Постанова

від 20.05.2015 по справі 19/102-12/20-14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2015 року Справа № 19/102-12/20-14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Акулової Н.В., Козир Т.П., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ірпіньнафтопродукт" на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 08.12.2014 Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 у справі№ 19/102-12/20-14 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ірпіньнафтопродукт" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Палтеск" 2. Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" провизнання недійсними договорів за участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача-1: Заруцький В.С., дов. від 07.04.2015 № 07/04

Максименко К.М., дов. від 28.07.2014 б/н

відповідача-2: не з'явилися

третьої особи-1: не з'явилися

третьої особи-2: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ірпіньнафтопродукт" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.07.2014 матеріали справи № 19/102-12/20-14 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2014 у справі № 19/102-12/20-14 (суддя Грєхова О.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 (колегія суддів у складі: головуючого судді Лобаня О.І., суддів Федорчука Р.В., Майданевича А.Г.), у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ірпіньнафтопродукт" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 у справі № 19/102-12/20-14, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник зазначає про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанції про недоведеність порушення прав позивача, оскільки в результаті укладення договору № 7/2012 від 13.12.2012 позивач був позбавлений можливості виконати належним чином свої зобов'язання перед новим кредитором. Також з урахуванням того, що договір № 7/2012 від 13.12.2012 про відступлення права вимоги укладений Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти", яке не є фінансовою установою, скаржник вказує на незастосування судами ст. 227 Цивільного кодексу України як підставу недійсності цього договору. Крім цього, скаржник зазначає про неврахування судами нормам Закону України "Про заставу", яким не передбачено відступлення права вимоги за договором застави, у зв'язку із чим договір про відступлення права вимоги за договором застави є також недійсним.

Сторони згідно з приписами статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач, відповідач-2 та треті особи не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 15.07.2010 між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ірпіньнафтопродукт" (далі - позичальник) було укладено кредитний договір № 10К-Н (далі - кредитний договір), відповідно до якого банк надає позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, у розмірі, на строк та на умовах, передбачених цим договором, а позичальник зобов'язався повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитною лінією та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

Пунктами 1.2, 1.3, 1.4 кредитного договору передбачено, що розмір ліміту кредитної лінії на дату підписання даного договору складає 23770335,00 грн. Розмір ліміту кредитної лінії змінюється відповідно до графіку змін розміру кредитної лінії, наведеного у додатку № 2, що є невід'ємною частиною цього договору (далі - графік).

Строк користування кредитною лінією: з 15.07.2010 по 31.05.2013 включно з урахуванням графіку. Плата за користування кредитною лінією у вигляді процентів становить: 6,75 % річних починаючи з 15.07.2010 по 14.08.2010 включно; 14,5 % річних починаючи з 15.08.2010; 16,5 % річних у разі порушення позичальником зобов'язань, передбачених п.п. 4.1.1, 6.1.10, 6.4 та 6.6 цього договору.

Судами з'ясовано, що на виконання умов кредитного договору банк надав позивачу грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, у розмірі 23760411,90 грн.

07.12.2011 сторонами було укладено додатковий договір № 4 до кредитного договору, відповідно до якого розмір ліміту кредитної лінії становить 18181885,19 грн., а також укладено додаток № 4 (графік), яким визначено розмір та строки сплати наданого кредиту з урахуванням погодженого ліміту кредитної лінії.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 15.07.2010 між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - іпотекодержатель, заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ірпіньнафтопродукти" (далі - іпотекодавець, заставодавець) було укладено:

іпотечний договір, посвідчений 15.07.2010 нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1529, відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку майно, а саме: автозаправну станцію з будівлями та спорудами, загальною площею 312,60 м.кв., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, стм. Гостомель, вул. Чкалова, 31-А;

іпотечний договір, посвідчений 15.07.2010 нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1524, згідно із яким іпотекодавець передав в іпотеку майно, а саме: комплекс, літера "А" - 90,8 м.кв. та споруди, загальною площею 90,8 м.кв., який знаходиться за адресою: Київська область, Рокитнянський р-н, смт. Рокитне, вул. Білоцерківська, 2 та земельну ділянку площею 0,20 га, кадастровий номер 3223755100:08:004:0010, що розташована за адресою: Київська область, Рокитнянський р-н, смт. Рокитне, вул. Білоцерківська, 2;

іпотечний договір, посвідчений 15.07.2010 нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1527, відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку автозаправну станцію, загальною площею 44,4 м.кв., яка знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Гостомельське шосе б/н;

іпотечний договір, посвідчений 15.07.2010 нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1533, за яким іпотекодавець передав в іпотеку земельну ділянку площею 0,50 га, кадастровий номер 7120910100:01:002:0305, що розташована за адресою: Жашківська міська рада.

договір застави, посвідчений 15.07.2010 нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1535, відповідно до умов якого, з урахуванням договору № 1 від 22.07.2011 про внесення змін та доповнень, застовадавець передав у заставу рухоме майно, а саме: сідловий тягач - Е "MAN NUTZFAHRZEUGE", шасі № WMAHO5ZZZ1M316776, реєстраційний номер АІ 8526 АЕ; напівпричип-рефрижератор - Е "SCHMITZ SKO 24", шасі № WSMS7480000418671, реєстраційний номер АІ 3528 ХХ; вантажний сідловий тягач - Е "MAN 18413 FLS", шасі № WMAH05ZZZ3M357195, реєстраційний номер AI 5424 AI; напівпричіп-рефрижератор - "MIROFRET TRS 3", шасі № VS9SA3NS5XA013307, реєстраційний номер AI 3498 XX; вантажний сідловий тягач - "MAN 18413 FLS", шасі № WMAH05ZZZ2M334466, реєстраційний номер AI 2508 AK; напівпричіп-рефрижератор - "LATRE DESOT", шасі № YE730PF38WH200256, реєстраційний номер AI 5927 XX; напівпричіп-рефрижератор - "BURG BPO 12-27TCZ", шасі № XLK301227X0027219, реєстраційний номер AI 5928 XX; сідловий тягач - Е "MAN 18413 FLS", шасі № WMAH05ZZZ1M316863, реєстраційний номер AI 2945AC; сідловий тягач - Е "MAN 18413 FLS", шасі № WMAH05ZZZ1M316845, реєстраційний номер AI 2947AC; напівпричіп-платформа - Е "RENDERS NS4G31", шасі № WRA3SS434YCML1227, реєстраційний номер AI 2521XX.

Крім того, 31.03.2011 між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ірпіньнафтопродукти" було укладено іпотечний договір, посвідчений 31.03.2011 нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1043, згідно із умовами якого в забезпечення виконання основного зобов'язання (кредитного договору), іпотекодавець передав в іпотеку автозаправну станцію, загальною площею 77,7 м.кв., яка знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський р-н, с. Нижча Дубечня, вул. Леніна, 15-А.

Судами першої та апеляційної інстанції також встановлено, що 13.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" (далі - фактор) було укладено договір факторингу № 40Ф-Н (далі - договір факторингу), відповідно до умов якого клієнт передав (відступив) на користь фактора, а фактор набув право вимоги до боржника за кредитним договором № 10 К-Н від 15.07.2010.

В подальшому, 13.12.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" (далі - кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" (далі - новий кредитор) було укладено договір № 7/2012, відповідно до якого кредитор передав на користь нового кредитора, а новий кредитор набув право вимоги до боржника за кредитним договором.

Пунктами 3.2, 4.3 та 3.3 договору про відступлення права вимоги передбачено, що за цим договором кредитор відступає право вимоги до боржника за кредитним договором новому кредиторові, внаслідок чого кредитор передає, а новий кредитор одержує право вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за кредитним договором.

Сторони встановили, що загальний розмір заборгованості боржника, право вимоги повернення якої відступається кредитором новому кредитору за даним договором, становить 14018268,50 грн., та складається із сум заборгованості по сплаті кредиту, процентів за користування кредитом та пені.

Сторони домовились, що заміна сторони у зобов'язанні вважається такою, що відбулася, а право вимоги за кредитним договором вважається відступленим кредитором новому кредиторові з дати зарахування суми коштів, визначеної у п. 4.1 цього договору на рахунок кредитора, визначений в п. 4.2 цього договору, та укладення в день зарахування таких коштів сторонами акту приймання-передачі права вимоги.

Місцевим господарським судом встановлено, що на виконання вимог договору № 7/2012 від 13.12.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" 14018268,50 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, та сторонами складено Акт приймання-передачі права вимоги за договором № 7/2012 від 13.12.2012.

Разом з відступленням права вимоги за кредитним договором кредитор відступив новому кредиторові право вимоги за договорами забезпечення, якими забезпечується виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором, а саме: договором застави від 15.07.2010, укладеним між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "Ірпіньнафтопродукти", який посвідчено 15.07.2010 нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1535; іпотечним договором від 15.07.2010, укладеним між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "Ірпіньнафтопродукти", який посвідчено 15.07.2010 нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1529; іпотечним договором від 15.07.2010, укладеним між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "Ірпіньнафтопродукти", який посвідчено 15.07.2010 нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1527; іпотечним договором від 15.07.2010, укладеним між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "Ірпіньнафтопродукти", який посвідчено 15.07.2010 нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1524; іпотечним договором від 15.07.2010, укладеним між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "Ірпіньнафтопродукти", який посвідчено 15.07.2010 нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1533; іпотечним договором від 31.03.2011, укладеним між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "Ірпіньнафтопродукти", який посвідчено 31.03.2011 нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1043.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, 13.12.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" було також укладено договори про відступлення прав вимоги за договорами про відступлення права вимоги, посвідченими 13.12.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В.В. за реєстровими номерами 2053, 2054, 2055, 2056, 2057, за вищезазначеними іпотечними договорами та договір про відступлення права вимоги за договором про відступлення права вимоги, посвідченим 13.12.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В.В. за реєстровим номером 2052 за вищевказаним договором застави, які посвідчені 13.12.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В.В. за реєстровими номерами 2063, 2062, 2064, 2060, 2058 та 2059 відповідно.

Предметом позову у справі є позовні вимоги про визнання недійсними вищезазначених договорів про відступлення права вимоги.

Обґрунтовуючи підстави недійсності договорів, позивач вказує на те, що він не був повідомлений про укладення вищевказаних договорів відступлення права вимоги; договір про відступлення права вимоги за договором про відступлення права вимоги, посвідченим 13.12.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В.В. за реєстровим номером 2052 за договором застави укладений всупереч вимогам Закону України "Про заставу", яким не передбачено відступлення прав вимоги за договором застави; договір № 7/2012 від 13.12.2012, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" за своєю правовою природою є договором факторингу, а тому повинен бути визнаний недійсним на підставі ст. 227 ЦК України з огляду на відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" статусу фінансової установи.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів в результаті укладання спірних договорів.

Крім цього, спростовуючи доводи позивача щодо недійсності договору № 7/2012 від 13.12.2012, місцевий господарський суд виходив з того, що умовами кредитного договору та договорів забезпечення не передбачалося обмеження щодо заміни сторін у зобов'язанні; умовами оспорюваного договору не передбачено надання послуг з фінансування під відступлення права грошової вимоги і зміст спірного договору не містить посилань на його оплатність; факт отримання прибутку від здійсненої операції не підтверджено матеріалами справи, оскільки сума переданої за спірним договором вимоги дорівнює сумі, що передана за договором в якості оплати такої вимоги. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги, метою якого є передання прав кредитора іншій особі, а не договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Надаючи правову оцінку договору № 7/2012 від 13.12.2012 про відступлення права вимоги, суди попередніх інстанцій, проаналізувавши умови вказаного договору та з'ясувавши, що вказаний договір не передбачає надання послуг з фінансування під відступлення права грошової вимоги, зміст спірного договору не містить посилань на його оплатність і факт отримання прибутку від здійсненої операції не підтверджено матеріалами справи, дійшли висновку про те, що спірний договір за своєю правовою природою не є договором факторингу.

Проте, як визначено ст. 1083 Цивільного кодексу України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.

Таким чином, висновок судів про те, що до укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" договору № 7/2012 від 13.12.2012 про відступлення права вимоги не застосовуються норми Цивільного кодексу України, що регулюють відносини за договором факторингу, в тому числі і щодо суб'єктного складу, є помилковим.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову огляду на таке.

Як визначено п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11. 2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси , а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання правочину недійсним

Як передбачено ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, обов'язковими умовами визнання договору недійсним є наявність у позивача певного суб'єктивного права (охоронюваного інтересу) - об'єкту судового захисту, порушення у зв'язку з укладенням відповідного договору таких прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі, та належність обраного способу судового захисту. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Отже, реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Так, статтею 512 Цивільного кодексу України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.ст. 514, 516 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Вказаної правової позиції дотримується також і Верховний суд України у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-43гс15.

Натомість, як вбачається зі змісту позовної заяви та матеріалів справи, позивач не вказав, які його права або охоронювані законом інтереси порушені укладенням оспорюваних договорів, та не обґрунтував, у зв'язку з чим він звернувся з позовом у даній справі, стверджуючи лише про невідповідність такого договору нормам законодавства. Однак, уявлення позивача про можливу невідповідність оспорюваних договорів нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень його прав та інтересів, не є підставою для визнання таких договорів недійсними в судовому порядку.

Посилання позивача на неповідомлення його про здійснене відступлення права вимоги і, як наслідок, неможливість виконання ним своїх зобов'язань перед новим кредитором, судом касаційної інстанції відхиляються, оскільки вказані заперечення перш за все стосуються умов виконання боржником свого зобов'язання, не є підставою для визнання спірних договорів недійсними і не свідчать про порушення його прав та законних інтересів саме внаслідок укладення договору про відступлення прав вимоги. В силу приписів ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу України ризики пов'язані із неповідомлення боржника про заміну кредитора несе новий кредитор, а виконання боржником свого обов'язку первісному кредитору є належним виконанням.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем порушення укладенням осопорюваних договорів його прав та охоронюваних законом інтересів, у зв'язку із чим правомірно відмовили у задоволенні позову.

Згідно із ч. 2 ст. 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", у разі відступлення обтяжувачем забезпеченою обтяженням права вимоги іншій особі до неї також переходять усі права обтяжувача щодо предмета обтяження.

Як передбачено ч. 3 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Враховуючи вищенаведене та виходячи з того, що відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про заставу" застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із правомірним висновком судів попередніх інстанцій про необґрунтованість доводів позивача щодо недійсності договору відступлення права вимоги за договором відступлення права вимоги, посвідченим Бабенко В.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 13.12.2012 за реєстровим № 2052 за договором застави від 15.07.2010, посвідченим Тверською І.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за № 1535, який посвідчений Бабенко В.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 13.12.2012 за реєстровим номером № 2059.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами попередніх інстанцій в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, вищенаведених висновків не спростовують та по суті зводяться до заперечень щодо здійсненої судами оцінки доказів у справі та намагання довести інші обставини, ніж встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції і постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2014 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 у справі № 19/102-12/20-14.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ірпіньнафтопродукт" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 у справі № 19/102-12/20-14 залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Н. Акулова

Т. Козир