Рішення

від 08.12.2014 по справі 19/102-12/20-14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 19/102-12/20-14 08.12.14 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ірпіньнафтопродукт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти»

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю «Палтеск» та Публічного акціонерного товариства «Сведбанк»

про визнання недійсними договорів

Cуддя О.А.Грєхова

за участю представників сторін:

від позивача: Глівая С.В. (довіреність від 14.04.2014р.);

від відповідача 1: Максименко К.М. (довіреність від 28.07.2014р.);

від відповідача 2: не з'явились;

від третьої особи 1: Странніков А.В. (довіреність від 07.07.2014р.);

від третьої особи 2: не з'явились.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Ірпіньнафтопродукт» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» (далі - відповідач 2) про визнання недійсними договорів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір № 7/2012 від 13.12.2012 р., укладений між відповідачами по своїй природі є договором факторингу, оскільки містить усі ознаки та істотні умови договору факторингу, а саме: передбачає передачу грошових коштів в розпорядження відповідачу 2 за плату. Проте, відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг віднесено до фінансових послуг, які можуть надавати лише банк або фінансова установа, а відповідач 1 не є таким, а відповідно не може виступати фактором за договором. Відтак, зазначений договір підлягає визнанню недійсним, згідно вимог ст. 227 Цивільного кодексу України. Також, позивач вказав, що оспорюваний договір, який за своєю природою є договором факторингу, укладений в порушення ст.1083 Цивільного кодексу України, за якою якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень глави 73 Цивільного кодексу України «Факторинг».

Крім цього, у позовній заяві вказано, що всупереч ст. 24 Закону України "Про іпотеку" відповідачі, в п'ятиденний термін письмово не повідомили позивача про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням.

Також, договір відступлення права вимоги за договором відступлення права вимоги, посвідченим Бабенко В.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 13.12.2012 р. за реєстровим № 2052 за договором застави від 15.07.2010 р., посвідченим Тверською І.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за № 1535, який посвідчений Бабенко В.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 13.12.2012 р. за реєстровим номером № 2059, укладений всупереч вимогам Цивільного Кодексу, Закону України «Про заставу» та умовам договору застави від 15.07.2012 р.

Рішенням господарського суду Київської області від 13.03.2013 р. у справі № 19/102-12 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ірпіньнафтопродукт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоруські нафтопродукти" та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Публічне акціонерне товариство "Сведбанк", про визнання недійсними договорів були задоволені повністю, а саме:

- визнано недійним договір № 7/2012 від 13.12.2012 р., укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" та ТОВ "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" про передачу (відступлення) права вимоги 14018268,50 грн.;

- визнано недійсним договір, укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" та ТОВ "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" про відступлення права вимоги за договором відступлення права вимоги,

- визнано недійсним договір, укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" та ТОВ "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" про відступлення права вимоги за договором відступлення права вимоги;

- визнано недійсним договір, укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" та ТОВ "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" про відступлення права вимоги за договором відступлення права вимоги;

- визнано недійсним договір, укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" та ТОВ "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" про відступлення права вимоги за договором відступлення права вимоги;

- визнано недійсним договір, укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" та ТОВ "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" про відступлення права вимоги за договором відступлення права вимоги;

- визнано недійсним договір, укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" та ТОВ "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" про відступлення права вимоги за договором відступлення права вимоги;

- визнано недійсним договір, укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" та ТОВ "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" про відступлення права вимоги за договором поруки б/н від 13.12.2012 р.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 р. рішення господарського суду Київської області від 13.03.2013 р. у даній справі було залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.06.2014 р., за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Палтеск", рішення господарського суду Київської області від 13.03.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.07.2014, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2014, матеріали справи № 19/102-12/20-14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ірпіньнафтопродукт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг", за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Палтеск", про визнання недійсними договорів передано за підсудністю до господарського суду м. Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2014 справу № 19/102-12/20-14 прийнято до провадження суддею Грєховою О.А., розгляд справи призначено на 10.11.2014.

У зв'язку з нез'явленням в судове засідання 10.11.2014 представників відповідачів та третьої особи 2 розгляд справи відкладено на 01.12.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 відкладено розгляд справи на 08.12.2014.

Присутній в судовому засіданні 08.12.2014 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, з підстав зазначених у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача 1 заперечив проти задоволення позову, з підстав, наведених у раніше поданому суду відзиві.

Представник третьої особи 1 надав пояснення по суті спору, підтримав заперечення проти позову, надані відповідачем 1.

Представники відповідача 2 та третьої особи 2 в засідання суду не з'явилися, про причини неявки господарський суд не повідомили, витребувані документи не подали, вимоги ухвал суду від 10.10.2014, від 10.11.2014 та від 01.12.2014 не виконали.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представників третьої особи суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від третьої особи не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представників відповідача 2 та третьої особи, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 08.12.2014 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до ст. 85 ГПК України.

В судовому засіданні суд повідомив сторони про порядок отримання повного тексту рішення відповідно до вимог ст. 87 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача 1 та третьої особи 1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

15.07.2010 р. між ПАТ «Сведбанк» (далі - банк) та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти» (далі -позичальник) було укладено Кредитний договір № 10К-Н (далі - кредитний договір), відповідно до якого банк надає позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, у розмірі, на строк та на умовах, передбачених цим договором, а позичальник зобов'язався повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитною лінією та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

Пунктами 1.2, 1.3, 1.4 кредитного договору передбачено, що розмір ліміту кредитної лінії на дату підписання даного договору складає 23 770 335,00 грн. Розмір ліміту кредитної лінії змінюється відповідно до графіку змін розміру кредитної лінії, наведеного у додатку № 2, що є невід'ємною частиною цього договору (далі - Графік).

Строк користування кредитною лінією: з 15.07.2010 р. по 31.05.2013 р. включно з урахуванням графіку.

Плата за користування кредитною лінією у вигляді процентів становить: 6,75% річних починаючи з 15.07.2010 р. по 14.08.2010 р. включно; 14,5% річних починаючи з 15.08.2010 р.; 16,5% річних у разі порушення позичальником зобов'язань, передбачених п.п. 4.1.1, 6.1.10, 6.4 та 6.6 цього договору.

Так, на виконання умов кредитного договору ПАТ «Сведбанк» надав позивачу грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, у розмірі 23760411,90 грн.

У відповідності до умов кредитного договору та враховуючи часткові сплати позивачем сум кредиту, 07.12.2011р. сторонами було укладено Додатковий договір № 4 до кредитного договору, відповідно до якого розмір ліміту кредитної лінії становить 18181885,19 грн., а також укладено Додаток № 4 (Графік), яким визначено розмір та строки сплати наданого кредиту з урахуванням погодженого ліміту кредитної лінії.

Також, з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 15.07.2010р. між ПАТ «Сведбанк» (далі - іпотекодержатель) та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти» (далі - іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір, відповідно до якого на забезпечення виконання Основного зобов'язання (кредитного договору), іпотекодавець передав в іпотеку майно, а саме: автозаправну станцію з будівлями та спорудами, загальною площею 312,60 м 2 , що знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, стм. Гостомель, вул. Чкалова, 31-А. Даний договір посвідчено 15.07.2010 р. нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1529.

15.07.2010 р. між ПАТ «Сведбанк» (далі - іпотекодержатель) та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти» (далі - іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір, відповідно до якого на забезпечення виконання Основного зобов'язання (кредитного договору), іпотекодавець передав в іпотеку майно, а саме:

- комплекс, літера «А» - 90,8 м 2 та споруди, загальною площею 90,8 м 2 , який знаходиться за адресою: Київська область, Рокитнянський р-н, смт. Рокитне, вул. Білоцерківська, 2;

- земельну ділянку площею 0,20 га, кадастровий номер 3223755100:08:004:0010, що розташована за адресою: Київська область, Рокитнянський р-н, смт. Рокитне, вул. Білоцерківська, 2. Договір посвідчено 15.07.2010 р. нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1524.

15.07.2010 р. між ПАТ «Сведбанк» (далі - іпотекодержатель) та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти» (далі - іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, відповідно до якого на забезпечення виконання Основного зобов'язання (кредитного договору), іпотекодавець передав в іпотеку автозаправну станцію, загальною площею 44,4 м2, яка знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Гостомельське шосе б/н. Даний договір також посвідчено 15.07.2010 р. нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1527.

15.07.2010 р. між ПАТ «Сведбанк» (далі - іпотекодержатель) та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти» (далі - іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір, відповідно до якого на забезпечення виконання Основного зобов'язання (кредитного договору), іпотекодавець передав в іпотеку земельну ділянку площею 0,50 га, кадастровий номер 7120910100:01:002:0305, що розташована за адресою: Жашківська міська рада. Цей договір посвідчено 15.07.2010 р. нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1533.

15.07.2010 р. між ПАТ «Сведбанк» (далі - заставодержатель) та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти» (далі - заставодавець) було укладено Договір застави, відповідно до якого, з урахуванням договору №1 від 22.07.2011р. про внесення змін та доповнень, на забезпечення виконання заставодавцем Основного зобов'язання (кредитного договору) по поверненню заставодержателеві суми кредиту, сплати процентів за користування ним, неустойки, іншої заборгованості, платежів і санкцій, що передбачені та/або випливають з Основного зобов'язання, застовадавець передав у заставу рухоме майно, а саме:

- сідловий тягач - Е «MAN NUTZFAHRZEUGE», шасі №WMAHO5ZZZ1M316776, реєстраційний номер АІ 8526 АЕ;

- напівпричип-рефрижератор - Е «SCHMITZ SKO 24», шасі №WSMS7480000418671, реєстраційний номер АІ 3528 ХХ;

- вантажний сідловий тягач - Е «MAN 18413 FLS», шасі №WMAH05ZZZ3M357195, реєстраційний номер AI 5424 AI;

- напівпричіп-рефрижератор - «MIROFRET TRS 3», шасі №VS9SA3NS5XA013307, реєстраційний номер AI 3498 XX;

- вантажний сідловий тягач - «MAN 18413 FLS», шасі №WMAH05ZZZ2M334466, реєстраційний номер AI 2508 AK;

- напівпричіп-рефрижератор - «LATRE DESOT», шасі №YE730PF38WH200256, реєстраційний номер AI 5927 XX;

- напівпричіп-рефрижератор - «BURG BPO 12-27TCZ», шасі №XLK301227X0027219, реєстраційний номер AI 5928 XX;

- сідловий тягач - Е «MAN 18413 FLS», шасі №WMAH05ZZZ1M316863, реєстраційний номер AI 2945AC;

- сідловий тягач - Е «MAN 18413 FLS», шасі №WMAH05ZZZ1M316845, реєстраційний номер AI 2947AC;

- напівпричіп-платформа - Е «RENDERS NS4G31», шасі №WRA3SS434YCML1227, реєстраційний номер AI 2521XX. Договір посвідчено 15.07.2010 р. нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1535.

Крім того, 31.03.2011 р. між ПАТ «Сведбанк» (далі - іпотеко держатель) та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти» (далі - іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір, відповідно до якого на забезпечення виконання Основного зобов'язання (кредитного договору), іпотекодавець передав в іпотеку автозаправну станцію, загальною площею 77,7 м 2 , яка знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський р-н, с. Нижча Дубечня, вул. Леніна, 15-А. Договір посвідчено 31.03.2011р. нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1043.

13.12.2012 р. між ПАТ «Сведбанк» (далі - клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» (далі - фактор) укладено Договір факторингу № 40Ф-Н (далі-договір факторингу), відповідно до якого клієнт передав (відступив) на користь фактора, а фактор набув право вимоги до боржника за Кредитним договором № 10 К-Н від 15.07.2010 р.

13.12.2012 р. ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» (далі - кредитор) та ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» (далі - новий кредитор) уклали Договір № 7/2012, відповідно до якого кредитор передав на користь нового кредитора, а новий кредитор набув право вимоги до боржника за кредитним договором.

Пунктами 3.2, 4.3 та 3.3 договору про відступлення права вимоги передбачено, що за цим договором кредитор відступає право вимоги до боржника за кредитним договором новому кредиторові, внаслідок чого кредитор передає, а новий кредитор одержує право вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за кредитним договором.

Сторони встановили, що загальний розмір заборгованості боржника, право вимоги повернення якої відступається кредитором новому кредитору за даним договором, становить 14018268,50 грн., та складається із сум заборгованості по сплаті кредиту, процентів за користування кредитом та пені.

Разом з відступленням права вимоги за кредитним договором кредитор відступив новому кредиторові право вимоги за договорами забезпечення, якими забезпечується виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором, а саме:

- Договором застави від 15.07.2010 р., укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти», який посвідчено 15.07.2010 р. нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1535;

- Іпотечним договором від 15.07.2010 р., укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти», який посвідчено 15.07.2010 р. нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1529;

- Іпотечним договором від 15.07.2010 р., укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти», який посвідчено 15.07.2010 р. нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1527;

- Іпотечним договором від 15.07.2010 р., укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти», який посвідчено 15.07.2010 р. нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1524;

- Іпотечним договором від 15.07.2010 р., укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти», який посвідчено 15.07.2010 р. нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1533;

- Іпотечним договором від 31.03.2011 р., укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти», який посвідчено 31.03.2011 р. нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1043.

13.12.2012 р. між ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» та ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» укладено договори про відступлення прав вимоги за договорами про відступлення права вимоги, посвідченими 13.12.2012р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В.В. за реєстровими номерами 2053, 2054, 2055, 2056, 2057, за вищезазначеними іпотечними договорами та договір про відступлення права вимоги за договором про відступлення права вимоги, посвідченим 13.12.2012 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В.В. за реєстровим номером 2052 за вищевказаним договором застави, які посвідчені 13.12.2012 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В.В. за реєстровими номерами 2063, 2062, 2064, 2060, 2058 та 2059 відповідно.

Позивач вважає, що укладення перерахованих договорів відбулося з грубим порушенням норм чинного законодавства, що передбачені для їх укладення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з частиною 1 статті 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу.

Статтею 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 13.12.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр Факторингових послуг" (кредитор, відповідач-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" (новий кредитор, відповідач-1) було укладено договір № 7/2012, відповідно до умов якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор передає (відступає) на користь нового кредитора, а новий кредитор набуває право вимоги до боржника за кредитним договором і зобов'язується сплатити кредитору суму, визначену в п. 4.1 цього договору, на умовах, визначених цим договором. За цим договором кредитор відступає право вимоги до боржника за кредитним договором новому кредиторові, внаслідок чого кредитор передає, а новий кредитор одержує право вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за кредитним договором.

Даним договором сторони домовились, що разом з відступленням права вимоги за кредитним договором кредитор відступає новому кредиторові права вимоги за договорами забезпечення, якими забезпечується виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором.

Сторони домовились, що заміна сторони у зобов'язанні вважається такою, що відбулася, а право вимоги за кредитним договором вважається відступленим кредитором новому кредиторові з дати зарахування суми коштів, визначеної у п. 4.1 цього договору на рахунок кредитора, визначений в п. 4.2 цього договору, та укладення в день зарахування таких коштів сторонами акту приймання-передачі права вимоги.

На виконання вимог договору № 7/2012 від 13.12.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" перераховало Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" 14018268,50 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та складено Акт приймання-передачі права вимоги за договором № 7/2012 від 13.12.2012р. (копія знаходиться в матеріалах справи), внаслідок чого до нового кредитора перейшли всі права кредитора у відношенні до боржника, що належали до цього первісному кредитору по кредитному договору.

Згідно зі ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

В силу ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 515 Цивільного кодексу України, заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Суд звертає увагу на те, що зобов'язання позивача, вимоги по якому були передані, не відносяться до таких, що нерозривно пов'язані з особою кредитора.

Порядок заміни кредитора у зобов'язанні визначений в статті 516 Цивільного кодексу України. Так, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Умовами кредитного договору та договорами поруки не передбачалося обмеження щодо заміни сторін у зобов'язанні. Форма договору відповідає вимогам ст. 513 ЦКУ (проста письмова форма).

Відповідно до ст. 350 Господарського кодексу України, банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи.

Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Згідно ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Відмінності між правовими інститутами відступлення права вимоги (цесії) та факторингом (фінансуванням під відступлення права грошової вимоги) полягає у наступному.

Цесія це сам факт заміни особи в зобов'язанні, що складається в силу укладення відповідної угоди купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання.

Цесією є безпосередній правовий результат угоди про передачу права вимоги. Отже, виходячи з вищевикладеного, відступлення права вимоги (цесія) - це угода (правочин) внаслідок якої відбувається заміна особи на активній стороні зобов'язання із збереженням всіх інших елементів зобов'язального правовідношення. Цесія - це наступництво цесіонарія в праві цедента.

Натомість значення фінансування під відступлення грошової вимоги полягає в тому, що клієнт не чекаючи настання строку платежу свого боржника, отримує ці кошти від фінансового агента. Тим самим клієнту надається можливість використати отримані кошти на свої потреби, виграючи в часі.

Зацікавленість фінансового агента в даному договорі проявляється в тому, що він фінансує клієнта, отримуючи за це винагороду.

Під факторингом, як правило, розуміється продаж недокументованої, тобто не закріпленої в цінному папері, дебіторської заборгованості з метою фінансування чи іншої мети.

Частина 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України, охоплює широке коло договорів, які опосередковують перехід права вимоги. Визначення договору фінансування під уступку права грошової вимоги сформульовано так, щоб він охоплював достатньо широке коло відносин, пов'язаних з даним видом фінансових угод. Критерієм для їх об'єднання можна визначити мету отримання фінансування. Передача права вимоги в рамках договору фінансування носить допоміжний характер, а передача відповідної суми грошей - основний.

Крім того, таку ж правову позицію висловив Верховний Суд України у Постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 10.07.2007 у справі 26/347-06-6531, в якій зазначено, що договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі її у розпорядження визначеної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу.

З умов оспорюваного договору вбачається, що метою останнього є заміна особи на активній стороні зобов'язання із збереженням всіх інших елементів зобов'язального правовідношення за плату, та не передбачає надання послуг з фінансування під відступлення права грошової вимоги.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що зміст спірного договору не містить посилань на його оплатність; факт отримання прибутку від здійсненої операції не підтверджено матеріалами справи, оскільки сума переданої за спірним договором вимоги дорівнює сумі, що передана за договором в якості оплати такої вимоги, а саме: 14018268,50 грн.

Такої ж правової позиції додержується Вищий господарський суд України у постанові від 04.07.2012 р. у справі № 6/350пд, постанові від 03.07.2012 р. у справі 5006/28/18пд/2012, постанові від 14.12.2011 р. у справі № 55/252.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги, метою якого є передання прав кредитора іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а не договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), як помилково вважає позивач.

З огляду на те, що кредитні зобов'язання за кредитним договором № 10К-Н від 15.07.2010 виникли між позивачем та третьою особою 2, спеціальний статус якої як банку позивачем не оспорюється, беручи до уваги відсутність вимог законодавства щодо наявності спеціального статусу нового кредитора в зобов'язанні, враховуючи правову природу та предмет оспорюваного договору, суд дійшов висновку про безпідставність доводів позивача про необхідність набуття відповідачем-1 - Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" статусу фінансової установи.

Суд також зазначає, що укладення оспорюваного договору про відступлення права вимоги не є фінансовою операцією, а відноситься до господарської діяльності підприємства, а тому доводи позивача про необхідність наявності у Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" відповідної ліцензії визнаються судом помилковими.

Суд відхиляє доводи позивача про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав порушення при його укладанні приписів ст. 1083 Цивільного кодексу України, якими врегульований порядок наступного відступлення фактором права грошової вимоги третій особі. За наведеним у ст.1077 Цивільного кодексу України визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу. За оспорюваним позивачем договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, тому вказаний оспорюваний договір за своєю правовою природою не є договором факторингу, й, відповідно, не підлягає регулюванню нормами Цивільного кодексу України, що регулюють відносини за договором факторингу. Іншого позивачем не доведено.

Суд відхиляє доводи позивача про наявність підстав для визнання оспорюваного позивачем договору недійсним, у зв'язку із не вчиненням відповідачами передбаченого ч. 2 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" повідомлення позивача. За законом відсутність такого повідомлення тягне за собою наслідки, які передбачені ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України, а не недійсність правочину. Крім цього, суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" вказане повідомлення має здійснюватися після укладання договору про відступлення прав, а не при укладанні такого договору (вчиненні правочину). Виходячи з цього та у відповідності до приписів ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України нездійснення такого повідомлення не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Аналогічну правову позицію викладено в пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», де зазначено, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним, та у такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

За твердженням позивача, договір відступлення права вимоги за договором відступлення права вимоги, посвідченим Бабенко В.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 13.12.2012 р. за реєстровим №2052 за договором застави від 15.07.2010 р., посвідченим Тверською І.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за № 1535, який посвідчений Бабенко В.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 13.12.2012 р. за реєстровим номером № 2059, укладений всупереч вимогам Закону України «Про заставу» та умовам договору застави від 15.07.2012 р.

З приводу цього суд зазначає, що застава є способом забезпечення зобов'язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 1 Закону України «Про заставу» та ст. 572 ЦК України ).

Відповідно до абз. 3 ст. 3 Закону України «Про заставу» застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Згідно ст. 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Підстави заміни кредитора у зобов'язанні передбачені статтею 512 Цивільного кодексу України. За приписами цієї норми Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).

Також, суд зазначає, що згідно з ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно ж до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. У п.2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів недійсними)", із змінами та доповненнями, вказано, що крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також, фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також, на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Аналогічні положення містить у собі ст. 20 Господарського кодексу України.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Позивачем за текстом позовної заяви не вказано які саме права або інтереси позивача та яким чином порушено внаслідок укладання між відповідачами у даній справі договору наступного відступлення права грошової вимоги від 13.12.2012р.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд визнає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, у зв'язку з чим, позов задоволенню не підлягає.

Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 12.12.2014 року.

Суддя О.А.Грєхова