Постанова

від 02.03.2015 по справі 19/102-12/20-14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2015 р. Справа№ 19/102-12/20-14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Федорчука Р.В.

Майданевича А.Г.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 02.03.2015 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ірпіньнафтопродукт» на рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2014 року

у справі № 19/102-12/20-14 (суддя Грєхова О.А. )

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ірпіньнафтопродукт»

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім

«Білоруські нафтопродукти»

2) товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова

компанія«Центр факторингових послуг»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет

спору на стороні відповідачів:

1) товариство з обмеженою відповідальністю «Палтеск»

2) публічне акціонерне товариство «Сведбанк»

про визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 13.03.2013 року у справі № 19/102-12 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Ірпіньнафтопродукт» до товариства з обмеженою відповідальністю «Білоруські нафтопродукти» та до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг», третя особа - публічне акціонерне товариство «Сведбанк» про визнання недійсними договорів - задоволені повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2013 року рішення господарського суду Київської області від 13.03.2013 року у даній справі залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 11.06.2014 року, рішення господарського суду Київської області від 13.03.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2013 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.07.2014 року матеріали справи № 19/102-12/20-14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ірпіньнафтопродукт» до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» та товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг», треті особи публічне акціонерне товариство «Сведбанк» та товариство з обмеженою відповідальністю «Палтеск», про визнання недійсними договорів передано за підсудністю до господарського суду м. Києва.

Так, при новому розгляді даної справи, якій присвоєно № 19/102-12/20-14, рішенням господарського суду міста Києва від 08.12.2014 року у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Ірпіньнафтопродукт» до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» та товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг», треті особи публічне акціонерне товариство «Сведбанк» та товариство з обмеженою відповідальністю «Палтеск», про визнання недійсними договорів - відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 08.12.2014 року, товариство з обмеженою відповідальністю «Ірпіньнафтопродукт» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2014 року по справі № 19/102-12/20-14 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилається на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ірпіньнафтопродукт» на рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2014 року у справі № 19/102-12/20-14 прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судових засіданнях 23.02.2015 року та 02.03.2015 року представники ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» надали суду свої пояснення по справі в яких підтримали подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просили суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представники ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» та ТОВ «Палтеск» у судових засіданнях 23.02.2015 року та 02.03.2015 року також надали суду свої пояснення по справі в яких, заперечили проти задоволення апеляційної скарги та просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 08.12.2014 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» та ПАТ «Сведбанк» у судові засідання суду апеляційної інстанції 23.02.2015 року та 02.03.2015 року не з'явилися. Про час та місце розгляду справи представники відповідача та третьої особи були повідомлені належним чином про що, в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представників сторін, що з'явилися у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» та ПАТ «Сведбанк» про дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, участь представників сторін що не з'явились, у судовому засіданні 02.03.2015 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, за клопотанням представника скаржника ухвалою від 23.02.2015 року Київським апеляційним господарським судом було витребувано у ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» та ТОВ «Палтеск» оригінал договору поруки № б/н від 13.12.2012 року, що укладений між ТОВ «Палтеск» та ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» для огляду у судовому засіданні.

На виконання вимог суду ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» було надано апеляційному господарському суду оригінал договору поруки № б/н від 13.12.2012 року який було оглянуто та досліджено судом, та належним чином завірену його копію для доручення до матеріалів справи.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

15.07.2010 року між ПАТ «Сведбанк» (далі - банк) та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти» (далі - позичальник) було укладено кредитний договір № 10К-Н (далі - кредитний договір), відповідно до якого банк надає позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, у розмірі, на строк та на умовах, передбачених цим договором, а позичальник зобов'язався повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитною лінією та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

Пунктами 1.2, 1.3, 1.4 кредитного договору передбачено, що розмір ліміту кредитної лінії на дату підписання даного договору складає 23 770 335,00 грн. Розмір ліміту кредитної лінії змінюється відповідно до графіку змін розміру кредитної лінії, наведеного у додатку № 2, що є невід'ємною частиною цього договору (далі - графік).

Строк користування кредитною лінією: з 15.07.2010 року по 31.05.2013 року включно з урахуванням графіку. Плата за користування кредитною лінією у вигляді процентів становить: 6,75% річних починаючи з 15.07.2010 року по 14.08.2010 року включно; 14,5% річних починаючи з 15.08.2010 року; 16,5% річних у разі порушення позичальником зобов'язань, передбачених п.п. 4.1.1, 6.1.10, 6.4 та 6.6 цього договору.

Так, на виконання умов кредитного договору ПАТ «Сведбанк» надав позивачу грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, у розмірі 23760411,90 грн.

У відповідності до умов кредитного договору та враховуючи часткові сплати позивачем сум кредиту, 07.12.2011 року сторонами було укладено додатковий договір № 4 до кредитного договору, відповідно до якого розмір ліміту кредитної лінії становить 18181885,19 грн., а також укладено додаток № 4 (графік), яким визначено розмір та строки сплати наданого кредиту з урахуванням погодженого ліміту кредитної лінії.

Також, з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 15.07.2010 року між ПАТ «Сведбанк» (далі - іпотекодержатель) та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти» (далі - іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, відповідно до якого на забезпечення виконання основного зобов'язання (кредитного договору), іпотекодавець передав в іпотеку майно, а саме: автозаправну станцію з будівлями та спорудами, загальною площею 312,60 м.кв., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, стм. Гостомель, вул. Чкалова, 31-А. Даний договір посвідчено 15.07.2010 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1529.

15.07.2010 року між ПАТ «Сведбанк» (далі - іпотекодержатель) та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти» (далі - іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, відповідно до якого на забезпечення виконання основного зобов'язання (кредитного договору), іпотекодавець передав в іпотеку майно, а саме:

- комплекс, літера «А» - 90,8 м.кв. та споруди, загальною площею 90,8 м.кв., який знаходиться за адресою: Київська область, Рокитнянський р-н, смт. Рокитне, вул. Білоцерківська, 2;

- земельну ділянку площею 0,20 га, кадастровий номер 3223755100:08:004:0010, що розташована за адресою: Київська область, Рокитнянський р-н, смт. Рокитне, вул. Білоцерківська, 2. Договір посвідчено 15.07.2010 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1524.

15.07.2010 року між ПАТ «Сведбанк» (далі - іпотекодержатель) та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти» (далі - іпотекодавець) укладено іпотечний договір, відповідно до якого на забезпечення виконання основного зобов'язання (кредитного договору), іпотекодавець передав в іпотеку автозаправну станцію, загальною площею 44,4 м.кв., яка знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Гостомельське шосе б/н. Даний договір також посвідчено 15.07.2010 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1527.

15.07.2010 року між ПАТ «Сведбанк» (далі - іпотекодержатель) та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти» (далі - іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, відповідно до якого на забезпечення виконання основного зобов'язання (кредитного договору), іпотекодавець передав в іпотеку земельну ділянку площею 0,50 га, кадастровий номер 7120910100:01:002:0305, що розташована за адресою: Жашківська міська рада. Цей договір посвідчено 15.07.2010 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1533.

15.07.2010 року між ПАТ «Сведбанк» (далі - заставодержатель) та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти» (далі - заставодавець) було укладено договір застави, відповідно до якого, з урахуванням договору №1 від 22.07.2011 року про внесення змін та доповнень, на забезпечення виконання заставодавцем основного зобов'язання (кредитного договору) по поверненню заставодержателеві суми кредиту, сплати процентів за користування ним, неустойки, іншої заборгованості, платежів і санкцій, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, застовадавець передав у заставу рухоме майно, а саме: сідловий тягач - Е «MAN NUTZFAHRZEUGE», шасі №WMAHO5ZZZ1M316776, реєстраційний номер АІ 8526 АЕ; напівпричип-рефрижератор - Е «SCHMITZ SKO 24», шасі №WSMS7480000418671, реєстраційний номер АІ 3528 ХХ; вантажний сідловий тягач - Е «MAN 18413 FLS», шасі №WMAH05ZZZ3M357195, реєстраційний номер AI 5424 AI; напівпричіп-рефрижератор - «MIROFRET TRS 3», шасі №VS9SA3NS5XA013307, реєстраційний номер AI 3498 XX; вантажний сідловий тягач - «MAN 18413 FLS», шасі №WMAH05ZZZ2M334466, реєстраційний номер AI 2508 AK; напівпричіп-рефрижератор - «LATRE DESOT», шасі №YE730PF38WH200256, реєстраційний номер AI 5927 XX; напівпричіп-рефрижератор - «BURG BPO 12-27TCZ», шасі №XLK301227X0027219, реєстраційний номер AI 5928 XX; сідловий тягач - Е «MAN 18413 FLS», шасі №WMAH05ZZZ1M316863, реєстраційний номер AI 2945AC; сідловий тягач - Е «MAN 18413 FLS», шасі №WMAH05ZZZ1M316845, реєстраційний номер AI 2947AC; напівпричіп-платформа - Е «RENDERS NS4G31», шасі №WRA3SS434YCML1227, реєстраційний номер AI 2521XX. Договір посвідчено 15.07.2010 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1535.

Крім того, 31.03.2011 року між ПАТ «Сведбанк» (далі - іпотеко держатель) та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти» (далі - іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, відповідно до якого на забезпечення виконання основного зобов'язання (кредитного договору), іпотекодавець передав в іпотеку автозаправну станцію, загальною площею 77,7 м.кв., яка знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський р-н, с. Нижча Дубечня, вул. Леніна, 15-А. Договір посвідчено 31.03.2011 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1043.

13.12.2012 року між ПАТ «Сведбанк» (далі - клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» (далі - фактор) укладено договір факторингу № 40Ф-Н (далі-договір факторингу), відповідно до якого клієнт передав (відступив) на користь фактора, а фактор набув право вимоги до боржника за кредитним договором № 10 К-Н від 15.07.2010 року.

13.12.2012 року ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» (далі - кредитор) та ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» (далі - новий кредитор) уклали договір № 7/2012, відповідно до якого кредитор передав на користь нового кредитора, а новий кредитор набув право вимоги до боржника за кредитним договором.

Пунктами 3.2, 4.3 та 3.3 договору про відступлення права вимоги передбачено, що за цим договором кредитор відступає право вимоги до боржника за кредитним договором новому кредиторові, внаслідок чого кредитор передає, а новий кредитор одержує право вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за кредитним договором.

Сторони встановили, що загальний розмір заборгованості боржника, право вимоги повернення якої відступається кредитором новому кредитору за даним договором, становить 14018268,50 грн., та складається із сум заборгованості по сплаті кредиту, процентів за користування кредитом та пені.

Разом з відступленням права вимоги за кредитним договором кредитор відступив новому кредиторові право вимоги за договорами забезпечення, якими забезпечується виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором, а саме: договором застави від 15.07.2010 року, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти», який посвідчено 15.07.2010 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1535; іпотечним договором від 15.07.2010 року, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти», який посвідчено 15.07.2010 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1529; іпотечним договором від 15.07.2010 року, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти», який посвідчено 15.07.2010 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1527; іпотечним договором від 15.07.2010 року, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти», який посвідчено 15.07.2010 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1524; іпотечним договором від 15.07.2010 року, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти», який посвідчено 15.07.2010 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1533; іпотечним договором від 31.03.2011 року, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Ірпіньнафтопродукти», який посвідчено 31.03.2011 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим № 1043.

13.12.2012 року між ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» та ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» укладено договори про відступлення прав вимоги за договорами про відступлення права вимоги, посвідченими 13.12.2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В.В. за реєстровими номерами 2053, 2054, 2055, 2056, 2057, за вищезазначеними іпотечними договорами та договір про відступлення права вимоги за договором про відступлення права вимоги, посвідченим 13.12.2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В.В. за реєстровим номером 2052 за вищевказаним договором застави, які посвідчені 13.12.2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В.В. за реєстровими номерами 2063, 2062, 2064, 2060, 2058 та 2059 відповідно.

Як зазначає позивач, укладення вказаних договорів відбулося з грубим порушенням норм чинного законодавства, що передбачені для їх укладення.

Так, ТОВ «Компанія з управління активами «Ірпіньнафтопродукт» звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» та ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» про визнання недійсними договорів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір № 7/2012 від 13.12.2012 року, укладений між відповідачами по своїй природі є договором факторингу, оскільки містить усі ознаки та істотні умови договору факторингу, а саме: передбачає передачу грошових коштів в розпорядження відповідачу 2 за плату. Проте, відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг віднесено до фінансових послуг, які можуть надавати лише банк або фінансова установа, а відповідач 1 не є таким, а відповідно не може виступати фактором за договором. Відтак, зазначений договір підлягає визнанню недійсним, згідно вимог ст. 227 Цивільного кодексу України. Також, позивач вказав, що оспорюваний договір, який за своєю природою є договором факторингу, укладений в порушення ст.1083 Цивільного кодексу України, за якою якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень глави 73 Цивільного кодексу України «Факторинг».

Крім того, позивач зазначає, що всупереч ст. 24 Закону України «Про іпотеку» відповідачі, в п'ятиденний термін письмово не повідомили позивача про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням. Також, договір відступлення права вимоги за договором відступлення права вимоги, посвідченим Бабенко В.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 13.12.2012 року за реєстровим № 2052 за договором застави від 15.07.2010 року, посвідченим Тверською І.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за № 1535, який посвідчений Бабенко В.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 13.12.2012 року за реєстровим номером № 2059, укладений всупереч вимогам Цивільного Кодексу, Закону України «Про заставу» та умовам договору застави від 15.07.2012 року.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 08.12.2014 року у задоволенні позову ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» до ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» та ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг», треті особи ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Палтеск», про визнання недійсними договорів - відмовлено повністю.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні даного позову, виходячи з наступного.

Як вірно вказав суд першої інстанції, у відповідності до ч.1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з частиною 1 статті 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу.

Статтею 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 13.12.2012 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр Факторингових послуг» (кредитор, відповідач-2) та ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» (новий кредитор, відповідач-1) було укладено договір № 7/2012, відповідно до умов якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор передає (відступає) на користь нового кредитора, а новий кредитор набуває право вимоги до боржника за кредитним договором і зобов'язується сплатити кредитору суму, визначену в п. 4.1 цього договору, на умовах, визначених цим договором. За цим договором кредитор відступає право вимоги до боржника за кредитним договором новому кредиторові, внаслідок чого кредитор передає, а новий кредитор одержує право вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за кредитним договором.

Даним договором сторони домовились, що разом з відступленням права вимоги за кредитним договором кредитор відступає новому кредиторові права вимоги за договорами забезпечення, якими забезпечується виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором.

Сторони домовились, що заміна сторони у зобов'язанні вважається такою, що відбулася, а право вимоги за кредитним договором вважається відступленим кредитором новому кредиторові з дати зарахування суми коштів, визначеної у п. 4.1 цього договору на рахунок кредитора, визначений в п. 4.2 цього договору, та укладення в день зарахування таких коштів сторонами акту приймання-передачі права вимоги.

На виконання вимог договору № 7/2012 від 13.12.2012 року ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» перерахувало ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» 14018268,50 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та складено акт приймання-передачі права вимоги за договором № 7/2012 від 13.12.2012 року (копія знаходиться в матеріалах справи), внаслідок чого до нового кредитора перейшли всі права кредитора у відношенні до боржника, що належали до цього первісному кредитору по кредитному договору.

Згідно зі ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

В силу ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 515 Цивільного кодексу України, заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, зобов'язання позивача, вимоги по якому були передані, не відносяться до таких, що нерозривно пов'язані з особою кредитора. Порядок заміни кредитора у зобов'язанні визначений в статті 516 Цивільного кодексу України. Так, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Умовами кредитного договору та договорами поруки не передбачалося обмеження щодо заміни сторін у зобов'язанні. Форма договору відповідає вимогам ст. 513 ЦКУ (проста письмова форма).

Відповідно до ст. 350 Господарського кодексу України, банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи.

Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Згідно ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Аналізуючи вказані норми, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що відміність між правовими інститутами відступлення права вимоги (цесії) та факторингом (фінансуванням під відступлення права грошової вимоги) полягає у наступному.

Цесія це сам факт заміни особи в зобов'язанні, що складається в силу укладення відповідної угоди купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання. Цесією є безпосередній правовий результат угоди про передачу права вимоги. Отже, виходячи з вищевикладеного, відступлення права вимоги (цесія) - це угода (правочин) внаслідок якої відбувається заміна особи на активній стороні зобов'язання із збереженням всіх інших елементів зобов'язального правовідношення. Цесія - це наступництво цесіонарія в праві цедента.

Натомість значення фінансування під відступлення грошової вимоги полягає в тому, що клієнт не чекаючи настання строку платежу свого боржника, отримує ці кошти від фінансового агента. Тим самим клієнту надається можливість використати отримані кошти на свої потреби, виграючи в часі. Зацікавленість фінансового агента в даному договорі проявляється в тому, що він фінансує клієнта, отримуючи за це винагороду. Під факторингом, як правило, розуміється продаж недокументованої, тобто не закріпленої в цінному папері, дебіторської заборгованості з метою фінансування чи іншої мети.

Частина 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України, охоплює широке коло договорів, які опосередковують перехід права вимоги. Визначення договору фінансування під уступку права грошової вимоги сформульовано так, щоб він охоплював достатньо широке коло відносин, пов'язаних з даним видом фінансових угод. Критерієм для їх об'єднання можна визначити мету отримання фінансування. Передача права вимоги в рамках договору фінансування носить допоміжний характер, а передача відповідної суми грошей - основний.

Такої ж правової позиції дотримується й Верховний Суд України зокрема у постанові від 10.07.2007 року по справі 26/347-06-6531, в якій зазначено, що договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі її у розпорядження визначеної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, з умов оспорюваного договору вбачається, що метою останнього є заміна особи на активній стороні зобов'язання із збереженням всіх інших елементів зобов'язального правовідношення за плату, та не передбачає надання послуг з фінансування під відступлення права грошової вимоги.

Зміст спірного договору не містить посилань на його оплатність; факт отримання прибутку від здійсненої операції не підтверджено матеріалами справи, оскільки сума переданої за спірним договором вимоги дорівнює сумі, що передана за договором в якості оплати такої вимоги, а саме: 14018268,50 грн.

Такої ж правової позиції додержується Вищий господарський суд України зокрема у постанові від 04.07.2012 року по справі № 6/350пд, постанові від 03.07.2012 року по справі 5006/28/18пд/2012, постанові від 14.12.2011 року по справі № 55/252.

Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги, метою якого є передання прав кредитора іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а не договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), як помилково вважає скаржник.

Оскільки, кредитні зобов'язання за кредитним договором № 10К-Н від 15.07.2010 року виникли між позивачем та третьою особою 2, спеціальний статус якої як банку позивачем не оспорюється, беручи до уваги відсутність вимог законодавства щодо наявності спеціального статусу нового кредитора в зобов'язанні, враховуючи правову природу та предмет оспорюваного договору, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність доводів позивача про необхідність набуття ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» статусу фінансової установи.

Укладення оспорюваного договору про відступлення права вимоги не є фінансовою операцією, а відноситься до господарської діяльності підприємства, а тому доводи скаржника про необхідність наявності у ТОВ «Торговий дім «Білоруські нафтопродукти» відповідної ліцензії є помилковими.

Доводи скаржника щодо наявності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав порушення при його укладанні приписів ст. 1083 Цивільного кодексу України, якими врегульований порядок наступного відступлення фактором права грошової вимоги третій особі судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції, за наведеним у ст.1077 Цивільного кодексу України визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу. За оспорюваним позивачем договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, тому вказаний оспорюваний договір за своєю правовою природою не є договором факторингу, й, відповідно, не підлягає регулюванню нормами Цивільного кодексу України, що регулюють відносини за договором факторингу. Іншого позивачем не доведено.

Крім того, місцевим господарським судом вірно відхилено доводи ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» про наявність підстав для визнання оспорюваного позивачем договору недійсним, у зв'язку із не вчиненням відповідачами передбаченого ч. 2 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» повідомлення позивача. За законом відсутність такого повідомлення тягне за собою наслідки, які передбачені ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України, а не недійсність правочину. Крім цього, суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» вказане повідомлення має здійснюватися після укладання договору про відступлення прав, а не при укладанні такого договору (вчиненні правочину). Виходячи з цього та у відповідності до приписів ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України нездійснення такого повідомлення не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, аналогічну правову позицію викладено в пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», де зазначено, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним, та у такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Крім того, скаржник зазначає, що договір відступлення права вимоги, посвідчений Бабенко В.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 13.12.2012 року за реєстровим №2052 за договором застави від 15.07.2010 року, посвідчений Тверською І.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за № 1535, який посвідчений Бабенко В.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 13.12.2012 року за реєстровим номером № 2059, укладений всупереч вимогам Закону України «Про заставу» та умовам договору застави від 15.07.2012 року.

З приводу цього, суд першої інстанції вірно вказав, що застава є способом забезпечення зобов'язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 1 Закону України «Про заставу» та ст. 572 ЦК України ). Відповідно до абз. 3 ст. 3 Закону України «Про заставу» застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання. Згідно ст. 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Підстави заміни кредитора у зобов'язанні передбачені статтею 512 Цивільного кодексу України. За приписами цієї норми Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).

Крім того, згідно з ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно ж до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. У п.2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів недійсними)», із змінами та доповненнями, вказано, що крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також, фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також, на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Аналогічні положення зазначені у ст. 20 Господарського кодексу України.

Тобто, як вірно вказав суд першої інстанції, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що позивачем, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було вказано які саме права або інтереси позивача та яким чином порушено його право внаслідок укладання між відповідачами у даній справі договору наступного відступлення права грошової вимоги від 13.12.2012 року. Скаржником не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків щодо оспорюваного договору. Таких обставин не було встановлено й судом апеляційної інстанції.

При цьому, обставини, на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладеного між сторонами договору недійсним, оскільки, є надуманими та не узгоджуються з приписами чинного законодавства та матеріалами справи.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом не встановлено наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом було правомірно відмовлено у задоволенні даного позову.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, позивачем не було подано належних та переконливих доказів в обґрунтування заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі товариства з обмеженою відповідальністю «Ірпіньнафтопродукт», на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2014 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Ірпіньнафтопродукт», слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2014 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ірпіньнафтопродукт» на рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2014 року у справі № 19/102-12/20-14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2014 року у справі № 19/102-12/20-14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 19/102-12/20-14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді Р.В. Федорчук

А.Г. Майданевич

Дата підписання 10.03.2015 року