Ухвала

від 03.12.2014 по справі 2а-10623/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2014 р. Справа № 876/10397/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.,

суддів Шавеля Р.М., Савицької Н.В.

за участю секретаря Бєлкіної Н.І.

представника позивача Іваницької Р.І.

представника відповідача Рождественської Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2013 р. у справі №2а-10623/12/1370 за позовом Малого підприємства «Руно» до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

встановив:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2013 р. у справі №2а-10623/12/1370 за позовом МП «Руно» до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області ДПС про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.12.2012 року за № 000015220 та № 0000142200, прийнятих за наслідками проведеної документальної планової виїзної перевірки МП «Руно» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства в період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року, оформленої актом № 176/22-20/19323361 від 12.11.2012 р., позов було задоволено повністю.

В апеляційній скарзі скаржник просить постанову суду скасувати та відмовити у позові. Апеляційна скарга мотивована неповним врахуванням результатів перевірки позивача та його контрагентів, а також їх контрагентів по ланцюгах, з яких вбачаються податкові ризики, розбіжність між сумами податкового кредиту та податкових зобов'язань.

В судових засіданнях представник скаржника апеляційну скаргу підтримав із зазначених у ній мотивів.

Представник позивача апеляційну скаргу заперечив за безпідставністю.

На підставі ст. 55 КАС України колегією суддів допущено процесуальне правонаступництво відповідача - Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби - Городоцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Львівській області .

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив та матеріалами справи підтверджується, що за результатами документальної планової виїзної документальної перевірки МП «Руно» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства в період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року, оформленої актом № 176/22-20/19323361 від 12.11.2012 року, відповідачем 03.12.2012 року прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000142200, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 2133354 грн., в тому числі за основним платежем - 2131411 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 1943 грн., та № 000015220, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 88701 грн., в тому числі за основним платежем - 88699 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 2 грн.

В акті перевірки вказано, що позивачем порушено п. 135.1, п.п. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135, п. 138.4 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2131411 грн., в тому числі за II квартал 2011 року в сумі 1212352 грн., за ІІ-ІІІ квартали 2011 року в сумі 2123641 грн. (II квартал -1 212 352 грн., III квартал - 911 289 грн.), півріччя 2012 року (II квартал) - в сумі 7770 грн.; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 88699 грн., в тому числі за квітень 2011 року - в сумі 88699 грн.

Підставою цього є висновок відповідача про те, що господарські операції по контрагентах ПП «Дніпрокомплект», ТзОВ «Транс Нафта 2009» та ПП «Інтранском», які відображені позивачем в пред'явлених до перевірки документах, не мають достатньої доказовості фактичного здійснення господарських операцій, і, як наслідок, така діяльність була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту та валових витрат. Крім того, податковим органом зроблено висновок про безпідставне невключення безнадійної заборгованості ліквідованого підприємства ТзОВ «СК «Ново-Строй» до валових доходів.

З матеріалів справи вбачається, що 19.05.2010 року позивачем (покупець) було укладено з ТзОВ «СК «Ново-Строй» (продавець) договір № 19/05-2010/2 купівлі-продажу нафтопродуктів. Копіями видаткових накладних № 37916 від 04.06.2010 року та № 29304 від 19.05.2010 року підтверджено поставку постачальником ТзОВ «СК «Ново-Строй» одержувачу МП «Руно» бензину А-76 на суму 474841,55 грн. Оплата товару здійснювалась у безготівковій формі згідно з платіжними дорученнями. Карточкою рахунку 631 (розрахунки з вітчизняними постачальниками) позивача за IV квартал 2010 року по розрахунках із ТзОВ «СК «Ново-Строй», станом на 01.01.2011 року кредитове сальдо по операціях з поставки на склад бензину складає 37000 грн.

Скаржник посилається на те, що у відповідності до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 26.03.2013 року ТзОВ «СК «Ново-Строй» (код ЄДРПОУ 36306840, інд. 83054, м. Донецьк, Київський район, проспект Київський, буд. 48, офіс 101) припинено згідно з ухвалою Господарського суду Донецької області від 06.09.2011 року у справі № 5/24б за заявою ТзОВ «СК «Новострой» про визнання його банкрутом. ТзОВ «СК «Ново-Строй» знято з податкового обліку 17.10.2011 року, держану реєстрацію скасовано 16.09.2011 року. Відтак, скаржник вважає заборгованість в сумі 37000 грн. безнадійною.

У відповідності до п.п. 14.1.11 п. 14.1 ПК України безнадійна заборгованість - це заборгованість, що відповідає, зокрема, такій ознаці: заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією. Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

В п.п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України визначено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. Інші доходи включають, відповідно до п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Таким чином, суд першої інстанції підставно встановив, що заборгованість суб'єкта господарювання ТзОВ «СК «Новострой», що визнаний банкрутом у встановленому законом порядку та припинений як юридична особа у зв'язку з його ліквідацією, і є безнадійною, не залежно від того, що позовна давність по цих зобов'язаннях ще не сплила.

Згідно з положеннями ст. 609 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Тому, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у МП «Руно» обов'язку збільшити доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, ІІ кварталу 2011 року за рахунок безнадійної заборгованості ТзОВ «СК «Новострой» в сумі 37000 грн.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між МП «Руно» та ПП «Дніпрокомплект» виникли господарські відносини у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу № 050109 від 05.01.2011 року, згідно з умовами якого позивач придбавав бензин А-76 та А-80. Аналогічний договір на поставку дизпалива та бензинів був укладений з ТзОВ «Транс-нафта 2009» - № ТЗ-2010 від 22.02.2010 року, додаткові угоди № 29 від 30.04.2011 року та № 31 від 05.05.2011 року, № 33 від 08.06.2011 року, № 34 від 08.06.2011 року, №35 від 29.06.2011 року, № 44 від 23.08.2011 року, № 41 від 04.08.2011 року, № 43 від 17.08.2011 року, № 42 від 05.08.2011 року, № 36 від 29.06.2011 року, № 37 від 08.07.2011 року, № 38 від 15.07.2011 року, № 40 від 28.07.2011 року, та з ПП «Інтранском» - № 01/04/2011 від 01.04.2011 року, додаткова угода № 1 від 01.04.2011 року.

Суд першої інстанції підставно, на основі видаткових накладних, податкових накладних, рахунків, рахунків-фактур, накладних на залізничні перевезення, товарно-транспортних накладних, актів прийому-передачі, паспортів товару (продукції), констатував фактичне виконання сторонами своїх господарських зобов'язань. Оплата отриманого товару здійснювалась позивачем в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальників. Отриманий товар позивач зберігав в належному йому на праві власності об'єкті, а саме: нафтобазі (Львівська обл., Мостиський р-н, м. Судова Вишня, вул. Лісозаводська, 2-А). Реалізація придбаних у ПП «Дніпрокомплект», ТзОВ «Транс Нафта 2009» та ПП «Інтранском» нафтопродуктів здійснювалась позивачем через мережу його АЗС.

Податковий кредит квітня 2011 року позивач сформував на підставі податкової накладної № 1 від 01.04.2011 року, виписаної ПП «Інтранском» на суму 282194,26 грн., в тому числі ПДВ 47032,38 грн., та № 6 від 29.04.2011 року, виписаної ТзОВ «Транс Нафта 2009» на суму 247000,00 грн., в тому числі ПДВ 41166,67 грн.

Відповідно до п.2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 року бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Згідно з п.1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Відповідно до ч. 1 та ч. 2 статті 9 цього ж Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Норми аналогічного змісту містить «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704.

Згідно з п. 2.4 даного Положення (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Подані документи цим вимогам відповідають.

Згідно з п. 152.1. ст.152 Податкового кодексу України податок на прибуток нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі ст.149 цього кодексу. Згідно зі ст.149 кодексу податковою базою для цілей цього розділу визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього кодексу, з урахуванням положень ст.ст.135-137 та 138-143 цього кодексу. Відповідно до п.п. 134.1.1. п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст.135-137 цього кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст.138-143 цього кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст.152 цього кодексу.

Так, відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України). Пунктом 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податковий кредит, у відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України, визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Згідно п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Пунктом 201.1 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Наявність податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції (оприбуткування товару, його оплата, використання у господарській діяльності тощо) не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідного місяця. Однак суд першої інстанції підставно встановив фактичне здійснення господарських операцій та їх належне документальне оформлення.

Скаржник посилається на те, що при складанні висновків акту № 176/22-20/19323361 від 12.11.2012 року щодо безтоварності господарських операцій із контрагентом ПП «Дніпрокомплект» податковим органом було використано висновки актів попередніх перевірок позивача, а саме: позапланової виїзної перевірки МП «Руно» з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за травень 2011 року в частині взаємовідносин з ПП «Дніпрокомпалект» (код ЄДРПОУ 25018797), за результатами якої складено акт від 25.11.2011 року № 114/23-19323361, а також документальної позапланової виїзної перевірки МП «Руно» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства в частині взаємовідносин з ПП «Дніпрокомплект» (код ЄДРПОУ 25018797), за результатами якої складено акт від 11.10.2011 року № 96/23/19323361. На підставі цих актів винесено відповідні податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.06.2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 року, у справі № 2а-2473/12/1370 за позовом МП «Руно» до Городоцької МДПІ Львівської області ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000732321 від 19.12.2011 року позовні вимоги задоволено повністю. Крім того, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.06.2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013 року, у справі № 2а-3721/12/1370 за позовом МП «Руно» до Городоцької МДПІ Львівської області ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000722321 від 16.12.2011 року позовні вимоги задоволено повністю. Вказаним рішенням підтверджено реальність угод позивача з ТзОВ «Транс нафта 2009».

Як вбачається з акта документальної перевірки № 176/22-20/19323361 від 12.11.2012 року, підставою для висновку про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами стали також акти перевірок цих контрагентів (зокрема, ТзОВ «Транс Нафта 2009» та ПП «Інтранском») та висновки про те, що вони (контрагенти) не мають основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження ТМЦ, зазначенні контрагенти не знаходяться за місцем реєстрації тощо.

Відповідно до п. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затв. наказом ДПА України №984 від 22.12.2010 року, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Однак закон не встановлює безспірного характеру висновків акту перевірки. Зазначені у них обставини підлягають доказуванню на загальних підставах. Стверджувані дані доведені не були та носять характер припущення.

Згідно з п. 6 даного Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

При цьому, можливі порушення податкового законодавства контрагентами позивача не породжують для нього самого негативних наслідків в силу засад індивідуалізації відповідальності. Це випливає і з рішень Європейського суду з прав людини щодо права платника ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування за операціями з несумлінними, з податкової точки зору, постачальниками: «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03). Приймаючи ці рішення, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що позбавлення податковими органами права платників ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причин виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу 1 до Конвенції. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В світлі наведеного, суд першої інстанції підставно констатував відсутність порушення позивачем норм податкового законодавства, описаних в акті перевірки від 12.11.2012 року, по господарських взаємовідносинах з ПП «Дніпрокомплект», ТзОВ «Транс Нафта 2009» та ПП «Інтранском». Однак МП «Руно» невірно відобразило суму кредиторської заборгованості ТзОВ «СК «Ново-Строй» 37000 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток.

З цієї підстави податкове повідомлення-рішення Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області від 03.12.2012 року за № 000015220 підлягає скасуванню, а податкове повідомлення-рішення від 03.12.2012 року № 0000142200, яким МП «Руно» збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2131411 грн., є протиправним лише частково, в частині, що стосується висновків податкового органу про безтоварність та нереальність укладених позивачем з ПП «Дніпрокомплект», ТзОВ «Транс Нафта 2009», ПП «Інтранском» угод. Однак зазначене рішення підставно визнане протиправним в цілому, оскільки таку частину суд не уповноважений виокремлювати з суми податкового повідомлення-рішення в цілому, підміняючи при цьому уповноважений орган. Зазначена позиція суду також викладена в постанові ВАСУ від 17.02.2011 року в справі № 17781/07 та постанові ВСУ від 05.12.2006 року в справі за позовом ЗАТ «Київський склотарний завод».

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно зі ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Скаржник у встановленому законом порядку не довів наявність передбачених законом підстав для скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2013 р. у справі №2а-10623/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а уразі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий суддя Костів М.В.

Судді Шавель Р.М.

Савицька Н.В.

Повний текст ухвали складений 08.12.2014 року.