Постанова

від 11.12.2014 по справі 826/17665/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 грудня 2014 року № 826/17665/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр СВ»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу

Суддя - Вовк П.В.

В порядку письмового провадження

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Прем'єр СВ» (далі також - ТОВ «Прем'єр СВ», позивач) з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі також - ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідач), в якому, зокрема, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 03 липня 2014 року № 0008222240 та №0008232240, податкову вимогу від 29 липня 2014 року № 7145-25, рішення про опис майна у податкову заставу № 22620/10/26-54-25-25 від 16 жовтня 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає такі рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Крім того, вказує на неузгодженість сум його податкової заборгованості, визначеної відповідачем в оскаржуваній податковій вимозі, що, на думку ТОВ «Прем'єр СВ», свідчить про її протиправність та необґрунтованість оскаржуваного ним рішення про опис майна у податкову заставу, прийнятого на підставі такої податкової вимоги.

В наданих суду запереченнях представник відповідача вказав, що оскаржувані рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та запереченнях проти адміністративного позову, на підставі чого просив відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «Прем'єр СВ».

Відповідно до вимог ч. 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З огляду на те, що 03 грудня 2014 року сторонами по справі було подано до суду заяви про проведення розгляду справи без їх участі в порядку письмового провадження, з урахуванням вимог статті 122 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в подальшому у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ :

У період з 03 червня 2014 року по 10 червня 2014 року ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Прем'єр СВ» при взаємовідносинах з ТОВ «Маркет Інвест» за період з 01 березня 2013 року по 31 грудня 2013 року та ТОВ «ВКФ «Топ-Трейд» за період з 01 березня 2014 року по 31 березня 2014 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт № 636/26-54-22-04/38556737 від 17 червня 2014 року, яким встановлено порушення позивачем: п.138.1 статті 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у зв'язку з чим встановлено заниження ТОВ «Прем'єр СВ» податку на прибуток за перевіряємий період у розмірі 148 090, 00 грн.; п. 198.6 статті 198, пп. 200.1 та пп. 200.2 статті 200 ПК України, в результаті чого ТОВ «Прем'єр СВ» було занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 280 551, 00 грн.

На підставі зазначених висновків акту перевірки, 03 липня 2014 року ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві були прийняті податкові повідомлення-рішення форми «Р» № 0008222240, яким позивачу було збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 350 689, 00 грн., в тому числі 280 551, 00 грн. основного платежу та 70 138, 00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та № 0008232240, яким ТОВ «Прем'єр СВ» було збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 185 113, 00 грн., в тому числі 148 090, 00 грн. основного платежу та 37 023, 00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки та зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до Головного управління Міндоходів у м. Києві (скарга, відповідно до наявного на ній відтиску штампу, була отримана зазначеним податковим органом 11 липня 2014 року).

Водночас, 29 липня 2014 року відповідачем була прийнята податкова вимога, якою визначено, що сума податкового боргу ТОВ «Прем'єр СВ» за узгодженими податковими зобов'язаннями з податку на прибуток та податку на додану вартість становить 829 571, 87 грн., з яких 806 479, 50 грн. - основний платіж, а 23 092, 00 грн. - сума нарахованої пені.

Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві № 8428/10/261510-0615 від 08 вересня 2014 року про результати розгляду первинної скарги податкові повідомлення- рішення оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача було залишено без змін, а первинну скаргу ТОВ «Прем'єр СВ» - без задоволення.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач 18 вересня 2014 року звернувся з відповідною скаргою до Державної фіскальної служби України.

Між тим, рішенням Державної фіскальної служби України від 02 жовтня 2014 року № 4399/6/9999-10-01-15 було відмовлено в задоволенні такої скарги позивача.

16 жовтня 2014 року відповідачем було прийнято рішення № 22620/10/26-54-25-25 про опис майна у податкову заставу. При цьому, листом від 16 жовтня 2014 року № 22633/10/26-54-25-25 про надання інформації з метою складання акту опису майна, відповідачем було визначено, що сума податкового боргу ТОВ «Прем'єр СВ», у зв'язку з наявністю якого було прийнято рішення про опис майна у податкову заставу, становить 829 571, 87 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 03 липня 2014 року № 0008222240 та № 0008232240, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 04 березня 2013 року між позивачем (Замовник) та ТОВ «Маркет Інвест» (Виконавець) було укладено договір про надання поліграфічних послуг № 030401, відповідно до умов якого, Виконавець брав на себе зобов'язання у встановлені цим договором терміни, відповідно до вимог і умов Замовника, визначених у рахунках-фактурах, надати полі граційні послуги, а Замовник зобов'язувався своєчасно прийняти і оплатити виконану Виконавцем роботу.

Пунктом 3.1 вказаного договору було встановлено, що виконання поліграфічних послуг передається Замовнику Виконавцем за актами здавання-прийняття виконаних робіт в двох оригінальних примірниках, підписаних повноважними представниками обох сторін.

Також, 03 березня 2014 року, між позивачем (Замовник) та ТОВ «ВКФ «Топ-Трейд» (Виконавець) було укладено договір про надання поліграфічних послуг № 030301, умови якого є аналогічними до зазначених вище умов договору № 030401 від 04 березня 2013 року.

Сплачені за вказаним зобов'язанням кошти були включені позивачем до валових витрат підприємства та сум податкового кредиту з податку на додану вартість звітних періодів, що перевірялись податковим органом.

Відповідно до п. 134.1.1 статті 134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 138.8 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно положень пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту та витрат підприємства мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

При вирішенні даної справи, суд враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Таким чином, суд робить висновок про те, що чинне законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Так само як і на платника податків не покладається обов'язок перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Зазначена позиція узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною ним в постанові від 31 січня 2011 року по справі № 21-47а10.

Враховуючи наведене, суд не приймає до уваги посилання відповідача на висновки актів ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 06 грудня 2013 року № 2835/26-55-22-08/37813549 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Маркет-Інвест» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01 лютого 2013 року по 30 червня 2013 року» та від 16 травня 2014 року № 1404/26-55-22-08/37882434 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВКФ «Топ-Трейд» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01 лютого 2014 року по 31 березня 2014 року».

З метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце з його контрагентами, позивачем було надано суду копії відповідних первинних документів, а саме: договорів, рахунків фактур, актів здачі-прийняття робіт (виконання послуг), податкових накладних, банківських виписок з особового рахунку.

Також, позивачем до матеріалів справи були долучені документи на підтвердження подальшої реалізації товару на користь Приватного акціонерного товариства «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т. - Прилуки», поліграфічне оформлення якого, на підставі зазначених договорів про надання поліграфічних послуг, було предметом господарських відносин позивача з ТОВ «ВКФ «Топ-Трейд та ТОВ «Маркет-Інвест».

Так, відповідно до умов укладеного між позивачем (Виконавець) та ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т. - Прилуки» (Замовник), договору № 01/03/13 від 01 березня 2013 року, Замовник доручав, а Виконавець зобов'язувався виготовити та поставити поліграфічну продукцію.

Згідно договору поставки № 01012014 від 03 січня 2014 року, Продавець (позивач) зобов'язувався поставити Покупцю (ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т. - Прилуки») обладнання для виставлення та продажу тютюнових виробів та іншу Продукцію, узгоджену сторонами, в свою чергу Покупець зобов'язувався прийняти таку Продукцію та оплатити її на умовах, визначених в Договорі.

На підтвердження реальності виконання своїх господарських зобов'язань перед ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т. - Прилуки», позивачем було надано суду копії відповідних первинних документів, а саме: договорів, додатків та специфікацій до них, видаткових накладних.

Всі наведені вище документи, в силу вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, є первинними документами та мають необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити.

Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Крім того, позивачем було долучено до матеріалів справи документи (договори оренди устаткування, акти прийому-передачі обладнання, накладні, штатні розписи), що в сукупності підтверджують наявність у нього достатніх виробничих потужностей для здійснення господарської діяльності у сфері надання поліграфічних послуг.

Щодо доводів відповідача про відсутність реального характеру в укладених позивачем з ТОВ «ВКФ «Топ-Трейд та ТОВ «Маркет-Інвест» договорах, з огляду на відсутність серед видів економічної діяльності згідно Класифікатору видів економічно діяльності (далі - КВЕД), яку можуть здійснювати останні, такого виду діяльності як надання поліграфічних послуг, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень Класифікації видів економічної діяльності, затвердженої наказом Держспоживстандарту України 11 жовтня 2010 року № 457, основне призначення КВЕД - визначати та кодувати основні та другорядні види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців.

Положеннями зазначеної Класифікації встановлено, що КВЕД - це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації. Водночас Класифікація є механізмом спільної мови, що має використання в багатьох інших, нестатистичних сферах (соціальному та податковому регулюванні, ліцензуванні, системі тарифів тощо), проте, не завжди адаптована до цього повною мірою. Отже, Класифікація не завжди відповідає всім потребам користувачів за межами статистичної системи, у зв'язку з чим можуть виникнути суперечності стосовно юридичного використання коду КВЕД. Слід мати на увазі, що код виду діяльності не створює прав чи обов'язків для підприємств і організацій, не спричинює жодних правових наслідків. Код виду діяльності не обов'язково достатній критерій для виконання умов, передбачених нормативними актами. У застосуванні нормативних актів чи контрактів код виду діяльності - це припущення, а не доказ.

Зазначене положення підтверджується, зокрема, листом державної служби статистики України від 03 листопада 2011 року № 13/3-20/503ПІ було наголошено на тому, що враховуючи переважно статистичне призначення КВЕД, код виду економічної діяльності не створює прав чи обов'язків для суб'єктів господарювання, а виступає лише припущенням і не є достатнім критерієм для виконання всіх передбачених нормативно-правовими актами умов.

До аналогічного висновку прийшов і Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 19 листопада 2013 року по справі № К/9991/26501/11, зазначивши при цьому, що коди і види діяльності за КВЕД носять довідковий характер і не є підставою для юридичних і економічних змін умов господарювання суб'єктів господарської діяльності.

Виходячи з системного аналізу зазначених вище положень, суд вважає, що відсутність відповідного виду діяльності за КВЕД серед інших, зафіксованих за підприємством, зокрема, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, не є правовою підставою вважати, що така особа не може здійснювати такого виду діяльності, а тому, протилежна позиція відповідача визнається судом необґрунтованою.

Також, як встановлено судом та не заперечується відповідачем, на момент складання податкових накладних, контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну господарську операцію, в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим п. 201.1 статті 201 ПК України.

Відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за вказаними договорами з ТОВ «ВКФ «Топ-Трейд та ТОВ «Маркет-Інвест», узгодженості дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з можливими протиправними діями таких контрагентів.

На думку суду, сукупність наведених обставин та наявних в матеріалах справи доказів, що їх підтверджують, дають можливість для висновку про те, що господарські відносини між позивачем та його контрагентами (ТОВ «ВКФ «Топ-Трейд, ТОВ «Маркет-Інвест») дійсно мали місце, були направлені на настання реальних правових та господарських наслідків.

А тому, твердження відповідача про відсутність реального характеру договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, є необґрунтованим належними засобами доказування.

Враховуючи зазначене та оскільки судом, в межах розгляду даної адміністративної справи, не було встановлено ознак фіктивності укладених позивачем правочинів, необґрунтованими є висновки про порушення позивачем податкового законодавства, викладені відповідачем в акті перевірки № 636/26-54-22-04/38556737 від 17 червня 2014 року.

А як наслідок, неправомірними та такими, що підлягають скасуванню, є оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача, що ґрунтується на зазначених висновках акту перевірки.

Таким чином, адміністративний позов ТОВ «Прем'єр СВ» підлягає задоволенню в зазначеній частині вимог.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 29 липня 2014 року № 7145-25, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 59.1 статті 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, на рівні ПК України встановлено, що податкова вимога може бути прийнята лише відносно того платника податків, який не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки.

Згідно п. 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з витягів з облікових карток платника податку та наданих представником відповідача 08 грудня 2014 року додаткових пояснень, розмір податкової заборгованості ТОВ «Прем'єр СВ», визначений в оскаржуваній податковій вимозі, був сформований на підставі розміру податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, визначеного податковими повідомленнями-рішеннями відповідача від 03 липня 2014 року №0008222240 та № 0008232240.

Так, відповідно до пп. 54.3.2 п. 54.3 статті 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Водночас, згідно п. 56.2 статті 56 ПК України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

При цьому, відповідно до п. 56.17 статті 56 ПК України, процедура адміністративного оскарження закінчується, зокрема, днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.

Таким чином, оскільки позивачем були оскаржені зазначені податкові повідомлення-рішення відповідача в адміністративному порядку, а рішення Державної фіскальної служби України, за наслідком розгляду відповідної скарги ТОВ «Прем'єр СВ», було прийнято лише 02 жовтня 2014 року, про що вже зазначалось вище, суд зазначає, що визначені такими податковими повідомленнями-рішеннями суми грошового зобов'язання не були узгоджені станом на 29 липня 2014 року (день прийняття податкової вимоги).

Отже, податковий орган не мав передбаченого п. 59.1 статті 59 ПК України права приймати оскаржувану податкову вимогу.

Крім того, суд звертає увагу на те, що загальна сума податкового боргу ТОВ «Прем'єр СВ» за узгодженими податковими зобов'язаннями з податку на прибуток та податку на додану вартість в розмірі 829 571, 87 грн., визначена такою податковою вимогою, не підтверджується відомостями наявних в матеріалах справи витягів з облікових карток платника податку, згідно з якими сума загальної заборгованості позивача, станом на день прийняття податкової вимоги, становить лише 585 483, 35 грн. та включає власне податкове зобов'язання, визначене вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями, та розмір пені, нарахованої на нього.

Враховуючи зазначене, оскаржувана податкова вимога від 29 липня 2014 року №7145-25, на думку суду, є необґрунтованою та протиправною, а як наслідок, підлягає скасуванню в судовому порядку.

Таким чином, адміністративний позов ТОВ «Прем'єр СВ» підлягає задоволенню в зазначеній частині вимог.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення про опис майна у податкову заставу № 22620/10/26-54-25-25 від 16 жовтня 2014 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 88.1 статті 88 ПК України, з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Згідно вимог п. 89.1, 89.3 статті 89 ПК України, право податкової застави виникає у разі, зокрема, несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Водночас, з огляду на встановлену вище протиправність та необхідність скасування в судовому порядку податкової вимоги, яка, відповідно до наведених положень, була підставою для прийняття оскаржуваного рішення про опис майна у податкову заставу, суд приходить до висновку про правомірність позовних вимог ТОВ «Прем'єр СВ» в частині його скасування.

Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки відповідачем не було доведено правомірність прийнятих ним рішень.

Відповідно до ч. 1 статті 94 КАС України, суд присуджує на користь позивача всі здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 487, 20 грн. з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-12, 71, 94, 122, 128, 158-163 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр СВ» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати наступні рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві: податкові повідомлення-рішення від 03 липня 2014 року № 0008222240 та № 0008232240, податкову вимогу від 29 липня 2014 року № 7145-25, рішення про опис майна у податкову заставу №22620/10/26-54-25-25 від 16 жовтня 2014 року.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр СВ» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 487, 20 грн.

Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя П.В. Вовк