баланс відповідача-2 (27 шт.).

Позивач намагався оскаржити Наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 276 від 01.09.2008 р. в судовому порядку, однак ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2009 р. позовну заяву у справі № 2а-689/09/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Альтком» до Міністерства з питань житлово-комунального господарства України про визнання наказу № 276 від 01.09.2008 р. нечинним було залишено без розгляду.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про зобов'язання відповідача-1 виконати умови укладеного між сторонами Договору щодо надання права користування земельною ділянкою загальною площею 0, 59 га за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, для здійснення спільної діяльності та копію відповідного державного акту на право постійного користування цією земельною ділянкою.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

При цьому, положеннями ст. 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У свою чергу, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 ЦК України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.

В даному випадку, слід відзначити, що положеннями ст. 16 ЦК України передбачено такі способи захисту, як примусове виконання обов'язку в натурі, приписами ст. 20 ГК України передбачено можливість присудження до виконання обов'язку в натурі.

В той же час, слід враховувати, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, а також те, чи може відповідний спосіб захисту бути реалізованим у спірних правовідносинах між сторонами.

Так, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, вказана стаття визначає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У свою чергу, те чи може відповідний спосіб захисту бути реалізованим у спірних правовідносинах між сторонами, залежить не лише від наявності у позивача суб'єктивного права, якому кореспондує відповідний обов'язок відповідача, як боржника у зобов'язанні, але й від можливості останнього загалом вчиняти відповідні дії, які складають зміст такого зобов'язання.

Зокрема, в даному випадку з'ясуванню підлягає питання як наявності у відповідача-1 обов'язку з надання позивачу права користування земельною ділянкою загальною площею 0, 59 га за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, для здійснення спільної діяльності та копії відповідного державного акту на право постійного користування цією земельною ділянкою, так і можливості відповідача-1 розпоряджатись такою земельною ділянкою та наявності в нього вказаного державного акту.

Так, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Зокрема, як визначено в ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Аналогічне визначення міститься і в ст. 627 ЦК України, згідно якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається зі змісту укладеного між позивачем та відповідачем-1 Договору, за своєю правовою природою він є договором про спільну діяльність сторін.

Згідно зі статтею 1130 ЦК України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до частини 2 статті 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у томі числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Дійсно, за змістом пункту 2.1. Договору його сторони визначили, що сторона-1 зобов'язується передати стороні-2 у строки визначені цим договором будівлі та споруди, що розташовані на земельній ділянці, згідно з додатком 1 до цього Договору; право користування земельною ділянкою для здійснення спільної діяльності; копію відповідного державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, на якій розташована база відпочинку та інші документи; виконання функцій замовника під час проведення проектування та реконструкції зазначеної Бази відпочинку.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин було визначено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документу, який посвідчує право власності або право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України (ст. 126 Земельного кодексу України в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (ст. 78 ЗК України).

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіти і користуватися земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності, без встановлення терміну (ст. 92 ЗК України).

Отже, як видно із вказаних визначень прав на землю, право постійного користування - це, насамперед, право на володіння земельною ділянкою, а також право на користування. Право власності ж також включає право розпорядження, оскільки користувачі земельних ділянок права розпоряджатися землею позбавлені та можуть лише володіти і користуватися своєю земельною ділянкою.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

В даному випадку, позивачем не доведено, що у відповідача-1 на момент вирішення даного спору по суті наявне право розпоряджатись спірною земельною ділянкою, в тому числі передавати право користування нею іншим особам, та документи, щодо зобов'язання передати які, заявлені позовні вимоги.

Так, відповідно до Наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 276 від 01.09.2008 р. було прийнято рішення про передачу Бази відпочинку «Мрія» на баланс Державного підприємства «Український карантинний розсадник».

Також, відповідно до вказаного Наказу було вирішено переоформити право права постійного користування землею на відповідача-2.

До матеріалів справи долучено акти приймання-передачі об'єктів нерухомого майна Бази відпочинку «Мрія» з балансу відповідача-1 на баланс відповідача-2.

У свою чергу, у відповідача-2 відсутні договірні відносини з позивачем, а отже, він не може бути змушений виконувати умови Договору, стороною якого він не є, тому заявлені у даній справі позовні вимоги з урахуванням всього вищезазначеного задоволені бути не можуть.

Що стосується доводів відповідача-1 про припинення дії спірного Договору, то суд звертає увагу на те, що Розпорядження Кабінету Міністрів України № 703-р автоматично не припиняє укладені договори про спільну діяльність, а лише містить доручення відповідним органам та підприємствам щодо вжиття заходів до припинення таких договорів.

Оскільки іншого вказаним Розпорядженням не передбачено, слід виходити з того, що припинити зобов'язання можна лише на умовах, визначених Договором або Законом.

Як зазначалось вище, укладений між позивачем та відповідачем-1 Договір встановлює заборону на його розірвання в односторонньому порядку. Законодавчих підстав для його припинення також не встановлено.

Однак, сам лише факт чинності вказаного Договору не надає суду можливості задовольнити позовні вимоги за умови відсутності доказів того, що відповідач-1 має право розпоряджатись спірною земельною ділянкою та володіє документами, про передачу яких позивачу ним заявлено позов у даній справі.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, судом встановлено, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, вони не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.12.2014 р.

Суддя В.С. Ломака