Ухвала

від 01.12.2014 по справі 2а-11392/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2014 року м. Київ К/800/13021/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013

у справі № 2а-11392/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаційний розрахунковий центр"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Черкаського Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.10.2012 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.10.2012 та прийнято нову постанову, якою позовні задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 06.04.2012 № 0000322220 та № 0000332220.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Авіаційний розрахунковий центр» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 30.09.2011, за результатами якої складено акт від 20.03.2012 № 341/2308/30678461, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог: пп. 3.1.2 п. 3.1. ст. 3, п. 4.3. ст. 4, пп. 7.3.6 п. 7.3, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» 168/97-ВР від 03.04.97р. зі змінами та доповненнями; п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-XIV; п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95, в результаті чого: занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 294815,00 грн.; завищено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів (рядок 25.2 податкової декларації з податку на додану вартість №303803 від 20.07.2010) у розмірі 115848,00 грн. за червень 2010 року.

На підставі акта перевірки, відповідачем 06.04.2012 прийнято спірні податкові повідомлення-рішення:

- №0000322220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 368 519,00 грн.;

- №0000332220, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 115 848,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що зменшення податкових зобов'язань платника (або відшкодування суми ПДВ платнику, у зв'язку зі включенням платником такої суми ПДВ до податкового кредиту, при наданні платником до податкового органу декларації з ПДВ) відбувається з державного бюджету, за умови фактичної сплати цих сум до Державного бюджету України (Закон України «Про податок на додану вартість»), враховуючи те, що позивачем не доведено фактичної сплати суми ПДВ, в даному випадку держава повинна була б відшкодувати суми ПДВ, які фактично до бюджету не надійшли.

Однак, колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову, враховуючи наступне.

Згідно з пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинному на момент виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до пп. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (пп. 7.2.4).

Як було вірно встановлено судом апеляційної інстанції, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Інтерконтинент», ТОВ «Зетта-Фін», ТОВ «Штудіан», ТОВ «Аметт», підтверджується наявними в матеріалах справи, належним чином оформленими, первинним документами бухгалтерського обліку, в тому числі, податковими накладними та актами виконаних робіт.

Розрахунки між позивачем та його контрагентами підтверджуються наявними в матеріалах справи кошторисами на виконання робіт, протоколами узгодження договірних цін та платіжними дорученнями.

Твердження відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та вказаними контрагентами, судом апеляційної інстанції правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з контрагентами, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Слід зазначити, що факт порушення кримінальної справи, за відсутності обвинувального вироку, не є достатнім доказом для висновку про податкове зобов'язання, оскільки, для підтвердження тих чи інших юридичних фактів необхідна наявність відповідних судових рішень, що набрали законної сили.

Крім того, порушення норм Закону України „Про податок на додану вартість" (чинного на момент здійснення спірних операцій) контрагентами позивача породжує негативні наслідки саме для цих підприємств і не може впливати на право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 06.04.2012.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний Судді (підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль