Постанова

від 08.12.2014 по справі 911/3347/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2014 р. Справа№ 911/3347/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Зубець Л.П.

Новікова М.М.

при секретарі Єременко К.Л.

за участю представників

від позивача: Михайлова Н.М., дов. № 34-2014 від 08.01.2014р.

від відповідача: Шепіло І.А., дов. № 11 від 14.01.2014р.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс-

Аерохендлінг"

на рішення Господарського суду Київської області

від 28.10.2014 р.

у справі № 911/3347/14 (судді: Савчук С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

„Українська хендлінгова компанія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Транс-

Аерохендлінг"

про стягнення 87 301,33 грн.,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська хендлінгова компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Аерохендлінг" про стягнення 87 301,33 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.10.2014р. у справі № 911/3347/14 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Аерохендлінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська хендлінгова компанія" 84 107 (вісімдесят чотири тисячі сто сім) грн. 54 коп. основної заборгованості, 2 352 (дві тисячі триста п'ятдесят дві) грн. 71 коп. пені, 841 (вісімсот сорок одна) грн. 08 коп. інфляційних втрат та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Аерохендлінг" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2014р. у справі № 911/3347/14 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2014р. у справі № 911/3347/14 апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Аерохендлінг" прийнято до провадження.

28.11.2014р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2014р. у справі № 911/3347/14 без змін.

Представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2014р. у справі № 911/3347/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2014р. у справі № 911/3347/14 без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська хендлінгова компанія" (далі - субпідрядна обслуговуюча компанія) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-Аерохендлінг" (далі - обслуговуюча компанія) укладено Додаток Б 1.0/09/10-13 від 01.11.2013 до Стандартної угоди про наземне обслуговування (в редакції січень 2004), (далі - Договір), відповідно до умов якого субпідрядна обслуговуюча компанія зобов'язана надавати послуги, що вказані в Договорі, у відповідності до інструкцій, інших нормативних документів перевізника в частині пасажирського обслуговування (розділ 4. Договору).

Відповідно до пункту 6.1. розділу 6. Договору субпідрядна обслуговуюча компанія зобов'язується щомісячно виставляти рахунки обслуговуючій компанії за послуги, що надані протягом попереднього місяця. Всі рахунки повинні бути оплачені обслуговуючою компанією протягом 30 днів від дати отримання рахунку-фактури субпідрядною обслуговуючою компанією. Платежі будуть розглядатися, як виконані, станом на дату списання з банківського рахунку обслуговуючої компанії належної суми. Рахунки направлені факсом чи по електронній пошті мають юридичну силу до моменту отримання оригіналу.

Субпідрядна обслуговуюча компанія щомісячно складає акт виконаних робіт за послуги, що надані протягом попереднього місяця і відправляє його обслуговуючій компанії на адресу, що вказана в Договорі. Акт виконаних робіт повинен бути підписаний обслуговуючою компанією протягом 30 днів від дати отримання. Якщо одна зі сторін не підписує акт виконаних робіт протягом 30 днів і не складає претензій іншій стороні, в такому випадку акт автоматично вважається підписаним (пункт 6.3. розділу 6. Договору).

Згідно з пунктом 8.1. розділу 8. Договору, Договір вступає в силу з 01 листопада 2013 року і діє до 31 жовтня 2014 року, якщо не буде розірваний раніше, відповідно до умов Договору, чи однією зі сторін не буде підписано додаткову угоду про щорічне продовження Договору.

Відповідно до пункту 15.1. розділу 15. Договору, платежі між сторонами здійснюються в національній валюті України по курсу Національного банку України на дату виставлення рахунку, в тому числі, передбачені даним Договором штрафи в іноземній валюті.

Додатковою угодою від 21.02.2014 № 1, сторони, на підставі пункту 8.2. Договору, домовились припинити дію Договору з 15.03.2014 за згодою сторін, за виключенням пунктів 3.1. розділу 3. і пункту 10.2. розділу 10., які зберігають дію до 24.04.2014, а також грошових зобов'язань, що передбачені розділом 6.

На виконання умов Договору, позивачем за період з 01 до 14 березня 2014 року надано відповідачу послуги з обслуговування міжнародних рейсів в Міжнародному аеропорті "Жуляни", у зв'язку з чим, позивачем виставлено рахунки від 17.03.2014 № СФ-0000302 на суму 169 644,37 грн. та № СФ-0000303 на суму 36 482,66 грн., всього на суму 206 127,03 грн., термін дії рахунку один день.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані рахунки-фактури відповідачем не оплачені в 30-денний строк, що визначений Договором.

Факт надання позивачем послуг та їх отримання відповідачем, а також факт несплати за послуги, підтверджується вищезазначеними рахунками від 17.03.2014, що не заперечується відповідачем.

У зв'язку з неоплатою відповідачем рахунків від 17.03.2014 всього на суму 206 127,03 грн., закінченням терміну їх дійсності та, з урахуванням пункту 15.1. Договору, відповідно до якого платежі між сторонами здійснюються в національній валюті України за курсом Національного банку України на дату виставлення рахунку, позивачем повторно виставлені рахунки на оплату від 30.04.2014 № СФ-0035737 на суму 201 465,94 грн. та № СФ-0035738 на суму 43 326,00 грн., відповідно до яких вартість послуг за Договором за період з 01 до 14 березня 2014 року складає 244 791,94 грн.

Листом від 06.05.2014 № 457/01 позивачем на адресу відповідача було направлено рахунки-фактури від 30.04.2014 № СФ-0035737 на суму 201 465,94 грн. та № СФ-0035738 на суму 43 326,00 грн. та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.04.2014 № ОУ-0000995 на суму 201 465,94 грн. та № ОУ-0000996 на суму 43 326,00 грн.

Вказаний лист відповідачем отримано 13.05.2014, проте, грошові кошти за послуги, що отримано, не сплачені.

Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідачем не підписані, жодних претензій щодо наданих послуг, від відповідача не надходило. Докази протилежного у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до умов Договору, якщо одна зі сторін не підписує акт виконаних робіт протягом 30 днів і не складає претензій іншій стороні, в такому випадку акт автоматично вважається підписаним.

На підтвердження наявності заборгованості, до матеріалів справи надано довідку від 20.08.2014 № 08.7.0.0.0/140820171011 з банківської установи, в якій відкрито поточний рахунок позивача, що засвідчена підписом уповноваженої особи банку та скріплена відбитком його печатки, за весь спірний період правовідносин з відповідачем, відповідно до якої судом встановлено відсутність надходжень грошових коштів від відповідача як за рахунками від 17.03.2014, так і за рахунками від 30.04.2014.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Виходячи зі змісту Договору, що укладений між сторонами, він за правовою природою є договором про надання послуг, за яким одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання (частини 1, 2 статті 901 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується факт надання послуг, строк їх оплати, що визначений Договором, настав, докази оплати заборгованості відсутні.

Крім цього, між позивачем та відповідачем укладено договір про надання послуг від 08.11.2013 № 9/11-13, відповідно до якого відповідачем надавались послуги позивачу та за яким у позивача наявна заборгованість перед відповідачем у розмірі 160 684,40 грн. за рахунками від 10.05.214 № СФ-0000103, від 10.05.214 № СФ-0000104, від 30.04.2014 № СФ-0000096, від 30.04.2014 № СФ-0000095, від 20.04.214 № СФ-0000088, від 20.04.2014 № СФ-0000087, від 10.04.2014 № СФ-0000081, від 10.04.2014 № СФ-0000082, від 31.03.2014 № СФ-0000071, від 31.03.214 № СФ-0000072, від 20.03.2014 № СФ-0000065, від 20.03.2014 № СФ-0000066, від 10.03.2014 № СФ-0000061, від 10.03.2014 № СФ-0000060.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Отже, необхідними умовами для проведення взаємозаліку є однорідність та зустрічність вимог. Зокрема, зустрічність вимог означає, що сторони одночасно беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому, кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні.

До матеріалів справи додано заяву від 26.06.2014 № 671/01 про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої позивачем зараховано 160 684,40 грн. заборгованості за договором про надання послуг від 08.11.2013 № 9/11-13.

Враховуючи зустрічне зарахування однорідних вимог, позивач заявляє до стягнення з відповідача заборгованість у розмірі 84 107,54 грн.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт зазначає, що виставлення позивачем нових рахунків-фактур з урахуванням нового курсу іноземної валюти на дату їх виставлення, що призвело до збільшення суми, що підлягає сплаті, не відповідає умовам Договору і є незаконним, з огляду на що відповідач заперечує проти віднесення до суми боргу різниці між рахунками від 17.03.2014 та від 30.04.2014, а, отже, заборгованість відповідача перед позивачем має визначатись за рахунками від 17.03.2014 у розмірі 206 127,03 грн.

Згідно з умовами Договору, платежі здійснюються в національній валюті України по курсу Національного банку України на дату виставлення рахунку.

Згідно з рахунками від 17.03.2014 оплата відповідачем не здійснювалась, строк їх дійсності, що визначений у рахунках - до 17.03.2014, закінчився, з урахуванням умов пункту 15.1 Договору, суд дійшов висновку про правомірність виставлення позивачем нових рахунків, відповідно до офіційного курсу, що встановлений Національним банком України, станом на день їх виставлення.

Також, крім заборгованості за договором про надання послуг від 08.11.2013 № 9/11-13, зустрічне зарахування якої у розмірі 160 684,40 грн. здійснено позивачем, у позивача наявна й інша заборгованість перед відповідачем.

До відповідача від перевізника надійшли документи, що свідчать про невиконання зобов'язань за пунктом 2.2.4. Основного договору, а саме: перевіряти необхідні для польоту документи - паспорти, візи, довідки про щеплення, інші документи, у зв'язку з цим, відповідачем надіслано позивачу претензію від 24.04.2014 № 31/04-14.

Пунктом 3.1. розділу 3. Договору передбачено, що всі штрафи отримані від перевізника обслуговуючою компанією за невиконані чи неналежним чином виконані субпідрядною обслуговуючою компанією з обслуговування пасажирів перевізника, будуть покладатися на субпідрядну обслуговуючу організацію, при наявності документального підтвердження вини субпідрядної обслуговуючої компанії. При цьому, обслуговуюча компанія не пізніше, ніж через 10 календарних днів з дати отримання повідомлення від перевізника письмово повідомляє субпідрядну обслуговуючу компанію про накладення таких штрафів на обслуговуючу компанію і одночасно направляє мотивовану претензію на субпідрядну організацію.

Листом від 07.05.2014 позивач надав відповідачу відповідь на претензію, відповідно до якої ним зазначено, що наявність штрафу відповідачем не обґрунтована належними доказами, претензія відповідача не відповідає вимогам законодавства не містить викладу обставин, обґрунтування наявності вини, розрахунку суми претензії.

Листом від 15.08.2014 № 49-08/14 відповідачем направлено позивачу рахунок-фактуру від 15.08.2014 № СФ-0000184 на суму 61 217,00 грн. штрафу за неякісне наземне обслуговування пасажирів.

Проте, належними доказами вказану суму штрафу відповідачем не обґрунтовано.

Крім того, листом від 15.08.2014 № 49-08/14 відповідачем надіслано позивачу рахунок-фактуру від 15.08.2014 № СФ-0000183 на суму 14 879,00 грн. штрафу, що нарахований ним за договором на оренду спецтранспорту з екіпажем від 08.11.2013 № 8/11-13.

Відповідно до пункту 2.1.8. договору від 08.11.2013 № 8/11-13, орендар зобов'язаний не орендувати спецтранспорт, передбачений Договором у третіх осіб за умови наявності у орендодавця можливості забезпечити потреби орендаря самостійно.

У випадку невиконання умов пунктів 2.1.8. цього договору, орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю неустойку в розмірі 50 % від суми орендної плати спецтехніки (пункт 6.5. Договір від 08.11.2013 № 8/11-13).

Відповідач, з посиланням на зазначені вище пункти Договору від 08.11.2013 № 8/11-13, нарахував позивачу штраф у розмірі 50 % від суми орендної плати спецтехніки 14 879,00 грн.

Проте, наявність підстав для нарахування штрафу відповідачем не надано. Позивач заперечив порушення ним умов Договору на оренду спецтранспорту з екіпажем від 08.11.2013 № 8/11-13.

Крім того, відповідачем на адресу позивача направлено заяву про зарахування зустрічних вимог від 14.10.2014 № 108-10/14, відповідно до якої ним зараховано заборгованість за спірним Договором, що є предметом даного позову, та штрафи, що нараховані відповідачем позивачу.

Зарахування можливе за наявності таких умов: зустрічність вимог - одночасна участь сторін у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі); настання строку виконання зобов'язання або визначення строку моментом запитання, або щоб термін виконання не був вказаний взагалі, тобто виконання можна було вимагати в будь-який момент; звернення з заявою однієї сторони до іншої.

Вимога позивача про стягнення заборгованості з оплати вартості послуг, що ним надані за Договором, вимога відповідача - сплата нарахованих ним штрафів.

Згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тобто, штрафні санкції носять допоміжний (акцесорний) до основного зобов'язання характер.

Викладене підтверджується положеннями статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань боржника не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду.

Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов'язок сплатити штраф за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, тому що штраф є одним із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі, й грошового.

За таких обставин колегія суддів вважає, що місцевий суд обґрунтовано не взяв до уваги вказану заяву, оскільки стягнення заборгованості за надані послуги та оплата штрафу не є однорідними зобов'язаннями, а тому не можуть бути взаємно зарахованими.

Крім того, суми штрафів та підстави для їх нарахування заперечені позивачем, тобто є спірними та відповідачем не доведені.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 84 107,54 грн. основного боргу.

Також, позивач на підставі пункту 6.4. Договору просить стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день прострочення, яка за розрахунком позивача складає 2 352,71 грн. та з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати у розмірі 841,08 грн.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на викладене, колегія Київського апеляційного господарського суду погоджується з місцевим судом та вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 352,71 грн. пені та інфляційних втрат в сумі 841,08 грн. є обґрунтованими.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2014р. у справі № 911/3347/14 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Аерохендлінг" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 28.10.2014р. у справі № 911/3347/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 911/3347/14 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді Л.П. Зубець

М.М. Новіков