Ухвала

від 02.12.2014 по справі 813/2373/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2014 р. Справа № 4693/14/876 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року в справі за позовом Приватного підприємства «Тювик» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимога на предмет спору на стороні відповідача Стрийська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Львівській області, про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2014 року Приватне підприємство «Тювик» (далі - ПП) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 04.02.2013 №№0000272300/2071, 0000282300/2070. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно завищення витрат на суму 77258грн, безтоварності (фіктивності) господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіріус-Техно» (далі - ТОВ) у зв'язку із не підтвердженням господарської діяльності останнього, та відсутності зв'язку з господарською діяльністю позивача придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНДІ 50» (далі - ТОВ-1) послуг, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року в справі №813/2373/14 позов задоволено повністю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем витрат та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами, придбані в ТОВ та ТОВ-1 товари та послуги використані в господарській діяльності позивача. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що деякі первинні документи щодо господарських операцій з ТОВ містять істотні недоліки та суперечності, які ставлять під сумнів їх реальність. Після прийняття ДПІ оспорених ППР позивачем були повністю сплачені визначені грошові зобов'язання.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ПП зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 28.03.1997, взято на податковий облік в органах державної податкової служби 24.04.1997, до 31.12.2013 перебувало на обліку у ДПІ, а з 01.01.2012 - в Стрийській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області, 23.02.2012 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основним видом його діяльності є оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворення звуку й зображення (а.с.12, 96-98).

На підставі акта від 29.01.2013 №40/7/22-10/22406381 (далі - Акт) позапланової виїзної перевірки ПП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012 податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог, зокрема:

- п.44.1, п.44.3 ст.44, п.138.2ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІІ кв. 2012 року на суму 16224грн;

- п.198.1, 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на суму 64416грн, в т.ч. за червень та вересень 2012 року на суму 14749грн та 49667грн відповідно (а.с.11-41).

ДПІ встановлено завищення витрат за ІІІ кв. 2012 року на суму 77258грн, оскільки такі не підтверджені первинними документами.

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентом ТОВ, використавши при цьому акт перевірки останнього від 05.12.2012 №2103/22-10/30649706 (далі - Акт-1), зробивши висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність) господарських операцій між ними. Таке мало наслідком завищення податкового кредиту за квітень 2012 року на суму 14749грн.

Також, констатовано завищення податкового кредиту за вересень 2012 на суму 49667грн по господарських операціях з ТОВ-1 щодо придбання послуг, які не підтвердженні первинними документами, які б засвідчували зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю позивача (суті отриманих послуг).

04.02.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР:

№0000272300/2071, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 20218грн (основний платіж 16224грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 4056грн);

№0000282300/2070, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 80520грн (основний платіж 64416грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 16104грн)(а.с.42-43).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

В підпункті 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп.14.1.181 цього ж пункту податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п.44.1 ст.44 цього ж Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом п.138.1, п.138.2 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, які складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. У пп.138.1.1 цієї ж статті визначено, що такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року в справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Визначальною ознакою віднесення понесених витрат до складу таких є їх безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме у підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

При цьому в постанові від 28 лютого 2011 року в справі №21-13а11 Верховний Суд України прийшов до висновку, що навіть збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Щодо ППР від 04.02.2013 №0000282300/2070, то необхідно указати на таке.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність (фіктивність) господарських операцій позивача з його контрагентами ТОВ та ТОВ-1, а відповідно заниження ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена, а саме, щодо:

- ТОВ договором від 09.04.2012 №09/04 на поставку решіток Р-2, видатковими та податковими накладними, платіжним дорученням (а.с.44-49, 145);

- ТОВ-1 договорами від 09.07.2012 №09/07 про надання послуг по пошуку постачальників товару на підшипники та кабельну продукцію і від 09.07.2012 №9/07/2 про надання бухгалтерських послуг, актами надання послуг від 28.09.2012, податковими накладеними та платіжними дорученнями (а.с.66-73, 148-153, 163-174).

При цьому необхідно зазначити, що податковий орган не висловлює жодних зауважень, щодо належності оформлення відображених первинних документів.

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

За змістом договору укладеного з ТОВ, обов'язок транспортування придбаного ПП товару був покладений на продавця (ТОВ), а тому в позивача був відсутній обов'язок зберігати товарно-транспортні накладні тощо, які б підтверджували факт його доставки, оскільки не включав до витрат витрати з транспортування цього товару.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки (неточності) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Відповідно, судом першої інстанції також правильно враховано ту обставину, що придбані позивачем товари та послуги, використані ним у своїй господарській діяльності: придбані в ТОВ товари реалізовані своєму контрагенту Товариству з обмеженою відповідальністю «Карпатнафтохім»; за результатами отриманих від ТОВ-1 послуг позивачем укладено договір з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Азовкабель-Київ» на поставку кабельно-провідникової продукції та подано в контролюючі органи фінансову, податкову та статистичну звітність та ІІІ кв. та 9 місяців 2012 року, що підтверджується відповідними первинними документами (а.с.51-65, 80-95, 146-147, 175-178).

Суд першої інстанції також правильно відзначив, що необхідність укладення договору від 09.07.2012 №9/07/2 про надання бухгалтерських послуг була обумовлена звільненням з 01.06.2012 головного бухгалтера, що підтверджено документально (а.с.12, 179).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів та послуг придбаних у контрагентів ТОВ та ТОВ-1, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.

Всі вказані контрагенти на час укладення відповідних договорів з позивачем та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами, платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних.

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів-продавців.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ТОВ із його контрагентами, які виключно ґрунтувалися на висновках Акта-1, де зроблено висновок, що останні господарські операції нереальні внаслідок ряду обставин.

ТОВ та ТОВ-1 належним чином задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ по господарських операціях з позивачем.

Аналогічно, податковим органом не представлено доказів участі ПП разом з цими товариствами у схемі транзитного руху коштів.

Між тим, відповідні висновки Акта-1 були в основному сформульовані у зв'язку із тим, що ТОВ не представлено до перевірки договорів щодо продажу товарів, щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди, в т.ч. і по взаємовідносинах із позивачем.

Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в останнього, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також у п.38 рішення цього ж Суду від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) цей Суд нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Аналогічно, висновки суду першої інстанції щодо ППР від 04.02.2013 №0000282300/2071, також є правильні.

За змістом п.5.2 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 №984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за №34/18772, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Податковим органом під час перевірки в Акті указано, що ПП віднесено до складу витрат за ІІІ кв. 2012 року витрати на суму 77258грн, які не підтверджені первинними документами.

Як в Акті, так і під час судового розгляду, податковим органом не наведено та не описано (не доведено), із покликанням на первинні документи, жодної господарської операції (події, факту), яка б мала своє відображення в бухгалтерському обліку позивача та відповідно належним чином її результати не були відображені у податковому обліку (у витратах за відповідні періоди) і навпаки, при цьому не надано аналізу жодній бухгалтерській та податковій документації.

Наведені голослівні твердження ДПІ грубо порушують презумпцію добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, при тому, що це безпідставно та необґрунтовано зобов'язує його доводити первинними документами всі понесені витрати за відповідний період, оскільки невідомо, які саме витрати, на думку податкового органу, не підтверджені документально.

Доводи відповідача у цій частині, є надумані, свідчать про переоцінку ним фактичних обставин справи в свою користь, довільне і неправильне трактування вимог податкового законодавства, правил бухгалтерського та податкового обліку.

Відтак, відповідач протиправно заперечив право позивача на формування витрат за відповідний період в сумі 77258грн, оскільки ним не доведено жодними доказами неправомірність їх належності (включення) до таких.

Після прийняття ДПІ оспорених ППР позивачем були повністю сплачені визначені грошові зобов'язання (а.с.138), що однак не може бути перешкодою для звернення до суду із цим позовом та його задоволення, оскільки в подальшому такі суми можуть бути зараховані в рахунок сплати податкових зобов'язань наступних періодів чи повернуті у встановленому законом порядку.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 05 грудня 2014 року.