Постанова

від 09.12.2014 по справі 914/2320/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2014 р. Справа № 914/2320/14

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого - судді: Данко Л.С.,

Суддів: Галушко Н.А.,

Орищин Г.Н.,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Екс Ім Україна» від 26.09.2014 р. за вих. № 26/09-14 (вх. № 01-05/4711/14 від 07.10.2014 р.),

на рішення Господарського суду Львівської області від 10.09.2014 року

у справі № 914/2320/14 (суддя С.Б.Кітаєва),

порушеній за позовом

Позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Екс Ім Україна» (п.і. 79021, Львівська обл., м. Львів, вул. Б.Котика, 4/12, код ЄДРПОУ 37693348),

До відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_3 (п.і. НОМЕР_2, АДРЕСА_1 79024, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1),

Про: стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Екс Ім Україна» (код ЄДРПОУ 37693348) суму безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 8500,00 грн. та 1827,00 грн. судового збору.

За участю представників сторін:

від апелянта/позивача: Грунський В.О. - п/к за довіреністю від 14.03.2014 р.,

від відповідача: не прибув.

Судом роз'яснено права та обов'язки сторін визначені у ст. ст. 20, 22, 28, 29 ГПК України. Права та обов'язки зрозумілі.

Представником сторони подано клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до протоколу розподілу справ КП "Документообіг господарських судів" від 07.10.2014 р., дану справу передано на розгляд судді-доповідачу Данко Л.С.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 09.10.2014 р. у склад колегії для розгляду справи № 914/2320/14 Господарського суду Львівської області введено суддів Н.А.Галушко та Г.В.Орищин (а.с. 99).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.10.2014 р. апеляційну скаргу Апелянта прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 29.10.2014 р., про що сторони були належним чином повідомлені, однак рекомендована кореспонденція № 79010 07392373, яка скеровувалася з ухвалою суду на адресу Апелянта/позивача - повернулася 15.11.2014 р. /згідно відтиску поштового штампу на конверті/ без вручення адресату з відміткою працівника відділення поштового зв'язку: «По закінченню терміну зберігання» та Відповідача, яка скеровувалася на 2 (дві) адреси (АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1) рекомендованою поштою № 79010 07392438 та № 79010 07392420 повернулася 11.11.2014 р. та 19.11.2014 р. без вручення адресату з відміткою працівника поштового зв'язку: «По закінченню терміну зберігання» (докази - в матеріалах справи).

З підстав зазначених в ухвалі суду від 29.10.2014 р. розгляд справи відкладено на 12.11.2014р., про що Апелянт/позивач повідомлений під розписку (а.с. 121), відповідач, відповідно до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами)(а.с. 120/зворот).

У судове засідання, яке відбулося 12.11.2014 р. представник Апелянта прибув, надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, подав письмове клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги у справі № 914/2320/14, просить рішення місцевого суду скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Відповідач повноважного представника у судове засідання не направив, поштова кореспонденція, повторно, повернулася без вручення адресату з відміткою працівника поштового зв'язку: «По закінченню терміну зберігання» (докази - в матеріалах справи).

З підстав зазначених в ухвалі суду від 12.11.2014 р. продовжено строк розгляду спору та розгляд справи відкладено на 09.12.2014р., про що Апелянт/позивач повідомлений під розписку, відповідач, відповідно до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами).

У судове засідання, яке відбулося 09.12.2014 р. представник Апелянта прибув, надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просить рішення місцевого суду скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю та пояснив, що, на його думку, відсутні інші підстави для повернення від ФОП ОСОБА_3 зазначених коштів, крім як у порядку ст. 1212 ЦК України.

Відповідач повноважного представника, втретє, у судове засідання не направив, поштова кореспонденція, яка йому надсилалася судом на 2 (дві) адреси (АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1) повернулася без вручення адресату з відміткою працівника поштового зв'язку: «По закінченню терміну зберігання» (докази - в матеріалах справи).

Колегія суддів заслухавши думку учасника, який прибув в дане судове засідання, прийшла до висновку розглядати дану справу за відсутності представника Відповідача з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи та про відкладення розгляду справи.

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі (ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України), тому, повторне, нез'явлення представника відповідача у судове засідання не може слугувати підставою для чергового відкладення справи.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без участі представника відповідача, оскільки нез'явлення представника не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010 ).

Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засіданні.

Наказом Вищого господарського суду України від 10.12.02 р. № 75 (із змінами та доповненнями) затверджена Інструкція з діловодства в господарських судах України (далі за текстом - Інструкція).

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції, перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам або іншим учасникам судового процесу (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 13.08.08р. № 01-8/482 ).

У випадках, передбачених статтею 56 ГПК України, місцезнаходження (місце проживання) відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання.

З матеріалів справи вбачається, що судом апеляційної інстанції на адресу сторін було направлено ухвалу про призначення справи № 914/2320/14 від 09.10.2014 р., що підтверджується штампом суду з відміткою про відправку документа (а.с. 100/зворот), однак рекомендована кореспонденція № 79010 07392373, яка скеровувалася з ухвалою суду на адресу Апелянта/позивача - повернулася 15.11.2014 р. /згідно відтиску поштового штампу на конверті/ без вручення адресату з відміткою працівника відділення поштового зв'язку: «По закінченню терміну зберігання» та Відповідача, яка скеровувалася на 2 (дві) адреси (АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1) рекомендованою поштою № 79010 07392438 та № 79010 07392420 повернулася 11.11.2014 р. та 19.11.2014 р. без вручення адресату з відміткою працівника поштового зв'язку: «По закінченню терміну зберігання» (докази - в матеріалах справи).

Про відкладення розгляду справи Апелянт був повідомлений під розписку (докази - у справі), Відповідачу, ухвали суду надсилалися по-пошті (ухвали суду від 29.10.2014 р. (а.с. 120/зворот), від 12.11.2014 р. (а.с.126/зворот/), відповідно до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), однак кореспонденція повернулася на адресу суду без вручення адресату з відміткою працівника поштового зв'язку: «По закінченню терміну зберігання» (докази - в матеріалах справи).

Щодо неналежного виконання відповідачем вимог ухвали суду від 09.10.2014 р. у справі № 914/2320/14, колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.10.2014 р. у справі № 914/2320/14 (а.с. 100) зобов'язано відповідача подати: письмовий, документально та нормативно обґрунтований відзив (заперечення) на апеляційну скаргу, чого ним виконано не було.

Статтею 75 ГПК України визначено, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 10.09.2014 р. у справі № 914/2320/14 слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду Львівської області від 10.09.2014 року у справі № 914/2320/14 (суддя Кітаєва С.Б.) в позові відмовлено повністю (а.с. 75, 76-86).

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду Апелянт/позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю «Екс Ім Україна») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить рішення господарського суду Львівської області від 10.09.2014 р. у справі № 914/2320/14 скасувати і постановити нове рішення, яким задовольнити повністю позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Екс Ім Україна» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 8500,00 грн. безпідставно набутих коштів (а.с. 101-102).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, не досліджено в повному обсязі матеріали та обставини справи, що мають суттєве значення для розгляду спору, що призвело до незаконного рішення.

Так, Апелянт/позивач апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що місцевий господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення в обґрунтування доводів посилався на те, що Позивачем були перераховані кошти в сумі 8500,00 грн. на виконання умов Договору-доручення № 03/13 від 05.03.2013 р. про посередництво в транспортно-експедиційних послугах, а відтак прийшов до невірного висновку, що відсутні підстави для повернення вказаних коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки зазначена стаття регулює лише порядок повернення коштів, набутих без відповідної правової підстави, не звернувши увагу на те, що є наявними передбачені цією статтею усі три умови виникнення у Відповідача зобов'язання повернути безпідставно набуте майно (грошових коштів), а так як у долученому до матеріалів справи платіжному дорученні № 569 від 03.04.2013 р. Позивачем було сплачено Відповідачу 8500,00 грн., що підтверджує факт набуття ФОП ОСОБА_3 грошових коштів за рахунок іншої особи, із змісту якого не вбачається, що цей платіжний документ стосується Договору № 03/13 від 05.03.2013 р. або конкретної заявки (замовлення). При цьому, Апелянт в апеляційній скарзі стверджує, що кошти в сумі 8500,00 грн. були перераховані ним Відповідачу помилково, безпідставно, а не на виконання умов Договору, що обґрунтовує ч. 1 ст. 9 Закону України «Про транспортно-екпедиторську діяльність», ч. 1, 2 та 3 ст. 180 ГК України, ст. 638 ЦК України, ч. 3 ст. 9 Закону України «Про транспортно-екпедиторську діяльність», п. 2.2., п. 3.2.3., п. 4.1.1., п. 4.2., п. 4.4., п. 4.5. Договору - доручення № 03/13 про посередництво в транспортно-експедиційних послугах по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні, зазначає, що з аналізу вищенаведених норм права та умов Договору, змісту платіжного доручення № 569 від 03.04.2013 р., відсутні погоджені сторонами істотні умови (шляхом узгодження заявки) для перерахування коштів, будь-яких зобов'язань на вказану суму між сторонами в межах Договору не існувало, з покликанням на те, що Позивач «помилково та безпідставно» сплатив Відповідачу 8500,00 грн., які не мають жодного зв'язку з Договором, що, на думку Апелянта свідчить про набуття їх Відповідачем без жодної правової на те підстави.

З огляду на викладене в апеляційній скарзі, Апелянт приходить до висновку, що відтак, зважаючи на наявність підтверджених матеріалами справи та обґрунтованих чинним законодавством підстав виникнення у Відповідача зобов'язання з повернення безпідставно набутого та збереженого майна, позовні вимоги ТОВ «Екс Ім. Україна» про стягнення 8500,00 грн. безпідставно набутих грошових коштів є законними і такими, що підлягають до задоволення.

Колегією суддів встановлено, що Апелянт/позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Екс Ім Україна" є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 37693348, що підтверджується витягом з Єдиного ДРЮО та ФОП серії АГ № 095875 (а.с. 51), місцезнаходження юридичної особи: п.і. 79021, Львівська обл., м. Львів, вул. Б.Котика, 4/12.

Відповідач: ОСОБА_3 є Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичню особою (Приватним підприємцем), місце проживання: п.і. НОМЕР_2, Львівська обл., АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, дата державної реєстрації фізичної особи-підприємця: 26.03.2007 р., види діяльності: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; є платником єдиного внеску, що підтверджується витягом з Єдиного ДРЮО та ФОП серії АГ № 901910 (а.с. 52-54).

Як вбачається з матеріалів даної справи, позов (вх. № 2402 від 01.07.2014 р.) заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю "Екс Ім Україна" до СПД-ФО ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 8500,00 грн.

Позивач свою позовну заяву (а.с. 19-21) обґрунтовує тим, що 05 березня 2013 року між ТзОВ "Екс Ім Україна" (Замовник) та ФОП ОСОБА_3 (Експедитор) було укладено Договір-доручення № 03/13 про посередництво в транспортно-експедиційних послугах по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні (надалі - Договір), відповідно до якого експедитор надає послуги по організації перевезення найманим вантажним транспортом, що пунктом 2.2 Договору передбачено, що конкретні умови по кожному замовленню обумовлються в Заявці, яка є невід'ємною частиною Договору, а згідно з п.4.2 Договору, ціни, що відповідають конкретному перевезенню (групі однотипних перевезень) узгоджуються додатково перед конкретним перевезенням в разовій заявці. Відповідно ж до п. 4.4 Договору, порядок оплати обумовлюється в разовій заявці, що направляється експедитору перед конкретним перевезенням.

Як зазначено у тексті позовної заяви, « 03 квітня 2013 року ТОВ "Екс Ім Україна", незважаючи на відсутність обов'язку по проведенню попередньої оплати послуг та відсутності з боку експедитора узгоджень заявки на конкретне перевезення, здійснило передоплату транспортно-експедиційних послуг на суму 8500,00 грн.» (абзац 9-й описової частини позовної заяви на сторінці першій (титульній) (а.с. 19).

Далі за текстом позовної заяви, Позивач стверджує, що з урахуванням викладеного, зважаючи на те, що заявка на виконання транспортно-експедиційних послуг у відповідності до умов Договору Позивачем Відповідачеві не надавалась, а відтак, договірні зобов'язання щодо виконання послуг на суму перерахованих коштів в розмірі 8500,00 грн. не виникали, вимога Позивача про повернення безпідставно набутих грошових коштів в порядку статті 1212 ЦК України є підставною та такою, що підлягає до задоволення в повному обсязі (абзац 6-й зверху описової частини позовної заяви на сторінці другій позову (а.с. 20).

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів даної справи, що 05 березня 2013 року між ТзОВ "Екс Ім Україна" (Замовник - за договором, Позивач - по справі) та СПД-ФО ОСОБА_3 (Експедитор - за договором, Відповідач - по справі) було укладено Договір-доручення № 03/13 про посередництво в транспортно-експедиційних послугах по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні (надалі - Договір)(а.с. 26 - 28).

Також колегією судів встановлено, що вищезазначений Договір-доручення № 03/13 про посередництво в транспортно-експедиційних послугах по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні від 05.03.2013 р. укладений у письмовій формі єдиного документа, підписаний представниками двох сторін, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає вимогам статей 207, 208 ЦК України, відповідно до ст. 204 ЦК України є правомірним правочином, оскільки не доведено зворотнього.

За своєю правовою природою, основними та неосновними (другорядними) ознаками зазначений вище правочин є договором транспортного експедирування.

У статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 01.07.2004р. № 1955-ІУ (із змінами і доповненнями, чинними на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що:

транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, враховуючи плату експедитору;

перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;

учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають при транспортному експедируванні вантажів усіма видами транспорту, крім трубопровідного (стаття 2 Закону).

Відповідно до статті 316 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Аналогічні приписи містить ст. 929 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України).

Відповідно до умов вищевказаного Договору, Експедитор надає послуги по організації перевезення найманим вантажним транспортом.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що конкретні умови по кожному замовленню обумовлються в Заявці, яка є невід'ємною частиною Договору.

Згідно з п. 4.2 Договору, ціни, що відповідають конкретному перевезенню (групі однотипних перевезень) узгоджуються додатково перед конкретним перевезенням в разовій заявці.

Відповідно до п.4.4 Договору порядок оплати обумовлюється в разовій заявці, що направляється експедитору перед конкретним перевезенням.

Як вбачається з тексту позовної заяви, Позивач стверджує, що незважаючи на відсутність у нього обов'язку по проведенню попередньої оплати послуг та відсутності з боку експедитора узгодженої заявки на конкретне перевезення, 03 квітня 2013 року ТзОВ "Екс Ім Україна" платіжним дорученням № 569 було здійснено «передоплату транспортно-експедиційних послуг на суму 8500,00 грн.» (а.с. 19).

В матеріалах справи є наявним платіжне доручення № 569 від 03 квітня 2013 р. про сплату ТзОВ "Екс Ім Україна" (платник) ФОП ОСОБА_3 (Отримувач) 8500,00 грн. Призначення платежу: Оплата транспортних послуг згідно рах. № 6 від 02.04.2013 року ПДВ немає. Оплата проведена банком 03.04.2013 р. (а.с. 29).

З матеріалів даної справи вбачається, що з метою врегулювання існуючої ситуації в досудовому порядку, ТзОВ "Екс Ім Україна" зверталось до ФОП ОСОБА_3 з вимогами про повернення суми «проведеної передоплати в розмірі 8500,00 грн.», що підтверджується Листом-вимогою від 02.04.2014 року вих. №02/04-14 (а.с. 30-31), який надсилався Відповідачу 04.04.2013 р., по-пошті, цінним листом, що підтверджується фіскальними чеками ЛД УДППЗ «Укрпошта» № 9388 та № 9387 (а.с. 32).

Як випливає із тексту вищезазначеного Листа-вимоги від 02.04.2014 року вих. №02/04-14 (а.с. 30-31), Позивач у цьому листі-вимозі посилається на укладений між сторонами Договір-доручення №03/13 про посередництво в транспортно-експедиційних послугах по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні від 05.03.2013 р., обґрунтовує свою вимогу п. 3.1. Договору, згідно якого, Експедитор зобов'язувався забезпечити під завантаження транспортний засіб, організувати транспортування вантажу до місця призначення та його видачу отримувачу та ін., ст.ст. 929 та 903 ЦК України, п.п. 4.1.1., 2.2., 4.2., п. 4.4. Договору та зазначив, що 03.04.2013 р. провів попередню оплату послуг , за відсутності заявки на конкретне перевезення та її подальше узгодження, здійснило передоплату транспортно-експедиційних послуг на суму 8500,00 грн. , і відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України, ст. 530 ЦК України, просить Відповідача у 7-денний термін повернути суму проведеної передоплати в розмірі 8500,00 грн . шляхом перерахування на вказані у листі-вимозі банківські реквізити. Також попереджає Відповідача про наслідки невиконання зазначеної вимоги.

Лист-вимога підписана Директором ТзОВ "Екс Ім Україна" ОСОБА_7 та посвідчена печаткою юридичної особи.

Однак, станом на момент подання позову до суду (01.07.2014 р. вх. № 2402), жодних відповідей від ФОП ОСОБА_3 до Позивача не надходило, кошти повернуті не були.

Позивач у позовній заяві стверджує, що з боку Відповідача має місце факт невиконання вимог Позивача про повернення безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 8500,00 грн., а відтак, у ТзОВ "Екс Ім Україна" виникло право звернутися за захистом свого порушеного права до суду.

Апелянт/позивач стверджує, що із врахуванням наведеного в апеляційній скарзі та зважаючи на те, що заявка на виконання транспортно-експедиційних послуг у відповідності до умов Договору позивачем відповідачеві не надавалась, на думку Апелянта, договірні зобов'язання щодо надання послуг на суму перерахованих коштів в розмірі 8500,00 грн. не виникали, а так як кошти ним були сплачені помилково та безпідставно, а не на виконання умов Договору, вважає, що його вимога про повернення безпідставно набутих грошових коштів в порядку статті 1212 ЦК України є підставною та такою, що підлягає до задоволення в повному обсязі, а рішення місцевого господарського суду від 10.09.2014 р. у справі № 914/2320/14 скасуванню як незаконне та не обґрунтоване.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів даної справи, нормативне обґрунтування заявлених Позивачем вимог - ст.ст. 530, 903, 929, 1212 Цивільного кодексу України.

Договір-доручення № 03/13 про посередництво в транспортно-експедиційних послугах по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні, укладений 05 березня 2013 року між ФОП ОСОБА_3 (Експедитор), з одного боку, та ТзОВ "Екс Ім Україна" (Замовник), з другого боку. Згідно п.1.1 Договору експедитор, діючи з доручення Довірителя-Перевізника, у межах даного договору надає послуги по організації перевезення найманим вантажним транспортом, довіреною особою власника якого він є, відповідно до чинного законодавства України, вимог міжнародних Конвенцій і угод в галузі міжнародних перевезень, Статуту автомобільного транспорту України, Правил перевезень вантажів, та інших законодавчих та нормативних актів, що регулюють правові відносини в галузі перевезень вантажів в межах України та в міжнародному сполученні.

У пункті 2.1 Договору зазначено, що на підставі даного Договору експедитор надає одну чи декілька з наступних послуг:

- здійснює організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом по території України та за її межами на підставі відповідних заявок;

- розсилає товарно-транспортну документацію;

- здійснює розрахунки з усіма учасниками транспортного процесу;

- приймає участь у складанні актів у випадках, передбачених чинним законодавством, вирішує з замовником претензійні питання;

- за згодою сторін виконує інші доручення замовника.

Відповідно до п. 2.2 Договору, конкретні умови по кожному замовленню обумовлюються в Заявці, яка є невід'ємною частиною даного Договору. Допускається одержання заявки по факсимільному чи електронному зв'язку (Е-mail).

Оформлені подорожній лист, завірений перевізником, чисті бланки товарно-транспортних накладних (CMR), заявка експедитора та пред'явлений водієм документ, що посвідчує особу, є підставою для одержання вантажу до перевезення з матеріальною відповідальністю перевізника ( п. 2.3 Договору).

Експедитор, зокрема, зобов'язується ( п. 3.1 Договору): підтвердити прийом заявки до виконання; забезпечити подачу під завантаження транспортного засобу, придатного і цілком готового до перевезення обумовленого вантажу у погоджений сторонами термін; організувати транспортування вантажу до місця призначення та його видачу отримувачу, зазначеному у товарно-транспортній накладній (CMR); забезпечити збереження вантажу у моменту прийняття його до перевезення до моменту видачі в пункті призначення уповноваженій на отримання вантажу особі; дотримуватись інструкцій замовника, що стосуються маршруту проходження, митної обробки, прикордонних переходів; негайно інформувати замовника про будь-які затримки і проблеми, що виникають при транспортуванні вантажу.

Замовник, зокрема, зобов'язується (п.3.2.1 Договору): вчасно передавати експедитору заявки на організацію автомобільних перевезень чи вантажів, на надання інших послуг, зазначених у даному Договорі; погоджувати з експедитором ставки на кожну з послуг, що надаються, чи на сукупність послуг, що надаються в цілому; вчасно, у терміни обумовлені в кожному окремому випадку, здійснювати розрахунки з експедитором; забезпечити навантаження (вивантаження) транспортного засобу, його митну обробку і митне оформлення всіх необхідних документів у визначені в зазначеному пункту договору терміни.

Відповідно до п. 4.1 Договору ціни за даним договором встановлені в гривнях.

Відповідно до п.п. 4.1.1 п. 4.1 Договору, винагорода експедитора визначається виходячи з конкретного перевезення, що узгоджується додатково перед кожним перевезенням виходячи з конкретної ситуації на транспортному ринку.

Відповідно до п. 4.2 Договору, ціни, що відповідають конкретному перевезенню (групі однотипних перевезень) узгоджуються додатково перед кожним перевезенням (групою перевезень) в разовій заявці.

Ціни є договірними і визначаються винятково виходячи з конкретної ситуації на транспортному ринку (п. 4.3 Договору). Відповідно до п. 4.4 Договору, порядок оплати обумовлюється в разовій заявці, що направляється експедитору перед конкретним перевезенням (групою однотипних перевезень).

Термін оплати не може перевищувати 5 банківських днів з дня виставлення рахунку, податкової накладної, акту виконаних робіт (п. 4.5 Договору).

Відповідно до п. 4.6 Договору оплата послуг експедитора проводиться замовником на розрахунковий рахунок експедитора на підставі рахунку, податкової накладної, акту виконаних робіт.

Відповідно до п.10.1, даний Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2013 року чи до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Кожна із сторін має право розірвати даний Договір в односторонньому порядку з обов'язковим попередженням іншої сторони рекомендованим листом за 1 місяць (п.10.2 Договору).

Відповідно до п.10.2. Договору, якщо за місяць до закінчення терміну дії даного договору жодна із сторін не виявить письмового бажання його розірвати, даний договір вважається продовженим на наступний рік і на тих самих умовах.

Місцевим судом встановлено, не заперечується Позивачем/апелянтом, що Договір-доручення № 03/13 від 05 березня 2013 року про посередництво в транспортно-експедиційних послугах по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні не розірваний, є чинним станом на даний час.

Будь-які докази в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України про те, що Договір -доручення № 03/13 від 05 березня 2013 року є розірваним та/або визнаним у встановленому законом порядку недійсним - в матеріалах справи відсутні.

Платіжним дорученням № 569 від 03 квітня 2013 року, позивач: ТзОВ "Екс Ім Україна" перерахував відповідачу: ФОП ОСОБА_3 кошти в сумі 8500,00 грн., як оплату транспортних послуг згідно рахунку № 6 від 02.04.2013 року. ПДВ немає, що вбачається із розділу платіжного документа "Призначення платежу" (а.с. 29).

Апелянт/позивач посилається на те, що кошти в сумі 8500,00 грн., 03 квітня 2013 року були перераховані ним Відповідачу, незважаючи на відсутність обов'язку по проведенню попередньої оплати послуг та відсутності з боку експедитора узгоджень заявки на конкретне перевезення, як це передбачено Договором № 03/13 від 05 березня 2013 року про посередництво в транспортно-експедиційних послугах по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні, а відтак, вказані кошти не на виконання умов Договору, відтак набуті Відповідачем без достатньої правової підстави та підлягають стягненню на користь Позивача.

Однак твердження Апелянта/позивача, на які він посилається в апеляційній скарзі, є помилковими та спростовуються матеріалами справи.

Як вбачається із встановлених місцевим господарським судом обставин справи, позовної заяви, листа - вимоги, що правовідносини сторін виникли на підставі Договору № 03/13 від 05 березня 2013 року про посередництво в транспортно-експедиційних послугах по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні, і не є позадоговірними, як намагається довести Апелянт в апеляційній скарзі.

Підставою виникнення експедиційних зобов'язань є договір транспортного експедирування, який належить до допоміжних договорів, пов'язаних з наданням транспортних послуг. Цим визначається сфера його застосування і функції його суб'єктів (експедитора і клієнта). Такий договір укладається там, де виникають відносини перевезення вантажу, для того щоб звільнити відправника і одержувача від виконання не властивих їм операцій щодо організації і супроводження вантажоперевізного процесу.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних із доставкою вантажу (ст. 929 ЦК України).

Сторонами договору транспортного експедирування є клієнт та експедитор. Клієнтами є будь-які особи, зацікавлені в отриманні експедиційних послуг, експедитором може виступати особа, яка має ліцензію на здійснення транспортно-експедиційних послуг.

Клієнт зобов'язаний надати експедитору доручення для підтвердження його повноважень, якщо це необхідно, оскільки транспортно-експедиційна угода є різновидом угод про представництво інтересів.

Для виконання договору експедитор може залучати третіх осіб, залишаючись при цьому відповідальним перед клієнтом за належне та своєчасне виконання транспортно-експедиційного договору.

Для виконання договору клієнт зобов'язаний надати експедитору інформацію про вантаж, його властивості та умови здійснення перевезення. Це необхідно для того, щоб експедитор належним чином організував перевезення, отримав передбачені законодавством дозвільні документи, виконав всі інші взяті на себе зобов'язання (ст. 933 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 933 ЦК України, у разі ненадання клієнтом документів та необхідної інформації експедитор має право відкласти виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування до надання документів та інформації в повному обсязі.

Договір експедирування може містити елементи кількох видів договорів: перевезення, доручення, комісії, підряду, зберігання тощо, які тісно переплітаються в одному юридичному факті (договорі).

Так, експедитор може діяти від імені клієнта або від свого імені. Якщо експедитор за умовами договору діє від імені відправника, то до відносин за договором експедиції застосовуються положення про договір доручення. Якщо він діє від свого імені, то застосовуються відповідні правила про договір комісії.

Доручення - це договір, у силу якого одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок іншої особи (довірителя) певні юридичні дії. За правочином, вчиненим повіреним, прав та обов'язків набуває безпосередньо довіритель (ст.1000 ЦК України).

Договори доручення відносяться до посередницьких договорів.

Юридичні дії, які належить здійснити повіреному, мають бути чітко визначені у договорі доручення або виданій на підставі договору довіреності (ст. 1003 ЦК України). Тобто, вказівки довірителя на вчинення повіреним конкретних юридичних дій мають міститися в договорі або у виданій на підставі договору довіреності. У законі зазначено, що дії повіреного мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ст. 1003 ЦК України). Це означає, що закон ставить певні вимоги щодо вказівок довірителя, у противному разі вони не будуть "зв'язувати повіреного". Наприклад, якщо довірителем надається вказівка придбати крадену річ, повірений має відмовитися від виконання його доручення.

За загальним правилом повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (ч.1 ст.1004 ЦК).

Слід також зазначити, що відповідно до ст. 931 ЦК України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Поняття "розумна плата" має умовний характер і визначається відповідно до правил частини 4 ст. 632 ЦК виходячи зі звичайних цін, що склалися на послуги на момент укладення договору.

Відповідно до ст.1002 ЦК України повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

Таким чином, згідно ч. 2 зазначеної статті ЦК України, договір доручення визнається оплатним навіть у випадку відсутності в самому договорі умов про розмір оплати або порядку її визначення чи виплати. Тобто для договорів доручення має місце виключення із загального правила щодо істотних умов оплатних договорів (яким є ціна) - в даному випадку визначення ціни не є необхідним, вона може визначатись і після виконання договору виходячи з рівня звичайних цін на надання юридичних послуг.

Зі змісту Договору № 03/13 від 05.03.2013 року вбачається, що Замовник (Позивач) несе обов'язок вчасно передати експедитору Заявку на організацію автомобільних перевезень чи вантажів та надання інших послуг, зазначених у даному Договорі, яка повиннна містити умови конкретного замовлення замовника, інформацію про вантаж, його властивості та умови здійснення перевезення, що є необхідним для того щоб експедитор належним чином організував перевезення, а Відповідач несе обов'язок підтвердити прийом заявки до виконання та, відповідно, вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.

Місцевим судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, доказів того, що Позивач виконав умови Договору і надав Відповідачу заявку, до матеріалів справи Позивачем/апелянтом не подано і на такі докази останній не покликається. Натомість, має місце посилання на відсутність з боку експедитора узгоджень заявки на конкретне перевезення, однак таким діям Відповідача, передує обов'язок Позивача вчасно передати відповідачу Заявку на організацію автомобільного перевезення чи вантажів, на надання інших послуг, зазначених у Договорі. Крім того, слід зазначити, що Замовник зобов'язаний надати Експедитору доручення для підтвердження його повноважень, якщо це необхідно, оскільки транспортно-експедиційна угода є різновидом угод про представництво інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 933 ЦК України, у разі ненадання клієнтом документів та необхідної інформації експедитор має право відкласти виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування до надання документів та інформації в повному обсязі.

Згідно з приписами Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Господарським кодексом передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вже встановлено вище, Договір-доручення № 03/13 від 05 березня 2013 року набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2013 року чи до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Договір не визнаний недійсним, не розірваний, є чинним станом на даний час, що не заперечується Апелянтом/позивачем.

Доказів зворотнього суду не надано.

Відповідно до ч.7 ст.180 ГК України, строком дії договору є період часу, на котрий встановлюється господарський договірний зв'язок між сторонами і протягом якого договір підлягає виконанню у повному обсязі (за визначенням ч.1 ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору).

Крім того, за умови існування між сторонами договірних правовідносин, на що, зокрема, покликається Позивач у позовній заяві (а.с. 19-21) та листі-вимозі (а.с. 30-31), неналежне виконання сторонами (чи однією із сторін) умов договору може слугувати підставою для відповідальності, а не підставою для повернення коштів відповідно до ст.1212 ЦК України.

Як випливає із тексту позовної заяви та листа-вимоги, Позивач покликався, зокрема, на те, що ним 03.04.2013 р. здійснено передоплату транспортно-експедиційних послуг на суму 8500,00 грн. за відсутності з боку експедитора узгоджень заявки на конкретне перевезення, а як встановлено судом, така заявка не надавалась експедитору власне Позивачем.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз зазначеного положення дає підстави для висновку, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов : по-перше, має місце набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння; по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Натомість, як вбачається із матеріалів справи, правовою підставою перерахування коштів Позивачем Відповідачу, у даному випадку, був та залишається Договір -доручення № 03/13 від 05.03.2013 р. (а.с. 26-28), що слугувало підставою для звернення з позовом до господарського суду, відтак, ці кошти не можуть вважатися майном набутим Відповідачем без достатньої правової підстави, що виключає застосування до спірних правовідносин норм ст.1212 ЦК України.

Разом з тим, сума «попередньої оплати» за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як набуте майно або збережене його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в розумінні ст. 1212 ЦК України.

Сторона, яка видала аванс, має право вимагати його повернення практично у всіх випадках невиконання договору, а сторона, яка отримала аванс, ні за яких умов не може бути зобов'язана до його повернення у більшому розмірі та регулюється ст. 570 ЦК України, а щодо повернення проведеної передоплати, то вказані правовідносини врегульовані ст. 693 ЦК України.

У постанові від 02.10.2013 року № 6-88цс13 Верховний Суд України зазначив, що "у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу".

Вказана правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України від 22.01.2013 р. №5006/18/13/2012 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 2 липня 2012 року у справі № 5006/18/13/2012.

Відповідно до вимог ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України є обов'язковими для всіх судів України.

Слід також зазначити, що порушення однією із сторін умов договору не можна кваліфікувати як відсутність правової підстави для перерахування коштів, оскільки правовою підставою договірного зобов'язання слугує тільки договір (правочин) як такий, а не його окремі умови.

Передумови для кондиційного позову (зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави іменуються також зобов'язаннями з безпідставного збагачення, або кондиційними зобов'язаннями, а позови, якими вони захищаються - кондиційними) можуть виникнути тоді, коли між сторонами немає договірних зобов'язань або правопорушення виходить за межі договору, який їх пов'язує. Якщо вимоги позивача грунтуються на тому, що обов'язки відповідача випливають з існуючого договору, такий позов не може кваліфікуватись як кондиційний.

Норми глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України та ст.1212 ЦК України, зокрема, можуть бути застосовані тоді, коли дії набувача майна не можуть кваліфікуватися як правопорушення (порушення умов договору).

Доводи Апелянта в апеляційній скарзі про наявність трьох умов виникнення у Відповідача зобов'язання повернути безпідставно набуте майно (грошових коштів) у порядку ст. 1212 ЦК України з посиланням, при цьому, на постанову Верховного Суду України від 02.10.2013 року № 6-88цс13, аналізуючи зміст викладеного у платіжному дорученні № 569 від 03.04.2013 р. є надуманим.

Є необґрунтованим твердження Апелянта/позивача про те, що так як самим Позивачем, заявка на виконання транспортно-експедиційних послуг у відповідності до умов Договору Відповідачеві не надавалась, то не виникали й договірні зобов'язання щодо надання послуг на суму перерахованих коштів в розмірі 8500,00 грн. Невиконання та/або неналежне виконання Позивачем умов Договору, не може слугувати підставою для вимоги про повернення безпідставно набутих грошових коштів в порядку ст. 1212 ЦК України, оскільки договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них положень ст. 1212 ЦК України.

Співставлення Апелянтом істотних умов Договору-доручення № 03/13 від 05 березня 2013 року, як правочину, із змістом викладеного у платіжному дорученні № 569 від 03.04.2013 р. є безпідставним, оскільки платіжне доручення - це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача (ст. 1089 ЦК України, постанова Правління НБУ від 29.03.2001р. № 135 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», зареєстровано в Мін'юсті України 25.04.2001 р. за № 368/5559 (із наступними змінами і доповненнями). Відповідно до п. 5 розділу ІІІ Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» платник відповідає за дані, що визначені в реквізиті платіжного документу «Призначення платежу».

Разом з тим, Апелянт не довів перед судом належними та допустимими доказами, що правовідносини між ним та Відповідачем про надання транспортних послуг носили позадоговірний характер, оскільки це спростовується Договором-дорученням № 03/13 від 05.03.2013 р. (а.с. 26-28).

Посилання представника Апелянта/позивача в судовому засіданні на те, що так як у нього відсутні інші підстави для повернення перерахованих Відповідачу платіжним дорученням № 569 від 03.04.2013 р. коштів в сумі 8500,00 грн., ніж як в порядку ст. 1212 ЦК України та інші твердження Апелянта/позивача, на які він посилається в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вони не спростовують висновків місцевого господарського суду, які викладені у судовому рішенні, що є предметом оскарження у даній справі.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що позов задоволенню не підлягає.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України). Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, рішення Господарського суду Львівської області від 10.09.2014 року у справі № 914/2320/14 слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника/позивача у даній справі.

Керуючись ст.ст. 32 - 34, 43, 44, 49, 98, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 10.09.2014 року у справі № 914/2320/14 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.

В судовому засіданні 09.12.2014 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 11.12.2014 р.