Ухвала

від 03.12.2014 по справі 2а-19420/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" грудня 2014 р. м. Київ К/9991/29577/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Сватко А.О.

за участю представників:

позивача - Сидоренка В.А.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (далі -ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012

у справі № 2а-19420/10/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВТС-Трейд" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2010 року Товариство звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 10.06.2010 № 0000053500/0 (від 09.08.2010 № 0000053500/1 та від 17.11.2010 № 0000053500/2), згідно з якими позивача зобов'язано сплатити ПДВ у сумі 3 983 709 грн. (у тому числі 2 655 806 грн. за основним платежем та 1 327 903 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2011 у позові відмовлено з тих мотивів, що реальність виконання операцій з поставки товару позивачеві в рамках господарських правовідносин Товариства з товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Діва Люкс» (далі - ТОВ «Авто Діва Люкс») не підтверджується документально.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорювані акти індивідуальної дії визнано протиправними та скасовано. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що податковий кредит в оспорюваній сумі було сформовано Товариством з дотримання вимог чинного законодавства.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та прийняти рішення про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, оспорювану суму податкового зобов'язання з ПДВ було визначено позивачеві за наслідками проведення ДПІ невиїзної документальної перевірки Товариства з питання правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при взаєморозрахунках з ТОВ «Авто Діва Люкс» за період з 01.01.2007 по 31.12.2008. Результати цієї перевірки викладені в акті від 28.05.2010 № 36/35-30/30683731, в якому відображено висновок ДПІ про створення позивачем та названим постачальником податкової схеми, спрямованої на мінімізацію оподаткування, шляхом оформлення за допомогою фіктивного документообігу операцій з поставки ТОВ «Авто Діва Люкс» товарів в адресу Товариства, які не опосередковувалися реальним виконанням. Вказаний висновок податкової інспекції мотивований тим, що допитаний у рамках кримінальної справи директор ТОВ «Авто Діва Люкс» ОСОБА_3 спростував факт існування господарських правовідносин між цим постачальником та позивачем у справі; згідно з висновком почеркознавчої експертизи № 1904/10-11, складеним 30.03.2010, підписи на первинних документів від імені ТОВ «Авто Діва Люкс» виконані не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням підпису останнього.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

На підставі досліджених у справі доказів (протоколу допиту свідка у кримінальній справі № 74-00156 - громадянина ОСОБА_3, прізвище якого як директора ТОВ «Авто Діва Люкс» зазначено у поданих позивачем первинних документах, висновків судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 30.03.2010 № 1904/10-11, згідно з яким підписи на видаткових та податкових накладних, виписаних від імені ТОВ «Авто Діва Люкс» на поставку товару позивачеві, здійснені іншою особою, а не ОСОБА_3, прізвище якого вказано в цих документах, як уповноваженої особи на здійснення поставки) суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що подані позивачем документи не мають значення первинних документів та не можуть підтверджувати правомірність формування податкового кредиту. Наведена правова оцінка була зроблена судом з дотриманням правил оцінки доказів, встановлених нормами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Додатково суд першої інстанції встановив, що за поставлений ТОВ «Авто Діва Люкс» товар позивач розрахувався поставкою простих векселів власної емісії від 29.12.2008 серії АА № 2147117 та від 30.12.2008 серії АА № 2147118. У той же час бланки цих векселів були виготовлені та реалізовані державним підприємством «Київська офсетна фабрика» лише 13.01.2010, тобто значно пізніше строку проведення позивачем розрахунків за допомогою цих векселів за розглядуваними операціями.

Також слід зазначити, що позивачем не подано будь-яких доказів на підтвердження перевезення товару, його зберігання, прийняття за кількістю та якістю в установленому порядку у процесі виконання спірних операцій.

Наведені факти у сукупності були цілком об'єктивно розцінені судом першої інстанцій як доказ безтоварності розглядуваних операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку Товариства.

Здійснена судом першої інстанції правова оцінка обставин даної справи відповідає і правовій позиції Верховного Суду України, висловленій ним у постанові від 21.01.2011 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СІБ» до державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, відповідно до якої неналежним чином оформлена (підписана невідомою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність поставки.

Між тим, апеляційний суд, приймаючи рішення про задоволення позову, послався на те, що реальність виконання спірних господарських операцій підтверджена документально. При цьому апеляційним судом не було встановлено нових обставин, як і не було досліджено будь-яких нових доказів.

Фактично, заперечуючи проти висновків суду першої інстанції, апеляційний суд надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанцій.

В силу вимог частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення, без зазначення причин для цього. Така оцінка обставин справи не може бути визнана об'єктивною. У даному разі зі змісту постанови суду апеляційної інстанції не вбачаються мотиви, що давали йому законні підстави для іншої оцінки фактичних обставин зі спору у порівнянні із судом першої інстанції.

В силу статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції вправі скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012 у справі № 2а-19420/10/2670 скасувати.

3. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2011 у справі № 2а-19420/10/2670 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько