Постанова

від 04.12.2014 по справі 813/7126/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2014 року 12 год. 01 хв. Справа № 813/7126/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Козак О.О.,

представника позивача - Білої О.В.,

представника відповідача - Кельбас Р.А.,

розглянувши у м. Львові у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західпаб" до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, -

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ТзОВ "Західпаб" до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 15.08.2014 року № 0000782201 та податкової вимоги від 30.09.2014 року № 2120-25.

Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду. В судовому засіданні 04.12.2014 року відповідно до положень ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що відповідач не надав належної правової оцінки його правовідносинам з контрагентами та не дослідив первинних документів, складених за наслідками такої господарської діяльності, що були надані до перевірки в повному обсязі. Вказує на те, що відповідач такі документи до уваги не взяв, а свої висновки базує виключно на актах інших податкових органів. Вважає, що оскільки відповідач використовував акти про неможливість проведення зустрічних звірок, а зустрічні звірки не є перевірками, тому такі акти взагалі не можна брати до уваги при визначенні реальності будь-яких господарських операцій. А задокументовані факти неможливості проведення зустрічної звірки не можна трактувати як доказ безтоварності господарських операцій. Також зазначає, що висновки податкового органу про заниження податку на додану вартість, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за січень 2014 року, які були зазначені в акті перевірки позивача є незаконними, адже всі фінансово-господарські операції з контрагентами були здійснені в межах податкового законодавства України, підтверджуються усіма належним чином оформленими необхідними первинними документами, а винесені на підставі такого акту перевірки податкове повідомлення-рішення та податкова вимога суперечать нормам права.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позов в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена в поданому в ході судового розгляду справи запереченні на позовну заяву. Зокрема, відповідач зазначає, що позивач допустив порушення п. 198.2, 198.3,198.6 ст. 198, п. 201.1, ст. 201, Податкового кодексу України по операціях із ТзОВ «Аргадон» та ТзОВ «Прогрес-СК» на загальну суму 178400,00 грн., оскільки такі не були підтверджені первинними документами для цілей ведення податкового обліку, не мають реального характеру, спрямовані виключно на штучне формування податкового кредиту та отримання податкової вигоди. Також зазначає, до перевірки не представлено документів, які б фіксували факт здійснення операцій з перевезення товару перевізником, товарно- транспортних накладних на перевезення товарів, які би підтвердили реальність операцій позивача з контрагентами. Враховуючи викладене, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

На підставі направлень від 22.07.2014 року № 580, виданого ДПІ у Личаківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області, була проведена позапланова виїзна перевірка TзOB «Західпаб" (ЄДРПОУ 35047943) з питань взаємовідносин та взаєморозрахунків з ПП «Техбуд-Україна» та ТОВ «ПГ «Карпати» за січень 2014 року та подальшої реалізації товарів (робіт, послуг) або використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг), отриманих від вищезазначених контрагентів». Результати перевірки були викладені в акті № 294/22-01/35047943 від 04.08.2014 р., (надалі - Акт). згідно висновків якого податковим органом встановлено, що позивачем допущено порушення: п.198.1, 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу що призвело до заниження податку на додану вартість всього на суму 178400 грн., в т.ч. за січень 2014р. в сумі 178400,00 грн.

На підставі зазначених висновків 15 серпня 2014 р. відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000782201 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 267600,00 гривень, в т.ч. за штрафними санкціями 89200,00 гривень.

30 вересня 2014 р. відповідачем винесено податкову вимогу № 2120-25 на загальну суму 281389,80 гривень, в т.ч. за штрафними санкціями 89200,00 грн. та пенею 3453,91 грн.

Не погоджуючись із висновками податкового органу та прийнятими податковим повідомленням-рішенням та вимогою, позивач оскаржив їх до суду.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховував наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Західпаб» зареєстроване як юридична особа та перебуває на обліку як платник податків на обліку в ДПІ у Личаківському районі м. Львові ГУ Міндоходів у Львівській області з 17.04.2007 року за № 7440.

Судом встановлено, що в межах своєї статутної діяльності у січні 2014 року позивач здійснював господарську діяльність, зокрема з ТзОВ «Аргадон» та ТзОВ «Прогрес-СК». Як вбачається із вищевказаного акта перевірки, обґрунтовуючи порушення позивачем податкового законодавства у відносинах з ТзОВ «Прогрес-СК», відповідач керувався актом про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Прогрес-СК» від 28.03.2014р. № 196/05-64-15-01/38587003.

Суд критично ставиться до наведених висновків відповідача, оскільки такі не підтверджені жодними належними та допустимими доказами по справі, а лише базуються на інформації наявній у внутрішніх інформаційних базах податкового органу. Окрім того, така інформація не вказує на те, що саме позивачем було вчинено будь-які порушення податкового законодавства. А наявність інформації про порушення податкового законодавства будь-яким підприємством з ланцюга постачання не може бути підставою для притягнення покупця до відповідальності.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було долучено до матеріалів справи копії первинних документів, зокрема договір про надання послуг від 30.04.2013 року № 30/04/2013/1, укладений між ТОВ «Західпаб» (Замовник) та ТОВ «Прогрес-СК» (Виконавець). Відповідно до умов договору, виконавець зобов'язується за завданням замовника надавати за плату послуги щодо розробки, організації та проведення програм-вечорів з музичним супровідом «Пісенний заспів» та шоу-програм в ресторані-пивоварні «Старгород». Послуги надавались у період з 01.05.2013 року по 31.01.2014 року. Однак, відповідачем не визнається фактичне отримання позивачем послуг лише у січні 2014 року.

На виконання вищевказаного договору були оформленні: протокол погодження договірної ціни за січень 2014 року, акти здачі - приймання робіт (надання послуг) № 527 від 03.01.2014 року, № 528 від 07.01.2014 року, № 529 від 08.01.2014 року, № 530 від 11.01.2014 року, № 531 від 13.01.2014 року, № 532 від 14.01.2014 року, № 533 від 17.01.2014 року, № 534 від 19.01.2014 року, № 535 від 22.01.2014 року, № 536 від 25.01.2014 року, № 537 від 28.01.2014 року, № 538 від 31.01.2014 року, податкові накладні на загальну суму 633600,00 гривень ( в т.ч. ПДВ 105600,00). Отримані послуги було оплачено позивачем, що підтверджують платіжні доручення № 8515, 17649, 8582, 8620, 8694, 8704, 8729, 8831, 8834, 8839, 8841.

Що ж до порушення позивачем норм податкового законодавства у відносинах із ТОВ «Аргадон», відповідач покликається на акт від 28.03.2014р. № 204/05-64-15-01/38586997, про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Аргадон» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства. Реальність операцій позивача з ТОВ «Аргадон»" підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме, відповідно до укладеного договору поставки № 30/04/2013 від « 30» квітня 2013 року ТОВ «Аргадон» (Постачальник) зобов'язується поставити, а ТОВ «Західпаб» (Покупець) прийняти і оплатити товарно-матеріальні цінності. Товари постачались у період з 01.05.2013 року по 31.01.2014 року.

Однак, відповідачем не визнається фактичне отримання позивачем товарів лише у січні 2014 року.

На виконання вказаного договору були оформленні специфікації, податкові накладні на загальну суму 436800,00 гривень ( в т.ч. ПДВ 72800,00), видаткові накладні, акти звірки взаєморозрахунків. Отримані товари було оплачено позивачем, що підтверджують платіжні доручення № 8516, 6401, 8581, 8615, 8629, 8703, 8730, 8835, 8840, 8842.

Окрім того, як підтверджено накладними на переміщення, придбані товари використано у власній господарській діяльності.

Відтак, враховуючи наявність первинної документації у позивача, яка відповідає вимогах Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд вважає недоведеним факт безтоварності операцій з ТзОВ «Аргадон» та ТзОВ «Прогрес-СК».

Проаналізувавши всі первинні документи, якими були оформлені операції з ТОВ «Аргадон» та ТОВ «Прогрес-СК» суд приходить до переконання, що операції із вказаними контрагентами носять реальних характер, підтверджені первинними документами, які оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому твердження відповідача про порушення ТзОВ «Західпаб п.198.1, 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу є недоведеним та таким, що не підтверджується жодним належним та допустимим доказом.

Таким чином висновок податкового органу про неправомірне віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, які у порушення вимог п. 198.6 ст. 198 ПКУ по вказаних контрагентах не знайшов своє підтвердження.

Згідно ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток складаються з витрат операційної діяльності та інших витрат, крім витрат, визначених в пунктах 138.3 та у статті 139 ПКУ. Витрати операційної діяльності складаються, зокрема, із собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПКУ.

П. 138.10.5., п. 138.10 ст. 138 ПК України передбачено, що до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів за користування кредитами та позиками та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених ПКУ, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, що включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень ( стандартів ) бухгалтерського обліку.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно зрозділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Як вбачається з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а по зазначених операціях придбання результатів робіт (послуг) повинні бути в наявності.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини четвертої статті 70 КАС України обставини, які повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, відповідно до частини другої статті 71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом взято до уваги те, що Вищий Адміністративний Суд України в Інформаційному листі від 20.07.2010р. №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» наголосив, що дослідженню підлягають: реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Зокрема, підлягає встановленню статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність платника податку щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Вищим Адміністративним Судом України в п.2 вищевказаного листа окремо наголошено, що відсутність платника податків за місцем реєстрації не є підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування, задекларованої платником податків.

Відсутність контрагента за юридичною адресою не є підставою для невизнання податкового кредиту позивача, оскільки дана обставина не може свідчити про те, що нами не отримувалось товарів (робіт, послуг). Податковий орган, на відміну від платника, є єдиним учасником податкових правовідносин, який має законодавче право і обов'язок контролювати дотримання громадянами і юридичними особами вимог законодавства про податки та збори.

Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку вчиненим договорам із застосуванням відповідних наслідків. Така правова позиція підтверджується Ухвалою ВАСУ від 25.03.14р. №К/800/36782/13, Ухвалою ВАСУ від 19.03.14р. № К/800/58140/13.

Належним чином оформлені первинні документи підтверджують реальність здійснення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань у залежність від стану податкового обліку його контрагента, наявності чи відсутності у нього основних фондів. У разі не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та контрагентів для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків у результаті діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини та підтверджується Ухвалою ВАСУ від 19.12.13р. № К/800/30189/13.

До набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення порушення. Підстави нікчемності встановлюються законом, а не актом перевірки. (Ухвала ВАСУ від 12.03.14р. № К/800/10341/13).

Факт визнання правочину нікчемним (недійсним) має наслідком застосування негативних наслідків згідно цивільного законодавства, а не донарахування податкових зобов'язань. Лише встановлення під час судового розгляду факту узгодженості дій платника із недобросовісним контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або факту його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту. (Ухвала ВАСУ від 27.01.14р. № К/800/55124/13). Як підтверджено матеріалами справи під час розгляду справи відповідачем не доведено належними та допустимими доказами таких фактів.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст.228 ЦКУ є її укладення з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.. У кваліфікації правочину згідно зі ст. 228 ЦКУ має враховуватись вина, яка полягає в намірі. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських договорів, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність щодо таких дій контрагентів. У зв'язку з наведеним, твердження відповідача про нереальність укладених правочинів є не обґрунтованими належними засобами доказування припущеннями. Така позиція підтверджується Ухвалою ВАСУ від 20.03.14р. № К/800/48001/13.

В силу закону отримання податковим органом акта перевірки в якому викладено висновки про вчинення контрагентом нікчемного правочину або відображення у звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє відповідача від виконання обов'язку самостійно встановити та довести факт вчинення платником порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиціального значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини фактичної дійсності. (Ухвала ВАСУ від 30.01.14р. № К/800/29212/13).

Також жодним нормативно-правових актом України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язання іншої юридичної особи, яка є його контрагентом у тих чи інших господарських зобов'язаннях, при цьому це стосується і податкових зобов'язань, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому при придбанні товару (послуги) покупець зобов'язаний сплатити вартість товару (послуги) продавцю, до складу якої входить податок на додану вартість, а продавець зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету у відповідному звітному періоду, і у разі невиконання продавцем товару (послуги) цього обов'язку саме на нього за це покладається відповідальність, і на продавця товару (послуги), який є платником податку, нормами чинного законодавства не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення ними господарської діяльності та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) у даному випадку, це свідчить про те, що несплата продавцем товару (послуги) податку на додану вартість до бюджету в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем товару (послуги). Така правова позиція підтверджена Ухвалою ВАСУ від 27.03.2014р. у справі № К/800/60970/13.

Поряд з цим, слід зазначити, що чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів, а також не передбачено обов'язку здійснювати перевірку місцезнаходження контрагентів або сплати податків контрагентами тощо. Невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є. (Ухвала ВАСУ від 25.03.2014р. у справі № К/800/36782/13).

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії»Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі - також «Шоста Директива»),

Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄЄ) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄЄ), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи «Булвес» АД проти Болгарії», а саме: «...Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати».

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» в Україні являються джерелом права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України, -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000782201 від 15.08.2014р. та податкову вимогу № 2120-25 від 30.09.2014р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Західпаб" (79008, м. Львів, вул. Римлянина, 1, ЄДРПОУ 35047943) 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 09 грудня 2014 року.

Суддя Сакалош В.М.