Рішення

від 09.12.2014 по справі 910/20957/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20957/14 09.12.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛЬТРАПОЛІМЕРЗ»

до Приватного підприємства «ПЛАСТКО»

про стягнення 225 951, 66 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Синюк А.С. за довіреністю № 2 від 21.11.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УЛЬТРАПОЛІМЕРЗ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «ПЛАСТКО» (далі - відповідач) про стягнення 220 299,24 грн., з яких 157 358,00 грн. основного боргу, 2 924,83 грн. 3% річних, 50 364,87 грн. пені та 9 651,44 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 4 511,98 грн. та сплати адвокатських послуг в сумі 7 300,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім не був оплачений в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.10.2014 р. порушено провадження у справі № 910/20957/14, розгляд справи призначено на 21.10.2014 р.

21.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якого він просить стягнути з відповідача 225 951, 66 грн., в тому числі 157 358, 00 грн. основного боргу, 9 997, 73 грн. інфляційних втрат, 2 931, 06 грн. 3 % річних, 50 364, 87 грн. пені та 5 300, 00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

У судовому засіданні 21.10.2014 р. судом було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим вони розглядаються в її редакції та відповідно має місце нова ціна позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2014 р. розгляд справи було відкладено на 04.11.2014 р.

У судовому засіданні 04.11.2014 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Представником відповідача в судовому засіданні 04.11.2014 р. подано клопотання про відкладення розгляду справи для можливості мирно врегулювати спір.

У судовому засіданні 04.11.2014 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 25.11.2014 р.

05.11.2014 р. через відділ діловодства від відповідача надійшли додаткові документи у справі.

18.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він вказує на те, що відповідачем 07.11.2014 р. було проведеного розрахунок з позивачем на суму 47 000, 00 грн. Також, позивач зазначає, що відповідачем не виконано попередньо узгоджені сторонами умови мирової угоди.

24.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 25.11.2014 р. від позивача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.11.2014 р. на підставі клопотання представника позивача було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 09.12.2014 р.

05.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, в яких він просить не враховувати раніше надану суду виписку банку від 07.11.2014 р. про перерахування 47 000, 00 грн., оскільки вона надана помилково та стосується розрахунків за іншим договором № 2ПП-13 від 09.01.2013 р., спір за яким було розглянуто 26.11.2014 р. господарським судом міста Києва (справа № 910/20952/14).

08.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що сума основного боргу складає 102 337, 50 грн., сума пені, інфляційних втрат та 3 % річних складає 25 101, 10 грн. Обґрунтовуючи заперечення проти позову, відповідач вказує на те, що пункт 3.2. Договору суперечить п. 3.1., п. 3.3. Договору та нормам чинного законодавства України, оскільки, на його думку, ціна не може бути «плаваючою», а має визначатись в чітко визначеній сумі коштів.

Також, 08.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов зустрічний позов, відповідно до якого він просить виключити пункт 3.2. із тексту Договору № 06ПП-14купівлі-продажу від 08.01.2014 р. із дати підписання даного договору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.12.2014 р. вирішено відмовити Приватному підприємству «ПЛАСТКО» в прийнятті зустрічної позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛЬТРАПОЛІМЕРЗ» про виключення пункту договору.

Представник позивача в судове засідання 09.12.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 09.12.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.01.2014 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № 06ПП14, відповідно до п. 1.1. якого, продавець зобов'язаний передати у власність покупця пластики, далі «товар», згідно Додатків до даного Договору, а покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити його вартість на умовах даного Договору.

Пунктом 1.2 Договору визначені документи на товар, які продавець зобов'язаний передати покупцю: рахунок-фактура, видаткова накладна та податкова накладна, товарно-транспортна накладна, сертифікат аналізу заводу-виробника. Документи висилаються покупцю рекомендованою кореспонденцією після відвантаження товару зі складу, а товарно-транспортні накладні передаються покупцю разом з товаром.

Об'єм кожної поставки визначається у Додатках, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно з п. 3.1 Договору ціна та вартість кожної поставки визначається у Додатках, які є невід'ємною частиною даного Договору. Всі Додатки узгоджуються і підписуються сторонами окремо на кожну партію товару, що постачається.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що ціна товару зазначається у гривнях і його оплата відбувається у гривнях. Для поставок з відтермінуванням платежів на день здійснення оплати ціна товару підлягає зміненню прямо пропорційно зміні курсу євро, встановленого Національним Банком України на цей же день у разі його зміни на 3% або більше відсотків від курсу євро зазначеного в Додатку на відповідну поставку. Остаточна сума платежу кожної партії поставленого товару згідно відповідного додатку корегується з урахуванням такої зміни.

Вказаний припис узгоджується з положенням ч. 2 ст. 533 ЦК України, відповідно до якої якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

08.01.2014 р. сторонами було укладено Додаток № 3 до Договору, яким домовились зробити наступну поставку в рамках дії Договору № 06ПП14 від 08.01.2014 р.:

Назва товару: 1) Поліпропілен Moplen RP 2380;

2) Поліпропілен MOLPEN HP 648 T;

Кількість: 1) 25 кг. х 40 мішків. Всього: 1 000 кг.;

2) 25 кг. х 32 мішків. Всього: 800 кг.;

Ціна за кілограм: 1) 16,25 грн.;

2) 15,42 грн.;

ПДВ 20%: 1) 3,25 грн.;

2) 3,08 грн.;

Загальна вартість: 1) 19,50 грн. (дев'ятнадцять гривень 50 копійок), еквівалентна 1,79 EUR по крос-курсу 10,8977 грн./ EUR на

08.01.2014 р.;

2) 18,50 грн. (вісімнадцять гривень 50 копійок),

еквівалентна 1,70 EUR по крос-курсу 10,8977 грн./ EUR на

08.01.2014 р.;

Загальна сума поставки: 28 583,33 грн.

ПДВ 20%: 5 716,67 грн.;

Всього: 34 300,00 грн.

Умови оплати: оплата товару проводиться протягом 30-ти календарних

днів від дати відвантаження. Датою відвантаження

вважається дата підписання документів на відвантаження.

Умови поставки: самовивіз зі складу продавця.

Термін поставки: січень 2014 р.

На виконання вищевказаних умов Договору та Додатку № 3 до нього, позивач передав відповідачу через його представника Таракіна В.А., який діяв по довіреності № 1 від 09.01.2014 р. товар за видатковою накладною № 7 від 09.01.2014 р.: Поліпропілен Moplen RP 2380 вагою 1 000 кг та Поліпропілен MOLPEN HP 648 T вагою 800 кг на загальну суму 34 300,00 грн. (ціна за курсом Євро станом на 08.01.2014 р.).

Крім того, 10.01.2014 р. сторонами було укладено Додаток № 7 до Договору, яким домовились зробити наступну поставку в рамках дії Договору № 06ПП14 від 08.01.2014 р.:

Назва товару: 1) Поліпропілен Moplen RP 2380;

2) Поліпропілен MOLPEN HP 648 T;

3) Поліпропілен MOLPEN УЗ 348 U;

Кількість: 1) 25 кг. х 30 мішків. Всього: 750 кг.;

2) 25 кг. х 34 мішків. Всього: 850 кг.;

3) 25 кг. х 9 мішків. Всього 225 кг.;

Ціна за кілограм: 1) 16,25 грн.;

2) 15,42 грн.;

3) 16,25 грн.;

ПДВ 20%: 1) 3,25 грн.;

2) 3,08 грн.;

3) 3,25 грн.;

Загальна вартість: 1) 19,50 грн. (дев'ятнадцять гривень 50 копійок),

еквівалентна 1,79 EUR по крос-курсу 10,8801 грн./ EUR на

10.01.2014 р.;

2) 18,50 грн. (вісімнадцять гривень 50 копійок),

еквівалентна 1,70 EUR по крос-курсу 10,8801 грн./ EUR на

10.01.2014 р.;

3) 19,50 грн. (дев'ятнадцять гривень 50 копійок),

еквівалентна 1,79 EUR по крос-курсу 10,8801 грн./ EUR на

10.01.2014 р.;

Загальна сума поставки: 28 947,92 грн.

ПДВ 20%: 5 789,58 грн.;

Всього: 34 737,50 грн.

Умови оплати: оплата товару проводиться протягом 30-ти календарних днів

від дати відвантаження. Датою відвантаження вважається

дата підписання документів на відвантаження.

Умови поставки: самовивіз зі складу продавця.

Термін поставки: січень 2014 р.

На виконання вищевказаних умов Договору та Додатку № 7 до нього, позивач передав відповідачу через його представника Таракіна В.А., який діяв по довіреності № 3 від 10.01.2014 р. товар за видатковою накладною № 9 від 10.01.2014 р.: Поліпропілен Moplen RP 2380 вагою 750 кг, Поліпропілен MOLPEN HP 648 T вагою 850 кг та Поліпропілен MOLPEN УЗ 348 U вагою 225 кг, на загальну суму 34 737,50 грн. (ціна за курсом Євро станом на 10.01.2014 р.).

Також, як зазначає позивач, відповідно до укладеного між сторонами Додатку № 22 від 16.01.2014 р. позивач поставив відповідачу товар за видатковою накладною № 20 від 17.01.2014 р.: Поліпропілен MOLPEN HP 648 T вагою 1 800 кг на загальну суму 33 300,00 грн.

Всього позивачем поставлено відповідачу товар: Поліпропілен Moplen RP 2380 - 1750 кг, Поліпропілен MOLPEN HP 648 T - 3450 кг та Поліпропілен MOLPEN УЗ 348 U - 225 кг, що з урахуванням умов украденого між сторонами Договору в еквіваленті Євро становить - 9 400,25 Євро.

В свою чергу відповідач отриманий товар у визначені Договором та Додатками до нього строки не сплатив.

Враховуючи те, що станом на 12.09.2014 р. відбулася зміна курсу Євро більш ніж на 3%, позивач посилаючись на п. 3.2 Договору скорегував суму боргу з урахуванням такої зміни, визначивши її в розмірі 157 358,00 грн. за курсом НБУ щодо Євро по відношенню до Гривни станом на 12.09.2014 р. (16, 74 грн./1 Євро).

При перевірці вказаних розрахунків судом встановлено, що позивач округлив у менший бік показник курсу Євро, оскільки гривневий еквівалент вартості поставленого товару за курсом з точністю в шість знаків після коми (16, 741866 грн./1 Євро) має складати 157 377,73 грн. Водночас, при розгляді даного спору позивачем клопотання про вихід за межі позовних вимог не подавалось, що відповідно позбавляє суд можливості стягнути з відповідача борг в гривневому еквіваленті згідно з вказаним розрахунком.

З огляду на те, що відповідач так і не розрахувався за поставлений позивачем товар, останній вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7 Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, як зазначалося вище, умовами укладених між сторонами Додаткових угод до Договору сторони визначили, що оплата товару проводиться протягом 30-ти календарних днів від дати відвантаження. Датою відвантаження вважається дата підписання документів на відвантаження.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 50 364,87 грн. пені, 2 931, 06 грн. 3 % річних та 9 997, 73 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттю «пеня» дано визначення ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 10.3 Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату переданого товару покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає сплаті, за кожен день затримки оплати, включаючи день оплати.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Позивачем було нараховано відповідачу пеню у розмірі 50 364,87 грн., розрахунок якої, на переконання суду, є методологічно невірним та завищеним.

Так, позивач нараховує пеню, визначаючи борг на обрані ним дати зміни облікової ставки НБУ в гривневому еквіваленті з урахуванням курсу Євро по відношенню до Гривни на такі дати з послідуючим нарахуванням пені за періоди, які передували таким датам.

Даючи оцінку такому методу обрахунку, суд, по-перше, звертає увагу на те, що курс Євро по відношенню до Гривні змінювався на різні дати періоду розрахунку, а не лише на дати зміни показника облікової ставки НБУ.

По-друге, слід відзначити, що сторони положеннями п. 3.2. Договору передбачили, що ціна товару підлягає зміненню прямо пропорційно зміні курсу Євро, встановленого Національним Банком України, саме на день здійснення оплати, а не щоденно, чи в дні зміни показника облікової ставки НБУ.

З аналізу вказаного пункту Договору вбачається, що його метою є переведення суми вартості поставленого товару у реальну величину грошових коштів на фактичну дату платежу з урахуванням знецінення первинної суми, спричиненої знеціненням національної валюти.

Тому, на переконання суду, пеня в даному випадку має бути нарахована на еквівалент вартості поставленого товару в Євро, який є незмінним для усього періоду прострочення платежів, з подальшим переведенням відповідної суми пені в Гривню за курсом НБУ станом на дату, яку позивач обрав, заявляючи відповідні вимоги щодо стягнення боргу з відповідача (в даному випадку - 15.09.2014 р. на 14:00 год.).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно з розрахунком суду, пеня має становити 830, 88 Євро, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 15.09.2014 р. складає 13 910, 48 грн.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 2 931, 06 грн. 3 % річних.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Розрахунок 3 % річних позивача також є невірним, у зв'язку допущеними арифметичними помилками.

Згідно з розрахунком суду, 3 % річних мають становити 166, 24 Євро, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 15.09.2014 р. складає 2 783, 17 грн.

Також, позивач заявляє вимоги про стягнення 9 997, 73 грн. інфляційних втрат.

Водночас, суд звертає увагу на те, що вданому випадку вони задоволенню не підлягають.

Так, в постанові від 23.07.2009 р. у справі № 15/351-08 Вищий господарський суд України наголосив на тому, що курсова різниця - це різниця, яка є наслідком перерахунку однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах, що виникає в зв'язку із знеціненням грошових коштів.

Втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів.

Фактично сума, що виникає в зв'язку з курсовою різницею, і є інфляційними втратами.

А тому, враховуючи, що сторонами при укладанні Договору передбачено відшкодування цієї суми, підстав для стягнення інфляційних втрат не вбачає.

Також, відповідно до п. 10 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» наголошено, що вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти (див. постанову Вищого господарського суду України від 31.01.2012 у справі № 18/113-53/81).

Крім того, в п. 8.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України). При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

Виключенням із зазначеного правила є ситуація, описана в п. 8.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14, коли за умовами договору сума платежу, що визначена в іноземній валюті, на день виникнення у відповідача грошового зобов'язання перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневим, - тоді з моменту перерахунку боржник відповідно до частини другої статті 625 ЦК України зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання даного зобов'язання.

В даному ж випадку, сторони визначили незмінну вартість одиниці товару в еквіваленті Євро та домовились про коригування платежу при розрахунку в Гривні за умови зміни курсу Євро більш ніж на 3 %.

Оскільки курс Євро по відношенню до Гривни змінився більш ніж на 3 % з дати виникнення зобов'язання з оплати і наразі позивачем заявляються вимоги, розраховані з урахуванням відповідної курсової різниці, суд відзначає про відсутність правових підстав для стягнення інфляційних втрат.

Крім того, суд звертає увагу позивача також на те, що при обрахунку інфляційних втрат він намагається визначити та застосувати поденний індекс інфляції, що є порушенням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін» щодо необхідності перемноження місячних індексів інфляції для визначення сукупного індексу за період нарахування, та роз'яснень, наданих в Листі Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р., в якому зазначається, що не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, який вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач також просить суд також включити до складу судових витрат витрати на послуги адвоката в сумі 5 300, 00 грн.

На підтвердження зазначених витрат, до матеріалів справи надані копія Виписки є ЄДРЮОФОП від 26.12.2012 р. щодо Адвокатського бюро Хоптинця А.Б., Договору про надання правової допомоги № 001 від 15.01.2013 р., Додаткової угоди від 01.01.2014 р. та Додаткової угоди № 3 від 01.09.2014 р. до Договору про надання правової допомоги № 001 від 15.01.2013 р., Платіжного доручення № 1338 від 16.09.2014 р. на суму 5 300, 00 грн.

Щодо зазначених вимог суд зазначає наступне.

Склад судових витрат визначений ст. 44 ГПК України і складається з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України», витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи вартості економних транспортних послуг, вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; а також враховуючи здатність кожної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до частини другої статті 80 Цивільного кодексу України та оскільки отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси є його особистим правом; беручи до уваги предмет спору, тривалість розгляду і складність справи та особисту участь у ній представника позивача, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 5 300, 00 грн. є неспіврозмірними та завищеними.

В даному випадку, з урахуванням зазначеного та того, що спір виник з неправомірних дій відповідача, суд дійшов висновку, що такі вимоги підлягають задоволенню частково, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати - 1 218, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «ПЛАСТКО» (04073, місто Київ, проспект Московський, будинок 6, код ЄДРПОУ 33783385) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛЬТРАПОЛІМЕРЗ» (01004, місто Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 9/2, офіс 43; код ЄДРПОУ 33599688) 157 358 (сто п'ятдесят сім тисяч триста п'ятдесят вісім) грн. 00 коп. основного боргу, 13 910 (тринадцять тисяч дев'ятсот десять) грн. 48 коп. пені, 2 783 (дві тисячі сімсот вісімдесят три) грн. 17 коп. 3 % річних, 3 481 (три тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 03 коп. витрат по сплаті судового збору та 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат по оплаті послуг адвоката.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.12.2014 р.

Суддя В.С. Ломака