Постанова

від 26.11.2014 по справі 823/3074/14

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2014 року справа № 823/3074/14

м. Черкаси

12 год. 40 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Орленко В.І.,

при секретарі - Дудці Г.О.,

за участю прокурора Хабло О.М. - за посвідченням,

представника відповідача Головного управління Держземагентства у Черкаській області Тарасенко Ю.М. - за довіреністю,

третьої особи ОСОБА_3 - особисто,

представників третьої особи ОСОБА_3 - ОСОБА_4, ОСОБА_5 - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом прокурора Лисянського району до Головного управління Держземагентства у Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування наказів,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся прокурор Лисянського району, в якому просить визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держземагентства у Черкаській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду ОСОБА_3, а саме: накази від 29.01.2014 №ЧК/122880800:02:001/00001939, №ЧК/122880800:02:001/00001940, №ЧК/122880800:02:001/00001941, №ЧК/122880800:02:001/00001942, №ЧК/122880800:02:001/00001943, №ЧК/122880800:02:001/00001944, №ЧК/122880800:02:001/00001945, №ЧК/122880800:02:001/00001946, №ЧК/122880800:02:001/00001947, №ЧК/122880800:02:001/00001948.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи їх тим, що спірними наказами відповідача затверджено проект землеустрою та надано громадянину ОСОБА_3 в оренду земельні ділянки загальною площею 125,0606 га в адмінмежах Боярської сільської ради Лисянського району для ведення фермерського господарства терміном на 10 років.

Представник позивача пояснив, що земельні ділянки з кадастровими номерами 7122880800:02:001:0331, 7122880800:02:001:0322, 7122880800:02:001:0325 обліковуються як землі історико-культурного призначення, оскільки на них розміщені кургани та курганні групи. Приналежність вказаних земельних ділянок до земель історико-культурного призначення підтверджується листом управління культури Черкаської обласної державної адміністрації від 05.06.2014 №364/03, розпорядженням голови Лисянської районної державної адміністрації від 30.05.2006 №165 «Про надання дозволу на виготовлення кадастрового плану по наданню в оренду земельної ділянки ПП Лобоцькому», висновком експерта від 21.08.2014.

Представник позивача зазначає, що у затвердженому проекті землеустрою щодо відведення земельних ділянок відсутнє погодження Кабінету Міністрів України на зміну цільового призначення земель історико-культурного призначення (ч. 7 ст. 20 Земельного кодексу України), відсутнє погодження структурного підрозділу обласної державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини (ч. 3 ст. 186-1 Земельного кодексу України); проект не містить переліку обмежень у використанні земельних ділянок (ст. 50 Закону України «Про землеустрій»); при розгляді і затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок історико-культурного призначення не проведено обов'язкову державну експертизу землевпорядної документації (ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»).

Крім того, в порушення положень ч. 7 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», ОСОБА_3 передано в оренду 10 земельних ділянок, які не є єдиним масивом; єдиним масивом є одне поле чи декілька полів.

Представник відповідача заперечує проти заявленого адміністративного позову, мотивуючи це тим, що оскаржувані накази Головного управління Держземагентства у Черкаській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду ОСОБА_3 прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, встановлений законом.

В проекті роздержавлення КСП ім. Ярового с. Боярка Лисянського району, розробленим Черкаським філіалом інституту землеустрою Української академії аграрних наук, схематично визначено землі історико-культурного призначення загальною площею 51,2 га, з яких 50,9 га ріллі, 0,2 га лісовкриті площі та 0,1 га відкриті землі (курган) в адмінмежах Боярської сільської ради; межі земель історико-культурного призначення не встановлені; зміна цільового призначення із земель сільськогосподарського на історико-культурне призначення не здійснювалась.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини», об'єкт нерухомого майна набуває правового статусу пам'ятки тільки із занесенням до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Кургани та курганні групи на території Боярської сільської ради Лисянського району не внесені до вказаного Реєстру і, відповідно, не мають правового статусу археологічної пам'ятки; відтак землі, на яких розташовані вказані кургани не належать до земель історико-культурного призначення.

Орган охорони культурної спадщини не повідомляв ГУ Держземагентства у Черкаській області, як уповноважений орган, що здійснює передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в користування, про внесення до Переліку об'єктів культурної спадщини та набуття правового статусу щойно виявлених об'єктів культурної спадщини пам'яток археології - курганів та курганних груп, розташованих в адміністративних межах Боярської сільської ради Лисянського району, що прямо передбачено ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Щодо порушення відповідачем вимог ч. 7 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», представник відповідача зазначив, що кожна із десяти наданих в оренду земельних ділянок є єдиним масивом та надається громадянам для ведення фермерського господарства з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_3, пояснила, що до Державного реєстру нерухомих пам'яток України не внесені кургани, розташовані на території Боярської сільської ради.

Оскаржуваними наказами громадянину ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства надано земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що підтверджується довідками про кількісні та якісні характеристики земельних ділянок (форма 6-зем), витягами з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, відомостями Поземельної книги на кожну земельну ділянку та даними викопіювань з проекту роздержавлення КСП ім. Ярового с. Боярка Лисянського району, проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 125,0606 га.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 12 грудня 2013 року ОСОБА_3 подано до Головного управління Держземагентства у Черкаській області 10 заяв про надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства загальною площею 125,0606 га.

Наказами Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 18.12.2013 гр. ОСОБА_3 надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду загальною площею 125,0606 га в адмінмежах Боярської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Інститут проектування та землевпорядкування» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 125,0606 га гр. ОСОБА_3 в довгострокову оренду строком на 10 років для ведення фермерського господарства в адмінмежах Боярської сільської ради Лисянського району Черкаської області, за межами населеного пункту.

Наказами Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 29.01.2014 №ЧК/122880800:02:001/00001939, №ЧК/122880800:02:001/00001940, №ЧК/122880800:02:001/00001941, №ЧК/122880800:02:001/00001942, №ЧК/122880800:02:001/00001943, №ЧК/122880800:02:001/00001944, №ЧК/122880800:02:001/00001945, №ЧК/122880800:02:001/00001946, №ЧК/122880800:02:001/00001947, №ЧК/122880800:02:001/00001948 затверджено проект землеустрою та надано громадянину ОСОБА_3 в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності для ведення фермерського господарства площами відповідно 48,8233 га, 13,00 га, 14,2693 га, 8,4076 га, 4,3582 га, 3,6928 га, 2,5272 га, 1,8822 га, 15,00 га, 13,10 га в адмінмежах Боярської сільської ради для ведення фермерського господарства, терміном на 10 років.

29 січня 2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області (Орендодавець) та ОСОБА_3 (Орендар) укладено 10 договорів оренди землі сільськогосподарського призначення загальною площею 125,0597 га, які пройшли державну реєстрацію в реєстраційній службі Лисянського районного управління юстиції Черкаської області 06 лютого 2014 року.

Питання надання земельних ділянок державної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України «Про фермерське господарство».

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно ч. 10 ст. 123 Земельного кодексу України, рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються, зокрема, затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Частина 13 ст. 123 Земельного кодексу України визначає, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 №973-IV (далі - Закон №973), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Фермерське господарство має найменування та може мати печатки.

Частина 1 ст. 5 Закону №973 визначає, що право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Згідно частини 1 ст. 7 Закону №973, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Частина 2 ст. 7 Закону №973 визначає, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону №973, земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до п. 4.32. Положення про Головне управління Держземагентства в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 10.05.2012 № 258, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань: передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

Згідно ч. 7 ст. 7 Закону №973, земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону №973, після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 у 1991 році закінчив Українського ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарську академію за спеціальністю «Механізація сільського господарства»; має досвід роботи у сільському господарстві. Вказані обставини не заперечуються сторонами у справі.

28 лютого 2014 року зареєстрована юридична особа фермерське господарство «Памила», ідентифікаційний код 39117762, керівником якого є ОСОБА_3. Основним видом економічної діяльності ФГ «Памила» є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (01.11) (виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 04.03.2014).

Вирішуючи питання щодо правомірності наказів відповідача про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду земельних ділянок, суд не приймає до уваги доводи позивача про порушення Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області вимог ч. 7 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», в частині передачі в оренду 10 земельних ділянок, які не є єдиним масивом.

Чинне законодавствло України не містить визначення поняття «єдиний масив». Суд вважає, що єдиний земельний масив може являти собою сукупність суміжно розташованих індивідуальних земельних ділянок в одному полі. Також, погоджуючись з доводами відповідача, суд зазначає, що в розумінні положень ч. 7 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» кожна земельна ділянка може становити окремий земельний масив.

Під час судового розгляду справи позивачем не доведено, а судом не встановлено, порушення ст. 50 Закону України «Про землеустрій» в частині не погодження меж землекористування власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Стосовно тверджень відповідача про надання для ведення фермерського господарства земельних ділянок історико-культурного призначення із зміною їх цільового призначення, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; д) землі історико-культурного призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 Земельного кодексу України, до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Згідно ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 №1805-ІІІ (далі - Закон №1805), землі, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Відповідно до ст. 1 Закону №1805, об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону №1805, кургани відносяться до археологічних об'єктів культурної спадщини.

Частина 1 ст. 13 Закону №1805 визначає, що об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.

Отже, об'єкт нерухомого майна набуває правового статусу пам'ятки тільки із занесенням до Реєстру.

Стаття 14 Закону №1805 передбачає порядок занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону №1805, занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки: а) пам'ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, протягом одного року з дня одержання подання; б) пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Згідно ч. 2 ст. 14 Закону №1805, об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу). Переліки об'єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону №1805, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, видає власнику пам'ятки або уповноваженому ним органу свідоцтво про реєстрацію об'єкта культурної спадщини як пам'ятки.

В свою чергу, п. 5.1 Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженим наказом Міністерства культури України від 11.03.2013р. №158, передбачено, що відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 16 грудня 2004 року N2245-IV «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», до вирішення питання про їх включення (невключення) до Реєстру вважаються пам'ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Згідно п. 5.2 вказаного Порядку для вирішення питання про занесення (незанесення) до Реєстру об'єктів культурної спадщини, включених до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення, зазначених у пункті 5.1 цього розділу, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради забезпечують проведення перегляду цих списків (переліків) (далі - перегляд).

Судом встановлено, що кургани та курганні групи №№3058, 3060, 3061 та №3063 згідно рішення виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів від 26.06.1990р. №116 в с. Боярка Лисянського району взяті на облік під державну охорону відповідно до Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії і культури" як пам'ятки археології. При цьому, згідно з даними Державного реєстру нерухомих пам'яток України пам'яток місцевого значення та національного значення до вказаних Реєстрів не включені. Ця обставина не заперечувалась особами, які беруть участь у справі.

Таким чином, вказані кургани та курганні групи в с. Боярка Лисянського району, відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону є пам'ятками культури, які не внесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України; землі, на яких вони розташовані, не включені до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації, як землі історико-культурного призначення.

Натомість, з договорів оренди землі від 29.01.2014, витягів з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, довідок форми 6-зем та проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 125,0606 га, вбачається, що громадянину ОСОБА_3 в довгострокову оренду строком на 10 років, для ведення фермерського господарства, надано землі сільськогосподарського призначення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка підлягає поданню до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. У разі застосування судом частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.І. Орленко

Повний текст постанови виготовлений 01.12.2014.